• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України 1 сторінка

Республіка Польща

Столиця — Варшава

Населення — 39,5 млн. осіб (2000р.)

Площа — 312,6 тис. км

1. Географічне положення. Територія Польщі простягнулася із заходу на схід майже на 700 км, із півночі на південь — на 650 км. Вона розташована в басейнах річок Вісли та Одри, між гірською дугою Карпат і Судет на півдні та Балтійським морем на півночі. Сучасна територія країни сформувалася після Другої світової війни. ЕГП Польщі визначається вигідним транспортним положенням на перетині широтних (між країнами Західної та Східної Європи) і меридіональних (між країнами Дунайського басейну та Балтійським морем) шляхів та широким виходом до моря.

За державним ладом Польща — президентсько-парламентська республіка, главою якої є президент, а функції парламенту виконує Сейм.

2. Природно-ресурсний потенціал. Польща багата на корисні копалини. За запасами мідної руди та самородної сірки, кам'яного вугілля вона займає одне з перших місць у світі, за запасами бурого вугілля, кухонної солі, поліметалів, будівельної сировини — одне з перших місць у Європі. Переважна більшість корисних копалин концентрується в південній частині країни, що пояснюється особливостями геологічної будови. Проте залізною та марганцевою рудою, нафтою, фосфоритами Польща забезпечена недостатньо (див. рис. 55).

Найпоширеніші грунти — дерново-підзолисті, дерново-карбонатні та чорноземи. Лісами вкрито близько 20% території країни, але для господарських потреб їх не вистачає.

3. Населення. На чисельність населення Польщі чималий вплив мала Друга світова війна. Країна втратила біля 15% населення (близько 7 млн. осіб), змінилася його статева структура. Зміна кордонів країни у 1945 р. призвела до масових зовнішніх міграцій: декілька мільйонів чоловік (переважно німці) виїхали з Польщі, проте повернення поляків з інших країн, у тому числі й з України, було ще більшим. Завдяки демографічній політиці уряду в післявоєнний час збільшився природний приріст населення. За віковою структурою на початок 90-х років поляки стали однією з наймолодших націй Центральної Європи.

Індустріалізація, яка розпочалася в повоєнний час викликала й підвищені темпи урбанізації. Зараз у містах проживає понад 60% населення. На території країни розташовано 9 агломерацій з населенням 1-2 млн. осіб кожна.

Польща — однонаціональна країна, поляки становлять 98,7% населення. Найбільш густо заселені південні райони країни (250 осіб на 1 км кв.), найменше — північно-східні райони. Середня густота населення становить 123 особи на км кв.

4. Загальна характеристика господарства. До Другої світової війни Польща мала переважно аграрну спеціалізацію. У сільській місцевості проживало 65% населення. У промисловості значним був вплив іноземного капіталу. У роки побудови соціалізму (1945-1990 pp.) відбулася індустріалізація, дістали розвиток галузі важкої промисловості: енергетика, металургія, машинобудування й металообробка, хімічна, лісова й лісохімічна, легка промисловість. У кінці 1991 р. у Польщі була прийнята програма реорганізації економіки, яка базувалася на швидкому переході до ринкової економіки: здійснення приватизації, зміцнення фінансової системи, рівності розвитку всіх форм власності, залучення іноземних інвестицій. Проте перебудова економіки проходила на фоні спаду життєвого рівня населення, у першу чергу серед робітників вугільної, металургійної та текстильної промисловості. Різко знизився рівень життя селян (на 30-40%). Це сталося тому, що власники дрібних селянських господарств раніше самі збували свою продукцію, однак за умов відсутності дефіциту продукції сільського господарства це стало неможливим.

І все ж, незважаючи на труднощі, Польща першою із країн Центральної Європи вийшла зі спаду. Зростання ВНП триває, близько 60% ВНП створюється у приватному секторі. У країні створено новий експортний комплекс, відбулася переорієнтація на ринки Західної Європи та Близького Сходу.

Серед чинників економічного зростання у другій половині 90-х років слід відзначити активізацію інвестиційної діяльності та зовнішньої торгівлі, пов'язану з економічним пожвавленням та сприятливою ситуацією на ринках розвинутих країн. Завдяки успіхам у ринкових перетвореннях господарства Польща однією з перших постсоціалістичних країн повинна до 2004 р. стати членом ЄС.

5. Промисловість. ПЕК Польщі використовує власне кам'яне й буре вугілля, нафтопереробна промисловість розвивається на сировині, що надходить із країн Близького Сходу, Росії. В енергетиці переважають ТЕС.

Чорна металургія залежить від імпорту залізної руди з Росії та України, тому нині в її розвитку є певні проблеми. Основний район розміщення чорної металургії — Верхня Сілезія. Більше значення має кольорова металургія, яка використовує власну сировину (виплавка міді, цинку, срібла).

Провідною галуззю промисловості є машинобудування (точне й загальне). Підприємства випускають обладнання для вугільної промисловості, хімічних та цукрових заводів, вагони, розвиваються суднобудування, виробництво електронних і електротехнічних приладів (див. рис. 56).

Хімічна промисловість представлена галузями основної хімії та хімією органічного синтезу. Остання почала розвиватися на основі вуглехімії, а потім перейшла на використання імпортної нафти. Останнім часом швидкими темпами розвивається фармацевтична промисловість.

У Польщі традиційно високий рівень розвитку мають текстильна та харчова промисловість. Найважливіші промислові центри країни — Варшава, Лодзь, Познань, Гданськ, а також промислові райони Верхньої та Нижньої Сілезії (див. рис. 57).

6. Сільське господарство. Провідну роль у сільському господарстві відіграє рослинництво. Під сільськогосподарськими угіддями зайнято 61% площі країни. Польща займає помітне місце в Європі за виробництвом картоплі, жита, цукрових буряків. Неабияке значення мають вирощування пшениці, льону, садівництво (у тому числі вирощування ягід), овочівництво.

Частка тваринництва у сільському господарстві досягла 45%. Тут розводять велику рогату худобу та займаються свинарством. Розвиток тваринництва стримується недостатньою кормовою базою (див. рис. 58).

Морське рибальство ведеться в Балтійському морі й Атлантичному океані.

7. Транспорт. До останнього часу основою транспортної системи Польщі були залізниці, але на сучасному етапі на перше місце за перевезенням вантажів вийшов автомобільний транспорт. Розвиваються річковий (Одра, Вісла та канали) та морський транспорт (найбільші порти — Гданськ, Гдиня, Щецин). Трубопровідний транспорт має широтний напрям, унаслідок орієнтації на транспортування російської нафти й газу в країни Західної Європи. Зараз створюється мережа трубопроводів меридіонального напрямку для експорту північноєвропейської та близькосхідної нафти, в тому числі й нафтопровід Одеса — Гданськ.

8. Зовнішні економічні зв'язки. До 1990 року зовнішні економічні зв'язки Польщі були орієнтовані на країни соціалістичного табору. На сучасному етапі основними зовнішньоекономічними партнерами Польщі стали країни Західної та Центральної Європи, країни Близького Сходу.

Країна експортує продукцію машинобудування, вугілля, мідь, срібло, продукцію легкої, харчової та фармацевтичної промисловості. Польща надає іншим країнам будівельні послуги.

Запитання і завдання

1. Як змінилося ЕГП Польщі після розпаду системи соціалізму?

2. Чому Польща є однією з наймолодших за віковою структурою країн Центральної Європи?

3. За картою вивчіть особливості розміщення промисловості країни. Назвіть основні промислові райони та центри. Чим викликане саме таке їх розміщення?

4. До якого типу належить сільське господарство Польщі за галузями спеціалізації?

5. За текстом параграфа визначте структуру імпорту Польщі.

Це цікаво

До 1939 р. Польща була багатонаціональною країною. Українці, білоруси, євреї, німці, литовці становили майже третину населення.

Найбільша українська діаспора в центральноєвропейських країнах — у Польщі. Тут живуть 300 тис. українців і ще 500 тис. осіб мають українське походження. Близько 200 тис. поляків проживають в Україні.

Один з найбільших у світі вугільно-металургійних районів — Верхньосілезький — виник ще в XIX ст. На його основі утворилася найбільша агломерація Польщі, яка об'єднала 14 міст із загальною чисельністю населення 3,5 млн. осіб. Найбільше місто Верхньосілезької агломерації — Катовіце.

Узагальнююче повторення до теми 6

Основні висновки

У наш час у межах регіону нараховується 39 держав, не враховуючи Гібралтару, який є володінням Великобританії. До складу Західної Європи входять 24 держави, 15 — належать до Центральної Європи. До Європейського Союзу входять 15 країн Західної Європи. Швейцарія, Норвегія та Фінляндія, залишаючись у складі Європейської зони вільної торгівлі, тісно співпрацює з Європейським Союзом. Усі західноєвропейські країни тісно зв'язані між собою й утворюють найбільше у світі інтеграційне об'єднання, яке за своїм соціальним та економічним потенціалом випередило США. Західноєвропейська економіка має постіндустріальний характер.

Неабиякий вплив на розвиток країн Центральної Європи мали розпад на початку 90-х років XX ст. як системи соціалізму в цілому, так і окремих країн — Чехословаччини та Югославії — через політичні, економічні причини, до яких додалися релігійні та етнічні суперечності. Країни Центральної Європи належать до постсоціалістичних країн із перехідною економікою. Вони намагаються перебудувати свою економіку за західноєвропейським взірцем. Найвищими темпами серед центральноєвропейських країн наприкінці XX ст. розвивалася Польща, країни Балтії, Чехія, Словенія, Хорватія.

Наприкінці XX ст. почалося поширення на схід військово-політичного блоку НАТО (до складу якого вже увійшли Польща, Чехія та Угорщина) та ЄС. Європейський союз планує у 2004 р. прийняти до свого складу більшість країн Центральної Європи.

Перевірте себе

1. Порівняйте ЕГП країн Західної та Центральної Європи, виділіть схожі та відмінні риси.

2. Чому, на вашу думку, країни Південної Європи та Ірландія мали найвищі темпи економічного розвитку саме впродовж останніх десятиліть ХХ ст.?

3. Як проявляється постіндустріальний характер економіки в найбільш розвинутих країнах Західної Європи?

4. Що, на вашу думку, сприяло перетворенню Західної Європи в один із центрів світового господарства?

5. Які етапи економічного розвитку країн Центральної Європи можна виділити у другій половині XX ст.? Охарактеризуйте їх.

Вивчивши тему, ви повинні вміти:

називати та показувати на карті:

- країни Північної, Середньої, Південної Європи та їхні столиці;

- мегалополіси та найбільші агломерації;

- найкрупніші промислові центри ФРН, Франції, Великобританії, Італії;

характеризувати:

- особливості розміщення та формування населення країн регіону;

- урбанізаційні процеси;

- роль ЄС у розвитку регіону;

складати порівняльну характеристику забезпеченості країн регіону приходними ресурсами;

робити висновки:

- про особливості галузевої структури та територіальної організації господарства країн Західної Європи;

- про роль Західної Європи у світовому господарстві.

Поглиблюємо знання

Європейський Союз, переживши півстоліття свого непростого і динамічного розвитку, після чотирьох розширень готується до прийому нових членів. Цього разу йдеться про зарахування до ЄС десяти країн-кандидатів із Центральної (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Латвія, Литва, Естонія), Південної (Кіпр, Мальта) Європи. Процес приєднання країн-кандидатів до Євросоюзу відбувається поетапно. На початку 90-х років XX ст. були підписані договори про торгівлю і співробітництво між ЄС і сімома країнами, а у 1992 р. — із країнами Балтії, згодом ці країни одержали привілейований статус асоційованих членів Євросоюзу.

Стратегія попереднього вступу була вироблена ЄС у 1994 p., фінансування якого відбувається через спеціальну економічну програму SPHARE у вигляді допомоги на суму близько 1 млрд. євро щорічно для 10 країн-кандидатів. Кожна з цих країн у 1995 р. подала до ЄС «Білу книгу», в якій розглядалася їхня підготовка до інтеграції в єдиний ринок, згідно з цією стратегією необхідно, щоб країни-кандидати могли забезпечити: стабільність інститутів, які гарантують демократію, правопорядок, дотримання прав людини та захист національних меншин, наявність ринкової економіки, яка нормально функціонує. Крім того, вони повинні витримувати конкуренцію та дію ринкових сил і мати можливість узяти на себе зобов'язання (політичні, економічні, валютні), як повноправні члени ЄС. Ще однією важливою умовою для країн-кандидатів стало налагодження добросусідських відносин з безпосередніми сусідами. У зв'язку з цим було знято декілька болючих проблем між країнами. Наприклад, між Угорщиною і Румунією щодо прав угорської національної меншини у Трансільванії, між Угорщиною і Словаччиною з приводу спільного будівництва ГЕС і шлюзів Габчиково-Надьмарош на Дунаї, між Польщею і Чехією з деяких прикордонних питань, між країнами Балтії та Росією стосовно делімітації кордонів.

Враховуючи усі складності, керівництво ЄС проголосило, що прийом нових членів до співтовариства розпочнеться лише у травні 2004 р. У грудні 2004 р. планується розглянути питання про прийом до ЄС Туреччини, та якщо ця країна відповідатиме всім політичним критеріям членів ЄС, то переговори про її вступ до цієї організації розпочнуться раніше. За умови продовження реформ, зокрема у судовій та адміністративній галузях, у 2007 р. до Євросоюзу будуть прийняті Румунія та Болгарія.

Враховуючи різницю у рівнях економічного розвитку, для нових країн-членів Європейського союзу буде встановлено перехідний період терміном до 10 років, насамперед із питань субсидування сільського господарства та інтеграції в європейський ринок робочої сили. В ЄС цілком справедливо побоюються, що без попереднього вирівнювання умов Доплати праці та деяких інших соціально-правових стандартів, може виникнути потужна міграційна хвиля зі сходу на захід, що, у свою чергу, призведе до суспільно-політичних ускладнень.

Чимало спостерігачів висловлюють думку, що зі збільшенням країн-членів ЄС від 15 до 25 організація може стати некерованою. Виникають сумніви з питань розподілу компетенції органів фінансового керівництва у зоні євро, розподілу повноважень між Європарламентом, Єврокомісією та урядами країн-членів ЄС, ефективності роботи розширеного складу ЄС у галузі сільськогосподарської політики, юридичних основ функціонування Міжнародного європейського суду тощо.

Таким чином, п'яте розширення ЄС, враховуючи його масштаби, кількісні й якісні труднощі, інакше як «доленосним» не назвеш. Воно може стати або найнебезпечнішим експериментом «великого інтеграційного проекту» за весь час його існування, або епохальним проривом у історії Європи. З одного боку, нарощується ресурсний потенціал ЄС за рахунок нових територій та населення, значно розширюється ринок, посилюється його політичний статус у світі, а з іншого — це потребуватиме величезних економічних затрат та політичних зусиль. Збільшується ризик нестабільності у Євросоюзі, бо до нього приєднаються країни з відсталою структурою економіки, які потребують докорінної модернізації.

Запрошуємо до дискусії

Як вплине розширення на схід ЄС та НАТО на політичну ситуацію та економічний розвиток країн Західної та Центральної Європи.

Тема 7. КРАЇНИ СХІДНОЇ ЄВРОПИ, ПІВНІЧНОЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ

§ 20. Країни Східної Європи, Північної та Центральної Азії

1. Географічне положення та склад території. До країн цього регіону входять колишні республіки СРСР, які проголосили свою незалежність у 1991 p.: європейські країни (Росія, Україна, Білорусь, Молдова), країни Закавказзя (Грузія, Вірменія, Азербайджан) і країни Центральної Азії (Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Туркменістан, Таджикистан) (див. рис. 59). їх об'єднує спільність історичної долі, що зумовлено тим, що країни спочатку перебували у складі Російської імперії, а пізніше — у складі Радянського Союзу. Після розпаду СРСР у 1991 р. з метою збереження єдиного економічного простору була створена Співдружність Незалежних Держав (СНД). Проте СНД не виправдала надій, які покладались на цю організацію при її створенні, і на даний момент існує лише формально. Більш ефективними виявилися двосторонні відносини між державами.

Рис. 59. Політична карта Східної Європи, Північної та Центральної Азії (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

У результаті розпаду СРСР змінилося й географічне положення цих країн. Найбільш вигідним воно є в європейських країнах, які безпосередньо межують із країнами Центральної Європи (Україна, Білорусь, Молдова), Північної Європи (Росія) або мають вихід до світових морських шляхів (Росія, Україна, Грузія).

2. Природно-ресурсний потенціал. Серед країн регіону найкраще забезпечена природними ресурсами Росія, у надрах якої зосереджені практично всі необхідні для розвитку господарства корисні копалини.

Паливні ресурси представлені кам'яним і бурим вугіллям, нафтою, газом, торфом, горючими сланцями, ураном (Росія, Казахстан, Україна). Решта країн добувають окремі види ресурсів: вугілля — Грузія, Киргизстан, нафту і газ — Азербайджан, Туркменістан, Узбекистан.

На руди чорних металів багаті Росія, Україна та Казахстан. Руди кольорових металів представлені покладами міді, поліметалів, олова, нікелю, алюмінієвої сировини (боксити, ніфеліни, алуніти), ртуті, сурми, золота, срібла, молібдену (Росія, Казахстан, країни Закавказзя). На ртуть і сурму багатий Киргизстан.

Гірничо-хімічна сировина (самородна сірка, сірчистий колчедан, калійна, кухонна та глауберова солі, апатити, фосфорити) є в Росії. Сірка та сіль є в Туркменістані, сіль і фосфорити — у Казахстані, сіль — у Білорусі, Вірменії, Таджикистані.

Значні гідроресурси зосереджені в Росії, країнах Закавказзя та Центральної Азії.

Росія та Білорусь володіють значними лісовими ресурсами. У хвойних лісах Росії багато хутрових звірів.

Згадайте, в яких природних зонах розміщені країни регіону. Охарактеризуйте грунтові та кліматичні особливості країн.

3. Населення. За чисельністю населення країни Східної Європи, Північної та Центральної Азії дуже різняться між собою. Росія займає 7 місце у світі (146 млн. осіб). Інші країни значно їй поступаються. На чисельність населення Росії та Білорусі великий вплив мала Друга світова війна. Значне зменшення кількості населення в усіх країнах відбулося внаслідок масових репресій та голодомору сталінських часів.

Європейські країни мають перший тип відтворення населення. Країни Центральної Азії традиційно зберігають високий природний приріст населення.

У регіоні переважають однонаціональні країни. У Роси проживають представники більше 100 національностей, які утворюють автономні республіки, краї та області.

Населення розміщується нерівномірно, 75% його проживає в європейській частині регіону. Середня густота населення коливається від 129 осіб/км кв. у Молдові до 6 осіб/км кв. у Казахстані. Найменш заселеними є північні, лісові та гірські райони.

Урбанізація регіону пов'язана з рівнем економічного розвитку країн, відмінностями у природних, соціально-економічних, історичних умовах. У країнах Східної Європи та Закавказзя переважає міське населення, у більшості країн Центральної Азії — сільське. Процеси урбанізації відбуваються нерівномірно. Основна кількість міст і міських агломерацій сконцентрована у Східній Європі, тут розташовано 17 із 23 міст-мільйонерів регіону.

Основна частина населення зайнята в матеріальному виробництві (близько 70%), проте структура зайнятості в різних країнах істотно відрізняється. У державах Східної Європи близько 40% трудових ресурсів зайнято у промисловості і до 20% — у сільському господарстві, тоді як у більшості країн Центральної Азії переважає сільське населення.

4. Загальна характеристика господарства. У грудні 1991 р. на території колишнього СРСР склалася нова політична й економічна ситуація — колишні союзні республіки стали незалежними країнами, які самостійно визначають власний шлях внутрішнього розвитку та взаємин зі світовим співтовариством. Тим самим докорінно змінилося їхнє становище у світовій економіці — раніше вони брали участь у ній як складові частини єдиного народногосподарського комплексу, а зараз кожна з країн вирішує складне завдання - утвердження в системі світових господарських зв'язків, вибором власного місця в міжнародному поділі праці.

Країни Східної Європи, Північної та Центральної Азії належать до постсоціалістичних країн перехідної економіки. Причинами швидкого наростання кризових явищ в економіці молодих незалежних країн стали: 1) централізовано-керована економіка, яка не сприйняла досягнень НТР; 2) екстенсивний розвиток економіки, який призвів до неконкурентоспроможності виробленої продукції на світовому ринку; 3) розрив міжреспубліканських зв'язків у той час, коли формування національних господарств виявилося неможливим в умовах повної ліквідації закладеної раніше економічної залежності. Так, Росія з її величезними покладами всіх видів сировини не має джерел покриття потреб бавовнопрядильної, значної частини шкіряної та харчової промисловості тощо. За рахунок імпорту задовольняють свої потреби в машинах і обладнанні — Молдова, центральноазіатські та закавказькі країни. Провідна галузь Туркменістану — нафтова і газова індустрія — базується на імпортних трубах. Виробництво кольорових металів у Таджикистані, авіатехніки — в Узбекистані, пшениці — у Казахстані, калійних добрив — у Білорусі перевищують можливості споживання національним ринком.

5. Промисловість. Основа економіки країн регіону — ПЕК. У структурі паливно-енергетичного балансу переважають вугілля, нафта й газ. У країнах регіону зосереджено до 20% світових запасів палива. До 70% електроенергії виробляють на ТЕС, близько 15% — на ГЕС і понад 10% — на АЕС, більшість яких розміщені в Росії. Проблема ПЕК полягає в тому, що до 60% паливних ресурсів знаходиться в азіатській частині регіону, а 60% енергії споживається у європейській частині. За розвитком вугільної промисловості виділяються Росія і Казахстан, нафтової та газової — Росія, Казахстан, Азербайджан, Туркменістан.

Вигідне географічне поєднання сировини для чорної металургії (коксівне вугілля, залізні, марганцеві та хромітові руди) дало можливість створити великі металургійні бази в Росії та Казахстані. Кольорова металургія має різноманітнішу сировинну базу, тому її розміщення більш рівномірне. Виробництво міді зосереджено в Росії, Казахстані, Вірменії, Узбекистані. Свинцево-цинкова промисловість розвинута в Казахстані, Росії, Азербайджані, Киргизстані, нікелево-кобальтова — у Росії, олов'яна — у Росії та Киргизстані, титаномагнієва — у Росії, алюмінієва — у Росії та Казахстані.

Машинобудування випускає різноманітну продукцію. На важкому машинобудуванні (турбіни, обладнання для вугільної, металургійної, хімічної промисловості) спеціалізуються Росія та Казахстан. Транспортне машинобудування представлене виробництвом тепло- та електровозів (Росія, Грузія), вагонів (Росія), суден (Росія), вантажних автомобілів (Росія, Білорусь), легкових автомобілів, автобусів (Росія). Тракторобудування розміщується у Росії, Білорусі, Казахстані, зернові комбайни льоно- та картоплезбиральні комбайни виробляють у Росії, бавовнозбиральні — в Узбекистані. Країни регіону, які не мають власних ресурсів для чорної металургії, розвивають точне машинобудування (Білорусь, Вірменія, Таджикистан, Киргизстан).

Хімічна промисловість також має різноманітну сировинну базу. Мінеральні добрива випускають майже всі країни регіону, а за обсягом виробництва виділяються Росія (50%) та Білорусь (20%). Виробництво кислот орієнтоване на споживача і має повсюдне розміщення, сода й хлор випускається в більшості країн, проте найбільшим їх експортером є Росія. Основними виробниками полімерної продукції є Росія, вуглеводневої сировини — Азербайджан, хімічних волокон — Росія, Білорусь, синтетичного каучуку — Росія, Грузія, Вірменія.

Лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість розвинута переважно в Росії. Легка промисловість представлена всіма галузями, але основною є текстильна промисловість. Бавовняні, лляні тканини випускаються на підприємствах Росії, Білорусі, бавовняні та шовкові — у країнах Центральної Азії, вовняні — у Закавказзі (див. рис. 60, 61).

Рис. 60. Основні промислові центри країн Закавказзя (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Рис. 61. Основні промислові центри країн Центральної Азії (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

6. Сільське господарство. Основою розвитку сільського господарства країн регіону є рослинництво і в першу чергу — зернове господарство. Найпоширеніша зернова культура — пшениця. Озиму пшеницю вирощують в європейській частині, яру — на півдні Сибіру в Росії, у Казахстані, в оазах Центральної Азії. На півдні Росії, у Казахстані та країнах Центральної Азії вирощують кукурудзу на зерно. Найпоширенішими фуражними культурами є ячмінь і овес. Рис вирощують на поливних землях Центральної Азії, на Далекому Сході та Північному Кавказі в Росії. Серед технічних культур вирощують бавовну (Центральна Азія, Азербайджан), льон та коноплі (Росія, Білорусь), соняшник (Росія, Казахстан), а також гірчицю, рицину. Найбільш поширеною технічною культурою є цукрові буряки у степових і лісостепових районах Росії та на поливних землях країн Центральної Азії. Повсюдно вирощують овочі, фрукти, ягоди. Виноградарство поширене в Молдові, на Північному Кавказі (Росія), країнах Закавказзя, оазисах Центральної Азії. У країнах Закавказзя склався субтропічний тип сільського господарства. Там, крім винограду, вирощують чай, тютюн, ефіроолійні, цитрусові культури.

Тваринництво розвинуте в усіх країнах регіону, його спеціалізація відповідає особливостям природних умов. За обсягом виробництва переважає скотарство. Вівчарство поширене в пустельних і напівпустельних, гірських районах. Розвиваються також свинарство, птахівництво, оленярство, бджільництво. У країнах Центральної Азії розводять тутового шовкопряда.

7. Транспорт. У більшості країн переважає залізничний транспорт. Але його мережа, як і автомобільних шляхів, розподіляється дуже нерівномірно. Найгустіше вона розвинута в європейській частині та країнах Закавказзя, найменш забезпечені шляхами сполучення східні райони Росії та країни Центральної Азії.

Трубопровідний транспорт з'єднує основні райони видобутку нафти та азу з районами споживача. Основні трубопроводи беруть початок із Західного Сибіру і Поволжя (Росія).

Регіон має розвинутий річковий транспорт. Але найбільші річки мають переважно меридіональний напрям, що зумовлює відповідні вантажопотоки. Морський транспорт розвинутий тільки в Росії та Грузії, оскільки вони мають вихід до Світового океану. Казахстан, Азербайджан, Туркменістан та Росія використовують для зв'язків між собою Каспійське море.

Повітряний транспорт в основному перевозить пасажирів та вантажі на великі відстані.

8. Зовнішні економічні зв'язки. Невизначеність шляхів дальшого політичного та економічного розвитку є основною причиною відсутності в багатьох молодих незалежних країн чітко окреслених схем входження до світових господарських систем. Дещо чіткіша їхня позиція щодо регіональних угруповань. Україна, Молдова, Грузія, Азербайджан, Вірменія, Росія з 1992 р. налагодили контакти з Туреччиною, Болгарією, Албанією, Грецією, Румунією в межах Чорноморського економічного співробітництва. Країни Центральної Азії та Азербайджан орієнтуються як на зв'язки із країнами СНД, так і на розширення відносин з економічними угрупуваннями Азії — в першу чергу з Організацією економічного співробітництва мусульманських країн, а також з Китаєм. Підписання Росією, Казахстаном та Білоруссю в 1995 р. митного та платіжного союзу свідчить, що для них пріоритетом є взаємна інтеграція. Формується нове інтеграційне об'єднання ГУУАМ, до складу якого ввійшли Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова. У 2000 р. Росія та Білорусь проголосили створення Союзної держави. Україна, Молдова та Грузія схиляються до поступового входження до ЄС.

Запитання і завдання

1. На контурній карті позначте країни, про які йдеться у параграфі. По рівняйте особливості ЕГП цих країн.

2. За текстом параграфа та картою атласу дайте оцінку ресурсного потенціалу країн регіону.

3. Поясніть причини нерівномірного розміщення населення по території регіону.

4. Які особливості розвитку економіки країн на сучасному етапі?

5. На контурній карті позначте основні промислові райони та центри країн Східної Європи, Північної та Центральної Азії.

6. Порівняйте спеціалізацію сільського господарства країн регіону.

7. Охарактеризуйте зовнішні економічні зв'язки країн регіону. Які зміни відбуваються в їх напрямках на сучасному етапі розвитку?

8. За картами атласу та текстом параграфа складіть економіко-географічну характеристику однієї із закавказьких країн (за вибором).

Це цікаво

У Азербайджан — один із найстаріших у світі нафто- й газодобувних районів. Видобуток нафти на Апшеронському півострові розпочався ще в середині XIX ст.

Християнство прийшло у Вірменію в 301 p., значно раніше, ніж в Україну. Вірмено-григоріанська церква — послідовниця особливого напряму у християнстві — монофізитизму. Монофізити, на відміну від інших християн, вважають Христа Богом, а не Богом-людиною.

У Казахстані живуть представники 130 народів (росіяни — 32%, українці — 4,5%, німці — 1,9% всього населення). Корінні жителі — казахи — складають лише трохи більше половини населення — 50,6%.

Читайте також:

1. L2.T4. Транспортування рідких, твердих та газоподібних речовин.
2. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
3. L2.T4/1.2. Засоби безперервного транспортування матеріалів. Транспортери.
4. V. Постанови Пленуму Верховного Суду України
5. VI. Накази Генерального прокурора України
6. А/. Верховна Рада України.
7. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
8. Аграрні закони України
9. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
10. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
11. Адвокатура України.
12. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ СПОРТУ

Переглядів: 623