Мал. Маршрут плавання Ф. Беллінсгаузена і М. Лазарева
Дослідження полярних широт. На початку ХХ ст. настала черга освоєння полярних широт – укритих кригою районів довкола Північного і Південного полюсів із суворим холодним кліматом.
Американець Роберт Пірі, долаючи сніги, страшні морози до –600 С і полярну ніч в 1909 р. першим досягнув Північного полюса.
Згодом норвежець РуальАмундсен взяв курс на Антарктиду. За два місяці “залізний Руаль” з чотирма товаришами на нартах, запряжених собаками, здолав антарктичну пустелю і в 1911 р. досягнув Південного полюса. У той самий час, що й Амундсен, дещо іншим маршрутом до Південного полюса прямував і англієць Роберт Скотт. 18 січня 1912 р. він з товаришами досягнув полюса, але там уже майорів норвезький прапор. У пригніченому стані англійці вирушили назад. Долати полярні кілометри доводилося з великими труднощами. Мандрівники падали від голоду та виснаження і вмирали один за одним. Останнім загинув Р. Скотт. Хоча йому не вдалося першим дістатися полюса, Р. Скотт безперечно заслуговує на те, щоб стояти в ряду видатних мандрівників.
У 1930 р. російська експедиція Отто Шмідта досліджувала Арктику.Було відкрито острови, підводні хребти і котловини в Північному Льодовитому океані. Згодом вперше в історії, долаючи кригу кораблем-криголамом, морями Північного Льодовитого океану вдалося дістатися з Північної Європи до Далекого Сходу. Цей маршрут уздовж північних берегів Азії назвали Північним морським шляхом. Після експедиції О. Шмідта такі плавання стали звичайною справою.