СЕРЕД ЖИТТЯ І ПИСЬМЕНСТВА В РОСІЇ

План

НЕ 2.4.Драгоманов М.П. про школи в Україні. Творчість для дітей Лесі Українки та Івана Франка

Коли навчання буде чуттєвим?

Коли навчання буде зрозумілим?

А чому це є перше правило навчання?

Тому, що лише той одержить добрий і корисний успіх у науках, кого учні люблять і мають до нього довіру. Учні, які люблять свого наставника, радо ходитимуть до школи, радісно й уважно його слухатимуть і, щоб не втратити любов учителя, будуть намагатися робити за його волею...

Навчання буде зрозумілим тоді, коли учні легко і цілковито розуміють все те, що їм викладається, і вміють приводити це в дію. Також учитель, який бажає викладати, мусить пояснювати свою науку простими, а не добірними, високими словами, короткими реченнями, а не довгими періодами; крім цього, він повинен повторювати предмет, який викладає. Так, коли він розповів щось нове і повторив це, нехай запитає, чи всі зрозуміли, нехай і найслабшого запитає, як він це розуміє. Викладання буде зрозумілим, коли учитель ще й прикладами розтлумачить викладену річ, наприклад: Земля кругла, як яйце, а не як яблуко, бо яйце опукле на обох кінцях, а яблуко — ні; так і Земля на двох кінцях або краях є трохи опуклою. Завдяки хорошому поясненню учень починає міркувати, порівнювати речі, добре розуміти і робити висновки, і внаслідок таких дій розвиваються сили душевні і просвіщається розум.

Навчання зветься чуттєвим тоді, коли воно сприймається почуттями учнів.

До чуттєвого навчання відноситься і те, що певний предмет учні побачать з усіх боків, зрозуміють всі частинки, з яких цей предмет складається, і порівняють з іншим подібним; так, наприклад, на урок з природознавства можна привести собаку. Оглянувши її, нехай учні порівняють з вовком або з лисицею, наскільки і в чому вони схожі і в чому відрізняються; так і птахи, наскільки вони схожі або різняться.

Коли ж викладається не чуттєвий предмет, тобто загальний, який показати не можна, наприклад граматика, тоді треба більше прикладів навести і порівняти; так, наприклад, нехай учитель наведе слова плот і плоть, порівняє ці слова, пояснивши різницю між ними, і скаже, що перше слово плот належить до другої, а плоть — до четвертої відміни. В такий спосіб нехай наводить і надалі слова, що відрізняються між собою, порівнює їх, щоб діточки швидше збагнули і навчилися міркувати, порівнюючи різні речі...

1.Про народні школи на Україні. М.П.Драгоманов.

2.Твори для дітей Лесі Українки та Івана Франка.

1.Про народні школи на Україні. М.П.Драгоманов (1841-1895)

М. П. Драгоманов — видатний український учений, історик, громадський діяч, педагог-демократ, уболівав за розвиток народних шкіл в Україні, освіту селянських дітей, навчання їх рідною мовою, розвиток їхніх духовних сил, національних рис характеру. Великого значення надавав ролі вчителя, особливо сільського, який мав бути носієм прогресу для народу. Отже, потрібно було створити належну систему підготовки вчителів, надати їм необхідну методичну літературу, поліпшити їхній побут, умови життя та праці.

У творах «Народні школи на Україні серед життя і письменства в Росії» (1877), «Антракт з історії українофільства» (1876), «Педагогическое значение малорусского язьїка» (1866) та інших М. П. Драгоманов критикував стан освіти в Росії та Україні, вимагав упровадження ідей народності на педагогічному ґрунті, закликав до здійснення освітнього процесу рідною мовою, до вивчення особливостей розвитку дитини з урахуванням її вікових можливостей тощо. Проблеми освіти і виховання вчений пов'язував з розвитком демократичного суспільства в Україні. Його погляди щодо цього мають виключно важливе значення для побудови сучасної демократичної системи освіти, зокрема громадського дошкільного виховання. НАРОДНІ ШКОЛИ НА УКРАЇНІ

...Про таку науку, та ще рівну для всіх, в Росії шкода й говорити! Тут нема й самого малого письменства для народу і ніхто з тих, хто має силу в Росії, не тільки пильно досі про нього не думав, — а ще всяким способом старавсь зупинити діло всякої науки і освіти, а особливо серед мужиків, хоча Росія за числом людей в кожному стані єсть мужицька земля.

...Сільський учитель кинутий в нас без допомоги, без ради освічених людей, без бібліотеки, усякий над ним збиткує, гордує й усякий чіпляється до нього, шпіонить над ним: поліція, пани, попи й інспектори.

Однак тепер ми б нічого не казали проти того, що в наших гімназіях і університетах учать по-московському, а не по-українському, вже через те одне, що нашою мовою немає тепер наукових книжок. Ми тільки бажали б, щоб і московською мовою давали справжню, чесну науку, не забивали голів і не мовчали і про наш народ, його минуле, теперішній стан, про його мову, щоб не зупиняли книг, нашою мовою писаних, не перешкоджали спробам вести в гору нашу «мужицьку» мову. З того не було 6 ще такої явної шкоди, як з того, що сільську дитину садовлять за книгу, по-чужому писану, бо як там не є, а панська й попівська, чиновницька дитина вміє по-московському більшою частиною ліпше, ніж по-«мужицькому», по-українському! Ми вважаємо поділ мови на панську і мужицьку за велику біду для будь-якого народу, а особливо для нашого. У нас все, що піднімається наукою над народом, все те йде на користь народові чужому, а не нашому. Кажуть, що й московський мужик не все розуміє в книзі, в газеті, що й на Московщині є панська мова і мужицька. Тут є крихта правди, але в Московщині не так книжна, панська мова одмінна, не зрозуміла народові, як у нас.

...Тонка на «українофільство» за особисті врази доторкнулась над усе саме науки, а особливо сільської освіти. Мало того, що зупинилась наука над Україною через те, що закрите Географ, товариство в Києві, — сільський люд по всій Україні втратив ті книжки, котрі розказували йому науку його рідною мовою, — книжки зовсім і не бунтарські, як «Про небо та землю», «Про сили земні», «Про звірів». Кажуть, що це українські «паничі-дурисвіти» видумали писати ті книжки, а народ їх не хоче знати. На це скажемо, — що в останні два роки розходилось по Україні по 27 — 30 000 таких книжок на рік; тут, отже, не паничами-дурисвітами пахне. Додамо, що Петербурзький комітет грамотності з його всеросійською організацією, з допомогою чиновників, земців і т. ін. на всю Росію випускає тільки 40 000 книжок на рік.

Так ось який духовний хліб відняв оплутаний брехунами руський цар в українського народу. Ті книжки хоч трохи могли поповнити ту недостачу, котра виходить з того, що в школах українських учать по-чужому. Хай би вже як є, а вивчили там наших хлопців кириловської азбуки. А вже б хоч опісля вони знайшли б зрозумілу їм науку в книжках, їх рідною мовою написаних.

АНТРАКТ З ІСТОРІЇ УКРАЇНОФІЛЬСТВА (1863—1872) У останні місяці року минулого й у перші сього на Україні з'явилося кілька нових книжок, писаних народною мовою, що далеко не з кожним роком буває. Так, торік таганрозький книгар п. Миронов надрукував у Петербурзі книгу віршів п. Івана Подушки «Починок», а сього року в Києві появилося друге видання перегляду фізичної географії під заголовком «Дещо про світ Божий», а також брошурка віршів п. Павлуся «Сопілка» і друге видання «Байок» п. Леоніда Глібова.

Дві з київських книжок, як бачите, старі знайомі: перші видання їх повиходили ще в 1863 р., і з того часу книжки ці мали дуже чудну долю, тісно пов'язану з долею українського питання в останні роки. Рік 1862-й був часом самого гарячого розвою українофільського духу в Росії, котрий мав собі органом петербурзьку «Основу». У ній-то п. Костомаров закликав публіку і літераторів українських покинути або хоч не довольнятись тільки літературним дилетантством, панською потіхою з лірики і віршів на мужицькій мові; він закликав взятись за поміч народові в його освіті і виготувати для українського народу книжки наукові його мовою. Для видання таких книжок п.Костомаров відкрив при редакціях петербурзьких і московських часописів збір грошей, а українська громада в Петербурзі, споможена і великоруськими літераторами та музикантами, зробила кілька літературно-музикальних вечорів. Збір грошей по листам і через концерти дав дуже швидко на це діло коло 5000 рублів, і коштовий бік діла можна було вважати ставшим на тверду землю. У п. Костомарова та ін. було в руках і кілька книжок, з котрих можна було почати друкування. З цих книжок першою і найлучшою були отця Опатовича оповідання з Святого Письма, котрої перший випуск і появивсь у Петербурзі в 1863 р.

Тим же часом і в Києві молодь узялася за діло виготовлення книжок для народної освіти, і з Києва можна було ждати тим лучшого плода, що там молодіж мала практику для сього діла в школах недільних, в школі щоденній при університеті і в других, де вчили по охоті студенти університету. Першою книжкою сього роду була в Києві надрукована «Дещо про світ Божий», випуск 1-й. За першим випуском, що розказував фізичну географію, готовий був другий — зоологія. Зовсім готовий був і початок святців, тобто вибору з житій святих.

...У школах земських у тих губерніях, де уведено земське положення, виявилась, хоч смутно ще почута, потреба учебних і читальних книг, приспособлених до українського народу. Ще раніше перед тим лучші російські педагоги: Ушинський, Вентцель, Водовозов, з котрих перший і останній зробили найкращі у Росії читанки для народних шкіл, висказали, що вчити усі краї Росії по одних книгах і читанках не можна і що бодай хоч у самому елементарному ученню треба починати з народних, крайових мов. Для того Ушинський поставляв у примір школу Фреліха у Цюриху, у котрій починається наука з крайової мови і потім вже доходить до класичної німецької. Як поробили російські педагоги у Петербурзі і Москві читанки для народних шкіл такі, які вимагає нова розумна педагогія, тобто мовою народною, з народними послови-цями, піснями і т. ін., звісно великоруськими, то ще явніше стало, що по одним книгам вчити у Великорусі і Малорусі не можна, що чим луч-ше буде зроблена книга для першої, тим гірше для другої і навпаки. Сам п. Ушинський казав, що у Малорусі лучше вже було б вчити по-церковнослов'янському, ніж по його книжці. Згаданий нами раніше бар. Корф, як почав вчити по книжці Ушинського, то висказав печатно, що нерозуміння українцями мови російсько-великоруської є великою перепоною науки і що земства мусять просити уряду дозволити заводити у школи книги, писані народною мовою. Таке ж саме було замічено і у другому місці Южної Русі, де земство ревно взялось за народну освіту: у Борзненському повіті Чернігівської губернії. І там один з учителів народних п. Добровольський зложив «Букварь для южнорусских школ», виходячи з того начала, що як мова російська і великоруська українським хлопцям, що ще тільки починають вчитись, незрозуміла, то треба зложити буквар з таких слів, котрі общі обом мовам: і російській, і українській. Се щаслива догадка п. Добровольського, і він додержав свого начала у букварі доволі порядочно. Земство борзненське напеча-тало сей буквар на свій кошт, і перше видання вспіло скоро розійтись. Але по російським законам усяка книга для науки у школах мусить бути одобрена учебною радою або коло міністра, або коло попечителя округу. Як прийшов буквар Добровольського до ради попечителя у Києві, там перелякались не самого букваря, а заголовка його «для южнорусских школ». Одначе одобрили його з незначними відмінами, тільки скандалізуючий заголовок викинули і друге видання вийшло без нього. Буквар розходиться по українських школах і легчить дуже початкову науку. Практика вказує, що треба було б і другі книги поробить, збудовані на тім же принципі, тобто не розриваючи з державною мовою і її правописсю у Росії, бо тоді книги не будуть допущені у школи, а тим часом близькі до мови української і повні статей, маючих практичний і теоретичний інтерес для народу українського.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Микола Іванович Пирогов – видатний громадський діяч.	\|	КОЛИСКОВА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.