• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Думки про вільну школу

НЕ 2.7. Педагогічна діяльність Л.М.Толстого,А.С.Симоновича, та Є.М.Водовозової

Геніальний російський письменник Л. М. Толстой відомий усьому світові не тільки своєю худож­ньою творчістю, а й широкою педагогічною діяль­ністю. Особливу увагу приділяв питанням початкового виховання дітей, розглядаючи ранній вік як визначальний у формуванні особистості людини. Виходячи з ідеї всебічного розвитку творчих сил дитини, яким надавав вирішального значення, Л. М. Толстой розробив низку важли­вих проблем щодо змісту і методики початкового виховання. Високо оцінював письменник роль гри і спостережень у вихованні й розвитку дітей, ознайомленні їх з природою і суспільним життям.

Діти перебувають завжди — і тим більше, чим вони менші — в то­му стані, який лікарі називають першим ступенем гіпнозу. І вчаться, і виховуються діти тільки завдяки цьому їхньому станові. (Ця їхня здатність до навіювання віддає їх на повну волю дорослих, і тому не можна бути недостатньо уважним до того, що і як ми навіюємо їм.) Отже, вчаться і виховуються люди завжди тільки через навіювання, що відбувається двояко: свідомо й несвідомо. Все, чого ми навчаємо дітей, від молитов і байок до танців і музики, все це свідоме навію­вання; все те, що незалежно від нашого бажання наслідують діти, особливо в нашому житті, в наших учинках, є несвідоме навіювання. Свідоме навіювання — це навчання, освіта, несвідоме — це приклад, виховання у вузькому розумінні, або, як я назву це, — освічення. На перше в нашому суспільстві спрямовані всі зусилля, а друге мимово­лі, внаслідок того що наше життя погане, перебуває в зневазі. Люди, вихователі або — найзвичайніше — приховують життя і взагалі жит­тя дорослих від дітей, ставлячи їх у виняткові умови (корпуси, інсти­тути, пансіонати і т. ін.), або переводять те, що має відбуватись не­свідомо, в галузь свідомого: приписують моральні життєві правила, при яких необхідно додавати: Раіз се чиє ]е сііз, таіз пе гаіз рас се Чиє ]е гаіз*. Через це й виходить, що в нашому суспільстві так не від­повідно далеко пішла освіта, і так не просто відстало, але відсутнє справжнє виховання, або освічення.Живе яка-небудь родина гепііег* землевласника, чиновника, навіть художника, письменника буржуазним життям, не пиячить, не розпус­ничає, не лаючись, не кривдячи людей, і хоче дати моральне вихован­ня дітям. Однак це так само неможливо, як неможливо навчати дітей нової мови, не розмовляючи цією мовою і не показуючи їм книг, напи­саних цією мовою. Діти слухатимуть правила про моральність, про повагу до людей, але несвідомо не тільки наслідуватимуть, а й засво­ять собі як правило те, що одні люди покликані чистити чоботи та одяг, носити воду й виносити нечистоти, готувати їжу, а інші — бруд­нити одяг, горниці, їсти страви тощо. Якщо тільки серйозно розуміти релігійну основу життя — братерство людей, то не можна не бачити, що люди, які живуть на гроші, відібрані в інших, і примушують цих інших за ці гроші служити собі, живуть аморальним життям, і жодні їхні проповіді не позбавлять їхніх дітей від несвідомого аморального навіювання, яке або залишиться в них на все життя, перекручуючи всі їхні судження про життєві явища, або з великими зусиллями і трудно­щами після багатьох страждань і помилок буде зруйноване ними...

Отже, виховання, несвідоме навіювання, є найважливіше. Для то­го ж щоб воно було добре, моральне, потрібно, — от дивина, — щоб усе життя вихователя було добрим...

Для того щоб виховання дітей було успішним, треба, щоб люди, які виховують, не перестаючи виховували себе, допомагали б один одному дедалі більше і більше здійснювати те, до чого прагнуть...

Аделаїда Семенівна Симонович (1840—1933)

Організатор першого дитячого садка в Росії (1866), видавець першого журналу з питань до­шкільного виховання («Детский сад»), А. С. Си­монович зробила вагомий внесок у розвиток ро­сійської дошкільної педагогіки як дослідницькою, практичною працею в дитячому садку, так і розробкою теоретичних засад освітньо-виховної роботи з дітьми дошкільного віку. Надаючи великого значення громадському до­шкільному вихованню, вона визначила мету й зав­дання дитячого садка, конкретний зміст його роботи, принципи організації ігор і занять дітей, вимоги до дитячих садівниць. Книга А. С. Симо­нович «Дитячий садок» (1907) була першим практичним посібником у роботі дошкільних закладів у Росії.

ДИТЯЧИЙ САДОК

(ПРАКТИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ ДИТЯЧИХ САДІВНИЦЬ)

Дитя — маг і чародій: сидячи в кутку своєї дитячої кімнати, воно бачить золоті нитки, які переплітаються дивними візерунками; тримаю­чи в руці тріску, воно уявляє собі лицаря в чудовому вбранні; воно чує музику там, де її нема, воно розказує вголос саме собі про напад дику­нів, про зіткнення кораблів, про врятування на крижині. Воно хвилю­ється, неначе все це відбувається насправді. Воно живе маренням своєї фантазії. У своїх фантастичних іграх воно виявляє не тільки фантазію, а й переживання давнього язичницького світогляду, старовинних зви­чаїв, воєн, словом, давно минулу епоху первісного людства.

Дитя ~ найдіяльніший працівник у всьому світі: цілий день воно рухається і рухає, будує, ріже, ліпить, малює, фарбує, клеїть — сло­вом, видозмінює матеріал, що потрапив йому до рук. У цих своїх творчих справах воно не знає пересичення. Щодня, упродовж восьми і більше років, дитя з однаковою старанністю береться за свою творчу роботу. На ньому лежить відбиток вічно творчого людського генія.

Дитя — суспільний: починаючи з чотирирічного віку, діти праг­нуть гратися разом. Це природжене прагнення дітей добре відоме батькам і вихователям. Біологія пояснює нам, що людина здавна жи­ла не поодинці, а громадою, тому почуття гр по успадковане потомством. Як би то не було, але дитя, яке виросло саме, без товариства, — нещасне дитя.

Дитя — тонкий спостерігач і наслідувач. Хто не бачив, як діти граються в «маму», в «школу», в «крамницю», і не тільки чудово наслідують зовнішній бік справи, і на подив, а іноді й незадоволення дорослих підносять їм мовби дзеркало їхнього щоденного життя, в якому відображуються не одні тільки благородні почуття.

На цих корінних властивостях дитячої натури: фантазувати, спосте­рігати, наслідувати і гратися в товаристві інших дітей, — властивос­тях, характерних для всіх племен людства, Фребель заснував свої ди­тячі садки. Ігри наслідувальні і фантастичні називаються в дитячих садках рухливими іграми, ігри творчі називаються роботами дитячого садка: будування, малювання, вирізування, наклеювання і ліплення.

Дитя любить слухати оповідання до забуття всього навколиш­нього. Фребель увів у дитячі садки оповідання, в основу яких покла­дено подію, яка знайомить з характером тварини: вона любить своїх дітей, вона боягузлива чи хоробра, благородна чи підступна, як це спостерігається в житті. Якщо темою оповідання є сама дитина, то во­на зображена зі своїми радощами і прикрощами.

Фребель вилучив з дитячого садка казковий елемент: велетні, ча­рівники і відьми не дають освітнього матеріалу в цьому віці. Дитя любить тварин, квіти і каміння, воно ще відчуває свою єдність зі всією іншою природою. В дитячих садках влаштовані грядки квітів, за якими доглядають самі діти, є пісок, а інколи живі тварини.

Дитя любить спів, і дитячий садок дає йому пісні, доступні його

вікові.

Отже, матеріал для занять з маленькими дітьми був Фребелем знайдений. Він запозичив його в дитячій кімнаті, в саду, в іграх на вулиці, які передаються з роду в рід від старших братів і сестер, від бабусь і нянь.

Однак не досить було знайти загальну точку зору, знайти метод застосування. Вийшовши з гуманітарної школи Песталоцці, Фребель був сповнений віри в необхідність вільного виявлення дитячих сил, віри в непогрішність дитячої натури, віри в можливість всебічного розвитку душі дитини. Щоб досягти цієї великої мети, Фребель обрав метод натуральний, що ґрунтується на чуттєвих сприйманнях, на кон­кретних образах, тобто метод свідомий, наочний.

Переваги наочного методу були висловлені набагато раніше Ко-менським і Песталоцці щодо шкільного навчання. Заслуга Фребеля полягає в тому, що він застосував цей метод у справі виховання ма­леньких дітей. Тепер нам здається, що в цьому немає жодної особли­вої заслуги. Чи можливо з маленькими дітьми діяти інакше, не наоч­но? Виявляється, що було можливо, і Фребелеві довелося боротися за своє нововведення, за наочність і за інші принципи своєї системи.

Єлизавета Миколаївна Водовозова (1844—1923)

Учениця й послідовниця К. Д. Ушинського, Є. М. Водовозова розробила теоретичні засади виховання і розвитку дітей дошкільного віку, її педагогічні погляди ґрунтуються на ідеї народ­ності. Високо оцінюючи значення дошкільного віку для загального формування особистості, вона розробила систему ігор і занять для сімейного виховання дітей, сформулювала основні вимоги до методики їхнього розумового і морального розвитку.

Найповніше втілення педагогічні погляди Є. М. Водовозової знайшли у її ґрунтовній праці «Розумо­ве і моральне виховання дітей від першого вияву свідомості до шкільного віку» (1871). Ця книга перевидавалася 7 разів, стала першим теоретич­ним посібником для підготовки виховательок російських дитячих садків. Останнє її видання здійснено в 1913 р.

РОЗУМОВЕ І МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ВІД ПЕРШОГО ВИЯВУ СВІДОМОСТІ ДО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ

...Перш ніж говорити про моральне виховання, запитаємо в себе, що таке моральна людина. Зверніться з цим запитанням до кількох людей і ви отримаєте зовсім різні визначення. Різні класи суспільства зовсім не сходяться між собою в своїх ідеалах, у поняттях про мо­раль. У світському колі найбільшою повагою користується та жінка, яка в жодних життєвих обставинах не поступиться зовнішніми звич­ками, одним словом, така, яка свято береже забобони бездіяльних людей. Ідеал жінки з інтелігентного кола зовсім інший. Так само діа­метрально протилежні погляди на мораль має одне покоління порів­няно з іншим.

Моральною людиною може вважатися та, яка свято виконує свої обов'язки щодо сім'ї та суспільства, та, яка, не покладаючи рук, пра­цює все життя, наскільки вистачає сил і вміння. Під час подібних прогулянок і бесід не треба забувати й того, щ₀ зумовий розвиток дитини здебільшого може йти пліч-о-пліч з ес-гичним. Звертайте увагу вашого вихованця на блиск сонця і його хід, а також на те, як ті чи ті явища відображаються на навколищ-\ природі; не втрачайте нагоди милуватися разом з нею місцево-їми з пишною рослинністю, краєвидами безкрайого моря, його мо-гніми хвилями, грою в них сонячного проміння, красою неба і :арок, які час від часу набувають таких фантастичних форм, хи­рними високими скелями і горами; не залишайте поза увагою ні рева, ні кущика, ні квітів, ні метелика, ні гарного «сонечка», ні зумочка, який тече, ні дощових краплинок на листочках, коли во-

тремтять, ніби алмази, і переливаються багатьма кольорами. Не-й ваш вихованець прислухається і до пісень робітників у полях, і співу та щебету птахів, і до дзюрчання струмочка; хай вдихає хмяні квіти і рослини.

Якщо ви розкриєте перед дитиною цю велику книжку природи і руватимете нею, вона всією душею прив'яжеться до навколишнього ту і дуже швидко почне спостерігати не тільки абсолютно само-йно, без будь-якого керівництва з вашого боку, а й поступово і вас штовхуватиме під час спостереження чудових картин і явищ при-ди на такі сторони, які ви ще не зуміли помітити або до яких досі тишалися байдужими. За такого виховання в дитини прогресує ін-зес до природи, її цікавість і спостережливість щодня помітно зстають. Те, що не цікавило минулого тижня, сьогодні доступне її зумінню і цікавить її, кличе й вабить до себе. Треба помічати цю слідовність розвитку, щоб не спонукати дитину до спостережень, редчасних для її віку і ступеня розуміння...

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. Важливою методико-методологічною проблемою є періодизація історії економічної думки, визначення пріоритетів, що підлягають аналізу.
3. Виникнення та еволюція економічної думки
4. Висловлення думки. Зовнішній аудит.
5. Внесок України в розвиток управлінської думки
6. Вплив засобів масової комунікації на формування громадської думки, політичну свідомість та культуру . Функції масової комунікації.
7. Вправи на розуміння основної думки / точного розуміння тексту.
8. Впровадження християнської ідеології та її вплив на розвиток філософської думки.
9. Вчення Я.А.Коменського про школу
10. Г Сковорода є найяскравішим і найхарактернішим представником української національної філософської думки.
11. Генезис етичної думки. Етичні традиції у розвитку й становленні соціальної роботи в Україні
12. Гетьман Пилип Орлик. Конституція 1710 р. – видатна пам’ятка суспільно-політичної думки України XVIII ст.

Переглядів: 1554