Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Генезис етичної думки. Етичні традиції у розвитку й становленні соціальної роботи в Україні

Тема №2

Основні питання:

1. Історичні корені й традиції благодійництва.

2. Етичні аспекти благочинної діяльності періоду Київської Русі.

3. Роль християнства у розвитку морально-етичних норм соціальної діяльності.

4. Етика соціальної роботи у 18-19 ст.

5. Етичні проблеми становлення соціальної роботи в Україні.

Появі та конструюванню соціальної роботи як професії передували допрофесійні періоди надання соціальної допомоги через різні форми релігійної та громадської благодійності, коли й було закладено основні професійно-етичні принципи соціальної роботи.

Певні моральні цінності, хоча значно відмінні від їх сучасного розуміння, формуються уже в період стадного життя людей. Мозок первісної людини не міг осмислити такі складні філософські поняття як "цінності", "благо", "добро". Тогочасна людина усвідомлювала це на своєму рівні - на рівні примітивних почуттів та інстинктів. Поняття "добро", "зло", "благо” у тогочасної людини асоціювалися із тваринними інстинктами: тепло, безпечно - добре; небезпека, голод, холод - зло, погано. Тому мораль первісного суспільства спрямовувалась на забезпечення виживання і носила колективістський характер. Однак, уже у первісному суспільстві спостерігаються прояви взаємо­допомоги з метою виживання: при обороні та нападі, в екстремальних умовах. У цей період зароджується мораль допомоги і взаємодопомоги: поведінка кожного члена племені відповідала вимогам виживання у природному середовищі й спрямовувалась на забезпечення колективних потреб - забезпечення виживання, безпеки, продовження роду. Причини цієї поведінки обумовлювалися:

- інстинктом збереження виду, який вимагав жертву­вати малим (індивідуальним виживанням) на користь великого (збереження виду);

- забезпечити вищезгадані потреби виживання само­стійно було неможливо - людина не володіла такими великими фізичними даними, щоб подолати хижаків.

Отже, взаємодопомога і підтримка на інстинктивному рівні тогочасної людини можуть вважатися прообразами майбутніх моральних відносин.

Вогонь зробив можливим перехід до осілого способу життя. З першим розподілом праці виявились корисними різні вікові групи племені, його слабші члени. Якщо раніше хворих, ослаблених, людей старшого віку вбивали, щоб позбавити плем'я кочівників лишнього вантажу, то тепер вони могли виконувати певну роль у житті племені: підтримувати вогонь, більш працездатні залучалися до виконання важчих і невідкладних робіт. Поступово такі співплеменники стали необхідними у житті.

Збереження старців, людей, які виконали свою біоло­гічну функцію і вже не потрібні з цієї точки зору для племені, свідчить про значне олюднення первісного суспільства. Поступово старші, досвідчені люди зайняли місце наставників дітей та молоді, що забезпечувало передачу знань, навиків, звичаїв та традицій племені, правил поведінки, відносин між співплеменниками. Підвищується роль людей старшого віку, які повинні були навчати кожного члена племені найбільш необхідними нормам людського спілкування і взаємодії.

Це, в свою чергу, формує необхідність не тільки взаємодопомоги серед сильних жителів племені, але й турботи про слабких, їх утримання і підтримку. Опіка обумовлювалася необхідністю передачі професійного і життєвого досвіду. Саме старші люди могли повністю віддаватися цьому, оскільки не були змушені щоденно вести активну трудову діяльність.

З утворенням материнського роду перше місце у житті займають результати спільного досвіду, роботи думки всіх членів племені, традицій довгого ряду поколінь.

Саме у цей період почалося формування власне мора­льних відносин, які регулювали взаємодію між людьми, і форми їх існування на основі певних моральних законів. Ці закони ґрунтуються на основі традицій, звичаїв, норм і мають більш-менш постійний характер. Змінюються вони лише під впливом надзвичайних обставин (природні, соціальні фактори, зміни в образі життя). Передаються з покоління в покоління у формі усних переказів, легенд, заповідей, заборон.

У цей період з'являються перші форми взаємодопо­моги, яка носила благодійний характер. Життя племені робило можливою і необхідною допомогу не лише слабким і нездатним вирішити самостійно певні проблеми (наприк­лад, смерть годувальника) співплеменникам, але й "чужим" людям, які потрапили до племені в мирний час. Надання притулку і харчів "не своїм” людям - перший вид соціальної допомоги. Це свідчило про значний розвиток і форму­вання певних традицій у допомозі членам роду (4,23).

Основні форми допомоги та взаємодопомоги склалися в найдавніші часи й у слов'янських племен. Тогочасна практика підтримки та групових форм допомоги формувалась на сакральній (тобто такій, що стосуються релігійного культу й ритуалу) основі, аграрно-магічних культах, громадських нормах поведінки та цінностей (2, 7).

Для Давньої Русі етика допомоги людини ще не оформилась в окрему галузь знань. Етичні погляди на проблеми допомоги і взаємодопомоги існували лише у загальному вигляді, у контексті норм людського співжиття, що свідчить про буденність факту надання допомоги.

У Древній Русі благодійність здійснювалася за двома напрямами: з боку князів та церковно-монастирська соціальна підтримка (6,18).

Князівська влада і духовенство практикували такі форми благодійності, як харчування вбогих, заснування монастирських лікарень, відкриття сирітських училищ, викуп полонених, виділення засобів на відновлення житла після сильних пожеж, роздача милостині тощо (6,18).

Князівська благодійність виступала прикладом люди­нолюбства. Літописи називають Володимира Святославовича Святого (978-1015), Ярослава Мудрого (1019-1054), Володимира Мономаха (1113-1125), Мстислава Володими­ровича (1125-1132), Андрія Боголюбського (1154-1174), Всеволода Велике Гніздо (1176-1212) як князів, які залишили після себе добру пам'ять у наданні допомоги бідним, хворим, калікам. У своїх заповітах князі часто згадували про необхідність постійної турботи про бідних "хромцов й слепцов". Так, у наказі своїм синам Володимир Мономах заповідав проявляти милосердя до вбогих, "подавати сироті”, годувати бідняків (6, 17).

Моральні повчання, що визначали поведінку людини в суспільстві, сім’ї, у взаємовідносинах у щоденній діяльності й спілкуванні, спостерігаємо і у найдавніших творах писемності.

У "Повчаннях" Володимира Мономаха (1099) представлено цілісну систему етичних поглядів, серед яких розглядається і проблема допомоги убогим жебракам. Зокрема, неодноразово згадується про необхідність опікування вбогими, сиротами, вдовами, матеріальної їх підтримки, відновлення соціальної справедливості, захисту слабких. Мономах вважав важливим дотримання загальних моральних правил, серед яких можна виділити й етичні правила благодійності: повага до людей, вміння бути корисним, дотримуватися даного слова, турбуватися про бідних та захищати їх, робити людям добро і уникати зла, творити милостиню (4, 31).

Запроваджуючи у IX ст. у Давньоруській державі хри­стиянство, князь Володимир прагнув покласти етику християнства, його вчення про милосердя, братство людей, любов до ближнього і взаємодопомогу в ідеологічну основу держави. З цією метою князь Володимир у 996 р. доручив церкві турботу про нужденних і виділив кошти на їх утримання і підтримку. Цьому сприяло й існування церковної десятини - десятої частини від торгівлі, сільського господарства, митних зборів тощо.

Із запровадженням християнства поступово дещо змінюються суть і цілі взаємодопомоги. Якщо раніше вона надавалась з метою збереження цілісності і життєздатності роду, то тепер - щоб здобути Царство Небесне. В основі етики християнської любові лежить в першу чергу, турбота про власну душу та її удосконалення.

З цього часу починає формуватися християнська концепція допомоги, в основі якої лежить філософія лю­бові до ближнього. "Полюби ближнього твого, як самого себе" - ця формула стає моральним імперативом. Вона визначає сутність вчинку індивіда та єднання суб'єктів, показником належності до певної спільноти (2, 8).

Найвідомішим зібранням норм і правил, що поширю­валися і на етичні основи людського співіснування, є Біблія. У Старому заповіті є перелік норм і правил, які регла­ментують не тільки чисто культові, релігійні сторони життя, але й поведінку у щоденному житті:

"Шануй твого батька і матір твою...

Не вбиватимеш.

Не чужоложитимеш.

Не крастимеш.

Не свідкуватимеш ложно на ближнього твого..." (3,140).

Християнство, в основі якого лежить Новий заповіт, встановлює етичні й соціальні критерії та норми, на основі яких віруючі самостійно повинні визначати свою щоденну поведінку.

Основні етичні принципи висвітлено у Проповіді на горі Ісуса Христа - не засуджувати, шукати, не лицемірити, бути досконалими. Тут багато уваги приділено милостині, причому особливо підкреслюється, що милостиня повинна бути актом милосердя і здійснюватися таємно, без сподівання на громадське визнання і нагороду від людини чи суспільства. "...Коли даєш милостиню, не труби перед собою, ... нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна..." (З, 387). Головний етичний принцип - "все, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм" (3, 390). Цей великий моральний закон, що регулює людські взаємини у всіх сферах людського життя і діяльності, "золоте правило етики'', зустрічається практично у всіх народів, але в різному формулюванні.

Церква займається питаннями благодійності, деякі функції допомоги бере повністю на себе. Істотно змінюється погляд суспільства на бідність, хвороби, які переосмислюються як моральні доброчинності. Священики стають помічниками та порадниками прихожан у важкій ситуації (7,12).

Церковно-монастирська благодійність протягом сто­літь займала провідне місце у благодійній діяльності. Саме духовенство було головним опікуном стражденних: роздача милостині із своїх доходів, утримання вбогих, хворих, одиноких. Церква стає основною фігурою У справі практичної соціальної політики, яка будується на певних принципах і законах. Таким чином, церква виконує двояку роль:

1) ствердження і збереження християнства;

2) виконання практичної діяльності у галузі соціальної політики.

Це поступово веде до того, що етичні принципи хрис­тиянського милосердя набувають соціальної спрямова­ності. Християнська догматика конкретизується у сфері соціальної політики.

Милосердя у цьому випадку має двосторонній характер:

1) для окремої людини християнська доброчинність виступає як моральний імператив, найвище правило;

2) для священика - як канонічний імператив, що діє на рівні закону, обов'язкового для виконання (5, 10).

Соціальна спрямованість християнського милосердя розвивається в напрямі громадської благодійності. Саме у цей період зароджуються корені меценатства, основи сус­пільної громадської активності, коли християнські прин­ципи тілесного (соцієтального) милосердя перетворюються і переосмислюються відповідно до соціальної проблема­тики класового суспільства. Моральний імператив висту­пає необхідною потребою (5, 9).

Канонічний імператив (обов'язковий до виконання священиками у справі допомоги ближньому) об'єднує два напрями практичного милосердя:

1) милості тілесні (нагодувати голодного, напоїти спраглого; одягти вбогого; відвідати хворого; відвідати того, хто сидить у темниці; прийняти в дім подорожнього; поховати померлих у бідності);

2) милості духовні (міжособистісне спілкування і взаємодія) (5, 9).

Після диференціації професій актуалізується необхідність міжособистісних зв'язків, закріплюються функції суб'єкта допомоги. Посилюється потреба у духовних милостях. Вони реалізовуються через інститут церкви, де кожному окремому суб'єкту гарантувалась конфіденційність, допомога у пошуку правильних шляхів. Так поступово духовні милості, що були складовою частиною християнського милосердя, стають одночасно канонічними імперативами, етичними принципами, необхідними й обов'язковими для людей, які займаються у той час такою діяльністю - священнослужителів.

Духовні милості мали на меті:

· навернути грішника від помилки, на правильний шлях;

· навчити істині, добру;

· дати ближньому добру пораду у момент труднощів або можливої небезпеки;

· молитися за нього Богу;

· втішити засмученого;

· не мстити за зло, заподіяне іншими;

· серцем прощати образи (5, 9).

Отже, цей період становлення професійної етики по­в'язаний з універсалізацією та регламентацією мїжособистісних відносин, механізмом яких є релігія. Однак, туг уже спостерігаємо виділення частини людей, для яких здійс­нення милосердя, надання матеріальної і моральної допо­моги є обов'язковою складовою професійної діяльності. Якщо для переважної більшості дотримання принципів ми­лосердя є моральним імперативом, то для священиків вони певною мірою обов'язкові, є канонічними імперативами, які виступають на рівні закону, що обмежує і регламентує взаємодію у міжособистісних стосунках.

Таким чином, милосердя виступає не лише як надання допомоги у вигляді різноманітних матеріальних благ, але й вперше отримує певне конституційне оформлення (у вигляді канонів священнослужителів). Формується і новий вид соціальної допомоги - духовні милості. Відбувається розширення парадигми допомоги і одночасно закріп­люються її особливості й підходи у етичних професійних канонах.

У релігійній благодійності суб'єктом соціальної допомоги виступав священик. Він визначав міру і зміст допомоги, її тривалість у часі й просторі (5, 8). Тому не дивним є існування певних зібрань етичної поведінки священнослужителів.

В "Определениях Владимирского собора" відображено етичні принципи християнської соціальної діяльності. У "Правилі Кирила, митрополита російського..." розкрито принципи виконання обов'язків священика. Висвітлюються моральні якості кандидата на духовний сан: не сварливий, не п'яниця, повинен володіти грамотою. Роз'яснюються й "складні питання", з якими зустрічаються священики під час виконання свого обов'язку.

У "Святительському повчанні новопоставленому священику" розглядаються проблеми його морального обов'язку і відповідальності. Йдеться про моральні якості, які він повинен виховувати в собі: доброзичливість, вихованість, любов, прощення, тверезість. Водночас священик повинен був бути добрим сім'янином, порядно виховувати своїх дітей тощо. Зауважимо, що священику часто самому необхідно було йти до пастви, навіть якщо його не кликали.

У ХVІІІ-ХІХ ст. громадська благодійність тісно пов'я­зується з феміністичним рухом у Європі. Акцент станов­лення етичних принципів соціальної роботи переноситься із релігії у сферу соціальних пристрастей і незгод. У центрі активного суб'єкта допомоги вперше в історії стає жінка як повноправний член суспільства, який висуває певні вимоги і одночасно активно бере участь у його житті.

Провідним фактором стає не релігія, а наукове знання. Знання людини, знання соціальних процесів - основа, яка дозволила сформувати нові підходи до проблематики соціальної допомоги. В основу професійної етики нової діяльності, що почала своє становлення, - соціальної роботи, лягає альтруїстичний імператив.

На думку Х.Бахмана, у XIX ст. в англосаксонському суспільстві допомога нужденним мала два підходи: 1) психомедична орієнтація; 2) соціально-політична орієнтація (5, 10).

На кінець ХІХ ст. ці дві тенденції об'єднуються і конституціюються.

Суб'єкт допомоги, як правило, є носієм тих тенденцій практичного милосердя, які існують і є наявними у даному суспільстві в даний історичний період. У ХІХ ст. суб'єкти допомоги були спеціалістами в галузі медицини, а також впливовими громадськими діячами. Таке поєднання не могло не відобразитися на практичних підходах до видів допомоги і на етичних принципах діяльності в даній галузі.

Крім соціальних технік й технології надання допомоги, що формуються у цей період, складаються також основні принципи взаємодії соціального працівника і клієнта. Тут значну роль відіграли М.Річмонд, А.Соломон, Д.Адамс та інші засновники соціальної роботи. Вони крім висунення і введення в практику певних моделей та мето­дів допомоги, формують загальні принципи міжособистісної взаємодії соціального працівника та клієнта (5, 11). Так, М.Річмонд розробляє принципи "ментальної гігієни", які є основою етичного кодексу сучасного соціального працівника. Серед найважливіших заповідей вона виділяє: симпатію до клієнта; заохочення його; надання йому переваг; побудова з ним спільних чітких планів (5, 11).

Формуються професійні стандарти, які закріплюють конструкцію професії, визначають нормативні уміння і навики спеціаліста. Таким чином, етичні вимоги почи­нають виступати як категоричний імператив, обов'язковий до виконання представниками соціальної сфери.

На території України до початку XX століття зберігається тенденція робити добро представниками відомих українських родин (урядовців, комерсантів) для знедолених "братів", які потребували допомоги (2, 34).

В Україні у радянський період погляди на соціальну роботу зазнали значних змін. Тут домінувала держава і тому суспільна опіка, яка раніше охоплювала різні сфери людської діяльності, спрямовується лише на соціальне забезпечення. Держава вважала своїм першим обов'язком взяти турботу про окремі категорії громадян, які не мали можливості самостійно себе утримувати, на себе. Широко поширеною була шефська допомога, приватна благодійність (престарілим сусідам, інвалідам, хворим). Існувала милостиня, але не мала широкого поширення. Благодійна діяльність приватних осіб хоча й існувала неофіційно, з боку офіційних органів влади вважалась непотрібною і такою, що принижувала гідність особистості (4, 41).

У постіндустріальному суспільстві відбувається переоцінка цінностей, цілей сучасної цивілізації. Вищою цінністю в суспільстві проголошено людину, незалежно від її забезпеченості, працездатності, стану здоров'я, освіти, сімейного стану, раси, національності, статі, поглядів і переконань тощо. Норми спільного існування і діяльності людей вимагають надання адекватної допомоги і підтримки кожному, хто її потребує, які будувалися б на любові й повазі до людини, її прав, принципах гуманізму і соціальної справедливості. Вимоги до морального образу людини і громадянина ґрунтуються на традиційних загальнолюдських гуманістичних уявленнях та включають уміння любити людей, безкорисно творити добро. Вони виступають провідними принципами сучасної соціальної роботи.

З формуванням професійної соціальної роботи в нашій державі соціальна допомога почала надаватися професіоналами, які отримують певну підготовку у спеціальному навчальному закладі. Складовою частиною підготовки спеціалістів з соціальної роботи є розвиток та удосконалення морально-особистісних якостей, ціннісних орієнтацій, навчання етичних аспектів взаємодії соціального працівника як специфічної категорії професіоналів.

 

 


Читайте також:

  1. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
  2. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
  3. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
  4. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
  5. III.Цілі розвитку особистості
  6. III.Цілі розвитку особистості
  7. III.Цілі розвитку особистості
  8. Internet. - це мережа з комутацією пакетів, і її можна порівняти з організацією роботи звичайної пошти.
  9. IV. Вимоги безпеки під час роботи на навчально-дослідній ділянці
  10. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
  11. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
  12. V. Етичні правила психологічних досліджень




Переглядів: 839

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тема №1 | Професійна етика соціального працівника

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.