• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Казки для дітей В.Г Бєлінського.

Віссаріон Григорович Бєлінський(1811-1848) – громадський діяч, демократ, піддав різкій критиці станово-кріпосницький характер сучасної йому виховної системи, проти­ставляючи їй ідею однакового для всіх виховання. Обгрунтував принцип народності у вихованні, під яким розумів урахування у виховному процесі особливостей свого народу і того місця, яке він посідає у «великому сімействі людського роду». Закликав виховувати всебічно розвинених людей — полум'яних патріотів, активних борців проти суспільного зла.

У його працях знайшли відображення також пи­тання виховання дітей раннього віку. Він наголошував на необхідності орієнтуватися на характерні риси дітей — безпосередність, близькість до природи, потяг до гри, схильність до фантазії, наголошував на провідній ролі виховання у розвитку дошкільників. У розумовому, моральному та естетичному вихо­ванні підростаючого покоління провідну роль відводив художній літературі. Рішуче засуджував фізичні покарання.

Дитячі казки діда Іринея

Подарунок на новий рік

Очевидно, найпростіші й найзвичайніші предмети часто бувають за своєю суттю найважливішими і найвизначнішими. Всі твердять, на­приклад, про важливий вплив виховання на долю людини, на її став­лення до держави, до родини, до близьких і до самої себе; проте чи багато хто розуміє те, що говорить? Слово ще не є діло; кожна істи­на, якою б вона не була безсумнівною, якщо не здійснюється у спра­вах і вчинках тих, хто проголошує її, — вона є лише слово, пустий звук, та сама неправда. Так, дитя є молодий, блідо-зелений паросток, що ледве визир­нув зі свого зерна, а вихователь є садівником, який доглядає цю ніж­ну рослину, що виникає. Щепленням можна примусити і дику лісову яблуню замість кислих і маленьких яблук давати яблука садові, смач­ні й великі, проте марними були б усі зусилля примусити дуб давати яблука, а яблуню —жолуді. Саме в цьому і полягає, здебільшого, по­милка виховання: забувають про природу, що дає дитині нахили і здібності й визначає її значення у житті, і думають, що було б дерево, а там можна примусити його давати що завгодно, хоч кавуни замість горіхів.

Для садівника є правила, якими він неодмінно керується, догляда­ючи за деревами. Він узгоджує свої дії не тільки з індивідуальною природою кожної рослини, а ще з порами року, з погодою, з якістю ґрунту. Кожна рослина має для нього свої періоди росту, відповідно до яких він планує свої дії над нею: він не зробить щеплення ні до стебла, ще не сформованого у стовбур, ні до старого дерева, що вже готове всохнути. Людина має свої епохи зростання, незважаючи на які можна погасити в ній будь-який розвиток.

Знаряддям і посередником виховання має бути любов, а метою — людяність (сііе НитапііеО. Ми розуміємо: тут початкове виховання важливіше над усе. Будь-який окремий або винятковий напрям, що веде до певної суспільної мети, може постати лише у подальшому, ос­таточному вихованні. Початкове ж виховання має бачити в дитині не чиновника, не поета, не ремісника, а людину, яка могла б згодом бути тим чи іншим, не перестаючи бути людиною. Під людяністю ми розу­міємо живе поєднання в одній особі тих спільних елементів, які є од­наково необхідними для кожної людини, якої б вона не була нації, якого б вона не була звання, стану, в якому б віці життя і за яких обставин не перебувала, — тих спільних елементів, які мають склада­ти її внутрішнє життя, її найдорогоцінніший скарб і без яких вона не є людиною...

4.Добролюбов М.О. про значення авторитету у вихованні

Миколові Олександровичу Добролюбову (1836-1861) належить вагомий внесок у розвиток демократичної педагогіки в Росії. Рішуче виступаючи проти релігійно-морального авторитарного виховання, спрямованого на духовне пригнічення особистості дитини, він наполегливо пропагував принципи виховання, побудованого на засадах демократизму і гуманіз­му, на глибокій пошані до дитячої особистості, на врахуванні природних особливостей дітей, прагнень їх до активності та самостійності. Він палко обстоював ідею всебічного розвитку людини, необхідність озброєння її різнобічними природничо-науковими і гуманітарними знаннями, створення високоякісних навчальних книг для дітей.

Великого значення надавав ролі сім'ї у вихованні дітей раннього віку, підтримуючи водночас лінію на створення системи громадського виховання у новому суспільстві.

Про значення авторитету у вихованні

Розумовий рух, викликаний в нашому громадянстві подіями остан­ніх років, звернувся нещодавно і до питань про виховання. Тепер у нас засновано вже два педагогічні журнали і, крім того, статті про ви­ховання вміщуються час від часу і в інших виданнях. Проте першим звернув увагу на цю важливу справу «Морской сборник», який вміс­тив на початку минулого року статтю про виховання п. Бема; за нею були надруковані й інші статті, де висловлювалися про виховання думки більш або менш нові і справедливі.

Багато з цих статей знаходили захоплення читачів, але жодна з них не мала такого повного і блискучого успіху, як «Питання життя» п. Пирогова. Вони вразили всіх — і світлістю погляду, і благородним напрямом думок автора, і полум'яною, живою діалектикою, і худож­нім уявленням порушеного питання. Всі, хто читав статтю п. Пирого­ва, були захоплені нею, всі про неї говорили, висловлювались, давали свої міркування і висновки. Тут громадськість випередила навіть літе­ратурну критику, яка тільки підтвердила загальні похвали, не вдаю­чись до докладного аналізу статті і не даючи жодних своїх висновків. Це явище дуже багато говорить на користь російської публіки, і воно тим більш знаменно, що стаття п. Пирогова зовсім не вирізняється

якимись солодкими розмовами або пишними закликами до того, щоб приспати недбалих батьків і вихователів, зовсім не намагається при­стосуватись до існуючого порядку речей, а, навпаки, кидає просто в об­личчя всій громадськості гірку правду; руба говорить про те, що у нас є поганого, — сміливо і гаряче, в ім'я найвищих істин переслідує дріб­ні інтереси віку, вузькі поняття, своєкорисливі прагнення, які пану­ють у сучасному суспільстві. Співчуття публіки до такої статті має глибокий святий смисл. Отже, за всієї своєї недосконалості, за всіх за­хоплень на практиці, громадськість наша хоче і вміє принаймні розу­міти, що добре і справедливе, чого треба прагнути. Вона вже має стільки внутрішньої сили, що не боїться усвідомлення своїх вад, а усвідомлення минулого і сучасного зла є найкраща запорука у можли­вості добра в майбутньому. З глибокою радістю і щирим співчуттям ві­таючи цей благородний порив російських людей, ми зважуємось ви­словити з приводу статті п. Пирогова кілька міркувань, на які наво­дить вона всякого вдумливого читача. Робимо це з тим більшою сміли­вістю, що досі ніде ще не зустрічали більш чесного розвитку тих ду­мок, які виражені в загальних афористичних положеннях п. Пирогова. Суть думок, викладених у «Питаннях життя», полягає ось у чому. Головні і найвищі основи нашого виховання (цілком) суперечать на­пряму, що панує в суспільстві. З цього виходить, що, закінчуючи курс виховання і вступаючи в товариство, ми покладаємо собі за необхідне або зректись усього, чого нас учили, щоб пристосуватися до товари­ства, або дотримуватись своїх правил і переконань, стаючи, таким чи­ном, противниками суспільного напряму. Проте, жертвувати святими, найвищими переконаннями заради житейських розрахунків — надто аморальна й огидна річ; а йти проти неправди — де взяти сил на це? До такої боротьби з хибним напрямом суспільства виховання зовсім не готує нас. Воно навіть зовсім не дбає про те, щоб укоренити в нас най­вищі людські переконання; воно турбується тільки про те, щоб зробити нас ученими, юристами, лікарями, солдатами і под. А тим часом, всту­паючи в життя, людина хоче мати яке-небудь переконання, хоче вста­новити, що вона таке, яка її мета і призначення. Вдивляючись в себе, вона знаходить уже готове розв'язання цих питань, дане вихованням, а придивляючись до товариства, вбачає в ньому прагнення, цілком про­тилежні цим розв'язанням. Вона хоче боротись зі злом і брехнею, — проте саме тут і виявляється вся неспроможність її попереднього вихо­вання: вона непридатна до боротьби, вона має спочатку перевиховати себе (щоб вийти на арену бійцем)... А тим часом роки летять, життя не жде, треба діяти... і людина діє абияк, часто падаючи під тягарем важ­ких питань, захоплюючись бурхливим потоком юрби то в той, то в ін­ший бік, — тому що сама собою вона не вміє діяти, — в ній не вихо­вана внутрішня людина, в ній немає переконань.

Читайте також:

1. Але, головним залишається діючий початок, чим повсякденність і відрізняється від фантазії (казки, міфу).
2. Аліментні обов’язки батьків і дітей
3. АНаліЗ СТанУ ЗДОРОВ'Я ДІТеЙ І ДОРОСЛИХ В УКРАЇНІ
4. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.
5. Взаємодія школи і сім'ї у вихованні дітей та молоді.
6. Види та методи контролю за динамікою розвитку і станом здоров’я дітей.
7. Визначення готовності дітей до навчання у школі
8. Виховання дітей у східних слов’ян
9. Виховання дітей, що потребують підвищеної педагогічної уваги
10. Виховання і навчання дітей раннього віку: основні поняття
11. Вікова періодизація дітей.
12. Вікові й індивідуальні особливості дітей

Переглядів: 812