• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

НЕ 2.6. Історія дошкільної педагогіки в Росії План

Ігри

...Вправи із дидактичним матеріалом Монтессорі часто називають «іграми», потім пропонують ще цілу низку нібито ігор також для вправляння у почуттях, але всі вони надто штучні і зовсім не задо­вольняють, як уже зазначалося, характерної дитячої здатності — Уяви.

Деякі з цих ігор, як, наприклад, ігри у «тишу», із зав'язуванням очей, засновані на гіпнотизації дітей, що, як уже дехто помітив, може не без шкоди позначитись на нервовій системі дітей.

Професор В. В. Зеньківський (1881-1962)— видатний психолог і педагог, богослов і філософ, народився в Україні, вчився в Київському університеті. Після захисту в 1915 р. докторської дисертації працював професором кафедри філософії цього університету, з 1914 р. очолював Фребелівський жіночий педагогічний інститут. Пізніше обіймав посаду міністра в Українському уряді, але в 1919 р. був змушений емігрувати.

Найвідоміші праці: «Проблема психічної причинності» (Київ, 1914), «Психологія дитинства» (Лейпциг, 1924), «Проблема виховання у світлі християнської антропології» (Париж, 1934), «Російська педагогіка XX ст.» (Париж, 1960) тощо відображують наукові пошуки вченого, результати

багаТОрІЧНИХ ЛОСЛІЛЖРНЬ та міркувань, аналіз}' філософських

та психолого-педагогічних творів.

В. В. Зеньківськии широко користувався філософським матеріалом,

зосереджуючи увагу на пошуку глибинних причинно-наслідкових

зв'язків у тих чи тих психологічних явищах. Розглядаючи психологічні

теорії і поняття, доводив їх філософські принципи, основи

й першоджерела. Не приховуючи своїх релігійних переконань,

висвітлював питання виховання і розвитку дитини з погляду

«взаємодії теорії душі і тіла», синтетичної єдності психічних

і соматичних явищ.

У цьому виданні наведено уривки з ранніх робіт В. В. Зеньківського

«Психологія дитинства» (1924) та «Соціальне виховання, його завдання

і шляхи» (1918), які й досі мають важливе значення для створення

концептуальних засад дошкільного виховання.

Психологія дитинства, глава15

Що таке наша особистість у всій своїй цілісності? Чи є вона прос­тим добутком, зовнішньою єдністю психічних процесів, маючи, за висловом Рібо, «колоніальний» характер? Чи наша особистість є не простим добутком, зовнішньою єдністю психічних процесів, а й своє­рідним організмом?.. Або, нарешті, є дещо справжнє у метафізично­му розумінні особистості, у тому метафізичному персоналізмі, який спочатку будував Платон, а в новий час Лейбніц, Гербарт, Лотце, Ре-нув'є, Тейхмюллер, Лопатін, Штерн?

...Дитяча особистість (як і наша особистість) не тільки дана, але і задана. За відомим висловом Гербарта, дитяча особистість спочатку є «хамелеоном», оскільки вона не має ще визначеності свого внутріш­нього життя, може не раз пережити глибокі зміни: особистість дитяча лише формується, тільки-но шукає свого особливого, індивідуального шляху розвитку. І як плутає дитя само себе в цих пошуках свого ін­дивідуального шляху розвитку, стільки вносимо плутанини і ми!

...Якщо ми від цих загальних міркувань звернемося до дитячої особистості, то для нас не може бути ніяких сумнівів у справжності метафізичного поняття особистості. Дитяча душа так повільно розви­вається, так поступово виявляє різні сили, їй притаманні, риси своє­рідності особистості визначаються у такому складному процесі, що тут ще менше, ніж у загальній психології, ми могли б задовольнитися емпіричним поняттям особистості. Дитяча душа настільки ще задана, настільки ще закрита, не оформлена, ніби оповита якимось туманом, скрізь який ледь-ледь проступають риси майбутньої особистості, що найважливіший бік дитячої особистості залишається невираженим. Коли ми дивимось байдуже на дітей, ми навіть не помічаємо їхньої індивідуальності, не відчуваємо їхнього метафізичного боку; ми за­звичай насміхаємося з матерів, які запевняють, що їхні діти є чимось надзвичайним, єдиним.

...Емпірична особистість дитини ще сповнена внутрішніх супереч­ностей, сповнена дисгармонії — вона не розвивається рівномірно в усій повноті своїх сил: одні розвиваються швидко, інші повільно. Проте позаду цього емпіричного хаосу стоїть живий і творчий центр індивідуальності, її творча основа, її метафізичне ядро, яке поступово вносить гармонію і порядок в особистість, формує і об'єктивує індиві­дуальність і спрямовує процес психічного дозрівання на таку ідеаль­ну форму, в якій ця індивідуальність зможе розкрити всю себе....Чим краще пізнаємо ми яке-небудь дитя, тим чіткіше виступають перед нами риси його своєрідності, тим краще ми бачимо, як глибоко закладена в ньому його індивідуальність. Звісно, більш повного свого розкриття індивідуальність досягає лише в зрілому віці, проте досвід­чений погляд уже в дитини може помітити риси індивідуальності, мо­же переконатися в тому, що вже в ранньому дитинстві постає своєрід­ність цієї індивідуальності. Однак дитинство має і деякі спільні риси; особистість дитини, крім її індивідуальних особливостей, має багато сторін, типових для кожної дитини.

Ми бачили, що дитяча душа в своїй найважливішій і найвпливовішій частці має неемпіричний характер. Проте розвиток дитячої особистості просувається в бік розширення і посилення емпіричної сторони, яка стає поступово (у свідомості) справжнім центром активності, справжнім суб'єктом психічного життя. Розвиток волі й інтелекту — слабкі протя­гом раннього дитинства — готують майбутнє панування емпіричної осо­бистості. Цей процес, звичайно, має позитивне значення, оскільки свідо­мість є справжнім знаряддям доступної для нас творчості, перетворю­ючись на істинну сферу доступної для нас свободи. Дитинство повинно поступитися місцем іншим фазам в розвитку людини, проте тим важли­віше для нас, щоб кожен пережив своє дитинство як «золотий час» жит­тя. Поезія дитинства не повторюється, як не повторюється і та свобода психічного розвитку, що дає можливість кожному знайти свою індивіду­альність, що ми її отримали в дитинстві. Тим важливіше дати можли­вість усім дітям пережити нормально своє дитинство — таким має бути завдання нашого часу, якщо він хоче насправді бути «віком дитини».

1.Огляд розвитку дошкільної педагогіки в Росії. 2.Досвід про педагогічні спроби В.Ф.Одоєвського. 3.Казки для дітей В.Г Бєлінського. 4.Добролюбов М.О. про значення авторитету у вихованні.

1.Огляд розвитку дошкільної педагогіки в Росії. Проблема розвитку і виховання дітей молодшого віку була предме­том роздумів багатьох учених, філософів, педагогів Росії на різних етапах її історичного розвитку, починаючи від найдавніших часів. Уже в перших педагогічних пам'ятках («Громадянство звичаїв дитя­чих» Є. Славинецького, «Обід душевний», «Вечеря душевна» С. По­лоцького та ін.) велика увага приділяється ролі сім'ї у вихованні ді­тей, залученні їх до праці, розвитку розумових здібностей, формуван­ні моральних якостей, організації ігор тощо.

Важливого значення сімейному вихованню дітей надавав видатний російський учений, філософ, педагог Михайло Васильович Ломо-носов (1711—1765). У своїх творах, зокрема у трактаті «Про збере­ження та розмноження російською народу», він з матеріалістичних позицій сформулював вимоги щодо дбайливого ставлення до фізично­го розвитку зростаючого покоління, його патріотичного виховання, формування в дітей прагнення служити своєму народові, виховання і навчання дітей рідною мовою.

Перші положення щодо громадського початкового виховання в Ро­сії сформулював організатор виховних будинків для дітей раннього віку Іван Іванович Бецькой (1704—1795), який у праці «Коротка настанова про виховання дітей... від народження їх до юнацтва» (1774) виступив прихильником гуманного ставлення до дітей, які не мали батьків і виховувались у дитячих будинках. Однак умови життя в цих закладах не давали можливості реалізувати наміри педагога, який прагнув виховати в дітях працьовитість, дружні стосунки з оточенням, розвинути їхній розум, зміцнити фізичне здоров'я.

У ЗО —40-х роках XIX ст. громадський діяч Росії, відомий дитячий письменник, педагог Володимир Федорович Одоєвський створив у Петербурзі та інших містах Росії притулки для дітей бідного люду, в основу роботи яких було покладено розроблені ним наукові положен­ня, що ґрунтувалися на психологічних засадах розвитку особистості дитини. У праці «Наука до науки» він наводить досить широку про­граму розвитку дітей із різних галузей знань. В. Ф. Одоєвський упер­ше розробив поради для завідувачів дитячих притулків, систему за­нять та вправ для дітей, правил поведінки їх у виховному закладі, ви­мог до батьків тощо.

Російські революційні демократи Віссаріон Григорович Бєлін­ський, Микола Олександрович Добролюбов, Олександр Івано­вич Герцен виступали з критикою кріпосницького ладу в Росії та си­стеми виховання, яка в ній існувала. У своїх працях вони порушували питання необхідності виховання дітей з раннього віку, всебічного роз­витку їх пізнавальних здібностей, виховання громадянських якостей, забезпечення права трудящих на освіту своїх дітей. Велику увагу вони приділяли жінці-матері, яка має бути самостійною особистістю, здобути необхідну освіту, оволодіти знаннями про психолого-педагогічні законо­мірності розвитку дітей, стати активною учасницею життя суспільства та виховання своїх дітей.

Для другої половини XIX ст. в Росії характерні зміна суспільного ла­ду, розвиток капіталістичного виробництва і поява на цьому ґрунті ново­го громадсько-педагогічного руху, в якому беруть участь прогресивні ді­ячі, письменники, вчені (М. І. Пирогов, Л. М. Толстой, К. Д. Ушин-ський, В. І. Водовозов, П. Ф. Лесгафт та ін.). Створюються перші педагогічні товариства, видаються перші педагогічні журнали («Учи­тель», «Журнал для воспитания», «Яснополянская школа» та ін.).

Велику роль у розвитку педагогічної думки в Росії відіграла діяль­ність Льва Миколайовича Толстого, який створив своєрідну «пе­дагогічну лабораторію» — Яснополянську школу для дітей селян, в основу роботи якої було покладено ідеї вільного виховання дітей, розвитку їхніх творчих здібностей, урахування індивідуальних особ­ливостей тощо.

У 60-ті роки XIX ст. під впливом ідей К. Д. Ушинського, Л. М. Тол­стого, П. Ф. Лесгафта та інших педагогів-демократів в умовах залучен­ня жінки-трудівниці до виробництва в Росії починають створюватися перші дитячі садки. Цьому сприяло також те, що багато освічених жі­нок Росії прагнули докласти зусиль до розвитку освіти, медицини, культури тощо. Поштовхом до відкриття дошкільних закладів стає та­кож поширення в Росії ідей німецького педагога Ф. Фребеля.

Група діячів дошкільного виховання 60-х років XIX ст. (А. С. Си-монович, Є. М. Водовозова, Є. І. Конраді) відіграла визначну роль у розвитку як теорії, так і практики дошкільного виховання. Так, Аде­лаїда Семенівна Симоновичє першим організатором дитячого садкау Санкт-Петербурзі (1866), в якому було апробовано заняття та вправи Ф. Фребеля, а також розроблено самостійну систему ігор та занять із дітьми дошкільного віку. Книга А. С. Симонович «Дитячий садок» є першим практичним посібником для дитячих садків.

Учениця та послідовниця К. Д. Ушинського Єлизавета Мико­лаївна Водовозова розробила теоретичні положення дошкільного виховання на засадах ідей народності. її праця «Розумове і моральне виховання дітей від першого вияву свідомості до шкільного віку» (1871) перевидавалася 7 разів (востаннє у 1913 р.). Можна з упевненістю стверджувати, що саме ця її праця є першим підручни­ком з дошкільної педагогіки.

Демократичне спрямування мали погляди Євгенії Іванівни Кон-раді (1838—1898), яка виступала з критикою дитячих садків, ство­рених у той час за системою Ф. Фребеля. У своїй праці «Сповідь ма­тері» (1886) вона закликає батьків, насамперед матерів, сприяти гар­монійному розвитку дітей, залучати їх до праці, до спостережень за навколишнім життям та природою. Роль перших діячів дошкільного виховання у розвитку дошкільної педагогіки як науки загалом дуже значна, оскільки вони заклали підвалини гуманістичного виховання, обґрунтували основні наукові принципи діяльності дитячих садків та виховання дітей у них.

Початок XX ст. характеризується пошуком подальших шляхів роз­витку теорії та практики дошкільного виховання в Росії. У цей час створюються нові педагогічні товариства (Санкт-Петербурзьке това­риство сприяння дошкільному вихованню, товариство «Дитяча праця та відпочинок» у Москві, батьківський гурток у Ростові-на-Дону тощо), відкриваються дошкільні заклади, організаторами яких висту­пають видатні педагоги Є. І. Тихєєва, Л. К. Шлегер, М. X. Свєн-тицька, К. М. Вентцель та ін.

Визначна роль у створенні оригінальної системи дошкільного ви­ховання, так званого методу Тихєєвої, побудованого на тісному по­єднанні основних видів дитячої діяльності — гри та праці, належить послідовниці К. Д. Ушинського Єлизаветі Іванівні Тихєєвій, яка зробила неабиякий внесок у розробку методики розвитку рідної мови

визнання здобув створений СІ. Тихєєвою дидактичний матеріал, ви­користання якого вона поєднувала із застосуванням предметів реаль­ного життя.

Засновники теорії вільного виховання Костянтин Миколайович Вентцель (1857—1947) і Луїза Карлівна Шлегер уперше обґрун­тували необхідність надання дітям повної свободи розвитку та реалізу­вали ці засади на практиці у створених ними виховних закладах. У 1910 р. К. М. Вентцель організував «Ідеальний дитячий садок», в яко­му за його вимогою панував «максимум свободи» та «мінімум регла­ментації». На цій самій основі було створено «будинки вільної дити Л. К. Шлегер упроваджувала ідею вільного виховання в заснова-нею у Москві дитячому садку. Головним методом організації цього зду було створення оточення, яке мало виконувати навчальні та ви-і функції. Велику роль відводила Л. К. Шлегер організації дитячої яка за своїм характером має бути для дитини вільною. Свій досвід ги вона виклала у праці «Практична робота в дитячому садку» 5). За радянських часів продовжувала активно працювати. На ос-діяльності її експериментально-дослідного дошкільного закладу Наркомосі було розроблено перші нормативні та програмні доку-и.

1910 р. педагог-демократ Марія Хрисанфівна Свєнтицька нила спробу створення єдиного навчально-виховного комплексу ола—дитячий садок». її навчальний заклад було побудовано на ;ах наступності у вихованні та навчанні дітей дошкільного та мо-юго шкільного віку. Велику увагу в навчальному процесі приділя-воренню дидактичних матеріалів, забезпеченню самостійної дитя-іяльності. Досвід своєї роботи, яка тривала і за радянських часів, . Свєнтицька виклала у книзі «Наш дитячий садок» (1913). оряд із розвитком теорії дошкільного виховання та розширенням «і дитячих садків на початку XX ст. в Росії здійснювалась і під-ка фахівців у галузі дошкільного виховання. Різні педагогічні шства (Фребелівське товариство дитячих садків, Товариство їння дошкільному вихованню та ін.) організовували курси, на готували педагогічні кадри для дитячих садків, зокрема Фребе-кі курси готували вихователів, так званих фребелічок, а курси, [ізовані відомим ученим П. Ф. Лесгафтом, — керівниць із фізич-розвитку дітей («лесгафтичок»). Це були перші дипломовані пе-и з дошкільного виховання. У їх підготовці брали участь відомі оги — прихильники дошкільної справи: Є. І. Тихєєва, Л. К. Шле-М X. Свєнтицька, В. М. Шацька, С. Т. Шацький, К. М. Вент-та багато інших учених.

Фактична діяльність та педагогічні ідеї, відображені в друкова-ірацях педагогів-класиків і діячів дошкільного виховання, знач­ною вплинули на подальший розвиток дошкільної педагогіки в та країнах, які за радянських часів увійшли до складу СРСР.

Л. К. Шлегер упроваджувала ідею вільного виховання в заснова-нею у Москві дитячому садку. Головним методом організації цього зду було створення оточення, яке мало виконувати навчальні та ви-і функції. Велику роль відводила Л. К. Шлегер організації дитячої яка за своїм характером має бути для дитини вільною. Свій досвід ги вона виклала у праці «Практична робота в дитячому садку» 5). За радянських часів продовжувала активно працювати. На ос-діяльності її експериментально-дослідного дошкільного закладу Наркомосі було розроблено перші нормативні та програмні доку-и.

1910 р. педагог-демократ Марія Хрисанфівна Свєнтицька нила спробу створення єдиного навчально-виховного комплексу ола—дитячий садок». її навчальний заклад було побудовано на ;ах наступності у вихованні та навчанні дітей дошкільного та мо-юго шкільного віку. Велику увагу в навчальному процесі приділя-воренню дидактичних матеріалів, забезпеченню самостійної дитя-іяльності. Досвід своєї роботи, яка тривала і за радянських часів, . Свєнтицька виклала у книзі «Наш дитячий садок» (1913). оряд із розвитком теорії дошкільного виховання та розширенням «і дитячих садків на початку XX ст. в Росії здійснювалась і під-ка фахівців у галузі дошкільного виховання. Різні педагогічні шства (Фребелівське товариство дитячих садків, Товариство їння дошкільному вихованню та ін.) організовували курси, на готували педагогічні кадри для дитячих садків, зокрема Фребе-кі курси готували вихователів, так званих фребелічок, а курси, [ізовані відомим ученим П. Ф. Лесгафтом, — керівниць із фізич-розвитку дітей («лесгафтичок»). Це були перші дипломовані пе-и з дошкільного виховання. У їх підготовці брали участь відомі оги — прихильники дошкільної справи: Є. І. Тихєєва, Л. К. Шле-М X. Свєнтицька, В. М. Шацька, С. Т. Шацький, К. М. Вент-та багато інших учених.

Фактична діяльність та педагогічні ідеї, відображені в друкова-ірацях педагогів-класиків і діячів дошкільного виховання, знач­ною вплинули на подальший розвиток дошкільної педагогіки в та країнах, які за радянських часів увійшли до складу СРСР.

2.Досвід про педагогічні спроби В.Ф.Одоєвського.

Видатний громадський діяч і мислитель першої половини XIX ст. В. Ф. Одоєвський багато уваги приділяв справі народної освіти, вихованню й навчанню дітей. У ЗО —40-х роках XIX ст. він був широковідомий як організатор і теоретик дошкільного виховання. В Петербурзі та в інших містах Росії організував дитячі притулки, які були прообразом перших російських дитячих садків, створив низку посібників і керівництв з навчально-виховної роботи в них. Найцінніші з них: «Наука до науки. Книжка дідуся Іринея», «Положення про дитячі притулки», «Наказ осо­бам, які безпосередньо завідують дитячими при­тулками» та ін. У цих посібниках В. Ф. Одоєв­ський розробив конкретні положення щодо змісту і методів роботи в дитячих притулках, висунув основні вимоги до роботи виховательок, визначив шляхи всебічного розвитку дітей. Досвід про педагогічні спроби при початковій освіті дітей

Говорити тут про значення педагогії взагалі було б зайвим. \Уі55еп §іеЬг. Маспі (від знання — сила), говорять німці: важливість науки, що має своїм предметом вказати на засоби, якими можна здобути знання, в поширеному значенні цього слова, зрозуміла всякому осві­ченому читачеві, але я вважаю за потрібне дещо ширше сказати про ту частину цієї науки, що стосується дитячого або взагалі первісного виховання, яке донині не досить розуміють.

Довго увага педагогів була звернена на вищі ступені навчання, і лише тепер помітили, що вони недосяжні для людини, з ранніх літ, можливо, з чотирирічного віку, розумно не підготовленої... Досі ще багато хто думає, що справжнє виховання починається з дванадцятирічного віку, — це од­на з найнебезпечніших помилок, і займайтеся чи не займайтеся дитиною, навчайте її чи не навчайте, але з чотирьох років вона вже виховується — якщо не вами, то сама собою й усім, що її оточує: словами, які ви про­мовляєте, не думаючи, що вони нею були помічені, вашими вчинками, навіть неживими предметами, які випадково знаходяться навколо неї.

Поступово дійшли до таких, очевидно, досить простих переконань: що в педагогії багато прекрасних теорій, але мало таких, що застосовуються; що успіх пе­дагогії, як і будь-якої іншої науки, залежить від багаторічних раціо­нальних, практичних спостережень; що найдосконалішою метою педа­гогії є та, котра подає найбільше засобів для спостережень за розвит­ком духовного процесу в дитині й навчає користуватися цими спосте­реженнями...

З чого ж почати, запитають у мене, інакше кажучи, в чому поля­гає головне завдання розвитку духовного заряду в людині? Відпові­даю: змусити говорити ті стихії духовні, з якими ми народжуємося, які навіть у немовляти виявляються у вигляді несвідомих спонук, незв'язаних думок і з яких зрештою утворюється те, що досить неточ­но називається вродженими поняттями, але котрих значно більше, ніж зазвичай гадають; навести учня на той шлях, яким він від несві­домих понять може поступово дійти до свідомих; те, що неясно уяв­ляється його душі, висловити певним словом і пов'язати те, що дитя­чому розуму уявляється розрізненим, таким, що не має між собою ні­яких відносин...

Проте не слід думати, що ці вроджені поняття можуть розвиватися самі собою без сприяння навколишніх обставин. Те, що ми називаємо вродженими поняттями, за відсутності кращого слова, є, власне кажу­чи, живий продукт нашого духовно-тілесного організму і помічається навіть у нижчих тварин. Кюв'є, якщо не помиляюсь, говорив, що пе­ред бджолою повинен носитися фантом геометричної п'ятигранної форми чашечки; здійснити цей фантом є жива потреба організму бджоли; але бджола може і не здійснити його; її крила, ноги, хоботок можуть бути погано створені, не розвинені; вона може не знайти нав­коло себе того матеріалу, який їй потрібен для побудови чашечки; го­това геометрична форма залишиться безплідною. Навіть у рослин, хоч кожна насінина містить у собі можливість розвинутися в рослину, проте не кожна насінина виростає, а виростає лише та, що поставлена в умови росту, якими є волога, ґрунт тощо. Навіть у мінералах магніт виявляє свою дію лише при зустрічі із залізом або з іншим магнітом. Те саме явище повторюється і в людині, лише, певна річ, на кілька ступенів вище й частіше, наскільки людина вища від тварини, росли­ни, мінералу. Так, наприклад, поняття про число, міру, мову, витон­ченість існує в душі людини, проте це поняття може й не розвинути­ся, якщо потреба здійснити це поняття не буде задоволена навколиш­німи обставинами. Тому визначення числа недоступне для того, хто ще не привів у рух свою обчислювальну здібність на досвіді. Безглуз­до говорити дитині про дієслово, починаючи з відомого визначення: «Дієслово є частина мови, що виражає дію чи страждання».

Читайте також:

1. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
2. Б. Громадсько-політичний рух 60-90 рр. ХІХ ст. інтелігенції Росії та України, в центрі уваги яких був народ, селянська община та соціальна революція.
3. Біблійні теми та історія раннього християнства у драмах Лесі Українки
4. ВИЗНАЧЕННЯ, ПОНЯТТЯ І КОРОТКА ІСТОРІЯ.
5. Виконавське мистецтво та видатні балетні актори Росії.
6. Вимоги Раднаркому Росії
7. Виникнення і розвиток людських ресурсів, історія розвитку кадрових служб.
8. Виникнення справочинства. Історія розвитку писемності. Складання документів у Київській Русі
9. Випишіть тих військових діячів УНР, із чиїм імям повязують опір окупації України військами більшовицької Росії в останні роки Української революції.
10. Випишіть тих військових діячів УНР, із чиїм імям повязують опір окупації України військами більшовицької Росії в останні роки Української революції.
11. Виховання і школа Запорізької Січі. Риси козацької педагогіки
12. Виховання і школа Запорізької Січі. Риси козацької педагогіки

Переглядів: 3916