Напад Німеччини на СРСР. Окупація України.

22 червня 1941 р. після сигналу «Дортмунд» фашистська Німеччина раптово напала на СРСР. - це був сигнал для осуществленя плана Барбаросса. Сконцентровані в мобільні угруповання «Північ», «Центр» і «Південь» німецькі армії швидко просувалися на Ленінград, Москву та Київ.. Уже 16 липня Гітлер ставив питання про приєднання до третього рейху радянських територій — України, Білорусії, Прибалтики та інших районів.

Основними причинами поразок Червоної армії на початку війни були раптовість фашистського нападу; матеріальна непідготовленість до війни, незавершеність процесу переозброєння СРСР; відсутність надійних союзників, міжнародна ізоляція Радянського Союзу; розпорошення сил Червоної армії на кордонах, масові репресії наприкінці 30-х років проти армійського командного складу; некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва тощо.

Український напрямок для Гітлера був одним із головних, і це виявлялося в процесі експансії проти СРСР. Уже 18 серпня 1941 р. він припиняє наступ на Москву і переорієнтовує вістря головних ударів на Ленінград і Київ, наголошуючи, що наступ на столицю України — «безпосереднє стратегічне завдання».

Така зміна акцентів була зумовлена багатьма чинниками: економічними — захоплення України суттєво підривало військово-промисловий потенціал СРСР і забезпечувало Німеччину ресурсами для ведення війни (напередодні війни частка УРСР в Радянському Союзі становила у видобутку вугілля 50,5%, залізної руди — 67,6, у виплавленні чавуну — 64,7, сталі — 48,9%); воєнними — окупація України не тільки створювала вигідний плацдарм для подальшої експансії, а й давала змогу «нейтралізувати» Крим, який Гітлер називав «радянським авіаносцем для нанесення ударів по румунських нафторозробках»; морально-політичними — взяття Києва могло підняти рейтинг Німеччини на міжнародній арені, вселити впевненість у фашистські війська і зневіру в перемогу в Червоній армії.

На украине гитлеровским войскам противостояла армія киевского особого военного округа- юго-западній фронт- кирпинос, и одеського округа –южаній фронт- тюленев. Первое крупное танковое сражение по линии Луцк- Броді- ровно- дубно.Устаревшая техника.

Більше двох місяців (липень—вересень) тривала оборона Києва. Гітлерівці втратили під стінами української столиці понад 100 тис. війська. Після прориву німецькими військами Південно-Західного фронту захисники Києва опинилися перед загрозою оточення.

Велике стратегічне і політичне значення мала оборона Одеси, що тривала 73 дні. Сковуючи 18 дивізій противника, вона дала змогу відійти Південному фронту за Дніпро і організувати оборону. Проте наприкінці вересня Червона армія змушена була залишити Одесу і вести оборонні бої на Кримському півострові.

Розгром у грудні 1941 р. під Москвою 38 німецьких дивізій зірвав плани «Бліцкригу», створивши умови для контрнаступу радянських військ. У березні наступного року Генеральний штаб запропонував план операції на весну і початок літа 1942 р. Головна ідея цього документа — активна стратегічна оборона, накопичення резервів, а потім — рішучий наступ.

Отже, некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва, незавершеність процесу переозброєння, мобілізаційна неготовність армії, багато тактичних прорахунків та інші фактори стали основними причинами трагічних поразок та катастроф на початковому етапі війни. Основними причинами поразок Червоної армії на початку війни були раптовість фашистського нападу; матеріальна непідготовленість до війни, незавершеність процесу переозброєння СРСР; відсутність надійних союзників, міжнародна ізоляція Радянського Союзу; розпорошення сил Червоної армії на кордонах, масові репресії наприкінці 30-х років проти армійського командного складу; некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва тощо.

На території України, окупованої німеЦЬко-фашистськими військами, з перших днів окупанії розгортається антифашистська боротьба.

Антифашистськийрух опору в Україні включав:

— радянське комуністичне підпілля та партизанський рух;

— український самостІйнииький підпільний та парги-занський рухи;

— польський рух опору.

Найбільшими Центрами польського підпілля були м.Вільно та Львів. У польських партизанських загонах на територіЇУкраїни брали участь 2150 бійщв. Головним наданням цього руху було повернення західноукраїнських земель до складу відновленої Польської держави.

Партизанський рух був одним із важливих военно-стратегічних факторів у ході війни. Для боротьби з нимнімеЦьке командування виділило 120 тис. солдатів.

Крім радянського партизанського руху, в містах діяло комуністичне та комсомольське підпілля. Безстрашно діяли, наприклад, підпільна органІзаиія "Партизанська Іскра" вс-Кримки на Миколаївщині, яку очолював учитель В.Моргуненко, підпільні організаЦІї й м.Сталіно (донсцьк) на чолі з учителем історії С.Матьоніннм, у Ніжині, яку очолював Я.Батюк, у м-КраснодонІ — "Молода гвардія"

Найбільш організованим військовим з'єднанням українського самостійниЦького руху була Українська повстанська армія (УПА). Створена ОУН-Бандери наприкінЦІ 1942р., діючи на просторах Волині, Полісся, Галичини боролася і проти німців, і проти радянських партизанів. Командиром армїї був Роман Шухевич (Чупринка).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Україна на початку 2 світової війни.	\|	Наступ Сталінізму.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.