Самовиховання в житті людини

Самовиховання, на думку народу, має велике значення в житті людини. Народний афоризм прямо націлює юнаків і дівчат: «Батьки дали тобі життя - волю виховай сам». Народ створив своєрідну програму самовиховання молодої людини: «Хорошу справу роби в міру, погану не роби зовсім», «Захочеш дізнатися про себе - спитай думку людей», «Хорошому норову вчись на прикладі без норову», «Ввічливості вчись у неввічливого», «Не будь дуже солодким - тебе з'їдять, не будь дуже гірким - тебе викинуть», «Сто разів відміряй, а один раз відріж», «Не будь голубом для двох дахів», «Поводься так, як ти хотів би, щоб з тобою поводилися», «Якщо пригощають, пий навіть воду», «Не вчись ніжностей, а вчись труднощів», «Всяке діло роби сміло», «Взявся за гуж, не говори, що не дуж», «Скінчив діло, гуляй сміло».

Народна мудрість стверджувала: слід намагатися викликати в дитини внутрішні здорові чуття і прагнення позбавитися шкідливих і нездорових проявів у своєму характері, вчинках, допомогти їй поступово набувати позитивного життєвого досвіду, виробляти в собі благородство, ввічливість, працелюбність, скромність, справедливість, чесність і правдивість.

Народ дбав про розвиток самосвідомості, гартування волі, формування позитивних ідеалів, прагнення до самостійності, до діяльності, ініціативності, виконання обов'язків. Форми самовдосконалення виражались у вигляді пристосування, наслідування, орієнтації на людей.

Методи самовиховання: аналіз, спостереження, самокритика, самопереконання, самонавіювання, самозобов'язання, емоційне уявне перевтілення в іншу людину, похвала, оцінка вчинків дорослими, присоромлення, спілкування зі старшими.

Засоби самовиховання: народні свята, обряди, символи, казки, усна народна творчість, народні традиції.

В українській народній педагогіці використовуються такі форми організації дітей: індивідуальна, групова, масова (фронтальна).

Індивідуальна форма - догляд за дитиною; групова - виховання дітей у сім'ї, участь в об'єднаннях ровесників; фронтальна - участь у праці, святах, обрядах.

Етнопедагогіка - основа сучасної національної системи виховання

Українська етнопедагогіка є власне національною виховною системою, що сформувалася завдяки поєднанню народного, національного і загальнолюдського, завдяки зв'язку минулого і загальнолюдського, минулого з сучасним в історії нашого народу. Ця система є сьогодні надійним фундаментом національного реформування нашої освіти і виховання, розв'язання тих завдань формування особистості громадянина України, які чітко визначені в Концепції громадянського виховання та Концепції 12-річної загальноосвітньої школи. А ці завдання, відповідно до названих документів, такі:

• сформувати свідомого громадянина, патріота, професіонала,
людину з притаманними їй особистісними якостями й риса
ми характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями,
вчинками та поведінкою;

• сформувати такі особистісно значущі якості, як національна
свідомість, духовність людини. Домінантою виховного про
цесу має стати формування в учнів патріотизму з новим змі
стовим наповненням. Це виховання почуття любові до рід
ного краю, свого народу, держави, відповідальності за їх май
бутнє, відкритості до сприймання різноманітних культур сві
ту, освоєння духовних цінностей людства - гуманізму, свобо
ди, справедливості, толерантності, культури миру, національ
ного примирення, збереження природи, всебічний розвиток
індивідуальності дитини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПОКОЛІННЯ	\|	Література для самостійного опрацювання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.