Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Поведінка потерпілого від злочину та її характеристика

Роль жертви - суттєвий чинник у вчиненні злочину. Адже її по-ведінка може так вплинути на розвиток конфлікту, що перетворить її з об'єкта злочину на його суб'єкт (наприклад, у сімейно-побу-тових конфліктах).

1 Див.: Ривман Д. В. Криминальная виктимология.- СПб.: Питер, 2002.-С. 54- 68.


У межах криміногенної ситуації поведінка жертви може бути оцінена як:

а) правомірна, коли жертва реагує допустимим законом чином
на суспільно небезпечні дії злочинця або коли вона не створює
умов для вчинення злочину;

б) нейтральна, коли між діями жертви і злочинцем відсутній
прямий зв'язок;

в) неправомірна, коли дії жертви містять ознаки того чи іншого
правопорушення, у тому числі злочину.

Особливе віктимологічне значення має, безумовно, неправомір­на поведінка жертви, яка зазвичай є джерелом конфлікту і прово­кацією вчинення злочину. її форми різні: від фізичного чи психіч­ного насильства стосовно злочинця або його близьких до їх обра­зи, виявів неповаги до громадського порядку та загальновизнаних норм моралі. Випадки неправомірної поведінки потерпілих найча­стіше трапляються при вчиненні таких злочинів, як убивство, тілесні ушкодження, зґвалтування, грабежі, розбої тощо.

Поведінка злочинця як об'єкт наукового пізнання особливо рель­єфно визначалася в ході дослідження проблем криміналістичної характеристики злочинів. Зміст таких досліджень найчастіше обу­мовлює мимовільні або усвідомлені переходи від злочину - до по­ведінки злочинця або події, що розслідується.

У теорії кримінального права та в криміналістиці злочин обґрун­товано інтерпретується як акт вольової поведінки людини. Тому варто погодитися з думкою В. О. Образцова про те, що системна концепція поведінки злочинця складається з підсистем поведінко-вих актів особи до, під час і після вчинення злочину1. Прийнявши концепцію В. О. Образцова за гіпотезу, проаналізуємо етимологію слова «поведінка».

Слово «поведінка» означає, за словником, «спосіб життя, сукуп­ність вчинків і дій кого-небудь»2. Кожне зі значень слова «пове­дінка» підходить до загальної моделі способу - «поведінка злочин­ця». Відомо, наприклад, яке значення надається в розкритті злочи­нів з'ясуванню способу життя розкрадачів (перевищення витрат над доходами), убивць (пияцтво та отримані унаслідок убивства гроші) й інших злочинців. Слово «поведінка» може бути застосо-

1 Див.: Образиов В. А. Криминалистика: Учеб. пособие.- М., 1994.- С. 167. 2 Яременко В. В., Сліпушко О. М. Новий тлумачний словник української мови.- Т. 2.- К.: Аконіт, 2006.- С. 712.


вино до всіх злочинів, учинених навмисно і з необережності, шля­хом дії або бездіяльності (вчинку). Тому, мабуть, саме поведінку, а не діяльність прийнято розглядати при вивченні кримінально-правових і кримінологічних злочинів1.

Із наведеної моделі поведінкового акту можна зробити два ви­сновки: 1) мотив і поведінка детермінуються внутрішніми потре­бами і чинниками зовнішнього середовища; 2) програмування (мо­делювання, планування) поведінки - одна із закономірностей підготовки до вчинення навмисного злочину.

Схема поведінки при вчиненні необережного злочину відрізня­ється від «механізму» вчинення навмисного злочину, «спосіб по­ведінки» формується під впливом обстановки і предмета злочину безпосередньо, минаючи мотиваційну сферу і мету.

Поведінка злочинця до, під час та після вчинення злочину - це складна динамічна система, що складається з окремих взаємодію­чих між собою елементів. При класифікації елементів цієї системи може бути використана структура поведінки людини взагалі (су­б'єкт, мотив, мета, об'єкт, спосіб і наслідки поведінки).

Поведінку до, під час та після вчинення злочину доцільно роз­глядати в декількох контекстах - онтологічному, практичному і науковому. В онтологічному аспекті - це об'єктивно існуюча система поведінкових актів особи у зв'язку із вчиненням нею злочину. Практичний контекст поняття пов'язаний з відображен­ням даної системи у свідомості слідчого або іншого суб'єкта діяль­ності як уявної інформаційної криміналістичної моделі. У науко-вому аспекті - являє собою типову інформаційну криміналістич­ну модель - загальну (стосовно до злочинів усіх видів), видову або групову.

Таким чином, поведінка до, під час та після вчинення злочину -це система поведінкових актів особи, спрямованих на підготовку, вчинення, приховання злочину, використання кримінального ре­зультату, сприяння або перешкоджання розкриттю злочинного діяння або варіант деструктивної поведінки, що свідчить про причетність суб 'єкта до вчинення злочину.

Особа і поведінка потерпілого від злочину, як зазначалося ви­ще, мають не тільки кримінологічне, а й кримінально-правове зна-

1 Див.: Ковапев А. И. Понятие преступления в советском уголовном пра­но Свердловск, 1987.- С. 17-22; Курс советской криминологии: Предмет. Метолология. Преступность и ее причини.- М., 1985.- С. 356-377.


чення, адже враховуються при розв'язанні питань кваліфікації злочинів і призначення покарання винним.

Кримінально-правова оцінка поведінки потерпілого та її вплив на кримінальну відповідальність залежать, по-перше, від ролі цієї поведінки у вчиненні злочину і, по-друге,- від його соціальної, моральної та правової характеристики.

Як показали дослідження, дуже різноманітною є роль поведін­ки потерпілого в генезисі злочину. Так, за даними В. А. Номоко-нова, поведінка потерпілого мала такий характер: а) перешкод­жала вчиненню злочину, наприклад, опір злочинцю - у 26,5% ви­падків; б) нейтральна стосовно злочину, тобто не створювала ні умов, ні перешкод для цього - у 29,4% випадків; в) сприяла вчи­ненню злочину, об'єктивно створюючи сприятливі умови для його вчинення,- у 33,4% випадків; г) провокувала злочин, тобто така, що стала приводом, породила мотив і мету його вчинення - у 10,7% випадків.

За соціальною, моральною і правовою характеристикою пове­дінка потерпілих може бути поділена на: 1) побутову, наприклад виконання потерпілим свого службового чи громадського обов'яз­ку, дії з охорони громадського порядку; 2) нейтральну, що не за­слуговує ні позитивної, ні негативної оцінки; 3) аморальну, що порушує правопорядок, хоча й незлочинна; 4) злочинну. Три остан­ніх випадки охоплюються загальним поняттям неправомірної по­ведінки потерпілого. У першому випадку кримінальна відповідаль­ність особи, яка і завдала потерпілому шкоди, як правило, посилю­ється; у трьох останніх, як правило, пом'якшується аж до повної відмови від визнання завдання шкоди «потерпілому» злочином. В останньому випадку постає питання про кримінальну відпові­дальність самого «потерпілого».

Виходячи із цих загальних міркувань, розглянемо конкретні ви­ди поведінки потерпілого та визначимо їх кримінально-правову оцінку.

Суспільно корисна поведінка потерпілого. Загалом поведінка більшості потерпілих є позитивною. Однак кримінально-правового значення вона набуває тоді, коли, по-перше, злочин вчинено саме у зв'язку із суспільно корисною поведінкою потерпілого; по-друге, коли вона враховується кримінальним законом. Кримінальний за­кон вказує на суспільно корисну поведінку потерпілого в тих ви­падках, коли вважає за необхідне посилити кримінально-правову


охорону осіб, які виконують певні види суспільно корисної діяль­ності, конструюючи відповідні склади злочинів, наприклад, стат­ті 188—190; 234-237 КК України, або коли вчинення злочину у зв'язку із суспільно корисною діяльністю потерпілого свідчить про суспільну небезпеку злочину і злочинця (ст. 93 п. «в» КК України). У прихованому вигляді ця ознака міститься і в деяких інших складах, наприклад, тих, що передбачають соціальний ста­тус потерпілого (статті 58, 180 КК України).

Наведені норми охороняють осіб, які здійснюють спільні види суспільно корисної діяльності, від погроз, образ, насилля і позбав­лення життя, установлюючи кримінальну відповідальність або по­силюючи її, якщо ці дії були вчинено: а) з метою завадити суспіль­но корисній діяльності; б) у порядку помсти за її здійснення.

Неправомірна поведінка потерпілого. Випадки неправомірної поведінки потерпілого в практиці нерідкі, особливо при вчиненні таких злочинів, як убивства, тілесні пошкодження, зґвалтування, злочини проти особистої власності громадян і деякі інші. Так, за даними Д. В. Рівмана, негативна поведінка потерпілих (у це по­няття він включає і нечинення опору) спостерігається в 70% ви­падків убивств, 61,8% навмисних тяжких тілесних ушкоджень, 52,3%) зґвалтувань і 74% випадків шахрайства.

Конкретно негативна поведінка потерпілого, що вплинула на вчинення злочину, виявилася, за даними В. С. Мінської, у таких випадках: 15,5% - при застосуванні насильства, 23,5% - при спро­бі застосування насильства, образах і погрозах, 27% - при сприян­ні створення обстановки, яка спричиняє розпалення статевого по­тягу, 7,4% - при вчиненні сварок; 2,9% - при порушенні подруж­ньої вірності; 9,2% - при необгрунтованих майнових домаганнях потерпілого і 14,5% - інші форми поведінки.

При вчиненні необережних злочинів у сфері використання тех­ніки, транспортних засобів, порушення правил охорони праці, а також інших правил безпеки важливим чинником є криміногенна роль потерпілих. Наприклад, при вчиненні дорожньо-транспорт­них злочинів негативною поведінкою сприяли завданню собі шко­ди (від загальної кількості потерпілих даної категорії) 26% водіїв, Ч)% пішоходів, 39% пасажирів, які перебували в близьких стосун­ках з водіями.

За характером і злісністю порушення моральних чи правових норм, а головне - за роллю в досягненні злочинного результату


 




вина потерпілого може бути визнана тяжкою чи легкою. Як відо­мо, неправомірна поведінка потерпілого може створювати сприят­ливі умови для вчинення злочину чи навіть його спровокувати. У багатьох випадках вона може свідчити про зниження ступеня суспільної небезпеки злочину і злочинця аж до повної відсутності суспільної небезпеки і протиправності поведінки особи, яка завда­ла шкоди (необхідна оборона, затримання злочинця, деякі випадки крайньої необхідності). Наприклад, у статтях 95, 97, 103, 104 КК України передбачено значне пом'якшення кримінальної відпові­дальності у зв'язку з неправомірною поведінкою потерпілого, що викликала стан сильного душевного хвилювання чи перевищення меж необхідної оборони: пункти 5 і 6 і ст. 43 КК України визнають ці обставини такими, що пом'якшують відповідальність.

Таким чином, кримінальне законодавство надає важливого зна­чення неправомірній поведінці потерпілого.

Втім, чинне законодавство ще недостатньо враховує цю обста­вину, що потребує внесення відповідних пропозицій для його удо­сконалення. За наявності грубої вини потерпілого, що не виключає вини суб'єкта злочину, кваліфікація і караність дій останнього по­винні відображати фактичний ступінь вини і завдання ним шкоди. Це, на наш погляд, сприятиме диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності.

Соціологічний підхід до вивчення злочинної поведінки свід­чить, що протиставлення людей за принципом: «злочинці - пога­ні», «ми - хороші» не завжди безперечне, особливо, коли йдеться про осіб, які вчинили злочин у відповідь на негативну, провока­ційну поведінку потерпілих, та осіб, які постраждали від цих зло­чинів, які вони ж самі спровокували. Порівняльне вивчення особи і поведінки таких потерпілих, а також особи і дозлочинної поведін­ки осіб, засуджених за їх учинення, показало, з одного боку, що особи, які вчинили злочини у відповідь на провокаційну негативну поведінку потерпілого, як правило, характеризуються відсутністю стійких злочинних навичок порівняно з тими, хто вчинив злочин такої ж категорії і такого ж характеру, але в іншій ситуації - без елементів провокації.

З іншого боку, низка показників у цілому негативного статусу особи і характер негативної дозлочинної поведінки потерпілих не мають істотних відмінностей від аналогічних показників особи, яка винна у вчиненні злочину. Наприклад, стан сп'яніння під час


вчинення злочину; наявність негативних виробничих і побутових характеристик, виданих за місцем роботи і місцем проживання; факт розлиття спиртних напоїв (безпосередньо) потерпілим з осо­бами, які у подальшому будуть засуджені безпосередньо за зло­чин, вчинений проти нього. Зазначені обставини особливо харак-терні під час застосування насильства щодо жінок, поведінка яких може спровокувати злочинця на такі дії.

Таким чином, поведінка потерпілого становить значний інтерес як для кримінального права, так і для кримінології.

Правоохоронні органи при розслідуванні справи, а суди під час винесення по ній судового вироку повинні всебічно дослідити усі можливі нюанси, у тому числі й поведінку потерпілого та його роль у створенні криміногенної ситуації. Це дасть можливість більш точно визначити вину особи, яка вчинила злочин, і призна­чити їй диференційоване покарання.


Читайте також:

  1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
  3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
  4. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
  5. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
  6. Автокореляційна характеристика системи
  7. Адвокат як представник по потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.
  8. Амністія являє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочину.
  9. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання
  10. Анатомо-біомеханічна характеристика положень і рухів тіла
  11. Аплікація як вид образотворчої діяльності дошкільнят, його характеристика.
  12. Архітектура СЕП та характеристика АРМ-1, АРМ-2, АРМ-3




Переглядів: 1800

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Класифікація і типологія жертв злочинів | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.