Тема 13. Суспільство як система, що розвивається

1. Поняття суспільного виробництва. Спосіб виробництва і

його структура.

2. Натуралізм, ідеалізм і матеріалізм про базис і надбудову

суспільства.

3. Політична система суспільства, її структура.

При вивченні першого питання “Поняття суспільного виробництва. Спосіб виробництва і його структура” належить звернути увагу на з'ясування того положення, що існування суспільства неможливо без виробництва матеріальних і духовних благ.

Суспільне виробництво - це свідома, цілеспрямована діяльність суспільства по виробництву речей, ідей, відносин між людьми з метою функціонування і подальшого розвитку індивідуального і суспільного буття. Воно містить у собі два види людської діяльності: матеріальне виробництво, у процесі якого людина самозатверджується практично, і духовне виробництво, що є теоретичним буттям людини.

Пріоритетне положення в структурі суспільного виробництва займає матеріальне виробництво. Матеріально-практична діяльність людей являє собою цілеспрямований, соціально-організований процес, за допомогою якого люди, застосовуючи знаряддя праці, перетворюють предмети природи з метою задоволення своїх потреб.

Основу матеріального виробництва становить конкретний спосіб виробництва. Він характеризує специфіку перетворення людиною речовини природи в суспільний продукт.

Спосіб виробництва є єдністю двох соціальних феноменів - продуктивних сил і виробничих відносин. Визначальною стороною цієї єдності виступають продуктивні сили.Продуктивні сили виражають ставлення людей до предметів і сил природи. Їхніми елементами є люди (з їх знаннями, досвідом і виробничими навичками), засоби виробництва (знаряддя, предмети праці й інфраструктура виробництва) і наука (яка сприяє скороченню потреб в сировині, робочій силі, часі).

Виробничі відносини - це відносини між людьми в процесі виробництва. Їх структурними елементами виступають відносини: а) технологічні (виробничо-технічні); б) економічні (суспільно-виробничі), засновані на ставленні до власності на засоби виробництва; в) відносини обміну і розподілу (товарні, товарно-грошові). Головними при характеристиці економічних і товарно-грошових відносин виступають відносини власності.

Продуктивні сили і виробничі відносини перебувають у взаємодії один з одним. Основна функція продуктивних сил полягає в тому, що вони створюють предмети, які задовольняють різноманітні людські потреби. Їхнє зростання вимагає й постійного зростання матеріального виробництва, рухає продуктивні сили, приводить до їх кількісного і якісного зросту.

Виробничі відносини – це та суспільна форма, у якій відбувається організація і функціонування продуктивних сил. Продуктивні сили, будучи більш рухливим і активним елементом, відіграють визначальну роль у зміні виробничих відносин. Останні, маючи відносну самостійність, впливають на продуктивні сили, прискорюючи або сповільнюючи їхній розвиток. Ця взаємодія виражає загально-соціологічний закон відповідності виробничих відносин характерові і рівню розвитку продуктивних сил. Суть закону визначається так: певні продуктивні сили вимагають строго визначених, відповідних їх рівневі розвитку виробничих відносин. Протиріччя, що виникають між ними, приводять до зміни способу виробництва.

Механізм дії вищевказаного закону є неоднаковим для різних етапів розвитку суспільства. Соціальна практика переконливо показала, що він, власне як і всі соціальні закони, виявляється у вигляді тенденції, тобто визначає основну лінію розвитку, не охоплюючи і не визначаючи безліч відхилень і випадків. Дія цього закону реалізується не автоматично, а через діяльність людей. На стражі певних виробничих відносин (певної форми власності) стоїть ціла система соціальних інститутів. Приведення виробничих відносин у відповідність рівневі і характерові розвитку продуктивних сил реалізується через боротьбу різних соціальних сил.

При розгляді другого питання “Натуралізм, ідеалізм і матеріалізм про базис і надбудову суспільства” належить знати, що, пояснюючи процес розвитку суспільства, мислителі так чи інакше повинні були відповісти на питання про те, що є основою (базисом) суспільства.

Натуралізмосновою розвитку суспільства вважає різні природні фактори: географічне середовище, кліматичні умови, біологічні особливості людей і т.п. Природа для них виступає універсальним фактором (що виключає будь-яке втручання “надприродних” або соціальних сил), який пояснює розвиток усіх соціальних процесів і явищ.

Для ідеалізму таким базисом виступає свідомість. Гегель визначальним фактором розвитку суспільства вважав абсолютну ідею. Відомий англійський соціолог А.Тойнбі вважав, що базисом є релігія. Сучасний гегельянець американський філософ Френсіс Фукуяма стверджує, що “економічна поведінка” обумовлена свідомістю і культурою.

Матеріалісти, зокрема Л.Фейєрбах, вважають, що природа, матерія є базисом духу, тому вона повинна бути базисом філософії. Стосовно до соціології, матеріалізм вважає, що суспільне буття визначає свідомість. Для нього базис – це сукупність суспільних відносин, що складають економічну структуру суспільства. А точніше, сукупність виробничих відносин становлять економічний базис, виробничі сили - техніко-технологічний базис суспільства.

Базис з необхідністю породжує відповідну йому надбудову. Надбудова – це сукупність політичних, правових, моральних, художніх, релігійних і інших ідей, державних і суспільних установ, організацій і відповідних відносин.

Між базисом і надбудовою існує тісний взаємозв'язок. Функціонування базису завжди зв'язано з надбудовою. Базис породжує надбудову. Надбудова, будучи відносно самостійною, активно впливає на базис, зміцнює, удосконалює і захищає його. Вона може виконувати активну роль у створенні нового базису, нового способу виробництва. Цим пояснюється те, чому різні політичні сили намагаються забрати владу над системою інститутів надбудови, а не тільки затвердити конкретну форму економічних відносин.

Різні елементи надбудови неоднаково зв'язані з базисом. Ближче до нього знаходяться політичні і правові ідеї й установи. Такі елементи надбудови, як філософія, мистецтво і релігія, знаходяться в опосередкованому зв'язку з ним.

Зміни в економічному базисі спричиняють певні зміни й у змісті надбудови, але остаточно сформуватися новий тип надбудови може лише тоді, коли буде ліквідований старий базис, коли нові виробничі відносини стануть пануючими.

Надбудова не є копією перемін в економічних відносинах, у ній можуть зберігатися надбудовні елементи з минулих епох чи з'являтися погляди, соціальні інститути, що значно випереджають свій час, що остаточно затвердяться лише в майбутньому.

Не всі структурні елементи суспільства змінюються зі зміною базису. У суспільстві є ряд соціальних феноменів, що змінюються дуже повільно. До них відносяться наука, культура, мова, побут, сім'я, форми спільності людей (рід, плем'я, народність, нація).

Базис і надбудова впливають на ці соціальні явища. Вони, у свою чергу, впливають на базисні і надбудовні елементи.

Спосіб виробництва, базис і надбудова і ряд інших соціальних феноменів, а також тих суспільних явищ, що повільно змінюються, дозволяють представити суспільство як реальну цілісність, що поєднує свої структурні підрозділи певними зв'язками і відносинами, як систему, що розвивається на власній основі.

Багато елементів цієї системи були проаналізовані. У третьому питанні “Політична система суспільства” розглянемо найважливішу частину надбудови суспільства - ідеологічні установи (інститути). Тут належить зрозуміти, що собою становить ця система.

Політична система суспільства - це сукупність державних і громадських організацій, за допомогою яких здійснюється влада в суспільстві, а також політичних і правових відносин і відповідних їм норм.

До структури політичної системи суспільства входять:держава, політичні партії і політичні молодіжні організації, що тісно з ними зв’язані, підприємницькі союзи, певним чином - громадські організації (при вирішенні ними політичних проблем), профспілки, релігійні організації (церква).

Головним інститутом (установою) політичної системи суспільства виступає держава в єдності трьох форм влади - законодавчої, виконавчої і судової.

Щодо походження держави існує кілька версій. За однією з них, держава є результатом “суспільного договору”, за іншою - вона є божественною установою. Згідно з третьою версією, держава виникає тоді, коли з'являється приватна власність, що поділяє суспільство на суспільні сили з протилежними соціальними інтересами. Щоб розбіжність соціальних інтересів не зруйнувала суспільство, знадобилася держава - матеріальна сила, що за допомогою своїх елементів (армії, поліції, судочинства і т.д.) оберігає і захищає певний тип розподілу власності. Але найбільш достовірною є концепція, відповідно до якої держава є продуктом певного етапу розвитку суспільства, коли воно заплуталося в соціальних протиріччях, для рятування від яких знадобилася сила, що стоїть над суспільством. Такою силою і виявилася держава. Володіючи спеціальним апаратом, вона перетворилася на орган керування суспільством, охорони його економічного і соціального життя.

Важливу роль у житті суспільства відіграють політичні партії. Будучи активною частиною тієї або іншої соціальної групи і керуючись певною ідеологією, вони ведуть боротьбу або за завоювання політичної влади, або за удосконалювання існуючого ладу в інтересах конкретних прошарків суспільства.

Багато партій перетворилися в досить стійкі організації і свою боротьбою стимулюють політичну активність громадян, додають суспільству необхідної життєздатності і динамічності.

Сила партії залежить від її масовості, тому політичні партії намагаються завжди мати свій резерв, насамперед за рахунок молодіжного руху.

Союзи підприємців поєднують у своєму колі ті соціальні групи, що панують в економіці, тих, кому належить більша частина суспільного багатства. Вони, як правило, є нечисленними, “елітними”. Володіючи величезними матеріальними ресурсами, ці групи підтримують певні партії, впливають на політичне життя соціуму.

Профспілки – це організації, що покликані сприяти соціально-економічному розвиткові суспільства, захищати інтереси трудящих. Політична система постійно змінюється, розвивається. Це сприяє становленню нових соціальних інститутів, що забезпечують соціальну стабільність і певний прогрес у розвитку різноманітних форм соціального життя.

^* _* ^*

У довідковій літературі з даної теми дивіться статті:

Новаяфилософская энциклопедия. В 4-х т. - М.: 2001. Ст.: “Производство общественное”, “Производительные силы и производственные отношения”, “Философия политики”.

Філософський енциклопедичний словник. - К.: 2002. Ст.: “Праця”, “Базис i надбудова”, “Виробництво суспільне”, “Вiдносини виробничi”.

Розділ II. Людина, її світ і наслідки діяльності

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 12. Суспільство. Основи філософського аналізу	\|	Тема 14. Буття людини як проблема філософії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.