• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Зміст і структура правової соціалізації особистості

Центральною проблемою особистості, з погляду соціології, є проб­лема входження її у певні соціальні спільноти, бо тільки в межах цих спільнот відбувається реалізація на практиці суспільних і осо­бистих інтересів. Набуття соціальних рис (статусу, мети, освіти то­що) у процесі такого входження є метою соціалізації. Змістом же його є засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм, куль­турних цінностей і діяльнісних принципів того суспільства, до яко­го він належить. Однією із фундаментальних сторін загальної соціа­лізації є правовий аспект соціалізації особистості. Він охоплює про­цес включення особистості у правові відносини, що виникають у суспільстві у зв'язку з дією права і у відповідності до правових ви­мог як до окремих індивідів, так і до соціальних інститутів. Ці ви­моги обумовлені конкретними економічними, суспільно-політични­ми, соціально-психологічними і духовними особливостями того су­спільства, у межах якого реалізується правовий аспект соціалізації.

Отже, поняття соціалізації, запропоноване Е. Дюркгеймом, слід розуміти як процес формування основних якостей особистості на ос­нові виховання, навчання, засвоєння соціальних ролей, внаслідок чого особистість перетворюється на реального у соціальному аспекті члена суспільства, тобто набуває здатності жити і діяти в ньому.

Правова соціалізація виступає при цьому як процес набуття осо­бистістю таких соціальних якостей, що необхідні їй для входження в суспільство як певну правову систему. У зв'язку зі складністю со­ціальної структури суспільства правова соціалізація суспільства означає включеність в різні соціальні групи, кожна з яких має свої погляди, цінності, традиції щодо права, його застосування і став­лення до нього. Отже, правовий аспект соціалізації має своєрідне і різко відмінне від інших аспектів соціалізації значення. Це випли­ває з того, що правова соціалізація є усвідомленням особистістю

своєї соціальної ролі шляхом включення у соціально-правові відно­сини суспільства. Тобто правова соціалізація є головним напрямом формування особистості як громадянина.

Оскільки головною практичною проблемою соціалізації є пробле­ма формування таких якостей особистості, завдяки яким вона здо­буває здатність пристосуватися до умов соціального життя певного суспільства, то і правова соціалізація в її реальному прояві виступає як здатність особистості адаптуватися до конкретної державної і правової системи. Механізм будь-якого аспекту соціалізації, в тому числі і правового, базується на засадах соціальної активності. Тіль­ки завдяки такій активності особистість включається в життя су­спільства, а необхідні для соціалізації якості особистості перетво­рюються на умови її діяльності.

Завдяки тому, що правова соціалізація пов'язана з можливостя­ми і здатністю дотримання основоположних державних і правових норм, її вплив на долю особистості має вирішальне значення. Це обумовлено тим, що фактична нездатність особистості адаптуватися до правових норм та інституціонального устрою суспільства призво­дить до застосування щодо такої особистості механізму примусу.

Дія цього механізму щодо несоціалізованої в правовому аспекті особистості у більшості випадків виявляється згубною для неї. І це відбувається не тому, що державні або правові інститути застосува­ли якісь особливі репресії, а тому, що ці інститути поставили такі вимоги до діяльності і самовираження особистості, які вона не може реалізувати, бо зовсім не адаптована до існуючих державних і пра­вових умов. Саме такі обмеження і є найбільшою загрозою для здійс­нення її життєвих цілей і призначення.

Проблема правової соціалізації особливого значення набуває в умовах ринкових відносин. Ці відносини передбачають, з одного боку, максимум ініціативи і відповідальності особистості, а з іншо­го — провідну роль спілкування між людьми, засвідченого держа­вою на основі певних правових норм і що має загальновизнану фор­му договору. Найбільш розповсюдженими проявами правової несо-ціалізованості в цьому суспільстві є відсутність знання законів, своїх прав і обов'язків, особливо тих, що виникають, коли члени су­спільства вступають у фінансові взаємовідносини, а також правова безтурботність. Така несоціалізованість є підґрунтям шахрайства і обдурювання з боку «ділових партнерів» типу «МММ» і людських трагедій для тих, хто вступив у договірні відносини з ними. Наспра-

Розділ 5

Правова соціалізація особистості

вді справа дуже проста: перш ніж віддавати гроші, треба мати відо­мості про банківські гарантії, про наявність ліцензій для здійснен­ня діяльності і взагалі про все, що передбачене законом. Із наведе­ного прикладу випливає фундаментальний висновок: кожен крок у ринковій економіці повинен звірятися з законом, а правомірність його — підтверджуватися певними нормативними актами. Іншими словами, правова соціалізація, особливо в період переходу до ринко­вої економіки, є не просто загальним побажанням, а передумовою виживання в прямому значенні цього слова.

Правова соціалізація як відбиття процесу входження особистості у систему державно-правових відносин, які існують в суспільстві, неминуче набуває системного і багаторівневого характеру. Причи­ною цього є те, що і самі правові відносини мають багато рівнів. Урахування цього факту має надзвичайно важливе теоретичне і практичне значення. Його теоретичний аспект полягає у відмові від спрощеного і одномірного підходу до процесу правової соціалізації, а практичний — у необхідності диференційованого підходу до конк­ретних проблем соціалізації залежно від того, з яким рівнем право­вих відносин ці проблеми пов'язані. Без урахування багаторівнево­го підходу при вирішенні питань соціалізації реальна і практично значуща оцінка ефективності соціалізації є неможливою.

В узагальненому вигляді можна виділити три рівні правової со­ціалізації особистості.

Локальний, тобто спрямований на опанування обмежених аспек­тів певної галузі правових відносин і стосується в кожному конкрет­ному випадку невеликої кількості особистостей або соціальних спільнот.

Інституціональний, під яким розуміється соціалізація щодо правових відносин, що виникають внаслідок діяльності певних пра­вових інститутів. Відповідно до цього цей рівень охоплює інтереси певних соціальних верств.

Соціетальний рівень правової соціалізації пов'язаний з дією си­стем правових інститутів або правового життя суспільства в цілому. Певною мірою до цього рівня причетні всі члени суспільства.

Зазначені рівні правової соціалізації істотно відрізняються один від одного за змістом, термінами дії і соціально-психологічними ха­рактеристиками учасників. При цьому є очевидним, що на кожно­му з рівнів завжди існує такий аспект, на пізнання і реалізацію яко-

го і спрямований процес правової соціалізації, що і становить спе­цифіку конкретного рівня.

Як відомо, однією із фундаментальних ознак соціології є те, що вона визначає і оцінює за допомогою соціальних характеристик лю­дей стан суспільних відносин і залученість до них окремих особис­тостей або їх спільнот. Особистості і суспільні відносини виступа­ють при цьому як суб'єкти і об'єкти соціалізації. Суб'єктно-об'єкт­ний характер зв'язку особистості і суспільних відносин є тим, що об'єднує всі рівні правової соціалізації та їх аналіз.

Методологічною передумовою наукового підходу до питань соціа­лізації під зазначеним кутом зору є визначення соціального призна­чення і природи права. Концепція сучасного розуміння права, якщо синтезувати ідеї різних підходів до права, зводиться до того, що право — це загальний масштаб і міра свободи, і що сутністю права як суспільного явища є реалізація принципу рівності на основі ор­ганічно притаманної йому справедливості.

Однак всезагальність права при наявності соціальних відміннос­тей між людьми і фактичної нерівності конкретних осіб та їх спіль­нот означає, що принцип рівності і справедливості є принципом фор­мальної рівності, тобто такої, що в кожному конкретному випадку може мати різний соціальний зміст і наслідки. Із цього випливає, що в самій природі права закладена можливість протиріччя між правовим принципом або дією і соціальною дійсністю, в якій вони реалізуються. Існування такого протиріччя і обґрунтування шляхів його подолання становлять глибинний зміст діалектики суб'єкта і об'єкта правової соціалізації. Реальною формою прояву цього про­тиріччя виступає певний рівень розбіжності між правом як систе­мою принципів рівності і справедливості і правовим життям конк­ретної особистості, тобто тією сферою її соціального буття, яка може бути оцінена і врегульована за допомогою права.

Вияв зазначеного протиріччя і його проявів та причин, обґрунту­вання шляхів його подолання становлять наукову основу досліджен­ня проблем соціалізації особистості. Однак при цьому виникає запи­тання, якої форми це протиріччя набуває в житті.

У відповідності до поглядів на соціологію як науку об'єктом її дослідження завжди є проблемна ситуація, що концентрується в конкретному соціальному явищі, процесі або відносинах. Отже, конкретний об'єкт дослідження цікавить її настільки, наскільки

Розділ 5

Правова соціалізація особистості

він є втіленням певної проблеми, на дослідження і вирішення якої чекає суспільство.

Тобто можна узагальнити, що правова соціалаізація, по-перше, вивчається на певному рівні і через конкретні форми прояву, а по-друге, безпосереднім об'єктом дослідження правової соціалізації завжди є проблемна соціально-правова ситуація.

Атрибутивною ознакою соціально-правової ситуації є наявність в ній домінуючої тенденції. Саме ця тенденція і визначає її зміст і спрямованість. Проблемою в широкому значенні цього поняття є прояв протиріччя між наявним рівнем знання про якесь явище і тим його рівнем, що необхідний для досягнення певної практичної (або теоретичної) мети. Проблеми соціалізації завжди визначаються протиріччям між ідеальним, бажаним призначенням правової си­стеми і фактичною реалізацію настанов цієї системи конкретними особистостями або їх спільнотами.

Практичним шляхом розв'язання будь-якої соціально-правової проблемної ситуації, що породжується процесом соціалізації, є со­ціальна дія. Під дією в даному випадку розуміється поведінка лю­дини, спрямована на досягнення певної мети і що спирається на со­ціально-правові і особисті можливості для такої дії.

Соціально-правові проблемні ситуації можна класифікувати за характером їх зв'язку з соціальними діями осіб.

Розгляд соціально-правових проблемних ситуацій, які пов'язані з правовою соціалізацією особистості, свідчить про те, що до най­більш фундаментальних понять в них належать поняття «дія» (дія­льність) і «суспільні відносини». Незважаючи на те, що дійові особи і в діяльності, і в суспільних відносинах — одні і ті самі конкретні особистості — зазначені поняття відбивають як суб'єктивний, так і об'єктивний аспекти процесу їх правової соціалізації. Розкриття їх взаємозалежності має основоположне пізнавальне значення.

Під суб'єктивним аспектом у даному випадку розуміється вплив на правову соціалізацію безпосередньої соціальної і особистої актив­ності окремих індивідів або соціальних груп. Кожен суб'єкт висту­пає при цьому як втілення самосвідомості і певного рівня культури. А об'єктивний аспект — це сукупність впливів на соціалізацію осо­бистості, породжених соціальними явищами, які виступають щодо окремої особистості як зовнішнє джерело соціального впливу і со­ціальної активності в процесі входження окремих особистостей в іс­нуючу систему суспільно-правових відносин.

Значущість взаємозалежності об'єктивного і суб'єктивного аспек­тів у правовій соціалізації полягає, перш за все, в тому, що одна і та ж об'єктивна соціально-правова реальність при різних характерис­тиках стану суб'єктів соціалізації може бути джерелом різних со­ціально-правових проблем. А із цього випливає необхідність у по­дібних випадках різноманітних методів соціалізації особистості.

По-друге, саме спираючись на цю взаємозалежність об'єктивного і суб'єктивного, можна вибрати методику дослідження проблем правової соціалізації і реалізувати три обов'язкові дослідницькі ви­моги до проблем правової соціалізації:

— точно розмежувати дійсні, реальні проблеми і «псевдопробле-
ми»;

— чітко усвідомити істотне і неістотне, основоположне і похідне
у конкретній проблемі правової соціалізації;

— здійснити розчленування досліджуваної проблеми на елемен­
ти, упорядкувати їх соціальний пріоритет та обрати відповідну ло­
гіку дослідження.

Нарешті по-третє, не враховуючи єдності об'єктивного і суб'єк­тивного у правовій соціалізації, неможливо дати взагалі науково об-іунтовану і практично значущу відповідь про особливості будь-якої конкретної проблеми правової соціалізації.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
3. III.Цілі розвитку особистості
4. III.Цілі розвитку особистості
5. III.Цілі розвитку особистості
6. VІ. План та організаційна структура заняття
7. А) Структура економічних відносин.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
10. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
11. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
12. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.

Переглядів: 1613