Характеристика деяких вогнегасних речовин

Вода і розчини. Вода є основним засобом гасіння пожеж. Вона дешева, доступна, легко подається до місця горіння, добре зберігається тривалий час, не володіє токсичними властивостями, ефективна при гасінні більшості матеріалів, що згорають.

Висока вогнегасна здатність води обумовлена її значною теплоємністю. З 1 літра води утворюється 1750 літрів сухої насиченої пари, яка витісняє кисень із зони горіння.

Проте вода володіє великою силою поверхневого натягнення, тому проникаюча здатність води не завжди буває достатньою. Відомий ряд матеріалів (пил, бавовна та ін.), в пори яких вода не в змозі проникнути і припинити тління. У таких випадках для зниження поверхневого натягнення і підвищення проникаючої здатності у воду додають певну кількість (від 0,5 до 4% по вазі) поверхнево-активних речовин-змочувачів. Найбільш поширеними змотувачами є піноутворювач ПО-1, ПО-5. Застосування змочувачів зменшує витрати води у 2-2,5 рази й скорочує час гасіння на 20-30%. Недоліком змочувачів є їх агресивність.

Для гасіння пожеж застосовується вода у вигляді суцільних або тонко-розпрямлених струменів. Розпорошена вода може бути з успіхом застосована для гасіння нафтопродуктів. При цьому важливою умовою гасіння є створення над поверхнею, що горить, достатньо щільної завіси з дрібних крапель. Ця завіса обмежує надходження кисню з навколишнього середовища в зону горіння. Кисень, проникаючий крізь завісу в зону горіння, розбавляється парою, що утворилася в результаті випаровування крапель води. В результаті створюються умови, при яких горіння неможливе.

Воду у вигляді суцільних струменів також застосовують для механічного відриву полум'я і для охолоджування навколишніх конструкцій. Недоліком суцільного струменя є низький коефіцієнт використання теплоємності води із-за короткого часу її контакту із зоною горіння.

Але вода не універсальний засіб гасіння пожеж. З багатьма речовинами, наприклад, з лужними і з лужноземельними металами вона вступає в хімічну реакцію з виділенням водню, що супроводжується значним виділенням тепла. Деякі з'єднання, наприклад, гідросульфат натрію при взаємодії з водою розкладаються. Тому в подібних випадках, а також при гасінні електроустановок, вода не може рекомендуватися як вогнегасна речовина.

Піна є ефективними засобами пожежогасіння. Вогнегасні піни підрозділяються на хімічні та повітряно-механічні. Хімічну піну отримують в результаті хімічної реакції нейтралізації між кислотою й лугом. Оболонка бульбашок цієї піни складається з суміші водних розчинів солей та пінотворних речовин. Самі бульбашки заповнюються вуглекислим газом - продуктом хімічної реакції. Повітряно-механічну піну отримують в результаті механічного перемішування пінотворного розчину з повітрям. Оболонка бульбашок повітряно-механічної піни складається з водного розчину піноутворювачів типу ПО-1, ПО-5.

Отримана вогнегасна піна характеризується: 1) стійкістю (здатністю піни протистояти руйнуванню протягом певного часу: чим вище стійкість піни, тим ефективніше процес гасіння); 2) кратністю піни (відношенням об'єму піни до об'єму первинного продукту); 3) в'язкістю (здібністю піни до розтікання по поверхні); 4) дисперсністю (розмірами бульбашок).

Для підвищення стійкості піни застосовують поверхнево-активні речовини (кістковий або столярний клей), а для зберігання при низьких температурах – етанол (С2Н3ОН) або етилгліколь.

Піни застосовують для гасіння пожеж класу А, В, С. Не можна застосовувати для гасіння лужних і лужноземельних металів і електроустаткування під напругою.

Двоокис вуглецю (СО2). Двоокис вуглецю, що подається у вогнище пожежі, може бути в твердому стані (вуглекислий сніг), газоподібному і аерозольному. Вуглекислий сніг може бути отриманий за умови швидкого випаровування рідкої вуглекислоти. Отримана снігоутворена вуглекислота має щільність 1,5 г/см3 при – 80°С. Снігоутворена вуглекислота знижує температуру вогнища й зменшує вміст кисню в зоні горіння. З 1 літра твердої кислоти утворюється 500 літрів газу.

У газоподібному стані двоокис вуглецю застосовують для об'ємного гасіння всередині приміщень, заповнюючи весь об'єм і витісняючи з нього кисень. Аерозольний двоокис вуглецю (у вигляді найдрібніших кристалічних частинок) найбільший ефект дає в приміщеннях, в повітрі яких можуть знаходитися найдрібніші палаючі частинки (бавовна, пил). В цьому випадку двоокис вуглецю не тільки здійснює пожежогасіння, але й сприяє швидкому осадженню зважених в повітрі часток. Для припинення горіння в приміщенні необхідно створити 30%-у концентрацію пари вуглекислого газу. Застосовуючи двоокис вуглецю, необхідно пам'ятати, що він являє небезпеку для працівників. Тому входити в приміщення після заповнення його двоокисом вуглецю можна тільки в кисневих ізолюючих протигазах.

Вуглекислота не електропровідна і випаровується, не залишаючи після себе слідів. Двоокис вуглецю застосовується при гасінні електроустаткування, двигунів внутрішнього згорання, при гасінні пожеж в сховищах цінних матеріалів, в архівах, бібліотеках. Двоокис вуглецю не можна застосовувати як вогнегасну речовину при горінні етилового спирту, оскільки вуглекислий газ розчиняється в ньому, а також при горінні речовин, здатних горіти без доступу повітря (терміт, целулоїд). Окрім оксиду вуглецю як вогнегасні речовини застосовують і інші інертні гази: азот, шостифтористу сірку.

Хладонові склади – це склади з галоїдновмісними вуглеводнями. Вони є легковипаровуючими рідинами, внаслідок чого їх відносять до газів або аерозолів. Основними складами, що використовуються при гасінні пожеж на хімічних підприємствах, є: хладон 125 (C2HF5) та хладон 318 (C4CL3F8). Ці склади на сьогоднішній день є найбільш ефективними засобами гасіння пожеж. Дія їх заснована на інгібитуванні хімічних реакцій горіння і взаємодії з киснем повітря. Вони застосовуються для гасінні пожеж класів А, В, С і електроустановок при практично необмежених температурах.

До переваг хладонових складів відносять: 1) високу припадаючу здатність; 2) можливість застосування при низьких температурах (до – 70°С). До недоліків хладонових складів відносять: 1) токсичність; 2) утворення корозійно-активних з'єднань у присутності вологи; 3) неефективність при застосуванні на відкритому повітрі; 4) не можливість гасити лужні, лужноземельні метали, кислотовмісні речовини; 5) висока вартість.

Порошкові склади. До порошкових вогнегасних складів, що застосовуються на сьогоднішній день, відносять суміші: ПСБ-3М (~90% бікарбонат натрію); піраніт - А (~96% фосфати і сульфати амонію); ПХК (~90% хлорид калію); АОС – аерозолеутворюючі склади.

Окрім основних складових вогнегасних порошків в їх склад входять гідрофобні добавки та ті, що перешкоджають комкуванню. Порошкові вогнегасні склади застосовують для гасіння пожеж класів А, В, С і Е, електроустановок під напругою. Вони є неефективні при гасінні тліючих матеріалів і речовин, що горять без доступу кисню. Дія порошкових складів ПХК і АОС полягає в інгібітуванні хімічної реакції горіння й зменшенні вмісту кисню в зоні горіння.

На хімічних підприємствах ефективно використовувати аерозольні вогнегасні склади – АОС та порошки ПХК. АОС є твердопаливними або піротехнічними композиціями, здібними до самостійного горіння без доступу повітря з утворенням вогнегасних продуктів горіння, – інертних газів, високодисперсних солей й оксидів лужних металів.

Ці з'єднання малотоксичні, екологічно нешкідливі. АОС використовують для гасіння у вогнегасниках, в генераторах різних типів, як в автономному режимі, так і в автоматичних установках аерозольного пожежогасіння.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Шляхи евакуації	\|	Засоби пожежогасіння

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.