• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Українська Соціалістична республіка наприкінці 1919-на поч. 1920 р.

Відновлення радянської влади в Україні супроводжувалося заявами російського керівництва про визнання незалежності УСРР. Комуністичний режим намагався представити прихід більшовицьких військ в Україну братньою допомогою з боку Росії. Наприклад, у резолюції VІІІ Всеросійській партконференції у грудні 1919 р. наголошувалося, що Російська комуністична партія стоїть на точці зору визнання самостійності УСРР, але водночас зауважувалось на необхідності сприяти реалізації права трудящих користуватися різною мовою в державних установах та протидіяти спробам відтіснити одну з мов на другий план.

Утвердження радянської влади в Україні супроводжувалося реальними діями направленими на зміцнення централізму через формування системи ревкомів. 11 грудня 1919 р. у Москві було створено Всеукраїнський революційний комітет, який зосередив у своїх руках вищу законодавчу і виконавчу владу в Україні. Головою Всеукрревкому став більшовик Г.Петровський.

Сутність політичного курсу більшовиків полягала у руйнації існуючої в Україні економічної системи, що ґрунтувалася на товарно-грошових відносинах та заміні її прямим товарообміном. Така політика отримала в Росії назву «воєнного комунізму».

Воєнний комунізм – внутрішня політика радянської влади, запроваджена в роки громадянської війни з метою зосередження всіх трудових і матеріальних ресурсів в руках держави. Характеризувався широкою націоналізацією промислових підприємств, централізацією управління промисловістю, цілковитою забороною свободи торгівлі, введенням продрозкладки і трудової повинності.

Важливою складовою політики «воєнного комунізму» був процес націоналізації засобів виробництва. Декрет про порядок націоналізації підприємств надавав право здійснювати її виключно уряду УСРР. Законом передбачалося усуспільнення в першу чергу великих підприємств, які мали державне значення. Для керівництва цим процесом у республіці було створено Українську раду народного господарства (УРНГ). Протягом 1920 р. державними стали понад 11 тис. підприємств з 82% робітників. Підприємства, що переходили у власність держави, часто закривалися через занепад трудової дисципліни, брак сировини та втечу робітників, які не хотіли працювати майже задурно.

Більшовики вважали, що виходом з цього скрутного становища може стати мілітаризація економіки. Наприкінці січня 1920 р. в Україні було створено Трудову армію. До її функцій входили заготівля сировини і продовольства, видобуток палива, забезпечення підприємств робочою силою та ін. Сувора реальність нової влади ніяк не співпадала з її обіцянками, що робітники стануть господарями заводів і фабрик.

Селянське питання для більшовицької партії було одним з найбільш болючих. Соціальною опорою партія проголошувала робітничий клас, а селянство вважала тільки союзником, та й то не все, а тільки бідноту. До більшості селян радянська влада ставилася насторожено, оскільки вони були природними власниками засобів виробництва. Тому більшовики прагнули поширити націоналізацію і на сільське господарство.

На село поширювалась і політика воєнного комунізму. Приватну торгівлюя продуктами харчування було заборонено. Наприкінці лютого 1920 р. Раднарком УСРР з метою забезпечення міст і армії продовольством прийняв закон про продовольчу розкладку.

Продовольча розкладка – система заготівель харчових продуктів і сільськогосподарської сировини, побудована на примусовому товарообміні та конфіскації.

Для кожної губернії визначалася кількість зерна, яку вона мала здати державі. Ця кількість «розкладалась» місцевою владою на окремі селянські господарства. Після здачі зерна за нормами селянам залишався тільки прожитковий мінімум та посівний матеріал, решту забирали без всяких відшкодувань. Здійсненням продрозкладки займалися спеціальні органи.

Селяни відповіли на ці заходи новим сплеском збройної боротьби. Тоді більшовицька влада вдалася до старого добре знаного методу – розподіляй і володарюй. У травні 1920 р. за рішенням ВУЦВК почали створюватися комітети незаможних селян.

Висновки: у виснажливій збройній боротьбі 1919-1920 pp. на декількох фронтах революційним українським силам не вдалося одержати перемогу. Однією з головних причин цього були суперечності всередині українського табору. Воєнно-політичне зближення з Польщею, спільна військова кампанія 1920 р. також не привели до мети. Хоча Українська революція закінчилася в листопаді 1920 р. й в Україні владу захопили більшовики, але українська визвольна ідея залишалася живучою і надалі.

1. Якими були заходи радянської влади в українській промисловості?

2. До яких наслідків вони призводили?

3. Що таке «продовольча диктатура» та «продовольча розкладка»?

4. Якою була їх соціальна спрямованість та наслідки?

Читайте також:

1. I. Соціалістична течія в українському визвольному русі
2. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
3. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
4. Веймарська республіка
5. Веймарська республіка.
6. Випишіть програмні документи укр. політичного товариства, що існувало у Києві наприкінці 19 ст.
7. Витоки сучасної української музики. Українська музика масових жанрів
8. Власне українська лексика, її фонетичні та словотвірні ознаки
9. Всеукраїнська школа волонтерів
10. Генеза політичних ідей на початку – наприкінці ХХ ст. Формування політології як самостійної галузі та загальної системи соціальних і гуманітарних наук.
11. Доба Центральної Ради (1917–1918 рр.). Українська Народна Республіка
12. Економічний розвиток Англії наприкінці ХІХ ст.

Переглядів: 708