• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Доба Центральної Ради (1917–1918 рр.). Українська Народна Республіка

Внаслідок стрімкого розвитку революційних подій, цар 3 березня зрікся престолу. Влада перейшла до рук Тимчасового уряду (Временного правительства) й Рад (Советов) робітничих і солдатських депутатів. Активними в петроградських подіях були і українці – солдати Волинського полку. Згодом у Петрограді на початку березня 1917 р. утворився Тимчасовий український революційний комітет.

В Україні була створена Рада об’єднаних громадських організацій та губернськііповітові комісаріати. Обираються Ради робітничихтаселянських депутатів на чолі з меншовиками й есерами.

Українська Центральна Рада (УЦР) була утворена силами національної демократії 4–7 березня 1917 р. У її створені брали участь майже всі провідні діячі національно-демократичного руху України.

Головою УЦР було обрано М.Грушевського (у цей період він знаходився ще у Москві). Заступниками голови стали Ф.Крижа-нівський, Д.Дорошенко, Д.Антонович.Провідна роль в Центральна рада належала українським партіям соціалістичної орієнтації: УПСР(соціалісти-революціонери; лідери - М.Ковалевський, П.Христюк, М.Шаповал; згодом до цієї партії приєднався М.Грушевський), УСДРП(соціал-демократична робітнича; лідери – В.Винниченко, С.Петлюра, П.Порш), УПСФ (соціалісти-федера-лісти; лідери - Д.Дорошенко, С.Єфремов, А.Ніковський). Саме на основі програмних документів цих партій були визначені головні напрямки діяльності УЦР в галузі економіки, політики, культури, національних відносин.

Обраний головою Центральної Ради, Михайло Грушевський цілеспрямовано відстоював національно-територіальну автономію - базовий принцип державотворення.Наприкінці березня – у першій половині квітня 1917 р. М.Грушевський опублікував серію статей під назвою “Велика хвиля” з вимогою національно-територіальної автономії України у складі демократичної федеративної Росії на демократичних засадах із забезпеченням прав національних меншостей України.

6–8 квітня 1917 р. Центральна Рада скликала Український національний конгрес, у роботі якого взяли участь 1500 представників від 9 губерній України, Галичини, Буковини, Холмщини, Кубані, Москви, Петрограда та ін. Почесним головою було обрано М.Грушевського.

Головним у роботі Конгресу було питання національно-територіальної автономії. Було обрано новий керівний склад Центральної Ради (голова - М.Грушевський, заступники - В.Винниченко та С.Єфремов).

Центральна Рада стала законним(леґітимним) представницьким органом національної влади в Україні.Згодом до її складу були включені повноважні представникивсеукраїнськихвійськового, селянськогоіробітничого з'їздів, що відбулися у перші місяці революції.

Після роботи конгресу активізуються різноманітні верстви українського народу, розпочинається процес українізації армії. Ще 22 березня 1917 р. в Києві відбулося віче українських офіцерів, а 29 березня, за ініціативою М.Міхновського, організовується військовий клуб ім. гетьмана П.Полуботка, згодом у Києві створюється перша українська військова частина - полк імені Б.Хмельниць-кого. 5–8 травня 1917 р. відбувся І військовий з'їзд. При Центральній Раді обирається Військовий Генеральний комітет на чолі із С.Петлюрою, розпочинається формування загонів Вільного козацтва.

Враховуючи автономістські прагнення, Центральна Рада звернулася до Тимчасового уряду з проханням схвалення української автономії. У травні 1917 р. до Петрограда виїхала представницька делегація на чолі з В.Винниченком, М.Ковалевським, С.Єфремовим ─ керівниками найвпливовіших українських партій. Але Тимчасовий уряд відкинув прохання українців, що загострило українсько-російські відносини. В Україні делегати II військового з'їзду зажадали від Центральної Ради негайної підготовки Універсалу й проголошення автономії.

10 червня 1917 р. на II військовому з'їзді було проголошено І Універсал УЦР з головною вимогою утвердження автономного ладу в Україні.

Прийнявши цей документ, Центральна Рада фактично перебрала державні функції. 15 червня 1917 р. вона організовує виконавчий орган – Генеральний секретаріатна чолі зВ.Винниченком – перший революційний український уряд, якому підпорядковувалися внутрішні, фінансові, продовольчі, земельні, міжнаціональні справи.

До Києва прибула російська делегація (Керенський, Терещенко, Церетелі) для ведення переговорів із Центральною Радою. Сторони дійшли згоди про вирішення питання автономії після скликання Всеросійських Установчих зборів і порозуміння Ради з національними меншинами.

3 липня 1917 р. Центральна Рада ухвалила ІІ Універсал. Це був крок назад у розвитку національної революції, щоправда, вимушений: в Україні знаходилися великі підрозділи російських військ; управління перебувало в руках росіян; давалося взнаки зросійщення значної частини населення, насамперед, у Києві. Існували й інші причини, зокрема, партійно-ідеологічного спрямування, зовнішньополітичної орієнтації тощо.

Досягнувши згоди з урядом Росії, УЦР ухвалила16 (29) липня 1917 р.“Статут вищого правління України”,в якому йшлося про остаточне запровадження автономії, підготовку Установчих зборів, окреслювалися права і обов'язки Генерального секретаріату.Цей документ фактично був основою конституції, що базувалася на ідеї автономії. Але Тимчасовий уряд не затвердив її і 4 серпня 1917 р. видав “Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату”, яка суттєво обмежувала права України. Цей, за висловом В.Винниченка, “миршавий клаптик паперу” позбавляв Центральну Раду законодавчих ініціатив; перетворював Генеральний Секретаріат в орган Тимчасового уряду; обмежував кількість секретарів з 14 до 7, причому, 4 із них мали бути неукраїнцями; звужував територію української автономії з 9 до 5 губерній.

Незважаючи на протидію Петрограду процес національного відродження охопив широкі маси України. Відбувалася українізація війська, зростали загони Вільного козацтва.

Однією з найпомітніших подій політичного життя восени став З’їзд представників народів та областей Росії, проведений у Києві 8–15 вересня 1917 р. З’їзд визначив шляхи перетворення Російської держави на федерацію демократичних республік. Було створено нову громадську організацію – Раду народів. Їй доручалося теоретично обґрунтувати створення нової Російської федерації. Головою Ради обрано М.С.Грушевського.

Центральна Рада розпочала підготовку до скликання Українських Установчих Зборів. У жовтні 1917 р. у Чигирині відбувся з’їзд Вільного козацтва. А згодом у Києві пройшов 3-й Всеукраїнський військовий з’їзд. Виступаючи на ньому, М.Грушевський висловив впевненість у тому, що боротьба українського народу закінчиться створенням власної держави і закликав перейти до створення Української Народної Республіки.

У відповідь Тимчасовий уряд видав розпорядження про притягнення до кримінальної відповідальності В.Винниченка та інших генеральних секретарів. А 24–25 жовтня 1917 р. у Петрограді відбувся більшовицький переворот. Утворився новий російський уряд – Рада народних комісарів (Совет народных комиссаров, СНК) на чолі з Ульяновим–Леніним.

Організувавши повстання у Києві та захопивши владу у багатьох прифронтових містах, більшовики не бачили іншого варіанта для України, як тільки бути частиною “єдиної і неділимої Росії”.

УЦР розцінила дії більшовиків як контрреволюційні і створила Комітет для охорони революції з правом розпоряджатися всіма силами революційної демократії. У Центральної Ради виявилось достатньо сил, щоб узяти під свій контроль ситуацію в Україні і продовжувати державотворчу лінію.

7 (20) листопада 1917 р.УЦР ухвалилаІІІ Універсал, яким проголосила утворення Української Народної Республіки. Значне місце займала програма соціально-економічних і політичнихперетворень: скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські та церковні землі і проголошення їх власністю трудового народу; встановлення 8-годинного робочого дня; запровад-ження державного контролю у промисловості; якнайшвидше досягнення миру; скасування смертної кари та амністії політв'язням; зміцнення і розширення прав місцевого самоврядування; закріплення загальнолюдських свобод: слова, друку, віри, зібрань, союзів, недоторканості особи й помешкання, можливості вживання національних мов; справедливе розв'язання національного питання і т.п.

У документі була означена територія УНРу складі 9 губерній: Волинь, Київщина, Поділля, Полтавщина, Чернігівщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму), Щодо приєднання до УНР частини Курщини, Холмщини, Воронежчини і суміжних губерній та областей, де більшість населення становили українці, то це питання переносилося на майбутнє і передавалося “зорганізованій волі народів”.

Проголошуючи УНР, керівники ЦР, замість того, щоб остаточно відокремитися від Росії, закликали, щоб “уся Російська республіка стала федерацією рівних і вільних народів”. Українські лідери із їх романтичними уявленнями і мріями про автономію, демократію та федералізм виявилися неготовими до швидкого розвитку революційних подій.

Відповідно, авторитет Центральної Ради, внаслідок шаленої агітації більшовиків та нерішучості у розв'язанні основних соціально-економічних проблем, дещо підупав, але вона все ще зберігала міцну підтримку народних мас. Переконливим підтвердженням цього стали вибори до Всеросійських Установчих Зборів, які відбулися наприкінці листопада 1917 р.: більшовики одержали 10% усіх голосів, а українські партії есерів і соціал-демократів – понад 50%.

4 (17) грудня 1917 р.уКиєві зібрався Всеукраїнський З’їзд Рад.Але із 2,5 тисяч делегатів більшовиків виявилося лише 150. Одночасно Петроградський Совнарком направив УЦР ультиматум, у якому український уряд звинувачувався у небажанні скликати Всеукраїнський з’їзд рад (але ж з'їзд відкрився 4 грудня); в дезорганізації фронту; в роззброєнні радянських частин; у підтримці антибільшовицьких військ генерала Каледіна тощо. Закінчувався цей документ погрозою, що у випадку неприйняття зазначених вимог протягом двох діб, Совнарком буде вважати Центральну Раду в стані війни проти більшовицької влади в Росії та Україні. В ультиматумі ставився ряд вимог, які завчасно не могли бути виконані і носили характер втручання у внутрішні справи України. Тому Генеральний секретаріат відкинув необґрунтовані і провокаційні вимоги більшовиків.

9 грудня перші російські ешелони прибули до Харкова. Це місто стало їхнім форпостом. Туди ж із Києва переїхали більшовицькі делегати Всеукраїнського З’їзду Рад і, об'єднавшись з делегатами III з’їзду Рад Донецького й Криворізького басейнів, провели 11–12 грудня 1917 р. під охороною росіян свій “всеукраїнський” більшовицький з’їзд Рад, що не мав всеукраїнського представництва.

Цей з’їзд схвалив переворот у Петрограді та проголосив в Україні більшовицьку владу, обрав Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК) на чолі з Є.Медвєдєвим. 17 грудня більшовики сформували уряд – Народний секретаріат, який відразу ж оголосив про поширення в Україні декретів Петроградського Совнаркома і скасував усі закони і розпорядження УЦР, тобто повністю підпорядкував Україну новій російській адміністрації.

25 грудня за наказом В.Антонова-Овсієнка розпочався наступ російських військ. Протягом січня більшовицькі війська під керівництвом колишнього царського полковника М.Муравйова зайняли майже все Лівобережжя і підійшли до Києва. У боях за Київ 29 січня 1918 р. під станцією Крутизагинуло близько 300 курсантів, студентів, гімназистів та учнів старших класів київських шкіл.

Прагнучи полегшити наступ радянських військ на столицю київські більшовики підняли на збройне повстання робітників заводу “Арсенал”. Повстання було жорстоко придушене, але втримати столицю в своїх руках Центральній Раді не вдалося.

Переговори у Бресті. Невдачі на фронті змусили УЦР активізувати пошуки взаємовідносин із державами Четверного Союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина). У середині грудня 1917 р. ці країни погодилися на участь делегації УНР у мирних переговорах, що проводилися у Бресті-Литовському. Українські дипломати на чолі з В.Голубовичем, хоч і не мали досвіду ведення міжнародних переговорів і відповідного державно-політичного статусу, виявили велику активність, захищаючи національні інтереси. Українська делегація, проявляючи гнучкість і принциповість, домоглася визнання її повноправною політичною стороною. Це підтвердили як представники Четверного Союзу, так і керівник російської делегації Л.Троцький. Однак переговори затягувалися.

Складність переговорного процесу у Бресті, обстріл столиці солдатами Муравйова, більшовицький заколот на “Арсеналі” змусили УЦР зробити рішучі кроки і проголосити на засіданні Малої Ради 9 (22) січня 1918 р. IV Універсал – віховий документ в історії українського народу. УНРвизнавалася “самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу”.

УЦР змушена була йти на переговори з Німеччиною і її союзниками, які, у свою чергу, відчували гостру потребу у замиренні на сході та у забезпеченні продовольчими товарами. На цій підставі між урядом Центральної Ради і Четвертним союзом 27 січня, або 9 лютого 1918 р. за новим стилем, був підписаний Брестський мир. Це був перший мирний договір від початку І Світової війни і вперше УНР здобула міжнародне визнання.

У лютому – березні 1918 р. війська Німеччини, а згодом і Австро-Угорщини, вступили на територію України. Разом із ними до Києва повернулась Центральна Рада. Та союз з німцями і їх прихід в Україну створили складну політичну ситуацію, викликавши розчарування в усіх верствах населення.

Останній період діяльності Центральної Ради пройшов в умовах грубого втручання німців у внутрішні справи України. Чимала частина населення уже не сприймала демократичних перетворень і прагнула утвердження сильної влади. Цього ж хотіли німці та австрійці, які, опираючись на Українську народну громаду (великі землевласники, російська бюрократія) та на військових на чолі з П.Скоропадським, здійснили 29 квітня 1918 р., у день, коли ЦР ухвалила проект Конституції УНР, державний переворот.

2. Українська держава П.Скоропадського

У ніч на 30 квітня 1918 р. під контроль гетьмана перейшли всі найважливіші урядові інституції. Тоді ж П.Скоропадський підписав “Грамоту до всього українського народу”. Нею ліквідовувалася Центральна Рада, її уряд, земельні комітети. УНР перейменовувалася на “Українську державу”. В “Грамоті” було зазначено необхідність побудови нової за формою української держави, яка встановить стабільний політичний лад на засадах приватної власності і зуміє забезпечити національне відродження.

Уся законодавча й виконавча влада до скликання Сейму мала належати Гетьманові. Прерогативи його влади були розписані в “Законі про тимчасовий державний устрій України”. Гетьман призначав Отамана (Голову) Ради міністрів, затверджував і скасовував склад уряду, виступав найвищою посадовою особою у зовнішньополітичних справах, верховним воєначальником. Він мав право оголошувати амністію, а також воєнний чи особливий стан. Це свідчило, що на зміну демократичній формі управління прийшла авторитарна.

Гетьману вдалося сформувати дієздатний Кабінет міністрів на чолі з Федором Лизогубом; міністром закордонних справ став Д.Дорошенко, освіти та мистецтва – М.Василенко, юстиції –М.Чубинський.

Було стабілізовано економічне життя на основі приватної власності; налагоджено фінансову систему; створено державний бюджет; розв’язано проблему залізничного транспорту. У грошовий обігзапроваджено гривню та засновано низку українських банків. Посилено дисципліну на виробництві, скасовано 8-годинний робочий день. Для вирішення земельного питання створено Вищу земельну комісію.

Розгорнулося військове будівництво. Було сформовано 60-тисячнурегулярну армію з Генеральним штабом, офіцерським корпусом і навчальними закладами. Найбоєздатнішими стали окрема Запорізька і Сердюцька дивізії, полк Січових Стрільців, дивізія сірожупанників, також продовжувалася організація загонів Вільного козацтва. Було реорганізовано і зміцнено військовий флот.

Проводилася активна зовнішньополітична діяльність: із 12 країнами встановлено дипломатичні відносини; розв’язувалося питання Криму; відбувалася демаркація українсько-російського кордону тощо. Уряд П.Скоропадського розширив міжнародні контакти з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею, скандинавськими країнами, Францією, Англією, Росією.

Значних успіхів було досягнуто у сфері культуритаосвіти: функціонувало понад 150 українських шкіл; створено українські університетиу Києві і Кам’янець-Подільському (ректором останнього став І.Огієнко); відкрито Державний український архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, театр драми й опери та ін. 14 листопада відбулася урочиста церемонія відкриття Української академії наук, президентом якої став В.Вернадський. Було також проголошено закон про Українську автокефальну православну церкву.

Водночас розпочався наступ на революційну демократію, а консервативна аграрна реформа була зорієнтована на великих землевласників і буржуазію. Це відштовхнуло від влади селян, національну інтелігенцію, робітників, які розпочали активну боротьбу як проти німців, так і проти П.Скоропадського.

В опозиції до гетьмана виступили дві основні сили: більшовики під прапором відновлення Рад та національна демократія, головним чином соціалістичного спрямування, яка прагнула відродження УНР. Терористичну діяльність розгорнули ліві есери. Від їх рук в Україні загинув німецький фельдмаршал Ейхгорн.

Повстанські загони очолювали представники різних політичних сил: у Київській губернії – лівий есер М.Шинкар, у Чернігівській – більшовик М.Кропив’янський, у Катеринославській, в районі Гуляй-Поля – анархіст “батько” Махно.

У складних внутрішньо – і зовнішньополітичних обставинах гетьман 14 листопада 1918 р.опублікувавГрамотупро федерацію Україниз небільшовицькою Росією.Для виконання цього завдання було створено уряд проросійської орієнтації. Подібні дії ще більше загострили ситуацію в Україні і привели до краху Гетьманщини у грудні 1918 р.

3. Директорія УНР. Західноукраїнська Народна республіка

(1918–1919 рр.)

13-14 листопада 1918 р. у Києві на базі Українського національного союзу була утворена Директорія УНР (В.Винниченко – голова, С.Петлюра, Ф.Швець, А.Макаренко, О.Андрієвський). Вона звернулася до населення із відозвою підніматися на боротьбу проти режиму П.Скоропадського.

15 листопада Директорія розпочала збройне повстання. Заручившись підтримкою у Білій Церкві корпусу Січових Стрільців на чолі з Є.Коновальцем, війська Директорії 18 листопада 1918 р. в бою під Мотовилівкою (за 30 км від Києва) завдали поразки гетьманським частинам.

На початку грудня армія УНР контролювала майже всю територію України. 14 грудня 1918 р. вона вступила до Києва. Наступного дня Рада Міністрів Української держави відмовилася від влади на користь Директорії.

26 грудня 1918 р. Директорія ухвалила Декларацію, в якій проголосила себе тимчасовою революційною верховною владою. Згідно з декларацією розпускались органи місцевого самоврядування, скасовувалися всі закони і постанови Гетьмана. Відновилася республіканська форма правління, була призначена Рада Народних Міністрів на чолі з соціал-демократом В.Чехівським (згодом уряди очолювали С.Остапенко, Б.Мартос, І.Мазепа, В.Прокопович).

Політичні розбіжності, що мали місце у Директорії, особливо між її лідерами В.Винниченком і С.Петлюрою, відсутність єдності між політичними партіями, а також національний і соціальний максималізм зумовили значні труднощі і проблеми у житті країни.

Західноукраїнська народна республіка (ЗУНР).Скориставшись розпадом Австро-Угорської імперії, галичани у ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. у Львові організували революційне повстання, а через декілька днів офіційно проголосили ЗУНР.

13 листопада 1918 р. було ухвалено Тимчасовий закон про державну самостійність західноукраїнських земель та сформовано склад уряду – Державного секретаріату на чолі з К.Левицьким. Визначено символіку: герб – золотий лев на синьому тлі; прапор – блакитно–жовтий. Голова Народної Ради Є.Петрушевич згодом став фактично Президентом ЗУНР. Була сформована Українська галицька армія (УГА).

Не маючи змоги довго утримувати Львів, українці залишили його і відступили через Тернопіль до Станіслава (тепер Івано-Фран-ківськ). В українсько–польській війні перевага була на боці поляків, яким надали допомогу країни Антанти.

Злука УНР та ЗУНР. Складне становище обох держав спонукало їх до пошуку шляхів порозуміння і взаємодопомоги. 1 грудня 1918 р. у Фастові Директорія та ЗУНР підписали т. зв. Передвступний договір, в якому висловили бажання “злучитися в одно державне тіло”. З січня 1919 р. Українська національна рада в Станіславовіратифікувала фастівську угоду і урочисто проголосила про з'єднання ЗУНР і УНР “в одну суверенну Народну Республіку”.

22 січня 1919 р. у Києві на Софіївському майдані було урочисто проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. Вперше Наддніпрянська Україна об’єдналася з Західною Україною у єдиній національній державі. ЗУНР тимчасово передала законодавчу і виконавчу владу Директорії, ставши Західною областю УНР (ЗО УНР). Але, на жаль, ця історична подія мала символічний характер і реального об’єднання у той складний період не відбулося. Згодом ідею соборності українських земель використали більшовики, приєднавши Східну Галичину і Західну Волинь до складу СРСР внаслідок злочинного пакту Молотова – Ріббентропа 1939 р.

4. Боротьба за владу в Україні у 1919–1921 рр. Причини поразки та значення української революції

Загрозливе становище Директорії фактично від самого початку визначалося відсутністю єдності як у проводі, так і у суспільстві. Та найголовніше – Україна знаходилася у вогняному кільці фронтів: на заході стояли польські війська; на сході і півночі – російські більшовицькі; на південному сході – російські білогвардійські (Денікін та ін.); на півдні, в районі Одеси, Миколаєва, Херсона – війська Антанти і Румунії.

Спираючись на проросійський “Тимчасовий робітничо-селянський уряд”, більшовицька Росія заявила, що не визнає УНР як суверенну незалежну державу, і розпочала проти неї військові дії. 6 січня 1919 р.більшовики проголосилиУкраїнську соціалістичну радянську республіку (УСРР) зі столицею у Харкові.Український більшовицький уряд – Рада народних комісарів(РНК)на чолі з болгариномХ.Раковським –відразу задекларував необхідність об'єднання УСРР і РСФРР на засадах “соціалістичної федерації”. Федеративне об’єднання радянських держав партія більшови-ків розглядала як одну з перехідних форм на шляху до повної єд-ності.

5 лютого 1919 р. Червона армія вдруге заволоділа Києвом. На захопленій території більшовики розпочали державне будівництво радянського типу, що його здійснювали на місцях революційні комітети (ревкоми)і комітети бідноти (комбіди)під партійним контролем і при допомозі чекістів (“меч революції”).Більшовики запровадили політику “воєнного комунізму”, націоналізували підприємства, для селян встановили продрозверстку і комуни. У березні 1919 р. на ІІІ Всеукраїнському з’їзді Рад було затверджено Конституцію УСРР.

Весною і влітку 1919 р. в Україні розгорнувся сильний повстанський рух проти комун і продрозкладки (отамани Зелений, Григор’єв та ін.). Цілу “революційно-повстанську армію України” створив Нестор Махно, який воював на різних фронтах, але не хотів визнавати жодної влади, крім своєї.

Рівненський період Директорії. Заколот В.Оскілка. Спроба налагодити стосунки з країнами Антанти і отримати від них допомогу у боротьбі з більшовиками була безрезультатною. У таких умовах українська справа заходила все більше у глухий кут. Оточена ворогами з усіх боків, без жодного союзника, Україна втрачала позиції. Виїхали за кордон В.Винниченко, М.Грушевський та багато інших відомих діячів. Наодинці з проблемами залишився лише С.Петлюра, який очолив Директорію, а щоб не ускладнювати відносин з Антантою, вийшов з лав УСДРП. Симон Петлюра став символом боротьби за збереження Української держави.

Але сили Директорії танули, зростало дезертирство, занепадала дисципліна. Більшовики відкинули Директорію аж на Волинь, де дуже швидко з’явилися і польські війська. Зупинившись у Рівному, С.Петлюра реорганізував Директорію. 9 квітня 1919 р. було сформовано новий уряд під керівництвом Бориса Мартоса. Це була не тільки зміна влади, а відчутна зміна політичного курсу. Б.Мартос відмовився від допомоги Антанти і звернувся з декларацією до українського народу стати на захист рідної землі від російських зазіхань. Але 29 квітня 1919 р. організатор Північної групи військ УНР Володимир Оскілко та його оточення стягнули до міста війська і підняли заколот. Заколот був безкровно ліквідований, отаман виїхав до Польщі, а Директорія із Рівного евакуювалася до Здолбунова, згодом - до Радивилова.

У “трикутнику смерті”. Влітку 1919 р. галичани відступили під ударами поляків на територію УНР. У серпні 1919 р. об'єднані війська УНР та УГА розпочали успішний наступ на Київ; 30 серпня 1919 р. Київ було визволено. Але наступного дня до столиці зі сходу підійшли білогвардійські загони Денікіна. Щоб не загострювати ситуацію і уникнути кровопролиття, українські війська покинули Київ, сподіваючись на спільну з Денікіним боротьбу проти більшовиків.

У вересні 1919 р. білогвардійці відмовилися від наступу на Москву та розпочали війну проти УНР. Українці опинилися у складному становищі між трьома силами – більшовиками, денікінцями і поляками. Четвертою загрозою для них стала епідемія тифу.

І-й “Зимовий похід” (грудень 1919 р. – весна 1920 р.). У цій скрутній ситуації С.Петлюра призначив командувачем армії генерала М.Омеляновича-Павленка, а сам розпочав у Варшаві переговори з поляками. 6 грудня 1919 р. у Новій Чорториї було вирішено розпочати партизанські походи по тилах ворога, які увійшли в історію під назвою “Зимового походу”. Це був героїчний партизанський рейд. Його метою було підтримати бойовий дух українців і продовжити збройний опір. Рейд проходив і по території теперішньої Рівненщини, через Костопіль, Сарни та інші міста і села. Зимовий Похід закінчився на початку травня 1920 р.

Варшавський і Ризький договори. Поки відбувався “Зимовий похід”, С.Петлюра заручився підтримкою Польщі у боротьбі проти більшовиків. У квітні 1920 р. було підписано Варшавський договір, згідно з яким поляки визнавали незалежність УНР і Директорію на чолі з С.Петлюрою та зобов’язались не заключати ніяких угод з третіми країнами, вороже налаштованими до України. В свою чергу, Україна погоджувалася з включенням до складу Польщі Східної Галичини, Холмщини, а також 7 повітів Західної Волині. Уряд І.Мазепи сприйняв це негативно і подав у відставку. Його замінив В.Прокопович. Вкрай незадоволеними договором були галичани.

Угода дозволила армії УНР у травні–червні 1920 р. на короткий період повернутися до Києва внаслідок наступу поляків проти більшовицької Росії. Але стримати наступ Першої кінної армії червоноармійців об'єднані польсько-українські сили не змогли. Ініціатива перейшла до більшовиків, які витіснили війська УНР й Польщі з України. Уряд УНР на чолі з А.Левицьким залишив українські землі, переїхавши у Тарнув (Польща).

Радянсько-польська війназакінчилася Ризьким мирним договором(березень 1921 р.).Цей договір, завершив діяльність Директорії УНР на матірних землях. Радянсько-польський кордон встановлювався по р. Збруч; відповідно, до Польщі відходили Західна Волинь і Східна Галичина.

ІІ Зимовий Похід. Повстанський рух.У листопаді 1921 р. невелика частина військ УНР (близько 1,5 тис. бійців) під проводом генерала Ю.Тютюнника вирушила в Україну, але під Базаром(суч. Житомирщина) повстанці зазнали поразки.

Протягом першої половини 1920-х рр. український народ продовжував збройну боротьбу проти російських більшовицьких окупантів. На території радянської України діяли численні повстанські загони та з’єднання загальною чисельністю до 100 тис. осіб, що завдавали відчутних втрат ворогові. Найактивнішими були повстанські групи Холодноярської республіки (сучасна Черкаська обл.) під командуванням братів Чучупаків; загони отаманів А.Гулого-Гуленка, Ананія Волинця, Данила Терпила (Зеленого), Марусі Соколовської та ін. Останній судовий процес над керівником українського повстанського руху того часу відбувся у 1929 р. у Черкасах. Тоді більшовицький суд виніс вирок смерті отаману Мамаю, колишньому професору гімназії Якову Щириці, який успішно діяв у 1920-х роках проти підрозділів Червоної армії у Наддніпрянщині.

Що стосується армії Н.Махна, то вона після того, як восени 1920 р. “батько” допоміг більшовикам здолати Врангеля, була оголошена Москвою “поза законом”. У серпні 1921 р. Н.Махно змушений був перейти кордон з Румунією, згодом емігрував до Польщі, далі – до Німеччини і Франції. В УСРР Махно був оголошений бандитом, а боротьба Радянської влади із “махновщиною” продовжувалася ще й у наступні роки.

Причини поразки та значення української революції.Серед основних внутрішніх причин треба вказати на: 1) слабкість соціальної бази – опора на селянство і на нечисленну інтелігенцію (національна еліта становила лише 2–3% населення); недостатня підтримка з боку міського пролетаріату (серед промислових робітників українці складали лише 35%) та великих землевласників; 2) відсутність сильної української національно-демократичної партії, яка б об’єднала окремі політичні потоки в єдиному державнотворчому процесі; брак достатнього досвіду у керівників, їх протистояння та соціалістична і переважно проросійська орієнтація; 3) відсутність добре організованої, регулярної армії.

Разом з тим, самовіддана боротьба українського народу за створення власної, ні від кого незалежної держави, не пропала марно. З політичної карти було стерто назавжди назву “Південно-Західний край Росії”, натомість з’явилася нова національна держава – Українська Народна Республіка. Революція фактично і юридично леґітимізувала державно-політичні прагнення українського народу бути модерною нацією. У цьому полягає велика історична заслуга провідних діячів революції та всіх її рядових учасників. У ході змагань 1917–1921 рр. українці вибороли право на створення суверенної держави.

Тема 7. Україна у 1920–1930-х роках. ІІ Світова війна

Читайте також:

1. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
2. VII. ТЕСТИ З ДИСЦИПЛІНИ «МІЖНАРОДНА
3. А. Сміт (1723–1790 рр.).
4. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
5. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
6. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
7. Валютні курси, платіжний баланс і міжнародна система валютних курсів.
8. Веймарська республіка
9. Веймарська республіка.
10. Витоки сучасної української музики. Українська музика масових жанрів
11. Відновлення контролю Центральної Ради над Україною.
12. Відновлення контролю Центральної Ради над Україною. Гетьманський переворот

Переглядів: 3793