Ще не були відомі результати Всеукраїнського з’їзду рад, а Раднарком Росії своїм рішенням, прийнятим наступного дня після ультиматуму, 5 грудня 1917 р., ухвалив «вважати Раду в стані війни з нами. Була створена комісія Раднаркому у складі В. Леніна, Л. Троцького і Й. Сталіна для загального керівництва війною. Командувачем військами Раднаркому у війні з УНР затвердили наркома військових справ Росії В. Антонова-Овсієнка.
В Гомелі, Брянську і Бєлгороді для стрімкого наступу в Україну з півночі готувалися загони солдатів, моряків, червоногвардійців. Уранці 8 грудня озброєні артилерією і підтримані бронепоїздами російські червоні війська раптовим ударом з Бєлгорода захопили Харків. Харків перетворився на головний більшовицький центр в Україні. Тут було створено штаб групи військ по боротьбі з контрреволюцією на Півдні, начальником якого В. Ленін і В. Антонов-Овсієнко призначили підполковника М. Муравйова, який відзначився при розгромі військ генерала П. Краснова під Петроградом. Бойові дії планувалося вести за всіма правилами воєнного мистецтва: при штабі діяли артилерійський, продовольчий відділи, служби зв’язку, розвідки, охорони та інші.
З’їзд рад у Харкові
Харків був важливий для Раднаркому і як місце створення тут українського більшовицького уряду на противагу Генеральному Секретаріату Центральної Ради. Це давало змогу посилити розкол серед українців і надати війні з Радою видимість допомоги українському більшовицькому уряду, народу України.
У розпал боротьби за Харків 9 грудня тут розпочався з’їзд рад Донецького та Криворізького басейнів» До делегатів цього з’їзду приєдналися більшовики, які прибули з Києва після невдачі на з’їзді рад. Разом вони проголосили себе «Всеукраїнським» з’їздом рад. Належних підстав для цього у них не було. Адже на Харківському з’їзді були присутні представники лише 82 рад, а загальна кількість делегатів не перевищувала 300. До того ж майже не було представників селянства. Таким чином, Харківський з’їзд рад не був легітимним.
12 грудня 1917 р. з’їзд проголосив Україну республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Це рішення поклало початок перебудові політичного, економічного і культурного життя України на ідеологічних засадах більшовизму.