• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Динаміка народжуваності в Україні.

Гіпотетичного мінімуму природної народжуваності як стандарт

Для обчислення загального коефіцієнта гіпотетичного мінімуму за В.О. Борисовим необхідно перемножити чисельності пошлюблених жінок за 5-річними віковими групами на відповідні мінімальні коефіцієнти природної народжуваності й до отриманого добутку додати кількості народжених у неодружених жінок у віці менше ніж 20 та понад 50 років. Відтак отриману гіпотетичну кількість народжених необхідно поділити на відповідну середню чисельність населення. Отриманий результат і є величина загального коефіцієнта гіпотетичного мінімуму природної народжуваності. Цей коефіцієнт одним числом характеризує шлюбно-вікову структуру населення з точки зору соціально-біологічного потенціалу населення. З цієї точки зору збільшення або зменшення величини загального коефіцієнта гіпотетичного мінімуму природної народжуваності свідчить про поліпшення або погіршення шлюбно-вікової структури. Відношення ж загального коефіцієнта загальної народжуваності до загального коефіцієнта гіпотетичного мінімуму природної народжуваності (для того самого населення) дозволяє отримати приблизне, але цілком реальне уявлення про міру реалізації потенціалу народжуваності. У тих випадках, коли врахування народжень достатньо повне, величина неплідності та тривалих розлук членів подружжя незначна, показник міри реалізації потенціалу народжуваності характеризує мінімум внутрішньосімейного обмеження народжуваності.

В.О. Борисов звертає увагу на те, що гіпотетичний мінімум природної народжуваності не можна розглядати буквально, мов такий потенціал народжуваності, який можна зреалізувати повністю. Це неможливо, та й у цьому немає суспільної необхідності. Потенціал настільки високий, що він перевищує будь-які сучасні суспільні потреби у відтворенні населення. Його значення полягає в тому, що він показує реальну роль чинників структури населення та чинників репродуктивної поведінки у рівні та динаміці народжуваності, а також можливість часткової реалізації потенціалу до суспільно необхідного рівня за допомоги заходів демографічної політики.

Дослідження народжуваності в Україні мають давню традицію, завдяки чому ми можемо простежити динаміку рівня народжуваності за останні 100 років.

Наприкінці XIX сторіччя рівень народжуваності в Україні був дуже високий: у 1896-1900 роках загальний коефіцієнт народжуваності становив 48,8 ‰, а коефіцієнт сумарної народжуваності (середня кількість народжень у однієї жінки за все її життя) досягав 7,5. Проте й смертність, а надто дитяча, була вкрай високою: з тисячі новонароджених не доживали до року 199. Тому найпоширенішою була сім'я не з сімома-вісьмома дітьми, а з чотирма дітьми віком понад 5 років; а 30-річний вік переживали тільки 3-4 з 7-8 народжених наприкінці XIX сторіччя.

Така сім'я була, мабуть, найпоширенішою, позаяк, попри дуже високий рівень смертності, чисельність населення України у XIX сторіччі швидко зростала, особливо у другій його половині, після скасування кріпосного права. Якщо 1835 року кількість її мешканців становила 8,7 млн. чоловік, то 1880 року — вже 15,7 млн., а 1897 року — 21,2 млн. чоловік. Напередодні Першої світової війни населення України досягло 28,9 млн. чоловік. І хоча з початку XX сторіччя народжуваність у ній почала поступово знижуватися, її загальний коефіцієнт був, як і раніше, достатньо високий і дорівнював у 1910-1914 роках 41,8 ‰.

В роки Першої світової війни загальний коефіцієнт народжуваності в Україні впав до 30,7 ‰, а відтак почав зростати, досягнувши максимуму 1926 року - 42,1 ‰. Почасти це був компенсаційний підйом народжуваності у повоєнні роки, почасти — результат поліпшення вікової та шлюбної структури населення. Після 1926 року загальний коефіцієнт народжуваності в Україні почав швидко зменшуватися. Насправді ж зниження інтенсивності дітонародження почалося ще до революції, про що свідчить зменшення сумарних коефіцієнтів народжуваності. Але оскільки смертність знижувалася ще швидше, дітність сім’ї у середньому залишалася такою самою, як і до революції. Насправді на початку XX сторіччя в Україні почався демографічний перехід. А на середину 70-х років ХХ сторіччя він був повністю завершений.

Такому швидкому завершенню переходу до нового типу відтворення населення сприяли багато які чинники, й у першу чергу ті, що прискорювали вплив соціально-економічних та політичних криз першої половини XX сторіччя.

Народ України пережив три доглибні кризи: у 1917—1921 роках — громадянська війна й воєнний комунізм з його репресіями та господарчою руїною; у 1929—1934 роках — колективізація, що супроводжувалася руйну­ванням усього укладу життя, депортаціями безлічі сімей та жахливим Голодо­мором 1932—1933 років; і, нарешті, Друга світова війна, яка почалася в Україні, по суті, 1939 року з приєднання західних територій і чергової хвилі репресій щодо заможних прошарків та інтелігенції, відтак власне війна з окупацією, величезними людськими втратами та розривом сімейних зв'язків. Усі три кризи супроводжувалися кризами демографічними. Крім значного збільшення смерт­ності, вони виявляли себе у значному зниженні народжуваності.

Громадянська війна викликала зниження народжуваності, здебільшого класичного типу — в результаті тимчасового або необоротного розриву шлюбів — і лише невеликою мірою в результаті навмисної відмови від народжувань або їх відкладання серед пошлюблених жінок.

Друга криза 1929-1934 років уже значною мірою супроводжувалася свідомою відмовою від народжувань. Цей процес розпочався у місті й згодом поширився на село. На тлі загальної секуляризації культури й утрати впливу з боку релігійних авторитетів і церкви раніше етично неприйнятний аборт швидко ввіходив у побут, ставав повсякденним і невдовзі зробився частиною культури. Генерації, репродуктивний вік яких припав на 30-ті роки, вже не відчували моральних сумнівів. Народжуваність так і не піднеслася після кризи, вона продовжувала знижуватися. майже нічого не змінила, а Друга світова війна тільки закріпила тенденцію Заборона аборту 1936 року до внутрішньосімейного регулювання народження.

Техніка планування сім'ї залишалася примітивною й переважно варвар­ською. Проте новий тип репродуктивної поведінки став панівним. Загальний коефіцієнт народжуваності в Україні, який досяг 1940 року 27,3 ‰, У повоєнні роки почав швидко знижуватися: 1960 року він становив 20,5 ‰, 1970 року — 15,2 ‰, 1980 року — 14,8 ‰, 1990 року — 12,7 ‰ і, нарешті, 1994 року він упав до 10,0 ‰.

Слід зазначити, що у першій половині 1980-х років рівень народжуваності в Україні, як і у СРСР загалом, повсюдно підвищився. Пік народжуваності припадає на 1985—1986 роки, коли загальний коефіцієнт народжуваності досяг відповідно 15,0 ‰ та 15,5 ‰. Проте у подальшому знову почалося зниження і абсолютних, і відносних кількостей новонароджених. Цей феномен пов'язаний із заходами щодо посилення державної допомоги сім'ям з дітьми, ухваленими союзним урядом у січні 1981 року. Короткочасний ефект заходів не був випадковим. Інакше й бути не могло, позаяк вони мали епізодичний характер і не являли собою єдиної, комплексної науково обґрунтованої демографічної політики, спрямованої на формування у населення потреби у більшій кількості дітей.

Якщо мати на увазі головні, тривалі тенденції народжуваності, а не короткострокові підвищення її показників, зумовлені різними структуру чинниками, то необхідно визнати, що народжуваність в Україні знижується давно й неухильно, а малодітність охоплює дедалі ширші прошарки населення Про це красномовно свідчить динаміка сумарного коефіцієнта народжуваності (див. таблицю).

Читайте також:

1. Аеро- та гідродинаміка
2. АРХІТЕКТУРА НАРОДНОГО ЖИТЛА В УКРАЇНІ.
3. Багаторічна динаміка паразитофауни хазяїна
4. Банківська система в Україні.
5. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
6. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
7. Будівельний комплекс та його особливості в Україні.
8. Валютні відносини та їх державне регулювання в Україні.
9. Верховна Рада України - орган законодавчої влади в Україні. Статус народного депутата України
10. Вибори у демократичному суспільстві. Виборчий процес в Україні.
11. Види земель в Україні.
12. Види страхових організацій в Україні.

Переглядів: 3088