Види страхових організацій в Україні.

ТЕМА 5. СТРАХОВА ОРГАНІЗАЦІЯ.

Міжнародний страховий ринок. Зарубіжна практика страхування (самостійно).

Впровадження міжнародних стандартів страхування в Україні - одне з важливих завдань і можливих напрямів входження страхового ринку держави у міжнародне страхове співтовариство. Проте це можливо лише при врахуванні внутрішніх можливостей держави, пов'язаних з її економічним і політичним становищем, фінансовою стабільністю і законодавчою базою страхування. Залежно від економічного стану держави і фінансової стійкості страховиків буде формуватися і концепція страхування, тобто по суті визначатиметься рівень страхових гарантій з боку держави і окремих страховиків. При цьому страхові компанії можуть стати важливим інструментом в справі проведення реформ, оскільки страховики знають сильні і слабкі сторони клієнтів і мають певний досвід ринкових перетворень, вимушені постійно оцінювати ризики і прогнозувати страхові події та розробляти рекомендації по підвищенню ефективності роботи страховиків і страхувальників та по виконанню страхових зобов'язань згідно із укладеними договорами. Страхова діяльність у країнах Заходу нараховує вже більше 300 років.

План:

1. Види страхових організацій в Україні.

2. Структура страхових компаній.

3. Об'єднання страховиків та їхні функції

Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Громадяни та юридичні особи з метою страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством України. Страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Страховики мають право займатися тільки тими видами страхування, які визначені в ліцензії.

Сукупність страховиків, що функціонують у певному економічному середовищі, утворює страхову систему, головне завдання якої в економіці ринкового типу - надання страхових послуг, що забезпечують надійний страховий захист юридичним і фізичним особам.

Страховики можуть розрізнятися:

за належністю - приватні і державні (публічні). Публічні страховики створюються і керуються, здебільшого, від імені держави (уряду), їх створення може відбутись шляхом засновництва з боку держави або націоналізації акціонерних страхових компаній і перетворення їх майна в державну власність. Приватними страховиками можуть бути індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства.

Державна страхова компанія (ДСК). Організація державних страхових компаній здійснюється шляхом їхньої установи чи державою — націоналізації акціонерних страхових компаній і звертання їхнього майна в державну власність. Створення державних страхових компаній є формою втручання держави в діяльність страхового ринку. Ця форма організації страховика передбачена законодавством України і реалізована на практиці у виді декількох державних страхових компаній, що виконують схожу з кептивними компаніями роль для конкретного сегмента ринку страхувальників (медичне страхування іноземних громадян, що в'їжджають в Україну, обов'язкове страхування від нещасливих випадків на залізничному транспорті й ін.).

Урядові страхові організації (УСО) - некомерційні компанії, діяльність яких заснована на субсидуванні. Спеціалізуються на страхуванні від безробіття, страхуванні компенсацій робітникам та службовцям, а також на страхуванні непрофесійної працездатності. Здебільшого УСО звільнені від сплати державних, федеральних і місцевих податків. В Україні ця категорія страховиків не представлена.

Приватні страхові компанії належать одному власнику чи його родині. В Україні така форма представлена у виді акціонерних страхових компаній закритого типу чи повних (командитних) товариств або товариств із додатковою відповідальністю, причому в число засновників такої компанії повинно входити не менш трьох осіб (наприклад, членів однієї родини).

Співвідношення між державними і приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави.

У цілому ж основним критерієм створення у той час різних страховиків була база, на якій вони створювались. Відповідно до цього виділяють 4 типи страховиків:

перший тип - відносно великі страхові компанії (колись союзного значення) з широкою мережею периферійних філій, що згодом перетворилися на самостійних юридичних осіб;

другий тип - комерційні страхові організації, що створені на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР і Індержстраху СРСР;

третій тип - страхові компанії, що створені комерційними, торговельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами;

четвертий тип - "кептивні" страховики, створені при галузевих міністерствах, відомствах, підгалузях, сферах виробництва. Характерною особливістю цих компаній був великий вплив на їх роботу відповідних міністерств, відомств, державних корпорацій.

Страхові компанії складають основу інституційної та територіальної структури страхового ринку.

за інституціональною ознакою страхові компанії можуть бути створені як акціонерні товариства, товариства з додатковою відповідальністю, товариства з повною відповідальністю, командитні товариства та товариства взаємного страхування.

В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи становлять страхові компанії у формі акціонерних товариств. Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу. В Україні у страховому бізнесі переважають акціонерні товариства закритого типу. Це пояснюється кількома мотивами.

По-перше, створення відкритих акціонерних товариств тривалий час стримувалося низькими вимогами до розміру статутного фонду страховика і відсутністю розвиненого ринку цінних паперів.

По-друге, українське законодавство не передбачає можливості створення страхової компанії у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю (ТзОВ).

По-третє, статус закритого товариства дає змогу контролювати поширення акцій серед певної категорії учасників страхової компанії, що може відповідати інтересам засновників.

По-четверте, процедура створення закритого акціонерного товариства істотно спрощена, що дозволяє економити час і кошти.

Перспективнішими для страхового бізнесу є відкриті акціонерні товариства. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого не схильні до активної участі в керівництві фірмою. Залучати кошти таких осіб удається завдяки продажу компаніями акцій на фондовому ринку.

У закордонній практиці страхова компанія - це юридична оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов'язання страховика і має на це відповідну ліцензію. Проте насправді не кожного страховика можна вважати товариством. Не всі страховики набирають вигляду страхової компанії. Товариство, як правило, не створюються в формі державної власності. Водночас у багатьох країнах до компаній не включають поширені там товариства взаємного страхування (ТВС).

Однією з форм страхового захисту сьогодні є товариства взаємного страхування (ТЕС), які створюються на основі централізації коштів пайової участі його членів. Особливістю є те, що учасники ТВС одночасно виступають і як страховики, і як страхувальники. Головним принципом їх діяльності є солідарна відповідальність кожного перед кожним у межах товариства. Форма організації страхового фонду на основі централізації засобів за допомогою пайової участі його членів. Учасник товариства взаємного страхування одночасно виступає як страховик і страхувальник. У сучасних умовах в індустріально розвинутих країнах сфера діяльності ТВС концентрується переважно в області особистого страхування. Перевищення доходів над витратами ТВС йде в першу чергу на поповнення резервних фондів. Залишок засобів може бути розподілений у формі дивіденду між пайовиками чи у формі зменшення суми страхової премії, що підлягає сплаті в наступному році.

Серед вітчизняних страхових компаній вирізняються кептивні страхові компанії, сферою діяльності яких є захист інтересів засновників. Як правило створюються кептиви потужними виробничими підприємствами, корпораціями або фінансово-промисловими групами, представленими банками, пенсійними та інвестиційними фондами та іншими фінансово-кредитними установами, їх на сьогодні більшість. Переваги їх в тому, що вони охоплюють великий потенційний сегмент страхового ринку, який обслуговується корпоративним страховиком, а проникнення конкуруючих страхових компаній на цей сегмент є майже неможливим. Основний недолік - однорідний склад страхового портфеля, що спричинює негативний вплив на фінансову стійкість страховика. Діяльність кептиву безпосереднім чином пов'язана з комерційними банками, пенсійними й інвестиційними фондами, іншими фінансово-кредитними інститутами, що функціонують у системі багатопрофільних концернів чи фінансово-промислових груп. Ці фінансові і банківські структури звичайно виступають засновниками кептиву. На українському страховому ринку кептивні страхові компанії представлені в достатній кількості, що визначається привабливістю роботи на ізольованому ринку страхувальників і можливістю уникнути конкурентної боротьби з іншими страховиками.

За територією обслуговування (географічною ознакою) страхові компанії можна поділити на: місцеві, регіональні, національні та транснаціональні (міжнародні).

В Україні досі немає транснаціональних страхових компаній. Досвід країн Європейського Союзу показує, що на вищому етапі свого розвитку страхування об'єктивно потребує виходу за межі країни. Це вигідно для страховиків - адже ризики територіальне розосереджуються, зростає обсяг продажу полісів, а отже, можливість одержати прибуток.

За характером виконуваних операцій (за спеціалізацією) виділяють такі страхові компанії:

спеціалізовані, котрі спеціалізуються на тих чи інших видах страхування, наприклад, страхування життя, страхування наземного транспорту, медичного страхування тощо;

універсальні, котрі здійснюють різні види страхування, наприклад, майнове, авіаційне, наземного транспорту, від нещасних випадків, медичне таін.;

перестрахувальні, котрі здійснюють перестраховування найбільш великих і небезпечних ризиків.

За розміром (величиною) статутного капіталу та іншими техніко-економічними показниками, які визначають місце страхових компаній на ринку, виділяють: великі; середні та малі страхові компанії.

У вітчизняній практиці визначення рейтингу страховиків здійснюється переважно за такими показниками: власні кошти; страхові резерви; страхові платежі; рівень виплат; обсяг страхової суми, переданої в перестрахування; рівень платоспроможності; кількість діючих договорів страхування.

Учасниками страхових відносин є: застраховані особи, об'єднання страховиків, перестраховики, товариства взаємного страхування, органи державного нагляду за страховою діяльністю, професійні оцінювачі ризиків (андеррайтери, сюрвейєри), професійні оцінювачі збитків (аварійні комісари, аджастери, диспашери).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Договір страхування.	\|	Структура страхових компаній

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.