Мінімальні коефіцієнти природної народжуваності, прийняті в моделі

Вимірювання народжуваності. Таблиці народжуваності.

Вимірювання народжуваності.Сучасні методи кількісного аналізу та вимірювання народжуваності об'єднують безліч прийомів та вимірювальних процедур демографічної статистики й демометрії. Вихідними даними для кількісного аналізу народжуваності є, з одного боку, абсолютні кількості новонароджених, а з іншого — абсолютні чисельності груп населення, з якими перші кількості співвідносять. На базі цих вихідних величин будують усю систему показників, використовуваних при аналізі народжуваності. Ми розглянемо тут найважливіші й найменш висвітлені у літературі.

Залежно від використовуваної вихідної інформації, способів її опрацювань та інтерпретації розрізняють поперечний та поздовжній аналіз народжуваності. Не слід розглядати їх як взаємовиключні методи дослідження народжуваності.

Поперечний аналіз спирається на більш доступну інформацію й дозволяє судити про особливості процесу народжуваності у момент (період) спостереження, пов'язувати їх з подіями, істотними саме для цього моменту (періоду). Цей різновид аналізу безперечно збереже своє значення й умайбутньому. Проте останнім часом демографи дедалі глибше усвідомлюють обмеженість можливостей поперечного аналізу.

Неухильно зростає інтерес д₀поздовжнього аналізу. Він посідає дедалі значніше місце у сучасних демографічних дослідженнях. У рамках поперечного аналізу первинно найбільш доступним, а часто й єдино доступним і тому найпоширенішим був загальний коефіцієнт народжуваності. Впродовж тривалого часу цей показник видавався настільки природним мірилом інтенсивності всього процесу, що терміни «народжуваність» та «коефіцієнт народжуваності» вважали синонімами. Сьогодні мірила народжуваності настільки розвинулися та ускладнилися, що це ототожнення втратило сенс, хоча деякі дослідники продовжують на ньому наполягати.

Загальний коефіцієнт народжуваності являє собою відношення кількості народжених до загальної чисельності населення й є важливою підсумковою характеристикою репродуктивного процесу. Разом з коефіцієнтом смертності він визначає темпи природного приросту населення й як такий не може бути замінений жодним іншим показником. Водночас його аналітичні можливості обмежені, позаяк він залежить не тільки від інтенсивності репродуктивного процесу, але й від статево-вікового складу населення. Тому загальний коефіцієнт народжуваності мало придатний для просторових, часових та інших порівнянь. Недоліки загального коефіцієнта народжуваності властиві й іншим показникам, які залежать від статево-вікової структури населення, наприклад загальному та спеціальному коефіцієнтам шлюбної народжуваності та низці інших.

Інтервальні коефіцієнти народжуваностіявляють собою відношення кількості народжених у матерів, що проходять через певний (звичайно річний) інтервал віку або стану, до середньорічної кількості жінок, що проходять через цей самий інтервал. Найчастіше застосовують коефіцієнти для однорічних або п'ятирічних інтервалів. Використання інтервальних коефіцієнтів народжуваності в аналітичних цілях пов'язане перш за все з прагненням подолатинедосконалість загального коефіцієнта та інших подібних показників народжуваності.

Інтервальні коефіцієнти народжуваності — це кількості народжених, наведені щодо однакової чисельності жінок (наприклад, до 1000 або 10000), котрих характеризує конкретний вік або певна тривалість стану. Обчислення наведених народжень за віком та тривалістю стану передбачає існування розвиненої системи статистичного спостереження демографічних процесів, яка у більшості країн склалася доволі пізно. Сьогодні статистика у розвинених країнах та багатьох країнах, що розвиваються, має дані принаймні для отримання вікових коефіцієнтів народжуваності, придатних для поперечного аналізу.

Інтервальні коефіцієнти народжуваності більш точно, ніж загальні коефіцієнти, відображають інтенсивність дітонародження. Вони не залежать від вікової структури, але залежать від розподілу жінок певного віку за шлюбним станом. У свою чергу, вікові коефіцієнти шлюбної народжуваності залежать від розподілу пошлюблених жінок певного віку за тривалістю шлюбу. А коефіцієнти народжуваності для шлюбів певної тривалості можуть залежати від вікового складу жінок, що перебувають у цих шлюбах. Отже, назвати інтервальні коефіцієнти народжуваності абсолютно «чистими» можна з певною часткою умовності. І все-таки вони мають дуже великі аналітичні й прогностичні можливості.

При використанні інтервальних коефіцієнтів народжуваності можуть виникнути труднощі, пов'язані з дуже великою кількістю показників, — у найпростішому випадку їх може бути 35, якщо йдеться про однорічні коефіцієнти, або 7, якщо розглядають п'ятирічні коефіцієнти. Якщо ж уводять ще зведені кількості народжень кожної черговості, то кількість показників зростає у кілька разів. При порівняльному вивченні різних населень або різних періодів залучуваний до аналізу матеріал стає важким для огляду.

Таблиці народжуваностідозволяють певною мірою подолати зазначені труднощі. На відміну від таблиць смертності, вони не мають загальноприйнятої, канонічної форми, включаючи в себе різні набори показників залежно від цілей вивчення та індивідуальних уподобань того чи того дослідника.

Таблиця, пов'язана безпосередньо з власне народжуваністю, включає у себе, крім відомостей про вік або тривалість стану, ще тільки зведені кількості народжень і нагромаджені зведені кількості народжень до певного інтервалу віку або тривалості стану. Проте нерідко таблицею народжуваності називають те, що правильніше було б іменувати таблицею заміщення генерацій. До неї включають також елементи таблиці смертності, обчислення кількості народжених у стаціонарному населенні та нетто-коефіцієнта відтворення населення. Такі таблиці дуже корисні для демографічного аналізу, але те, що їх побудову розглядають як особливе окреме завдання, а ототожнюють з побудовою таблиць народжуваності, тільки заважає розумінню їх самостійного значення. Знання зведених кількостей народжень та їх упорядковане описання за допомоги таблиць народжуваності дозволяють істотно поглибити аналіз, але роблять важчим синтез. Це пояснює прагнення демографів знайти способи узагальненої характеристики режимів народжуваності за допомоги лаконічних підсумкових показників. Пошуки ведуть за двома напрямками: на одному з них намагаються використовувати можливості інтервальних показників таблиць народжуваності, на іншому — кумулятивних показників.

Шлях, що веде від шерегу зведених кількостей народжень в інтервалі, пов'язаний з ідеєю стандартизації, яка є типовим методом поперечного аналізу. Стандартизація дозволяє усунути вплив на підсумкові показники, наприклад на загальний коефіцієнт народжуваності, відмінностей у віковій або якійсь іншій структурі населення й зробити більш обґрунтованими часові або просторові зіставлення. За поздовжнього аналізу ця проблема звичайно не виникає хоча б тому, що такі показники, як загальний коефіцієнт народжуваності, стосовно реальної генерації не мають сенсу. Стандартизацію можна здійснювати за віком, тривалістю перебування у шлюбі, шлюбним станом, рівнем освіт та будь-якими іншими характеристиками, що диференціюють населення.

Стандартизовані коефіцієнти та індекси народжуваностіобчислюють різними методами. Найчастіше використовуваними є пряма стандартизація, побічна стандартизація, подвійна стандартизація та індекси Коула. І

Метод прямої стандартизаціїполягає у знаходженні стандартизованого коефіцієнта народжуваності, загального або спеціального, через припущення, що порівнюване населення має однакову, «стандартну» статево-вікову структуру, а розрізняється тільки віковими інтенсивностями дітонародження. Головним недоліком обчислюваних цим методом коефіцієнтів є їхня залежність від вибору стандарту. За різних стандартів по-різному виглядає й динаміка народжуваності.

Метод побічної стандартизаціїдозволяє усунути вплив структурного чинника завдяки тому, що як базу порівняння беруть штучно конструйоване населення, яке має вікові інтенсивності народжень населення, прийнятого як стандарт, і вікову структуру досліджуваного населення. Побічна стандартизація доцільна тоді, коли інформація про зведені кількості народжень відсутня або викликає сумніви, наприклад, за невеликої кількості спостережень.

Хоч би яким важливим було усунення впливу структурних чинників на загальні коефіцієнти народжуваності, у низці випадків може постати й зворотне завдання: елімінувати вплив відмінностей у самих вікових інтенсивностях народжень і з'ясувати, яким є внесок кожного з двох чинників — структури та інтенсивності — до загальної відмінності. Для його розв'язання використовують метод подвійної стандартизації.

Метод подвійної стандартизаціїґрунтується на такій вимірювальні процедурі: спочатку здійснюють стандартизацію за однією ознакою, а відтак отримані часткові стандартизовані коефіцієнти піддають стандартизації за іншою ознакою.

Індекси Коула.Ефективність використання методів стандартизації впродовж тривалого часу залишалась обмеженою невизначеністю у виборі стандарту. Вибір цей, що істотно впливає на результати обчислень, завжди містить елемент свавілля. А набір можливих варіантів такого вибору практик безконечний, і кожний дослідник вільний запропонувати свій власний. Тому порівнюваність результатів (а стандартизація — метод порівняльного аналізу)забезпечувалася в кращому разі в рамках кожного окремого дослідження. Результати різних досліджень виявлялися, як правило, неспівставними. Подолати перешкоду при застосуванні безпосередньої стандартизації не вдається й досі. Проте з віковими інтенсивностями народжуваності, що їх приймають як стандарт при побічній стандартизації, справа стоїть інакше. Вони змінюються поволі вузьких межах, ні в якому віці (в межах репродуктивного періоду життя жінок) не падаючи нижче нуля й не піднімаючися вище певної межової, біологічно заданої величини.

Осмислення цього очевидного факту стосовно завдань вивчення народжуваності методами стандартизації показників привело демографів до простої думки про використання горішньої межі змін зведених кількостей народжень в інтервалі для встановлення єдиного горизонту відліку, за образним визначенням А.Г. Вишневського, свого роду загальновизнаного «нульового меридіана», одного-єдиного набору стандартних значень зведених кількостей народжень.

Ідея застосування як стандарту гіпотетичного максимуму вікових інтенсивностей народжень була висунута 1965 року американським демографом А. Коулом. Біля витоків методу стандартизації коефіцієнтів народжуваності у нашій колишній країні стояв найвідоміший російський демограф С.О. Новосельський, котрий запропонував його прийоми ще 1921 року. Шерег авторів вважає, що розроблена А.Коулом система індексів є розвитком ідей С.О. Новосельського.

А. Коул запропонував використовувати як стандарт вікові інтенсивності шлюбної народжуваності гуттеритів — релігійної секти осіб європейського походження, котрі замешкали в Північній Америці. Члени цієї секти з релігійних міркувань відмовляються від обмеження дітонародження, в результаті чого рівень реалізованої плідності жінок-гуттеритів дуже високий.

Перевага ідеї гіпотетичного максимуму народжуваності як стандартної бази порівняння полягає в тому, що цей максимум можна розглядати як загальнолюдську, видову характеристику, стосовно якої всі емпірично спостережувані населення перебувають в однаковому становищі. Якщо ж прийняти якийсь інший стандартний рівень, явно не максимальний, то інтерпретація результатів одразу ж ускладниться необхідністю враховувати конкретні особливості кожного конкретного населення, наприклад, рівень здоров'я.

Запропонований ним стандарт А. Коул застосував для побудови системи індексів, ґрунтованих на використанні методу побічної стандартизації. Індекси Коула завжди мають значення нижче одиниці й легко інтерпретуються як міра відхилення загального коефіцієнта народжуваності від гіпотетичного максиму. Якщо ж засадовою стосовно системи індексів буде будь-яка інша концепція, то стає можливою поява значень індексів, які перевищують одиницю, що одразу ж ускладнює їх інтерпретацію.

Сумарний коефіцієнт народжуваності, або сума зведених народжень.Іншийнапрямок синтезу інтервальних показників пов'язаний з використанням таблиць народжуваності, а точніше, з їхнім показником суми зведених кількостей народжень на початок інтервалу. Він, цей напрямок, був ще у XIX сторіччі, проте всезагальне поширення кумулятивні показники отримали на початку XX сторіччя у зв'язку з працями німецького демографа Р. Кучинського. З розробкою кумулятивних показників народжуваності в Україні пов'язані імена Ю.О. Корчак-Чепурківського та В.С. Стешенко.

Сьогодні сумарний коефіцієнт народжуваності — найпопулярніший з усіх синтетичних показників, що спираються на знання вікових коефіцієнтів народжуваності. Він характеризує середню кількість народжень у однієї жінки в гіпотетичній генерації за все її життя за збереження існуючих рівнів народжуваності в кожному віці незалежно від смертності та від змін вікового складу. Сумарний коефіцієнт народжуваності застосовують як у поперечному, так і в поздовжньому аналізі. Він не є коефіцієнтом у строгому розумінні цього слова, позаяк його не можна отримати діленням і на нього нічого не множать. Його отримують як суму вікових коефіцієнтів народжуваності в усіх вікових інтервалах у жінок.

Крім сумарного коефіцієнта народжуваності, у демографії використовують кумулятивний коефіцієнт народжуваності, який являє собою кількість народжень у жінок гіпотетичної генерації, котрі досягли певного віку, за все їхнє попереднє життя. Якщо йдеться про кінець репродуктивного періоду, то кумулятивний коефіцієнт дорівнює сумарному коефіцієнту народжуваності.

Коефіцієнт гіпотетичного мінімуму природної народжуваності.Цей показник призначений для виміру внеску внутрішньосімейного обмеження народжуваності в її динаміку. Він розроблений у рамках методу гіпотетичного мінімуму природної народжуваності, автором якого є В.О. Борисов. Цей метод ґрунтований на використанні концепції природної народжуваності, запропонованої французьким демографом Л. Анрі. Згідно з цією концепцією, природна народжуваність зумовлена лише структурними чинниками — структурою населення за статтю, віком, шлюбним станом і станом плідності (біологічної здатності до народження), за цілковитої відсутності навмисного обмеження народжуваності за допомоги протизаплідних засобів та абортів.

Природна народжуваність існує цілком реально у будь-якому населенні у вигляді соціально-біологічного потенціалу, який реалізується лише частково. У сучасному населенні з широким розповсюдженням практики внутрішньосімейного обмеження кількості дітей рівень природної народжуваності можебути визначений тільки гіпотетично. А проте вимірювання такого гіпотетичного рівня соціально-біологічного потенціалу уявляється важливим: порівнюючи фактичний рівень народжуваності з його соціально-біологічним потенціалом,можна отримати уявлення про міру поширеності навмисного обмеженнянароджуваності серед населення, про роль поведінкового чинника взагалі.

Поняття природної народжуваності не тотожне використовуваним інколи поняттям «біологічної» або «стихійної» народжуваності. Відтоді, як існує людське суспільство, народжуваність ніколи не була ані «стихійною», ані «суто біологічною». Вона завжди мала соціальний характер, регулювалася соціальними нормами, що регламентують поведінку людини, шлюбні та сімейні стосунки, відносини між генераціями тощо.

Існують різні підходи до вимірювання рівня природної народжуваності. Про використання як стандарту показників шлюбної народжуваності гуттеритів уже йшлося вище. На думку В.О. Борисова, більш точним уявляється стандарт, зроблений на підставі математичної моделі репродуктивного процесу з використанням масових фактичних даних про параметри природної народжуваності сучасного населення.

Оскільки варіація показників плідності вивчена ще недостатньо, В.О. Борисов запропонував визначати не середній рівень природної народжуваності, а її критичний мінімум, тобто ту межу, нижче якої рівень народжуваності не може опуститися за нормального стану здоров'я населення й відсутності масової практики обмеження дітонародження. Він знайшов мінімальні коефіцієнти природної шлюбної народжуваності, що їх можна розглядати як її нижню межу (див. таблицю). Нижче цієї межі рівень шлюбної народжуваності може опуститися під впливом тільки таких чотирьох причин: недоврахування кількості народжених, високої частки безплідних шлюбів, високої частки членів подружжя, котрі проживають окремо, й, нарешті, навмисного обмеження народжуваності у шлюбі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поведінкового (спонукального).	\|	Динаміка народжуваності в Україні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.