• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Територіальні органи центральних органів виконавчої влади

Міністерства України та їх повноваження

Міністерство— центральний у державі орган виконавчої влади, який здійснює державне управління в певній галузі чи сфері життя. В Україні міністерство е головним (провідним) органом у системі цен­тральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності, За характером діяльності вони поділяються на галузеві, тобто ті, які керують певною галуззю (наприклад: Міністерство оборо­ни, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство охорони здо­ров'я та ін.) та функціональні — ті, на які покладено виконан­ня певної і водночас основної функції (наприклад, у сфері праці та соціальної політики — Міністерство праці та соціальної політики, у сфері фінансів — Міністерство фінансів).

На сьогодні сформовано такий склад міністерств: економіки, промислової політики, аграрної політики, внутрішніх справ, екології та природних ресурсів, палива і енергетики, за­кордонних справ, культури і мистецтва, з питань надзвичай­них ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, оборони, освіти і науки, охорони здоров'я, праці та соціальної політики, транспорту, фінансів, юстиції .

Міністерства (служу, ) є єдиноначальними органами, їх очолюють міністри, які входять до складу Кабінету Міністрів України і за посадою належать до політичних діячів.

Міністр особисто відповідає зарозробку і впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері держав­ного управління, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відан­ня. Міністр доручає виконання частини своїх посадових пов­новажень державному секретарю міністерства та його за­ступникам, які можуть виконувати їх від імені міністерства відповідно до затвердженого розподілу службових обов'язків між заступниками.

Міністерство як центральний орган будується за такою схемою: керівництво (Міністр, державний секретар міністер­ства та його заступники, колегія) — виробничі структурні підрозділи (управління, відділи) — штабні підрозділи, що займаються організаційною діяльністю всередині міністерства (бухгалтерія,управління кадрів та ін.). Апарат міністерства складається з державних службовців і очолюється держав­ним секретарем міністерства. Міністерство може мати підпо­рядковані йому підрозділи (органи), у тому числі територі­альні (регіональні), які становлять «систему міністерства».Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформа­ційне, матеріально-технічне та інше забезпечення міністер­ства організовується державним секретарем міністерства. Державний секретар міністерства організовує забезпечення діяльності міністра та поточну роботу з виконання покладе­них на міністерство завдань, подає міністрові пропозиції щодо розподілу відповідних бюджетних коштів, координує роботу територіальних органів міністерства, підприємств, установ та організацій, що входять до сфери його управління.

Рис. 5.3. Структурна схема міністерства

Переважна більшість міністерств беруть участь у реалі­зації економічної і соціальної політики держави в межах дорученої справи:

прогнозують перспективні напрямки і реалізують стратегічні цілі та завдання розвитку; беруть участь у розробці проектів та у виконанні загальнодержав­них програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку України, охорони навко­лишнього середовища, Державного бюджету України; беруть участь у підготовці міжнародних договорів України, уклада­ють міжнародні угоди міжвідомчого характеру; проводять політику у сфері виконання робіт (послуг) і поставок про­дукції для державних потреб та утворення державних ре­зервних фондів матеріальних та фінансових ресурсів і здійснюють у межах повноважень, визначених законодав­ством, функції з управління об'єктами державної власності, що належать до їх відання; беруть участь у формуванні та реалізації державної інвестиційної політики; сприяють роз­виткові підприємництва, ринкової інфраструктури; здійсню­ють іншу діяльність щодо забезпечення державних інтересів в умовах формування ринкової економіки.

Центральні державні органи створюються з метою реалізації

певних напрямків соціально-економічної політики. Функції єди­ного економічного центру покладаються на Міністерство еко­номіки . Основу його діяльності становить методичне й організаційне забезпечення реалізації соціально-економічної по­літики держави. Мінекономіки безпосередньо розробляє проекти державних прогнозів і програм економічного та соціального розвитку України; спільно з Мінфіном складає проект Державного бюджету; готує проекти найважливіших державних цільових комплексних програм; здійснює методичне та організаційне ке­рівництво розробкою нормативів, балансів, коротко-, середньо-та довгострокових прогнозів і програм соціально-економічного розвитку галузей економіки та регіонів, а також застосуванням інструментів державного регулювання.

До складу Міністерства економіки входить Науково-дослід­ний економічний інститут, який проводить дослідження з проб­лем економічного, соціального, науково-технічного, регіонально­го розвитку. Мінекономіки використовує в практичній діяльності також рекомендації науково-дослідних економічних інститутів Національної академії наук України.

Міністерство фінансів України здійснює фінансово-бюджет­не й податкове регулювання. Це Міністерство бере безпосеред­ню участь у всіх стадіях бюджетного процесу (розробка проек­ту, організація виконання, контроль за виконанням, підготовка пропозицій щодо внесення змін, звіт про виконання Державного бюджету).

Основними функціями Державного комітету статистики України є збирання та обробка статистичної інформації, а також аналіз стану соціально-економічного розвитку країни що необ­хідно для обгрунтування продуманих управлінських рішень.

Реалізація державної політики у сфері матеріального вироб­ництва покладається на галузеві, центральні органи виконавчої влади — Міністерство аграрної політики, Міністерство палива та енергетики, Міністерство транспорту, Державний комітет проми­слової політики, Державний комітет зв'язку та інформації, Дер­жавний комітет лісового господарства і т. д.

Реалізація соціальної політики — завдання Міністерства праці і соціальної політики, Державного комітету у справах ветеранів, Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму; інвес­тиційної — Державного комітету з будівництва, архітектури і жит­лової політики, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку; гуманітарної — Міністерства освіти і науки, Міністерства культури та мистецтва, Державного комітету в справах релігій; еко­логічної— Міністерства екології та природних ресурсів і т. д.

У цілому діяльність міністерств об'єднує два типи функцій: 1)функції із забезпечення аналітико-консультативної допомоги у виробленні та здійсненні політики міністрів у відповідних секторах державного управління;

2) функції забезпечення за­доволення потреб суспільства і держави. Ці функції пов'я­зані з наданням управлінських послуг населенню.

Функції, які виконують міністерства щодо державного регулювання в умовах ринкової економіки, змінюються (табл. 5.1).

Таблиця 5.1. Функції міністерств

Державні комітети (державні служби) України та інші центральні органи виконавчої влади: їх статус, функції

Державні комітети (державні служби) — це центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і коор­динує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр міністрів.Не формуючи безпосередньо урядову політику, державні комітетипокликані сприяти міністерствам та уряду в цілому в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного управління, як правило, міжгалузевого чи міжсекторного характеру. Комітет здійснює державне управління в певній, як правило, невеликій галузі господарства, керівництво підпорядкованими йому об'єктами, реалізацію певного сектора державної політики. Вони вносять пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабі­нету Міністрів України, реалізуючи цю політику у визна­ченій сфері діяльності, здійснюють управління в ній, міжга­лузеву координацію та функціональне регулювання з пи­тань, віднесених до їх відання. . Формування дер­жавних комітетів (державних служб) в системі організаційної струк­тури державного управління обумовлено тим, що певні функції вико­навчої влади неможливо або не бажано віднести до відання одного міністерства або коли існує необхідність організаційно (структурно) розмежувати відповідальність за прийняття рішень та їх реалізацію.

Державні комітети (державні служби) очолюють їх голови.

На відміну від міністрів голови державних комітетів ( мають статус державних службовців) не входять до складу Кабінету Міністрів України, а отже, самостійно не виробляють урядову політику.

Державні комітети, як і міністерства, є єдиноначальними органами, хоча сама назва "комітет" властива саме колегіальним органам. Вони можуть видавати загальнообов'язкові нормативно-правові акти лише в межах повноважень, визначених для них законами.

Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573/99 та наступними змінами до нього затверджено такі Державні комітети та інші органивиконавчої влади, статус яких прирівнюється до державного комітету Украї­ни:

1) державні комітети — архівів; будівництва, архітекту­ри та житлової політики; по водному господарству; по зе­мельних ресурсах; зв'язку та інформатизації; енергозбере­ження; у справах релігій; інформаційної політики, телеба­чення і радіомовлення; лісового господарства; у справах сім'ї і молоді; з питань фізичної культури і спорту; у справах ветеранів; у справах охорони державного кордону; стандар­тизації, метрології та сертифікації; статистики; з державного матеріального резерву;

2) прирівняні до статусу комітету: Вища атестаційна комісія, Національне космічне агентство; Пенсійний фонд; Головне контрольно-ревізійне управління; Державне казначейство.

Державні комітети можуть мати підпорядковані їм підроз­діли (органи), у тому числі територіальні (регіональні), які становлять так звану систему державного комітету.

Крім державних комітетівдо складуцентральних органіввиконавчої владиналежатьЦОВВзі спеціальнимстатусом. ЦОВВ зі спеціальним ста­тусом мають особливі завдання та повноваження. Щодо них можуть встановлюватися спеціальні умови утворення, реор­ганізації та ліквідації, підконтрольності та підзвітності. До ЦОВВ України зі спеціальним статусом віднесено: Антимонопольний комітет,Державну податкову адміністрацію,Державну митну службу, Державний комітет України з пи­тань регуляторної політики та підприємництва, Національ­ну комісію регулювання електроенергетики, Державну комі­сію з цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна, Державний департамент з питань виконання пока­рань,Службу безпеки, Управління державної охорони, Го­ловне управління державної служби.

Антимонопольний комітет України покликаний забезпечува­ти державний контроль за дотриманням антимонопольного зако­нодавства, захист інтересів підприємців та споживачів.

Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна, є орендодавцем майнових комплексів, що перебувають у державній власності.

Діяльність частини ЦОВВ спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів

Діяльність Антимонополь­ного комітету Фонду державного майна України та Рахункової пала­ти є підконтрольною безпосередньо Верхов­ній Раді України.

Територіальні органи (підрозділи) міністерств та інших ЦОВВ є державними органами, які утворюються відповідни­ми ЦОВВ для реалізації їх функцій та повноважень на місце­вому територіальному рівні, тобто в областях або районах, містах Києві та Севастополі. Разом з власне апаратом відпо­відного центрального органу (міністерства, державного комі­тету) вони утворюють так звану виконавчу вертикаль галу­зевої чи функціональної спрямованості, яка отримала ви­значення як система міністерства або система державного комітету.

Зазвичай на місцевому рівні органами міністерств, дер­жавних комітетів є управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій як підзвітні й підконтрольні відповідним центральним органам. Ці під­розділи реалізують на відповідній території політику держави та функції державного управління в питаннях охорони здо­ров'я, праці та зайнятості, соціального захисту населення тощо, що фактично відповідає галузевим повноваженням місце­вих адміністрацій. Особливу групу становлять місцеві органи (територіальні підрозділи) міністерств і державних комітетів, які не входять структурно до складу обласних державних адміністрацій, але взаємодіють з ними в питаннях реалізації державної політики в регіонах і є по суті «продовженням» центральних органів виконавчої влади, їх представництвом на місцях. До їх складу належать: управління, відділи Міністерства внутрішніх справ; управління Міністерства юстиції;податкові адміністрації (інспекції) Державної по­даткової адміністрації; територіальні відділення Державної митної служби; територіальні відділення Антимонопольного комітету; відділення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку; управління, відділи Служби безпеки України;управління, відділи Державного комітету статисти­ки; управління, відділи Головного контрольно-ревізійного управління; управління Державного комітету у справах за­хисту прав споживачів тощо. Більшість цих органів беруть участь у реалізації економічної і соціальної політики дер­жави на території регіону (області, адміністративного райо­ну, міста). Кожен із цих органів у межах дорученої йому сфери відання: організовує виконання законодавчих актів та контроль за їх реалізацією; прогнозує перспективні на­прямки і стратегічні цілі, бере участь у реалізації загально­державних і регіональних програм економічного і соціаль­ного розвитку, реалізує функції з державного регулювання економіки, виконує функції внутрішньо-організаційного за­безпечення роботи. Крім загальних, вони виконують на відповідній території і спеціальні функції. Так, територі­альне відділення Антимонопольного комітету України конт­ролює дотримання антимонопольного законодавства, накладає стягнення за його порушення, розробляє заходи з демонопо­лізації економіки. Територіальне відділення Фонду держмайна України розробляє проекти програм приватизації, організовує і контролює їх виконання тощо.

3. Місцеві державні адміністрації в системі державного управління.

Основні завдання, правовий статус, компетенція місцевих державних адміністрацій

Місцеві державні адміністрації — це ланка виконавчої влади в областях, районах, містах Києві та Севастополі. У межах своїх повноважень вони здійснюють виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної оди­ниці, а також реалізують повноваження, делего­вані їм відповідними радами. Місцеві державні адміністрації перебувають у системі подвійного підпорядкування. Вони в цілому підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищо­го рівня та відповідним радам (обласним та ра­йонним) щодо повноважень, делегованих їм цими радами.

Місцеві державні адміністрації є єдинона­чальними органами загальної компетенції, що уособлюються головами місцевих державних ад­міністрацій. Голів адміністрацій призначає на посаду Президент України за поданням Кабіне­ту Міністрів на строк повноважень Президента. Голови місцевих державних адміністрацій під час

здійснення своїх повноважень відповідальні перед Прези­дентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Вони одноособове приймають рішення шляхом розпорядження і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Для обговорення найважливіших питань діяльності місце­вих державних адміністрацій з метою прийняття відповід­них рішень головами адміністрацій та для координації діяль­ності всіх місцевих органів виконавчої влади створюються комісії державних місцевих адміністрацій. Голови форму­ють склад місцевих адміністрацій та в межах бюджетних коштів, виділених на утримання адміністрацій, формують їх структуру, призначають за згодою Прем'єр-міністра Украї­ни перших заступників та за погодженням з відповідним віце-прем'єр-міністром заступників.

Структурними підрозділами місцевих державних адміні­страцій є насамперед галузеві й функціональні управління (наприклад, управління економіки, управління охорони здо­ров'я тощо).

Примірні переліки управлінь, відділів та інших струк­турних підрозділів місцевих державних адміністрацій, а та­кож типові положення про них затверджує Кабінет Міністрів України.

Місцеві державні адміністрації, реалізуючи надані їм пов­новаження, здійснюють управління дорученими галузями (сферами) суспільного життя і несуть відповідальність за стан справ у цих галузях. Об'єктами управління з боку місцевих державних адміністрацій є заклади освіти, культури, охоро­ни здоров'я, які перебувають у їх підпорядкуванні; радіо, телебачення,друковані засоби інформації, засновниками яких є дані адміністрації; об'єкти, які забезпечують діяльність державних підприємств, установ і організацій та перебува­ють на місцевому бюджеті; інвестиційні фонди, засновника­ми яких є ці адміністрації; інші об'єкти управління згідно з чинним законодавством.

Повноваження місцевих державних адміністрацій

Повноваженняоргану виконавчої влади — це закріп­лені за ним права і обов'язки поділяються на власні і делеговані (рис.).

Власні повноваження місцевих державних адміністрацій за змістом і ступенем охопленняоб'єктів управління у свою чергу класифікуються на загальні(як органу загальної ком­петенції) і спеціальні (галузеві), які стосуються певної сфе­ри суспільного життя.

Рис. 5.6. Система повноважень місцевих державних адміністрацій

Законодавством визначено такі основні галузеві повно­важення місцевих державних адміністрацій, а саме в галузях:

— економічного та соціального розвитку — розробка про­грам соціально-економічного розвитку і забезпечення їх виконання;

— бюджету і фінансів — складання проекту відповідно­го бюджету і забезпечення його виконання;

— управління майном, приватизації та підприємницт­ва — здійснення на відповідній території управління об'єк­тами, що перебувають у переданій до сфери управління дер­жавної адміністрації власності;

— містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку— організація експертизи містобудівної докумен­тації, забезпечення обслуговування населення підприємствами вказаних галузей;

— використання та охорони земель, природних ресурсів і довкілля — розробка і забезпечення виконання програм у сфері екології;

— науки, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкульту­ри і спорту, материнства і дитинства, сім'ї та молоді, со­ціального забезпечення та соціального захисту — реаліза­ція державної політики в цих сферах;

— зайнятості населення, праці та заробітної плати — реалізація державних гарантій у сфері праці;

— міжнародних та зовнішньоекономічних відносин — забезпечення сприяння розвитку міжнародного співробіт­ництва;

— оборонної роботи — забезпечення законодавства про військовий обов'язок.

Делеговані повноваження місцевих державних адміні­страцій — це повноваження, що їх набувають адміністрації шляхом передачі їм для виконання від інших суб'єктів за власним рішенням останніх або на підставі закону.

Місцеві державні адміністрації здійснюють повноважен­ня місцевого самоврядування,делеговані їм відповідними радами, а також повноваження органів виконавчої влади вищого рівня, делеговані їм у межах, визначених законами, Кабінетом Міністрів України.Передача місцевим держав­ним адміністраціям повноважень інших органів супрово­джується передачею їм відповідних фінансових, матеріаль­но-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень.

У процесі управлінської діяльності на відповідній тери­торії місцеві державні адміністрації вступають у відносини із сільськими, селищними і міськими радами, їх виконавчи­ми органами та сільськими, селищними і міськими голова­ми. Вони сприяють у здійсненні радами власних повнова­жень місцевого самоврядування: у вирішенні питань еконо­мічного, соціального та культурного розвитку відповідних територій, зміцнення матеріальної та фінансової бази місце­вого самоврядування; контролюють виконання наданих їм законом повноважень органів виконавчої влади, розгляда­ють та враховують у своїй діяльності пропозиції депутатів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб.

Для здійснення спільних програм місцеві державні адмі­ністрації та органи місцевого самоврядуванняможуть укла­дати договори, створювати спільні органи та організації.

Як і будь-які органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації структурно упорядковані. Формування струк­тур місцевих державних адміністрацій визначаєтьсяпоста­новою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2000 р. № 821 «Про упорядкування структури місцевих державних адміністрацій». Постановою затверджено такий примірний перелік управлінь, відділів та інших структурних під­розділів обласної державної адміністрації.

I. Відділи та інші підрозділи апарату облдержадміні­страції: організаційний відділ; відділ кадрової роботи та з питань державної служби; відділ роботи зі зверненнями гро­мадян; юридичний відділ; загальний відділ; відділ контро­лю; відділ бухгалтерського обліку; відділ взаємодії з право­охоронними органами; відділ з питань правоохоронної та мобілізаційної роботи; відділ інформаційно-комп'ютерного забезпечення; господарський відділ; прес-служба; відділ з питань режимно-секретної роботи.

II. Управління, відділи та інші структурні підрозділи обл­держадміністрації: головне управління сільського господар­стваі продовольства; головне управління економіки; головне управління праці та соціального захисту населення; голов­не фінансове управління; управління промисловості, енергети­ки, транспорту та зв'язку; управління вугільної промисловос­ті (утворюються в разі потреби); управління капітального будівництва;управління житлово-комунального господар­ства; управління містобудування та архітектури; управлін­ня з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; управ­ління освіти і науки; управління охорони здоров'я; управ­ління культури; управління з питань молоді, спорту та туриз­му; управління у справах преси та інформації; управління з питань внутрішньої політики; управління державної ветери­нарної медицини; управління з питань майна комунальної власності (за умови делегування радами повноважень з управ­лінням майном); управління з питань державних корпоративних прав (утворюються у разі потреби); відділ у спра­вах національностей та міграції; відділ у справах релігій; інспекція державного технічного нагляду; інспекція якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції; служба у справах неповнолітніх;державний архів області.

Структура районних державних адміністрацій формуєть­ся з урахуванням примірного переліку управлінь, відділів та інших структурних підрозділів районної державної ад­міністрації.

I. Відділи та інші підрозділи апарату райдержадміністрації: відділ організаційної і кадрової роботи; загальний відділ; відділ контролю; юридичний відділ; фінансово-гос­подарський відділ; відділ з питань оборони та мобілізацій­ної роботи; відділ внутрішньої політики; відділ з питань режимно-секретної роботи.

II. Управління, відділи та інші структурні підрозділи рай-держадміністрації: управління (відділ) сільського господар­ства і продовольства; управління економіки; управління праці та соціального захисту населення; фінансове управлін­ня; управління державної ветеринарної медицини; відділ з питань молоді та спорту; відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства; відділ освіти; відділ культури; відділ з питань надзвичайних ситуацій та цивіль­ного захисту населення; служба у справах неповнолітніх; архівний відділ.

Голови місцевих державних адміністрацій можуть утво­рювати управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих адміністрацій, не передбачені примірним переліком, у межах граничної чисельності, встановленого фонду оплати праці працівників і видатків на утримання відповідної дер­жавної адміністрації за погодженням з відповідним міні­стерством, іншими центральними органами виконавчої влади. Зазвичай вони керуються при внесенні таких змін необхід­ністю врахування таких чинників, як галузева структура гос­подарства області (району), інституціональні перетворення, що відбуваються на їх території.

Контрольні питання до теми :

1. Що входить до системи органів державної влади в Україні?

2. Що є основою законодавчої, виконавчої та судової влади в Україні?

3. Які поноваження має Верховна Рада України?

4. Які функції виконує Президент України?

5. Яку структуру має Кабінет Міністрів України?

6. Які функції та завдання покладені на Кабінет Міністрів України ?

7. Які поноваження мають міністерства України?

8. За якою структурною схемою будуються міністерства?

9. Розкрийте функції, що виконує міністерство економіки.

10. Який статус та функції Державних комітетів України?

11. Що являють собою територіальні органи центральних органів виконавчої влади?

12. Які завдання, правовий статус та компетенція місцевих державних адміністрацій?

Читайте також:

1. B грудини зі здавленням чи пораненням органів.
2. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
3. VII. Філо- та онтогенез органів виділення
4. VІІІ. Філогенез органів чуття
5. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
6. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
7. Антиконкурентні дії органів влади, управління і контролю
8. Апарат державного управління як система органів виконавчої влади.
9. Архіви центральних установ Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Литовська та Коронна метрики. Волинська метрика
10. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
11. Берестейський мирний договір УНР з державами німецько-австрійського блоку. Падіння радянської влади в Україні
12. БІОМАГНЕТИЗМ. МАГНІТНІ ПОЛЯ ОРГАНІВ І ТКАНИН

Переглядів: 7291