• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ХVІ - першої третини ХVІІ ст. та їх роль у стихійному формування державницької ідеї

Посилення Річчю Посполитою полонізації та колоніального наступу на етнічні українські землі і поступове позбавлення населення елементарних політичних, соціально-економічних та релігійних прав призвело до активізації антипольського національно-визвольного руху. Рушійними силами виступили козаки та селяни.

Військові перемоги козацтва у воєнних європейських кампаніях та в боротьбі проти турецько-татарської агресії підняли їх авторитет, вселили впевненість у собі і своїй удачі, сприяли формуванню нового державницького мислення. Зневажливе ставлення польського адміністративного апарату до українського населення неминуче вело до соціального вибуху.

У 1591 р. на Запорізькій Січі з’явився дрібний український шляхтич Криштоф Косинський, якому в нагороду за службу в козацькому реєстровому війську польський король надав маєток, а білоцерківський староста князь Януш Острозький той маєток самочинно захопив. Обраний козаками гетьманом, К.Косинський підняв козацьке повстання проти магнатів і шляхти. До повстанців приєдналися селяни й міщани, які зазнавали ще більшої кривди від польського панування. Повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля. Козаки знищували документи на володіння землями і кріпосними, забирали майно і зброю. На початку 1593 р. у битві під П’яткою на Волині повстанці зазнали поразки і поміж К. Косинським та польською владою було укладено угоду про перемир’я.

Невдовзі К. Косинський зібрав свіжі сили і рушив у напрямку Черкас, де потрапив у пастку і був страчений. Проте повстання козаків, селян і міщан ще продовжувалося і плавно перейшло в повстання під проводом Северина (Семерія) Наливайка. Він прожив лише 37 років, але лишив яскравий слід в українській історії, через що був оспіваний у піснях і думах свого народу та поетичних рядках майбутніх декабристів (див. поему “Северин Наливайко” одного з п’яти страчених декабристів К. Рилєєва).

Северин Наливайко походив з Поділля. Його батька забив на смерть польський магнат М. Калиновський. Великий вплив на Северина мав його брат Дем’ян, який згодом став священиком і відомою в українській літературі людиною.

Северин мав хист до воєнної справи, служив на Січі, ходив у похід проти татар і турків. Потім повернувся в Острог і служив сотником у князя Острозького. Тут він заплямував себе ганебним вчинком - брав участь у придушенні повстання К. Косинського, чого йому не пробачили запорожці.

Повертаючись з молдавського походу проти турків (1594-1595 рр.) через Поділля, де не вщухало полум’я антипольського повстання, він проголосив війну польській владі і приєднав до своїх козацьких загонів повсталих селян і міщан. Як визнаний козацький ватажок, С. Наливайко пройшов з повстанцями через Поділля, Волинь, Полісся, Білорусію, стягуючи контрибуцію з багатих міст і шляхетських маєтків.

С. Наливайко, як свідчать деякі історичні джерела, виношував проект створення незалежної козацької республіки між Дністром і Бугом. Свої державницькі плани він виклав у листі до польського короля Сигізмунда ІІІ. Але їм не судилося бути втіленими у життя. Його автора було схоплено поляками і після жорстоких тортур четвертовано.

Перелякана масштабом повстання польська влада нещадно катувала і винищувала повстанців. Однією з причин поразки антипольського повстання 1595-1597 рр. було те, що його провідники - гетьман нереєстрового козацтва Северин Наливайко, гетьман реєстрового козацтва Григорій Лобода та полковник Матвій Шаула - не знайшли порозуміння між собою. Останні належали до заможного козацтва з поміркованими політичними поглядами і дивилися на С. Наливайка як на ватажка “своєвольних елементів”. Вони навіть пішли на зраду, вступивши в таємні переговори з поляками. Тоді нереєстровці вбили Г. Лободу, а реєстровці підступно схопили С. Наливайка та деяких інших керівників повстання й видали їх полякам.

Поразка повстання стала великою трагедією для України, але ідея визвольного руху пустила міцні паростки, щоб уже ніколи не вмерти. Боротьба козацтва за свої права і вольності стала платформою об’єднання усіх верств українського народу у боротьбі за більш благородну кінцеву мету - створення власної держави.

Після трагічного погрому повстання у козацькому стані отримали верх не радикали, а помірковані, схильні до компромісу з польським урядом. Упродовж 1600-1602 рр. козацьким гетьманом був легендарний козак Самійло Кішка, який домігся від польського уряду “дарування провин”. Політика компромісу і воєнної співпраці між козаками та польською владою тривала майже всю першу чверть ХУІІ ст. Багато зусиль для нормалізації стосунків з Польщею доклав гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (1616-1622). Дрібний український шляхтич з Галичини, отримав блискучу освіту в Острозькій академії, працював чиновником суду. Наприкінці ХУІ ст. він став запорізьким козаком. Згодом увійшов до складу генеральної старшини. Великий авторитет, військове уміння, вдача в походах сприяли тому, що 1616р. його обрали гетьманом.

За час гетьманування П. Сагайдачний провів реформу козацтва, перетворивши його з тимчасових партизанських формувань на регулярне військо. Серед козаків було встановлено порядок, ієрархію і дисципліну. Реєстр їх було збільшено до 40 тис.

З військової формації козацтво, завдяки старанням П. Сагайдачного, було перетворено у політичний чинник з державницькими цілями. Він переніс осередок козацтва до столиці України - Києва. Разом з усім військом Запорізьким гетьман вступив до Київського Богоявленського братства. Прагматичний і поміркований гетьман дав усім зрозуміти, що фактично він поширює свою владу на всю козацьку Україну, бере під збройний захист усе православне населення і повертає Києву значення культурно-релігійного осередку. Отже, козацтво перетворилося на провідну силу українського суспільства в його визвольній боротьбі з іноземними загарбниками, замінивши українську шляхту, яка зраджувала національні інтереси і нерідко приймала католицтво.

Наступний крок П. Сагайдачного ще більше укріпив позиції православ’я в українських землях. Скориставшись перебуванням у 1620 р. в Києві єрусалимського патріарха Феофана, гетьман домігся від нього висвячення нового православного Київського митрополита Йова Борецького і православних єпископів для п’яти єпархій. Так навколо зміцнення православної віри почалося згуртування духовенства, козаків, міщан і селян. Союз козаччини і духовенства скріпив обидві сторони і заклав підвалини проекту формування національної держави, перші життєздатні наслідки якого виявляться майже через півстоліття у Визвольній війні під проводом Б.Хмельницького.

Історики досить часто порівнюють державну діяльність цих двох гетьманів, визнаючи П. Конашевича-Сагайдачного як найвизначнішого діяча дохмельницької доби. Є підстави стверджувати, що своїми державотворчими діями він стоїть навіть вище за Б. Хмельницького, бо, на відміну від нього, розпочав державно-релігійне будівництво свідомо і послідовно впроваджував свій план у життя, в той час як Б. Хмельницький коливався і пройшов складний шлях від месника до державного діяча високого рангу. У битві під Хотином у 1621 р. проти Туреччини, де козацькі полки на чолі з П.Сагайдачним врятували Польщу від політичної катастрофи аж до втрати нею державної незалежності, гетьмана було важко поранено, і невдовзі він помер.

Після смерті П. Сагайдачного в козацькому середовищі знов почалися розлад та безладдя. Позначилися дві течії, які віддзеркалювали розбіжності інтересів українського суспільства за майновим цензом. Заможні реєстрові козаки і козацька старшина Запоріжжя виступали за компроміс з польською владою. Їх підтримували українська шляхта і заможне міщанство.

Проти компромісу виступили широкі маси козацтва, здебільшого нереєстрового, селяни, життя яких в умовах повного покріпачення було злиденним.

Напруження становища посилювалося ще й тим, що після Хотинської битви, яка принесла козацтву славу, польський уряд не тільки не виконав даних козакам обіцянок, але й не виплатив належну їм платню і навіть зменшив козацький реєстр. Тому козаки логічно вважали себе не зв’язаними ніякими обов’язками з польською короною і вели власну незалежну політику. Вони втручалися в політичне життя Криму, нападали на турецькі міста-фортеці, що змушувало султана тримати для охорони узбережжя значні військові сили. Туреччина вимагала від Польщі приборкання козаків, погрожуючи війною. Делегації польських урядовців на Запоріжжя не давали очікуваних результатів. Незалежні дії козаків спонукали короля розіслати інструкції на місця, де стверджувалося, що козаки “зреклися підданства”. У той же час цей документ свідчить про занепокоєння, яке викликає у влади зростання авторитету козацтва і визнання українським населенням його керівної ролі: “Домашнє свавілля бере гору й так заповзято, що й самим нам тяжко, і з сильними сусідами нас розсварює, забувши зовсім віру й підданство, вони уклали собі окрему державу. (Виділено авт.). Наступають на життя й майно невинних людей. Вся Україна їх слухає. Шляхтич у домі своїм невільний. По містах і містечках королівська вся управа, вся влада в руках козаків: захоплюють собі судочинство, закони встановлюють”.

Такі напружені відносини неминуче вели до нового соціального вибуху. У 1625 р. польське військо на чолі з гетьманом Станіславом Конєцпольським вирушило на приборкання козаків. Йому протистояло Військо Запорізьке на чолі з радикальним гетьманом Марком Жмайлом, до якого приєдналися повстанці з міщан і селян. Вирішальні бої відбулися біля м. Крилова і над Куруковим озером під Кременчуком. Вони не виявили переможця, але знову загострили суперечності серед козаків. Помірковані запоріжці під проводом Михайла Дорошенка вступили в переговори з поляками. Обидві сторони дійшлися компромісної Куруківської угоди (27 жовтня 1625 р.). Згідно з нею козацький реєстр мав становити 6 тисяч, а всі інші - у кількості майже 40 тис. осіб - повинні були повернутися до своїх колишніх панів. Старшині та реєстровцям підвищили платню з королівської казни. Реєстрові козаки залишили за собою право обирати гетьмана, але затверджувати його повинен був король. “Старшим” козаків став поміркований М. Дорошенко. Жити реєстровці повинні були тільки на державних землях, так званих “королівщинах”, а козаки - негайно спалити усі човни і припинити конфлікти з сусідніми країнами, як і укладати з ними угоди.

Компроміс був на руку лише заможному козацтву, а нереєстровці (“випищики”) відкрито висловлювати незадоволення і подалися на Низ (на Запоріжжя), де був головний осередок козаччини і центр зібрання сил для боротьби з Польщею. Старшина використовувала їх у походах проти татар і турок. В одному з таких походів на Крим навесні 1628 р. загинув гетьман М.Дорошенко.

Суперечності між реєстровими та нереєстровими козаками призвели до того, що вони почали обирати окремих гетьманів. У 1629 р. запорожці (нереєстрові) обрали гетьманом досвідченого й відомого успішними морськими походами Тараса Федоровича (Трясила). У 1630 р. він очолив чергове антипольське повстання, яке охопило Полтавщину, Київщину, Запоріжжя. Головні бої розгорнулися на Переяславщині. Найжорстокішим був бій 15 травня 1630 р., названий “Тарасовою ніччю” і поетично оспіваний в однойменному творі Т.Г. Шевченка. Тоді козаки вщент розгромили добірне шляхетське військо С. Конєцпольського, давнього і запеклого ворога козацтва, і примусили його йти на переговори з козаками. Їх наслідком стало незначне збільшення реєстру до 8 тис. осіб.

Проте суперечності у козацькому середовищі не припинилися. Реєстровці тягли в бік Польщі, а запорожці стояли на позиції незалежності і самостійності. Тим паче, що їхній міжнародний авторитет був настільки високим, що в зарубіжних країнах на найвищому рівні обговорювали питання, чи не можуть запорожці створити свою, незалежну від Речі Посполитої, державу.

Під тиском обставин польський уряд переходить від конфронтації з українськими козаками до своєї улюбленої політики “батога та пряника”. З одного боку, у 1632 р. сейм прийняв “Пункти заспокоєння православних”, за якими розширялися права і привілеї православної церкви, а з іншого - у 1635р. на Дніпрі завершується будівництво фортеці Кодак, в якій постійно перебував польський гарнізон для шпигунства за діями козаків і придушення будь-яких заворушень на Січі.

Того ж року Кодак було вперше зруйновано за наказом кошового отамана Івана Суліми. Із взяттям фортеці розпочалося нове козацьке повстання, яке було недовготривалим. Реєстровці, побоюючись нового конфлікту з Польщею, видали І. Суліму та його прихильників. Їх відправили до Варшави і там стратили. А Кодак поляки відбудували тільки у 1639 р. і збільшили гарнізон фортеці втричі. Втім, через 9 років після тривалої облоги її візьмуть козаки Б. Хмельницького. До наших днів збереглися залишки фортеці в селі Старі Кодаки неподалік аеропорту м. Дніпропетровська.

Перепочинок у конфронтації з Польщею тривав недовго. Антипольські настрої серед козацтва зростали, і влітку 1637 р. розпочалося нове повстання, яке охопило Лівобережну і Правобережну Україну. Його керівниками були талановиті полководці - Павло Бут (Павлюк), Дмитро Гуня, Карпо Скидан, Яцько Острянин (Остряниця). Козаків підтримали селяни, які громили своїх панів.

У битві під Кумейками (грудень 1637 р.) біля Черкас козаки зазнали поразки від польського війська і підписали мир на принизливих умовах. П.Павлюка видали полякам, а Д. Гуня і К. Скидан пробилися на Запоріжжя.

Навесні 1638 р. із Запоріжжя покотилася нова хвиля повстання. Повстання очолили Д. Гуня та Я. Острянин. Перші успіхи повсталих були вражаючими. Козаки захопили Чигирин, Кременчук і загрожували Києву. Полякам довелося напружитися. На допомогу військам С. Потоцького прийшов Ярема Вишневецький - нащадок княжого руського роду, лютий ворог українців. Після підписання миру козаки змушені були здати полякам зброю і клейноди. Я. Острянин з частиною козаків перейшов кордон Московської держави і поселився на Слобожанщині. Д. Гуня з частиною запорожців врятувався на Дону. Через великі втрати поляків і втечу ватажків капітуляція козаків відбулася без великих репресій.

Півстоліття боротьби польського уряду з автономією Запорізької Січі пройшли під прапором гри на протиріччях реєстрового та низового козацтва. Коли стало очевидним, що ставка на реєстровців не дала переваг, польська корона перейшла у форсований соціально-політичний наступ, і 1638 р. після низки потужних, хоч і невдалих козацьких повстань, польський сейм схвалив “Ординацію Війська Запорозького реєстрового”. Документ сильно обмежував самоврядування реєстровців. Скасовувалася виборність старшини, ліквідувався козацький суд, замість виборного козацького гетьмана уряд ставив польського комісара-шляхтича. Посади полковників і осавулів займала виключно шляхта. З козаків можна було обирати лише нижчі чини - сотників і отаманів. Реєстр скорочувався до 6 тис. Реєстрові козаки отримали місце осілості тільки в Чигиринському, Корсунському і Черкаському старостатах. Селянам і міщанам категорично заборонялося не тільки вступати до козацтва, але й брати з ними шлюб жінкам селянського і міщанського походження.

Нереєстрові або низові козаки із Запоріжжя оголошувалися поза законом. Вони повинні були повернутися до кріпацького стану.

Було відбудовано фортецю Кодак на Дніпрі і збільшено її гарнізон для нагляду за Січчю. Почалися репресії уряду відносно всіх, хто брав участь у повстаннях або співчував бунтівникам.

Тривале політичне й збройне протистояння польського уряду та українського козацтва у першій третині ХУІІ ст. закінчилося перемогою Польщі, що дало змогу її політикам та ідеологам заговорити про початок ери “золотого спокою”. Та вони виявилися політично короткозорими і не дооцінили того величезного досвіду та потенційної енергії, що накопичилися в українського населення. За роки козацько-селянських повстань національна свідомість зробила неймовірний стрибок. На порядок денний постало головне питання - створення української етнічної держави. Через 10 років кількісні накопичення перейшли в нову якість - вибухнула національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького.

Причини поразки козацько-селянських повстань:

1. Відсутність стратегічної мети і чітко визначеного та погодженого плану воєнних дій проти Речі Посполитої. Мотивами повстань ще не стали тверезий розрахунок і доконане бажання позбутися польського ярма, а тим паче усвідомлена концепція власного (українського, козацького за суттю) державотворення.

2. В українських землях відбувалися складні перехідні політичні процеси. Стара національна еліта або денаціоналізувалася, або емігрувала. Нова ж, яка здебільшого формувалася в козацькому середовищі, знаходилася на стадії росту. Не маючи ще державотворчого досвіду, вони діяли шляхом проб і помилок.

3. Різновекторність і різноплановість в антипольських діях тих верств українського суспільства, які брали участь у повстаннях. Серед повсталих не було одностайності та злагоди.

4. Регіональність і локальність дій та мислення, які притаманні періоду становлення і росту нової верстви суспільства.

5. Єзуїтська політика польського уряду “батога і пряника”, спрямована на розкол козацтва загалом і лав повстанців зокрема.

* * *

Отже, у другій половині ХУІ ст. на землях південної України швидкими темпами відбувалося формування нової верстви української спільноти - козацтва. Об’єктивно воно стало флагманом у боротьбі за національне визволення України.

У новій соціальній групі виразно визрівали ідеї власної державності. Козаки самоорганізувалися у прототип держави під назвою Запорізька Січ. І хоча вона ще не мала усіх ознак повноправної держави, а її очільники керувалася більше корпоративними, аніж загальнонаціональними інтересами, все ж таки сам факт існування цього осередку православного християнства в оточенні католицького і мусульманського світів, самоврядування на чітко визначеній території, прогресивні форми господарювання, зовнішньополітична діяльність дають підставу назвати Запорізьку Січ синергічною протодержавою з ознаками республіканського (хоч і з відтінком охлократичності) ладу.

Досвід державотворення, який накопичила козацька протодержава, став фундаментом, на якому згодом виросла легітимна та юридично оформлена й виразна Українська держава на чолі з гетьманом Б.Хмельницьким.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Що означають терміни “козак” і “протодержава”?

2. Назвіть причини появи українського козацтва.

3. Де, як і коли виникла Запорізька Січ?

4. Чому Запорізьку Січ можна назвати синергічною протодержавою

республіканського типу?

5. Які причини перешкоджали наданню Запорізькій Січі державного

статусу?

6. Поясніть, чому дехто з істориків схильний вважати Запорізьку

Січ “християнською козацькою республікою”?

7. Які кроки з приборкання і розколу українського козацтва

зробила Річ Посполита?

8. Чому всі антипольські козацько-селянські повстання кінця

ХУІ - першої половини ХУІІ ст. зазнали поразки?

Історичні дати:

1552-1556 рр. - заснування Запорізької Січі на о. Хортиця.

1572 р. - початок реєстру козаків.

1591-1593 рр. - козацько-селянське повстання під проводом К. Косинського.

1594-1596 рр. - козацько-селянське повстання під проводом С. Наливайка.

1616-1622 рр. - гетьманство П. Сагайдачного.

1625 р. - козацьке повстання під проводом М. Жмайла. Куруківська угода поляків з козаками.

1630 р. - повстання нереєстрового козацтва на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом).

1635 р. - спорудження польської фортеці Кодак на Дніпрі. Зруйнування її повсталими козаками на чолі із І. Сулимою.

1637 р. - козацько-селянське повстання під керівництвом Павла Бута (Павлюка).

1637-1638 рр. - козацько-селянське повстання під проводом Я. Острянина та Д.Гуні.

Персоналії:

Вишневецький Дмитро Іванович (1516-1564)- український князь, магнат, один із перших відомих в історії козацьких отаманів. На о. Мала Хортиця побудував фортецю (1552). Страчений у Стамбулі (1564).

Вишневецький Єремія-Михайло (1612-1651)- український князь, магнат. 1631 р. прийняв католицтво. Польський коронний гетьман (1649). Уславився нечуваною жорстокістю проти українських повстанців.

Гуня Дмитро Тимошевич (? - ХУІІ ст.)- керівник селянсько-козацького повстання проти польської шляхти (1637), очолював козацькі загони у Жовтинській (Черкаська обл.) битві (1638). Емігрував на Дон (Росія). Керівник походу проти Турції (1640).

Дорошенко Михайло (?-1628)- гетьман реєстрових козаків (1625-1628). Підписав Куруківську угоду з поляками (1625). Загинув під Бахчисараєм.

Жмайло Марк (? - ХУІІ ст.) - запорізький гетьман (1625), керівник селянсько-козацького повстання проти польської шляхти (1625). Усунутий від гетьманства поміркованими козаками.

Конєцпольський Станіслав (1591-1646)- польський магнат, великий коронний гетьман (з 1632). За його ініціативою збудована фортеця Кодак (1635). Жорстоко подавляв національно-визвольний рух в Україні.

Косинський Криштоф (?-1593)- гетьман реєстрового козацтва. Керівник козацько-селянського повстання (1591-1593). Загинув у бою під Черкасами.

Наливайко Северин (?-1597)- козацький ватажок, провідник козацького повстання 1595-1596 рр. проти польської шляхти. Потрапив у полон. Страчений у Варшаві.

Острянін (Остряниця) Яків (?-1641)- виборний гетьман нереєстрового козацтва (1638). Керівник козацько-селянського повстання (1638). Вбитий козаками під час антистаршинського заколоту.

Павлюк Павло (Бут; справжнє прізвище - Гурзан) (?-1637)- козацький ватажок, керівник селянсько-козацького повстання проти польської шляхти (1637). Страчений у Варшаві.

Потоцький Миколай (?-1651)- польський магнат, великий коронний гетьман. Придушував козацько-селянські повстання 1637-1638 рр. в Україні. Командував польським військом у битві під Берестечком (1651).

Сагайдачний (Конашевич) Петро (бл. 1570-1622)- гетьман реєстрового козацтва, політичний і культурно-просвітницький діяч. 1621 р. тяжко поранений у битві під Хотином, помер 1622 р. Похований у Києво-Братському монастирі.

Скидан Карпо Павлович (?-1638)- полковник нереєстрових козаків, один із ватажків козацько-селянського повстання (1637), соратник П. Павлюка. Поранений у бою, потрапив у полон і, очевидно, був страчений.

Суліма Іван Михайлович (?-1635)- гетьман нереєстрових козаків. Керівник козацького повстання (1635), під час якого була зруйнована фортеця Кодак. Схоплений реєстровими козаками, відправлений до Варшави, де був страчений.

Федорович (Трясило) Тарас (ХУІІ ст.)- гетьман запорізьких нереєстрових козаків. Керівник козацько-селянського повстання (1630). Розбив військо С.Конєцпольського (15.У.1630) - “Тарасова ніч”. Вів переговори з московським урядом (1636) про перехід частини українських козаків на службу.

Терміни:

Арсенал- склад зброї та боєприпасів.

Денаціоналізація- в контексті лекції - відчуження від інтересів власної нації.

Дискримінація- утиски, обмеження в правах.

Інтеграція - об’єднання.

Колонізація -заселення й господарське освоєння земель.

Компроміс - згода на основі взаємних поступок.

Конфесія -віросповідання, релігія.

Магнат- знатна людина, великий феодальний землевласник.

Міщани- мешканці міста.

Полонізація -ополячування.

Читайте також:

1. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
2. Алгоритм формування комплексу маркетингових комунікацій
3. Алгоритм формування потенціалу Ф2
4. Алгоритм формування статутного фонду банку
5. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
6. Аналіз ефективності формування та використання банківських ресурсів
7. Аналіз капітальних інвестицій у формування основного стада
8. АНАЛІЗ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ ЗА ДЖЕРЕЛАМИ ЇХ ФОРМУВАННЯ
9. Аналіз процесу формування маркетингових комунікацій
10. Аналіз руху та ефективності формування грошових потоків
11. Аналіз стратегічних альтернатив та визначення оптимальної стратегії формування фінансових ресурсів
12. Аналіз структури майна та динаміки джерел його формування

Переглядів: 734