• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Умови реструктуризації українських облігацій

По-друге, загальна тенденція нарощування обсягів обслуговування зовнішнього боргу супроводжується виникненням “піків”, коли у короткий термін необхідно мобілізувати на такі цілі значні ресурси, оскільки ми маємо нераціональну структуру зовнішнього боргу з превалюванням короткотермінових приватних кредитів (рис. 5.17).

Рис. 5.17. Обсяги виплат України за комерційними позиками,
млрд. дол. США

Зважаючи на можливість не лише позитивного, а й негативного впливу іноземного кредитування та інвестування на національну економіку в умовах їх глобальної залежності, важливо посилити регулятивну функцію держави щодо пропорцій внутрішнього і зовнішнього інвестування. Важливо, щоб по-перше, заходи відповідної політики повинні бути синхронізованими із масштабами і напрямами ринкової трансформації. З одного боку, вирішення сучасних проблем інвестування є передумовою здійснення успішних ринкових реформ, а з іншого – притік інвестицій та їх ефективне використання неможливі без успіху ринкових трансформацій. Інвестиції, таким чином, є і передумова, і, одночасно, наслідок проведення ефективних економічних реформ. І якщо за вихідне беруться реформи, то зв’язок визначається етапністю ринкових перетворень (лібералізація, приватизація, макроекономічна стабілізація, пожвавлення економіки з переходом до економічного зростання). Відсутність явного і усталеного пожвавлення економіки багато в чому обумовлена саме відсутністю пріоритету формування інвестиційного потенціалу при реалізації економічних перетворень. Вихід, що забезпечить у таких умовах внутрішню і зовнішню інвестиційну активність, а значить, і подолання кризи, бачиться в пошуку варіантів динамічної і оживляючої стабілізації.

Важливе значення має оцінка потенціалу іноземного інвестування в ракурсі розмірів конкретних інвестицій – малих, середніх, великих. Очевидною є доцільність сприяння розвитку в Україні малого, середнього та крупного міжнародного бізнесу. Механізми ж стимулювання, зокрема, українсько-зарубіжних підприємств, слід застосовувати у випадках “кваліфікованих іноземних інвестицій” з урахуванням ступеня їх відповідності якісним критеріям селекції.

З точки зору суб’єктів інвестування принципове значення для України мають інвестиційні взаємовідносини із транснаціональними корпораціями. На сьогодні в Україні реалізуються інвестиційні проекти ТНК, що оцінюються в десятки і навіть сотні млн. дол. США (табл. 5.26).

Таблиця 5.26

Найбільші інвестори в Україну

Є підстави очікувати у подальшому нових серйозних інвестиційних рішень з боку закордонних компаній. Зокрема, компанія “Шелл”, за словами керуючого директора об’єднання “Роял Датч/Шелл Груп”, готова інвестувати у розвиток газового комплексу України. Провідні європейські телекомунікаційні компанії, яким належить 49% статутного фонду спільного підприємства “Український мобільний зв’язок”, планують інвестувати протягом десяти років близько 1 млрд. дол. США.

Світовий досвід свідчить про певну трансформацію поглядів на “плюси” і “мінуси” інвестування ТНК у національні економіки. Акценти зміщуються на позитивний вплив ПІІ транснаціональних корпорацій, що пов’язано з можливостями прямого доступу до передових технологій, бо це не тільки розвиває експортний потенціал, а й створює нові робочі місця. Негативний вплив ТНК можна нейтралізувати заходами з транснаціоналізації національної економіки України, зокрема, шляхом формування фінансово-промислових груп, здатних забезпечити баланс національних інтересів з мотивацією зарубіжних ТНК.

Селекція іноземних інвестицій за термінами їх вкладення має враховувати два аспекти. Стимулювати потрібно насамперед середньо- та довготермінові іноземні інвестиції. Одночасно важливим резервом залучення іноземного підприємницького капіталу залишається стимулювання невеликих короткотермінових капіталовкладень, коли зменшуються ризики іноземних інвесторів, оперативно використовуються їх вільні ресурси.

Стимулювання середньо- та довготермінових первинних іноземних інвестицій і, особливо, реінвестицій може забезпечити розширення прав іноземних інвесторів на власність і їх активну участь у приватизації. Тим більше що це створить умови для обмеження “втечі” капіталів з України.

Впливаючи на видову структуру іноземного інвестування, необхідно орієнтуватись на перехід від товарних та фінансових інвестицій до інтелектуальних (“ноу-хау”) або матеріалізованих у сучасних технологічних процесах.

Напрями, галузева та регіональна структура використання іноземних інвестицій у їх вільній частині* формуються у відповідності з певними пріоритетами.

Галузевій (секторіальній) селекції іноземних інвестицій передує аналіз конкурентоздатності і потенційних джерел внутрішнього та зовнішнього фінансування галузей (секторів) національної економіки з виділенням: а) галузей та виробництв, пріоритетних для іноземного інвестування; б) секторів та галузей, де діяльність іноземних інвесторів обмежується; в) галузей, закритих для іноземного капіталу. Подальша деталізація галузевих пріоритетів орієнтує іноземних інвесторів на конкретні інвестиційні проекти. Це, з одного боку, забезпечить їх адресність та ефективність, а з іншого – буде відповідати західній технології реалізації крупних зарубіжних інвестицій.

Спеціального обгрунтування потребують проекти із залученням іноземних інвестицій у сфері послуг. З одного боку, в галузевій структурі міжнародних інвестицій спостерігається довготермінова усталена тенденція до зменшення питомої ваги видобувних та обробних галузей і збільшення сфери послуг, що зумовлене загальним підвищенням ролі послуг у економічному житті, специфікою послуг, коли здебільшого виключається можливість експорту послуг окремо від капіталу, та розвитком матеріальної бази послуг, особливо у сфері комунікацій тощо. З іншого боку, саме у сфері послуг (банківська справа, телекомунікації, внутрішній транспорт тощо) традиційно діють обмеження для іноземного інвестування з метою захисту цих життєво важливих сфер від зовнішнього впливу.

У контексті перспектив глобалізації небезпечною для України, на наш погляд, може стати переважно інфраструктурна, а не технологічно-інноваційна орієнтація. Переваги економіко-географічного положення України разом з гострою для неї проблемою енергозабезпеченя створюють умови для пріоритетного іноземного інвестування в міжнародні, регіональні і навіть глобальні транспортно-інфраструктурні проекти переважно у галузі енергопостачання. І якщо до останнього часу спостерігалась більш-менш диверсифікована галузева структура міжнародного інвестування, то найближчими роками слід очікувати її інфраструктурної “монополізації” в процесі практичної реалізації крупних проектів альтернативного енергозабеспечення. В той час, коли економічний розвиток переводиться на нову технологічно-інноваційну основу, зосередження вкрай обмежених інвестиційних ресурсів в одній сфері видається принаймні необгрунтованим.

Визначення регіональних пріоритетів розвитку іноземної інвестиційної діяльності має принципове значення для становлення національної економіки України як збалансованої системи галузевих та територіальних взаємовідносин. Нерівномірність територіального розміщеня економічного потенціалу (на Донецьку, Дніпропетровську, Київську, Харківську і Луганську області припадає близько 50% національного доходу, а на інші області – в середньому лише по 2-3%) не тільки спричинює суттєві соціально-економічні диспропорції, а й обумовлює відповідну деформованість структури експорту та зовнішньоекономічних зв’язків у цілому. І це тоді, коли багато областей мають нереалізований експортний потенціал у сферах, які є для України пріоритетними – міжнародна транспортно-комунікаційна інфраструктура, міжнародний туризм тощо. Тим більше цікаво, що саме ці – незалучені достатньою мірою у міжнародні економічні зв’язки – області мають порівняно кращі умови для розвитку регіональних форм інтернаціоналізації, – зокрема для прикордонної торгівлі, створення вільних економічних зон, участі у субрегіональних інтеграційних угрупованнях. Тому в цілому і повинен забезпечуватись баланс галузевих та регіональних пріоритетів залучення та використання іноземних інвестицій у контексті структурної перебудови національної економіки.

Багатокритеріальні селективні підходи створюють середовище, в якому іноземні інвестиції реалізуються в умовах пільгового, обмежувального або національного режимів. Сучасними формами заохочення іноземної інвестиційної діяльності шляхом забезпечення пільгового режиму є: фінансово-кредитне та податкове стимулювання, стимулювання інфраструктурного забезпечення, стимулювання конкретних проектів, протекціоністські заходи (табл. 5.27).

Таблиця 5.27

Форми стимулювання іноземної інвестиційної діяльності

Слід зазначити, що протекціоністські заходи (п.5 табл. 5.27) по захисту окремих галузей від зарубіжних експортерів є важливим стимулом для іноземних інвесторів, котрі переважно освоюють за допомогою прямих інвестицій ринки, закриті для зарубіжних товарів та послуг. Це, в свою чергу, робить доцільним узгодження та синхронізацію напрямів і конкретних форм регулювання іноземної інвестиційної та експортно-імпортної діяльності.

Виходячи з інтересів національної безпеки, враховуючи стан і перспективи розвитку сфер і галузей, важливих для життєзабезпечення країни, виділяються галузі, які будуть закриті для іноземного капіталу, та галузі, де участь іноземного капіталу так чи інакше обмежуватиметься: безпосередня експлуатація природних ресурсів, стратегічні об’єкти виробничої інфраструктури, телекомунікації, супутниковий зв’язок, банківська і страхова сфери. Типовими інструментами обмеження іноземної інвестиційної діяльності є обмеження на частку іноземного інвестора у СП; ліцензії та дозволи, високі ставки податків, обмеження на репатріацію прибутку, прямі галузеві (об’єктні) обмеження.

Обгрунтована обмежувальна політика забезпечує баланс між внутрішніми та зовнішніми джерелами інвестування у стратегічно важливих сферах та галузях, дає змогу цілеспрямовано проводити структурну перебудову національної економіки, захищає культурне середовище України від негативного зовнішнього впливу.

Для іноземних інвестицій, які не підпадають під пільгові або обмежувальні режими, застосовується національний режим. У процесі відбудови економіки України, фінансової стабілізації та подолання інвестиційної кризи, коли сформуються усталені прогресивні тенденції соціально-економічного розвитку, можливим і доцільним буде створення рівних умов функціонування і стимулювання для національних підприємств і підприємств з іноземними частковими або 100-процентними інвестиціями.

Важливо наголосити, що макроекономічний інтеграційний ефект за рахунок використання іноземних інвестицій досягається країнами, уряди котрих провадять системну політику, яка відбиває не лише макроекономічні пріоритети, а й враховує стратегічні аспекти інвестиційної поведінки іноземних фірм. Це принципово важливо для розвитку прямого іноземного інвестування.

Для дослідження проблем використання іноземних інвестицій в розвитку виробничо-експортного потенціалу підприємств України нами пропонується концепція “інвестиційних полів”. Ця концепція містить у собі макроекономічний підхід до вибору напрямків іноземного інвестування в національну економіку і враховує стратегічні особливості інвестиційної поведінки зарубіжних фірм.

Макроекономічну систему інвестування полів України (загального, виробничо-експортного, детермінуючого впливу іноземних інвестицій) формують внутрішні фактори конкурентоспроможності (національний “даймонд” за М. Портером) та відповідні інвестиційні пріоритети. Особливо важливою є оцінка тих секторів виробничо-експортного потенціалу, де мобілізуючий ефект іноземних інвестицій може бути найбільшим (поле детермінуючого впливу іноземних інвестицій).

Об’єднання специфічних параметрів інвестиційної привабливості України із загальними мотиваційними групами моделі OLI визначає основні рішення щодо масштабів інтерналізації та ризику і формує поле інвес­тиційних інтересів іноземних суб‘єктів міжнародного бізнесу (рис. 5.18).

Рис. 5.18. Стратегічна модель формування поля інвестиційних інтересів іноземних суб’єктів міжнародного бізнесу

Найбільшої уваги заслуговує, безперечно, зона А, в якій досягається баланс між мотивацією іноземних інвесторів і стратегічними інтересами підвищення міжнародної конкурентоспроможності українських підприємств. Ця зона є найважливішою з точки зору розробки комплексу стимулюючих заходів щодо залучення іноземних інвестицій, який би включав як макроекономічні рішення, так і рішення, що стосуються внутрішньонаціонального фінансування, насамперед розвитку інфраструктури.

Зауважимо також, що зміст подальших досліджень щодо результативності цих заходів має базуватися на розумінні динамічності конфігурації та розміру кожної із зон, що розглядаються, з урахуванням пріоритетності збільшення якісних та кількісних параметрів зони А. Саме на це мають орієнтуватися аналіз та пошук рішень відносно іноземних інвестицій, які дислокуються в зонах B, E i F та тих, які в зв’язку з можливими змінами в полі 4 можуть виникнути у зонах C, E та G (рис. 5.19).

Рис. 5.19. Зони A-G в системі інвестиційних полів

Поля:

1 – загальне інвестиційне поле України;

2 – поле виробничо-експортного потенціалу підприємств;

3 – поле детермінуючого впливу іноземних інвестицій;

4 – поле інвестиційних інтересів іноземних суб‘єктів міжнародного бізнесу в Україні.

В цілому, концепція “інвестиційних полів” дає змогу виділити ті галузі та підгалузі, де може бути досягнута найбільша результативність участі іноземного капіталу в мобілізації виробничо-експортного потенціалу підприємств України на основі збалансованості мотивації останніх з інвестиційними пріоритетами зарубіжних суб‘єктів міжнародного бізнесу.

Читайте також:

1. Аграрна еволюція українських земель у др. пол. ХVІІ - ХVІІІст.
2. Адміністративний поділ, площа і населення українських земель у складі Речі Посполитої в першій воловині ХVІІ ст.
3. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
4. Адміністративно-територіальний устрій, економічне становище українських земель у першій половині ХІХ ст.
5. Адміністративно-територіальний устрій, економічне становище українських земель у першій половині ХІХ ст.
6. Аналогічно доводиться достатність умови існування максимуму.
7. Аналогія як умовивід
8. Античні міста – поліси, їх культура в українських землях.
9. АРХІВИ ТА АРХІВНА СПРАВА В ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ ТА В ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У 18 СТ.
10. АРХІТЕКТУРНІ ТРАДИЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ ДЕРЕВ‘ЯНИХ ЦЕРКОВ
11. Асоціація українських письменників
12. Біржовий ринок облігацій

Переглядів: 387