• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Стратегія залучення і використання іноземних інвестицій

Внутрішні і зовнішні фактори інвестиційної стратегії України. Необхідність і сутність селективного регулювання іноземних інвестицій. Проблема обсягів залучення іноземних інвестицій. Селекція інвестицій за суб’єктами, розмірами і термінами. Галузева селекція і регіональні пріоритети. Національний, пільговий і обмежувальний режими іноземного інвестування. Форми стимулювання і критерії обмеження іноземної інвестиційної діяльності. Концепція “інвестиційних полів” і активізація прямого іноземного інвестування. Розвиток національного фондового ринку як умова портфельного іноземного інвестування.

Сучасна стратегія щодо розвитку іноземного інвестування в Україні формується у контексті завдань із забезпечення умов для довготривалого економічного зростання. Криза внутрішнього інвестування актуалізує проблему залучення іноземних інвестицій (рис. 5.14).

Рис. 5.14. Прямі іноземні інвестиції та динаміка ВВП і капітальних вкладень

Падіння обсягів капітальних вкладень, які являють собою інвестиції у відтворення основних фондів, певною мірою характеризують загальний стан інвестиційного процесу в Україні. Крім значного зниження обсягів амортизаційних відрахувань, великий вплив на інвестиційну ситуацію має те, що в структурі ціни української продукції собівартість скорочується поволі і незначно, а прибуток — швидко і значно. Додатковою причиною є те, що у українському ВВП зростає частка продукції паливно-енергетичного, металургійного та хімічного комплексів — з одного боку, і знижується частка продукції машинобудування та галузей, які виробляють продукцію споживчого призначення, з іншого боку. Враховуючи те, що попит на продукцію машинобудування та продукцію споживчого призначення падає, а фінансові ресурси накопичуються, як правило, саме в цих галузях з високим рівнем переробки продукції, то, як результат, Україна має неприйнятно низький обсяг капітальних вкладень.

Сучасна інвестиційна політика України повинна орієнтуватись на нарощування інвестиційних ресурсів, послідовного збільшення частки капітальних вкладень у ВВП, поліпшення структури інвестиційних джерел та оптимізації напрямів їх вкладення. З цією метою Уряд має розробити та забезпечити ефективну реалізацію довготермінової стратегії розвитку інвестиційного потенціалу, його ефективне використання передусім у реальному секторі економіки.

Для нормалізації процесу відтворення норма чистих заощаджень повинна зрости не менше як до 20% ВВП. Інструментами реалізації цього завдання можуть стати:

— послаблення податкового навантаження та товаровиробників;

— інтенсивне оновлення основних фондів засобами амортизації;

— всебічний розвиток системи лізингу машин і обладнання;

— зменшення витратного навантаження на економіку з боку незадіяних виробництв, виведення з експлуатації фізично зношених основних фондів;

— запровадження ефективної системи страхування інвестицій;

— узгодження грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики із завданням інвестиційної стратегії.

Значний потенціалі інвестиційних ресурсів мають домашні господарства. У країнах з розвинутою ринковою економікою чверть національних заощаджень формулюється за рахунок цього джерела. Уряд має забезпечити впровадження системи заходів для посилення довіри населення до вітчизняних кредитно-фінансових установ шляхом гарантування повного збереження коштів та одержання сталого відсоткового доходу.

Дальшого розвитку мають набути фінансова інфраструктура, медичне і соціальне страхування, страхування приватного житла, транспортних засобів, емісія цінних паперів для продажу населенню, підтримка приватних інвестицій у житлове будівництво.

Потрібно відновити інвестиційну діяльність держави. Починаючи з 2001-го р., передбачити виділення централізованих капіталовкладень у розмірі не менше 0,5% ВВП.

Необхідно забезпечити оптимізацію державних інвестицій. Перевага у визначенні напрямів державного інвестування повинна надаватися галузям, які мають важливе значення для забезпечення життєздатності економіки і є малопривабливими для приватних інвесторів, а також галузям, що забезпечують створення інфраструктури.

Держані інвестиції слід використовувати як засіб створення первинних умов для залучення приватних та іноземних інвестицій у розвиток пріоритетних галузей. Особливої уваги вимагають інвестиційні проекти зі змішаним фінансування — з використанням державної частки інвестицій як гарантії цільового спрямування інвестиційних ресурсів та можливістю дальшої приватизації.

Світовий досвід показує, що у трансформаційному періоді іноземні інвестиції на певний час стають важливим фактором економічної стабілізації, а при продуктивному їх використанні — і одним із факторів економічного зростання (рис. 5.15).

За умов, коли у ближчій перспективі практично неможливо створити загальні сприятливі умови для суттєвої активізації іноземної інвестиційної діяльності в Україні, зусилля повинні акцентуватись на формуванні ефективних механізмів її селективного регулювання (рис. 5.15)

Рис. 5.15. Ілюстрація підходу до селективного регулювання
іноземних інвестицій

Серед факторів, що зумовлюють доцільність такого підходу, слід також відзначити:

· вичерпність потенціалу преференційного режиму для українсько-зарубіжних ПІІ та іноземних інвесторів в цілому, відсутність прямої кореляції між посиленням стимулюючих заходів та масштабами і, особливо, результативністю іноземної інвестиційної діяльності;

· негативний вплив на мотивацію іноземних інвесторів практики багаторазових змін у загальному нормативно-правовому регулюванні;

· необхідність ефективнішого використання реально залученого в економіку України іноземного підприємницького капіталу;

· наявність обгрунтованих національних пріоритетів реалізації іноземних інвестицій, елементів диференційованого підходу до їх залучення та регулювання у теорії та практиці господарювання.

Методологічну основу формування системи селективного регулювання іноземної інвестиційної діяльності становлять кількісні та якісні критерії щодо:

· загальних обсягів залучення іноземних інвестицій – з урахуванням співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування національної економіки, зовнішньої заборгованості і забезпечення критичного імпорту;

· розміру та термінів конкретних іноземних інвестицій – з визначенням його мінімальної межі для входження в поле пільгового режиму;

· суб’єктів іноземного інвестування – задля оптимізації структури капіталу з точки зору його інституційної природи (державний, приватний, міжнародних організацій, змішаний) та цільової орієнтації (прямі і портфельні інвестиції), а також оцінки позитивних та негативних аспектів інвестиційної діяльності в країні транснаціональних корпорацій;

· джерел іноземних інвестицій (первинних та реінвестицій) та їх видів (фінансові, товарні, інтелектуальні).

Оцінка загальних обсягів залучення іноземних інвестицій має важливе значення практично для кожної приймаючої країни з огляду на специфіку інвестиційної політики. З методологічної точки зору ця проблема є надто актуальною і для України. Тільки через точне визначення таких критеріїв можливо досягти не лише короткотермінового економічного успіху, але й закласти основу для формування позитивних довготермінових тенденцій розвитку національної економіки в умовах глобалізації.

Світовий досвід засвідчує, що для стабільного економічного росту інвестиції повинні бути на рівні 19-25% від ВВП. Інвестиційна ситуація в Україні тривалий час розвивалася в умовах скорочення обсягів нагромадження, суттєвого падіння його частки у ВВП, різкого скорочення бюджетних капіталовкладень, слабкої інвестиційної мотивації приватних підприєм­ницьких структур. У порівнянні з 1991 р. внутрішні капіталовкладення в Україні скоротилися більш ніж у 10 разів і становлять 13,4% до ВВП (1998 р.) проти 18,6%. За таких умов наростає моральне і фізичне старіння національних основних фондів, що обумовлює постійне падіння прибутковості. В свою чергу, падіння прибутковості промислової діяльності з причини технологічного відставання веде до формування попиту лише на дешевий капітал, а високий ризик іноземного інвестування обумовлює збільшення вартості пропонованого капіталу.

Рис. 5.16. Зменшення обсягів капіталу при одночасному збільшенні
його вартості та утворення дефіциту капіталу при збільшенні ризику
інвестування та обмеження рівня прибутковості

Одночасно дія цих факторів і призводить до зменшення обсягів та збільшення вартості капіталу в Україні, тобто збалансовані пропозиція та попит капіталу з точки А, як це мало б місце для країни з високою прибутковістю та низьким ризиком, в українських умовах зміщуються в точку Б (див. рис. 5.16). Об’єктивне обмеження прибутковості зберігає в Україні тенденцію попиту на дешевий капітал і при наявності пропозиції капіталу з високою вартістю призводить до появи дефіциту капіталу в наростаючих обсягах.

При всій різноманітності методів антикризового регулювання, головною складовою, що забезпечила у свій час подолання наслідків періодичних криз і привела до зростання економіки, була активізація інвестування.

Загалом економічне зростання забезпечується збільшенням обсягів основних факторів виробництва — праці і капіталу. Згідно двохфакторної моделі економічного зростання, яка була побудована П. Дугласом і
Х. Коббом на основі оцінки впливу зростання основного капіталу і кількості працюючих в промисловості США на обсяги виробництва, збільшення витрат праці і капіталу на певну величину веде до зростання ВВП на таку ж величину. З дослідження Е.Денісона видно, що основним фактором, який визначив економічне зростання повоєнних Японії та Німеччини, був капітал (відповідно 2,1 і 1,41 відсотка), що забезпечило цим країнам темпи зростання ВВП відповідно 8,81 і 6,27 відсотка. Капітал відіграв вирішальну роль у повоєнних економічних процесах і в інших країнах, які на сьогодні є розвинутими.

В країнах з перехідною економікою використання капіталу як такого дає значно нижчий (у порівнянні з країнами з розвиненою економікою) ефект. Це в певній мірі пояснюється тими обставинами, що ціни в таких країнах незначно реагують на попит і пропозицію, фактори виробництва не реагують на економічні стимули, наявні недосконалість ринку та високий рівень монополізації, структурна недосконалість економіки тощо. Проблеми та труднощі економічного розвитку у трансформаційний період пов’язані з тим, що внутрішнє споживання є занадто великим, а заощадження — від’ємними, що, в свою чергу, не дозволяє збільшити обсяги ВВП.

За таких умов без масштабного залучення іноземного капіталу у формі кредитів, прямих та портфельних інвестицій стають неможливими не тільки економічне зростання, а й усталена економічна стабілізація.

Разом з тим, важливо забезпечити певний баланс між обсягами внутрішнього та зовнішнього фінансування національної економіки. Світовий досвід, зокрема, показує, що зовнішні (іноземні) інвестиції формують незначну частину сукупних капіталовкладень у національні економіки (табл. 5.23).

Таблиця 5.23

Деякі індикатори країн, що розвиваються

В Україні останніми роками сформувався дещо однобічний підхід до цієї проблеми, орієнтований на пріоритет зовнішнього фінансування та інвестування національної економіки. Розуміючи, що в умовах внутрішньої кризи іноземний капітал може на певний час стати відчутним фактором стабілізації економіки, важливо передбачити і можливі негативні наслідки превалювання іноземного інвестування з точки зору перспектив національної конкурентоспроможності.

Одночасно важливо враховувати реальний міжнародний інвестиційний потенціал.

За оцінками, базові галузі національної економіки потребують протягом найближчих 10—15 років обсяги інвестицій, у розмірі 50—70 мільярдам доларів США, тобто орієнтовно 4—5 мільярдів доларів на рік. Разом з тим вільні світові інвестиційні ресурси є достатньо обмеженими. Так, за інформацією Світового банку, потреба в інвестиціях більш ніж у 200 разів перевищує їх пропозицію. Враховуючи, що більшість розвинених країн протягом останніх 4—5 років переживали стадію економічного підйому (у США, наприклад, індекс Доу-Джонса-30 у період з 1995 по 1999 рр. зріс з 3850 до 9600 пунктів), а Україна знаходилась у стадії кризи, наш ринок навряд чи виглядає достатньо привабливим для іноземних інвесторів. Серйозними конкурентами на міжнародних інвестиційних ринках на сьогодні є і окремі динамічні економіки країн, що розвиваються, і перехідні економіки, що вийшли із трансформаційної кризи (Угорщина, Польща, Чехія).

Загалом за період 1991—1996 рр. 24 країни Центральної, Східної та Південно-Східної Європи отримали 46 млрд. дол. США прямих інвестицій. Питома вага східноєвропейських країн з перехідною економікою у щорічних обсягах прямого інвестування складає 3—5%. Та навіть якщо абстрагуватися від усіляких пересторог, то слід визначити, що можливості освоєння іноземних інвестицій в таких обсягах є малоймовірними. Конкретні інвестиційні пропозиції українських підприємств є непривабливими вже на передінвестиційній стадії. Так, із 758 проектів, поданих для участі у Міжнародному Форумі “Інвестиційні проекти для України” (1996 р.), за оцінками експертів UNIDO лише 77 мали високий інвестиційний потенціал. Тобто мова йде не тільки про залучення великих іноземних інвестицій, а й про можливості їх ефективного освоєння.

Сьогодні проблема регулювання обсягів залучення іноземного капіталу в економіку України є актуальною на практичному рівні лише стосовно крупних кредитів, в тому числі від міжнародних фінансових організацій. Щодо прямого іноземного інвестування, то без рішучих заходів така проблема матиме певний час лише науково-методичний інтерес.

По-перше, обсяги ПІІ в Україну залишаються незначними, як у абсолютному й порівняльному кількісному вимірах, так і з точки зору їх впливу на ключові макроекономічні показники і пропорції.

По-друге, важко очікувати різкого поліпшення інвестиційного клімату в Україні, з огляду на сучасну спрямованість законодавчих та інституціональних макроекономічних заходів.

Масштабне і водночас ефективне портфельне іноземне інвестування видається проблематичним навіть у середньотерміновій (3-5 років) перспективі, що обумовлено незрілістю інфраструктури фондового ринку України. Його прискорена лібералізація може привести до залучення спекулятивного капіталу з руйнівними наслідками для мікро- і макроструктур економіки України. Не випадково, що і в більш успішних перехідних економіках не спостерігається суттєвого зростання обсягів портфельних інвестицій.

Принципово важливою для перспектив розвитку іноземного інвестування є проблема зовнішньої заборгованості. Справа не тільки в обсягах зовнішнього боргу, хоча на початок 2000 р. він сягає небезпечних рівнів з позиції економічної безпеки держави (табл. 5.24)

Таблиця 5.24

Зовнішній державний борг України
(за станом на 01.01)

Насьогодні не менш загрозливими є наступні обставини: по-перше, обмежені наявні можливості та низький потенціал обслуговування зовнішнього боргу призводить до необхідності його постійної реструктуризації, що дуже нагадує славнозвісні “боргові піраміди”. У 2000 р. Україні вдалося уникнути дефолту і реструктуризувати зовнішню комерційну заборгованість (табл. 5.25), однак це проблему вирішує лише частково.

Таблиця 5.25

Читайте також:

1. IV. Оцінка вигідності залучення короткотермінових кредитів
2. XIII. Використання амортизаційних відрахувань
3. А. Розрахунки з використанням дистанційного банкінгу.
4. Активне управління інвестиційним портфелем - теоретичні основи.
5. Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі
6. Аналіз використання капіталу.
7. Аналіз використання матеріальних ресурсів
8. Аналіз використання матеріальних ресурсів.
9. Аналіз використання обладнання.
10. Аналіз використання прибутку та резервів його зростання
11. Аналіз використання робочого часу на підприємстві
12. Аналіз використання фонду робочого часу.

Переглядів: 955