• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Прямі інвестиції з регіонів в економіку інших країн у 2000 р.

(тис. дол. США)

В таких умовах парадоксальною виглядає сама постановка питання щодо активізації зарубіжної діяльності українських інвесторів. Однак, як свідчить світовий досвід інтернаціоналізації, саме масштабна та диверсифікована зарубіжна інвестиційна діяльність національних фірм сприяла становленню найбільш конкурентоспроможних економік. І навпаки, використання переваг тільки внутрішньої інтернаціоналізації, хоча і сприяло економічному успіху окремих країн, що розвиваються, але не зробило їх усталено конкурентоспроможними.

Згідно діючого законодавства інвестиційна діяльність за рубежем регулюється законодавством приймаючої країни, спеціальним законодавством та відповідними договорами України. Інвестування за рубіж здійснюється майном чи валютними цінностями.

Цілями інвестування майнових цінностей за межі України, як правило, є:

· внесення в статутні фонди підприємств, створюваних за кордоном;

· закріплення з філіями, представництвами та іншими обособленими підрозділами для виконання покладених на них завдань.

До заборонених для інвестування за рубіж майнових цінностей відносяться:

· сировина;

· комплектуючі вироби;

· запасні частини;

· товари народного споживання;

· високоліквідні товари, відносно експорту котрих передбачено ліцензування, квотування або спеціальний режим.

Будь-які майнові цінності, що інвестуються, оцінюються в іноземній конвертованій валюті за цінами міжнародних ринків.

Важливою проблемою, яку вирішують резиденти, — є отримання індивідуальної ліцензії. Для цього вони подають в МЗЕЗторг такі документи:

· лист-зверцення з обґрунтуванням необхідності здійснення майнових інвестицій за межами України;

· нотаріально завірену копію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, якщо юридична або фізична особа є такою;

· нотаріально завірену копію засновницьких документів юридичної особи (статуту, засновницького договору, положення);

· згоду відповідних органів державної виконавчої влади або іншого виконавчого органу, коли за межі України інвестується майно, що є державною власністю;

· довідку банківської установи, в якій відкрито рахунок резидента;

· документ, який підтверджує вартість майнових цінностей в іноземній конвертованій валюті за цінами міжнародних ринків;

· розрахунок термінів, необхідних для реалізації майнових інвестицій за межами України;

· документ, який підтверджує внесення плати за видачу індивідуальної ліцензії;

· документи, котрі свідчать про реєстрацію (створення) підприємства, філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу в країні місце розташування (виписка з торговельного, банківського, судового реєстру тощо) та їх засновницькі документи. Ці документи нотаріально завіряються за місцем їх видачі, перекладаються на українську мову і легалізуються в консульській установі України, якщо міжнародними домовленостями, в яких бере участь України, не передбачено інше. Вказані документи завіряються також в посольстві відповідної держави в Україні та легалізуються в МЗС.

Підставою для відмови у видачі індивідуальною ліцензії є:

· подання документів, котрі свідчать про наміри резидента здійснити інвестицію, яка не є предметом інвестування;

· виявлення в поданих документах неправдивої інформації;

· заборона або обмеження стосовно іноземних інвестицій, передбачених законодавством країни, куди інвестуються майнові цінності;

· подання заявником не всіх документів, передбачених п.3 Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами майнових інвестицій за межами України;

· невідповідність поданих документів вимогам чинного законодавства;

· порушення проти заявника справи про банкрутство;

· наявність у резидента обмежень на здійснення ЗЕД.

У випадку відмови заявник має право доопрацювати документи згідно з вимогами чинного законодавства України і подати їх на повторний розгляд.

За видачу індивідуальної ліцензії стягується певна плата.

Інвестування за кордон, в тому числі придбання цінних паперів (за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами-резидентами в подарунок або успадкованими), відбувається за індивідуальною ліцензією наданою НБУ. Вона видається на проведення одноразової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Для інвестування використовуються валютні цінності як у гривнях, так і в іноземній валюті. До валютних цінностей належать:

валюта України — грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та в інших формах, що знаходяться в обігу і є законними платіжними коштами на території України, а також вилучені з обігу або ті, що вилучаються з нього, але належать обміну на грошові знаки, які знаходяться в обігу, кошти на рахунках у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;

платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові і банківські документи), виражені у валюті України;

іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що знаходяться в обігу і є законними платіжними коштами на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або вилучаються з нього, але належать обміну на грошові знаки, що знаходяться в обігу, кошти в грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які знаходяться на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові і банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетарних металах;

монетарні метали — золото і метали іридієво-платінової групи в будь-якому вигляді і стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів і лому з них.

Проте слід враховувати, що для інвестицій не в використовуються:

а) грошові кошти готівкою — юридичними особами, а також фізичними, які за законодавством України є суб’єктами підприємницької діяльності;

б) бюджетні кошти — без дозволу органу уповноваженого розпоряджатися цими коштами.

В Інструкції інвестиції поділені на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Ряд операцій, які здаються інвестиціями, насправді до них не належать. Так, не є інвестиціями:

· операції резидентів з перерахунку коштів на утримання власних представництв (філій) за кордоном згідно з їх кошторисом витрат (за винятком придбання за кордоном нерухомого майна);

· оплата членських (вступних) внесків в іноземних (міжнародних) організаціях та установах, включаючи оплату участі в міжнародних системах транспорту, телекомунікацій і зв’язку тощо;

· оплата страхових і медичних послуг;

· відкриття рахунків в іноземних банках.

Порядок здійснення згаданих операцій визначається іншими спеціальними нормативними документами.

До інвестиційної діяльності не належать також створення й функціонування дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями.

Для здійснення всіх видів інвестицій (незалежно від термінів і сум) резиденти обов’язково попередньо отримують індивідуальну ліцензію. Робити навпаки, тобто спочатку здійснювати інвестицію, а потім просити ліцензію, не рекомендується. За Інструкцією в такій ситуації НБУ ліцензію видавати не буде.

Для отримання ліцензії резидент-юридична особа або фізична — суб’єкт підприємницької діяльності подає до відповідного обласного управління НБУ за місцем державної реєстрації такі документи:

1) лист-звернення на ім’я Голови НБУ, де вказує мету, терміни і суму інвестиції;

2) нотаріально завірені копії свідоцтва про державну реєстрацію резидента — юридичної особи (або свідоцтва про реєстрацію резидента -фізичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності), а також статуту і засновницького договору з доповненнями і змінами, зареєстрованими в установленому порядку (якщо законодавство України передбачає обов’язкову наявність таких документів);

3) згоду відповідного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, уповноваженого управляти майном, що належить державі, на здійснення резидентом інвестиції (для підприємств, організацій та установ з частковою або повною державною формою власності);

4) нотаріально завірені копії угод (контрактів) резидентів з іноземними партнерами про здійснення резидентами інвестиції (мовою оригіналу, а також завірений переклад на російську або українську мову) з обов’язковим зазначенням банківських реквізитів сторін;

5) легалізовану копію документа про реєстрацію об’єкта інвестування за кордоном (витяг з торговельного, банківського або судового реєстра і т.п.) і його засновницьких документів. Якщо законодавством країни інвестицій передбачено інший порядок (підтверджений відповідним легалізованим документом) реєстрації об’єкта інвестицій, за яким спочатку вимагається перерахування коштів і тільки після цього здійснюється реєстрація об’єкта інвестування, то розгляд документів резидента може здійснюватися без їх подання. При цьому НБУ у виданій резиденту ліцензії вказує порядок подання документів, котрі підтверджують (після дозволеного ліцензією перерахування коштів за кордон) реєстрацію об’єкта інвестиції;

6) відомості про назву банка-нерезидента і його місцезнаходження, реквізити розрахункового рахунку, на який здійснюється переказ валютних коштів;

7) документ, який підтверджує оплату за видачу ліцензії. На відміну від вказаних суб’єктів фізична особа, не зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності, для отримання ліцензії, подає до відповідного обласного управління НБУ (за місцем реєстрації в податковому органі як платних податків) наступні документи:

а) заява за формою;

б) документи, передбачені пунктами 4,5, 6 і 7 попереднього абзацу. Під час здійснення фінансових інвестицій резидент, крім названих документів, повинен подати легалізовану копію проспекта емісії об’єкта інвестиції, засвідчену відповідним контролюючим органом країни-емітента.

Рішення за поданими документами приймається не пізніше як за 45 днів. За цей час може прийнятися рішення як про видачу ліцензії, так і про її відмову. Підставою для відмови у видачі ліцензії є:

а) відсутність документа (документів), що вимагаються;

б) невідповідність поданих документів вимогам чинного законодавства України;

в) виявлення в поданих документах недостовірної інформації;

г) порушення проти заявника справи про банкрутство;

д) заборона або обмеження щодо іноземних інвестицій, передбачених чинним законодавством України і /або країни інвестиції.

Після отримання індивідуальної ліцензії здійснюється інвестиція. При цьому звертається увага на суму інвестиції у вигляді іноземної валюти, що вивозиться власником ліцензії через митний кордон України, яка разом з витратами на перебування за кордоном не може перевищувати загальних розмірів, визначених нормативними актами, котрі регулюють порядок переміщення іноземної валюти, що вивозиться через митний кордон України, не заміняє дозволу на вивезення за кордон іноземної валюти готівкою (чеками).

Після фактичного здійснення інвестиції власник ліцензії звітується про неї. Протягом тижня після цього до обласного управління НБУ надсилається повідомлення про фактично здійснену інвестицію. Обласне управління в свою чергу, після отримання такого повідомлення в десятиденний термін надсилає копію відміченого повідомлення податковій інспекції за місцем реєстрації власника ліцензії як платника податків для організації контролю за операціями, пов’язаними із здійсненням інвестиції.

Інвестор, здійснюючи свою діяльність, має знати, що видана йому ліцензія в окремих випадках може анулюватися. Підставою для цього є: v

а)порушення власником ліцензії її умов, вимог чинного законодавства України;

б) письмова відмова від здійснення інвестиції;

в) припинення інвестиції;

г) встановлення факту подання резидентом документів для отримання ліцензії, які мають явно недостовірну інформацію.

Анулювання виданої ліцензії тягне за собою повернення резидентом в Україну, в терміни визначені НБУ, всіх інвестованих за кордон, згідно з ліцензією коштів та отриманих від інвестиції доходів (прибутків).

Використання валютних цінностей для інвестування за кордон без наявної індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою адміністративну або карну відповідальність згідно з чинним законодавством України. Разом з тим, згідно з Декретом за здійснення такої операції, до порушника Національним банком застосовується штраф в розмірі еквівалентному сумі вказаних валютних цінностей, перерахованих у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій.

Розвитку масштабної зарубіжної інвестиційної діяльності мають сприяти процеси транснаціоналізації з урахуванням рівня ефективної спеціалізації та кооперації в науково-технічних і виробничих сферах різних галузей економіки. Є реальні передумови формування транснаціональних, насамперед, українсько-російських промислово-фінансових груп (ПФГ)[1].

Зрозуміло, що створення і особливо функціонування українсько-російських ПФГ багато в чому залежатиме від узгодження принципових положень законодавчого регулювання таких ПФГ на національному і міжнародному (двосторонньому) рівнях.

У Росії процес створення фінансово-промислових груп є елементом довгострокової державної політики, що проводиться національною фінансово-промисловою елітою. За останні три роки розроблено і введено в дію декілька послідовних нормативно-правових актів: Указ уряду «Про міри по реалізації промислової політики при приватизації державних підприємств» (1992 p.); Указ уряду «Про створення фінансово-промислових груп в Російській Федерації» (1993 p.); Постанова уряду «Про затвердження положення про порядок ведення реєстру ФПГ» (1994 p.); Постанова уряду «Про програму сприяння формуванню ФПГ» (1995 p.). Із введенням в дію закону Російської Федерації «Про фінансово-промислові групи» практично завершено створення системи регулювання великих фінансово-промислових альянсів, здатних стати лідерами національної економіки.

В Україні результатом діяльності у цьому напрямі є «Положення про фінансово-промислові групи» (Указ Президента України від 27.01.1995 p.) та Закон України «Про промислово-фінансові групи» (прийнятий Верховною радою у листопаді 1995 p. і відхилений Президентом у грудні цього ж року). Між законодавчою та виконавчою гілками влади з цього приводу є суттєві протиріччя (стосовно пільг ПФГ, місця і ролі банківського капіталу, участі російських банків і підприємств в Україні тощо), але в цілому формується відповідна нормативно-правова база, де визначаються сутність, структура, порядок створення і діяльності ПФГ, в тому числі транснаціональних.

У цьому контексті важливо комплексно оцінити як сам феномен створення ПФГ в структурі економіки України, так і передбачати можливі наслідки їх діяльності. З одного боку, при неупередженому підході можна виділити переваги об’єднання банківських і промислових структур:

· можливість цільового фінансування пріоритетних сфер і галузей національної економіки;

· сприятливі умови розробки на паритетних засадах нової техніки і технології, підвищення конкурентоздатності продукції;

· завантаження потужностей вітчизняних підприємств, збереження традиційних і створення нових робочих місць;

· збереження традиційних ринків збуту продукції українських підпри­ємств, можливість «транснаціонального виходу» на нові зарубіжні ринки;

· забезпечення промисловості і населення товарами місцевого виробництва;

· орієнтоване на національні виробничі пріоритети залучення іноземного банківського і підприємницького капіталу.

З іншого боку, діяльність ПФГ може породити проблеми, пов’язані із:

· монополізмом у окремих життєво важливих для України галузях, що негативно вплине на обмежені можливості місцевих споживачів;

· уповільненням структурного оновлення державних підприємств, які, отримавши пільги у ПФГ, можуть втратити стимули для підвищення ефективності своєї діяльності;

· пільгами ПФГ, які будуть стимулювати експорт і можуть породити дефіцит у країні на ту чи іншу продукцію;

· можливістю направляти доходи ПФГ за межі України, зокрема, за рахунок маніпуляції цінами на проміжну продукцію;

· виникненням умов для відродження неефективної системи забезпечення, що діяла в умовах централізованого планування, коли ПФГ отримають функції, притаманні міністерствам.

В цілому створення українсько-російських промислово-фінансових груп є спробою сформувати відносно невелику кількість крупних усталених і конкурентоздатних альянсів для каталізації диверсифікованих інвестиційних потоків у пріоритетні напрями промислово-економічного зростання.

Слід відзначити, що у світовій практиці важко знайти достовірні докази значної активізації інвестування і різкого економічного зростання за рахунок створення спеціального законодавства по формуванню крупних фінансово-промислових альянсів. Однак очевидною є тенденція до об’єднання банківського капіталу і можливостей промислових підприємств. Треба зважено прийняти до уваги той факт, що, використовуючи потенціал фінансової олігархії для подолання інвестиційної кризи у промисловості, держава так чи інакше повинна створювати умови для реалізації ініціатив великого бізнесу.

На наш погляд, Україна лише через власні транснаціональні структури — ресурно-технологічні (металорудні, агропромислові), техніко-технологічні (літакобудування, аерокосмічна техніка судобудування) і транспортно-інфраструктурі може ефективно інтегруватися у міжнародні товарні і особливо фінансово-інвестиційні ринки. Зважаючи на можливий негативний вплив ФПГ на економіку, що знаходиться в перехідному стані, необхідна відповідна селективна, очевидно досить жорстка, державна політика, орієнтована на формування ТНК.

Свого вирішення потребує проблема втечі капіталу з України, котра має два аспекти: кількісний і якісний. По-перше, капітали, які вилучено із знекровленої економіки країни, починаючи з моменту проголошення незалежності, вимірюються по-справжньому значними показниками (загалом біля 20 млрд дол.). По-друге, під втечею капіталу з України слід розуміти не тільки його нелегальний вивіз, але й більш широкі за своєю природою процеси згортання підприємницької діяльності, зокрема й іноземними структурами, які вивозять за межі держави не лише отриманий прибуток, а й вилучають кошти із статутних фондів.

Дуже низьким залишається рівень повернення прибутку у вигляді інвестицій у більшості місцевих компаній. Важко переконати будь-якого іноземного інвестора вкладати капітал в українську економіку, якщо місцеві бізнесмени віддають перевагу неповерненню своїх прибутків від експорту до власної країни і власного бізнесу. Необхідно в цьому зв’язку нагадати про досвід Індонезії, де після приходу до влади генерала Сухарто було створено необхідні умови для повернення із-за кордону понад 50 млрд дол. протягом року у вигляді інвестицій. Це було нелегко зробити, але індонезійській уряд мав достатньо мужності та мудрості, і їм вдалося це зробити. Найімовірніше, що українці не мають такої кількості грошей за рубежем як індонезійці. Але сума, яка може бути повернена за певних умов, набагато перевищує іноземні інвестиції в українську економіку за останні 5 років. В Україні до цього часу не визначена офіційна позиція з цього життєво важливого питання.

Актуальною є модифікацію режиму контролю за експортом капіталу і поверненням валютної виручки в напрямку створення умов для легального вкладення капіталу за кордоном з метою створення зарубіжних збутових і сервісних мереж.

Читайте також:

1. I. Соціалістична течія в українському визвольному русі
2. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
3. III. Капітальні інвестиції
4. III. Українські ліберальні партії.
5. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
6. IV. НС у природному середовищі та інших сферах життєдіяльності людини
7. V. Постанови Пленуму Верховного Суду України
8. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
9. VI. Накази Генерального прокурора України
10. А. Підготуйте і запишіть висновки-рекомендації для автора, який перекладає текст з російської мови на українську.
11. А. Правобережну Україну.
12. А/. Верховна Рада України.

Переглядів: 322