Мета, зміст та основні чинники виховання

Народ і виховання — ці два поняття взаємопов'язані, не існують одне без одного. В історії людства так повелося, що кожен народ передає свій суспільний та соціальний досвід, духовне багатство як спадок старшого покоління молодшому. Саме так створюється історія матеріальної і духовної культури нації, народу, формується самосвідомість. Народ завжди виступає вихователем молодого покоління, а виховання при цьому набуває народного характеру. Тільки народне виховання, зауважував К.Д. Ушинський, є живим органом в історичному процесі народного розвитку, таке виховання набуває надзвичайної впливової сили на формування національного характеру, національної психології людини.

«Чи дивно після цього, що виховання, створене самим народом і побудоване на народних засадах, має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях...» (К.Д. Ушинський).

Перлини виховної мудрості народу, невичерпна своєрідна скарбниця форм і засобів народного виховання становлять золотий фонд народної педагогіки, одного з чинників колективної народної творчості. Вплив виховання на формування особистості народ розглядає як важливий чинник, що визначає долю людини.

Педагогічні погляди народу на виховання складалися без професійної педагогічної підготовки. Народ по зернині відбирав усе краще, що відповідало його ідеалу виховання справжньої людини. Народ мав усталені поняття про суть, мету, завдання, прийоми, методи і засоби виховання, основні чинники формування особистості, напрями навчання і виховання дітей. Народ завжди правильно уявляв суть виховання: «Виховання — безцінне багатство», «Дитина - дорогоцінність, а ще більша дорогоцінність — її виховання». Виховання українська народна педагогіка розглядає як першу суспільну потребу: «Камінь шліфують, а людину виховують».

Найкращим майстром народ вважав того, хто виховав розумну і добру людину. Народ вірив у силу виховання.

В українській народній педагогіці слово «виховувати» має досить довгий синонімічний ряд: няньчити, колихати, годувати, леліяти, доглядати, бавити, пестити, викохувати, учити, научати та ін.

Не ти ж мене колихав, не ти ж мене няньчив.

Годувала, леліяла, потіхи ся надіяла.

Як бавитимеш дитину, так вона і ростиме.

Викохав дитину в добру годину.

Пригоди учать згоди.

У Т.Г. Шевченка:

А мати хоче научати,

так соловейко не дає.

З давніх-давен в Україні передається народна настанова: «Якщо твої плани розраховані на рік - сій жито, якщо на десятиліття - саджай дерево; якщо на віки - виховуй дітей».

На думку народу, головною причиною занедбаності виховання є відсутність вимогливості до дітей, потакання їхнім примхам. «Причина - у батькові, а результати - у дітях. М'якосердий батько - сину воля». Народ розумів природу дитячого вередування: «Чого дома нема, того дитина і просить». Розуміючи дитячу психологію, народ помітив: «Діти лякають батьків своїм плачем, а старики - своєю смертю», «У домі, де діти, бувають і злодії», «Сміх без причини - ознака дурного виховання».

Усвідомлюючи причини невихованості, народ визначив своє ставлення до перевиховання дітей: «Невихованість - виліковна хвороба, а дурість — безнадійна», «Навіть у потоптаній траві розквітають квіти». Виховання дітей — складний процес. Виховувати дітей не так-то й легко: «Малі діти — малий клопіт, а підростуть - буде великий», «Легше нанизати на нитку цілу мірку пшона, ніж виховати одного сина».

У результаті багаторічних педагогічних пошуків визрівали народні уявлення про основні чинники (фактори) формування особистості. Великого значення народ надавав чинникам спадковості, середовищу (взаємини в сім'ї, розпорядок життя, побут, звички, традиції, матеріальне становище, побутові умови), вихованню.

Велику роль у вихованні відіграють природні задатки, тому народ вважає: «Кожна пташка свою пісню співає і своє гніздечко має», «Соловей може вирости у воронячому гнізді, але каркати не навчиться», «Яке коріння, таке й насіння», «Від лося - лосята, від свині - поросята». Популярні у народі вирази: «Викапаний батько» або «Чисто тобі матінка». Народ правильно показав значення середовища у вихованні: «Одна диня поряд з іншою змінює свій колір», «Як зайдеш між реп'яхи, то реп'яхів і наберешся», «Як у сім'ї згідливе життя, то виросте і дитя до пуття», «З ким поведешся, від того й наберешся».

Особливо народна педагогіка акцентує увагу на домашнє оточення, уклад життя родини. Сім'я позитивно впливатиме на дітей, якщо в ній панує дух єдності. Чітко визначився у народних уявленнях такий могутній чинник формування особистості, як виховання прикладом: «Добрий приклад кращий за 100 слів», «Бурчання наскучить, приклад научить», «Приклад кращий за правило ».

Народ упевнений, що формування людини залежить насамперед від виховання: «Що виховаєш, те й матимеш», «І у дурних батьків бувають розумні діти», «Здібності від народження — тільки половина, інша половина - виховання».

Усі чинники формування людини народна педагогіка розглядає у взаємозв'язку.

Основну мету виховання народна педагогіка вбачає в тому, щоб підготувати коленого до життя і праці, навчити людяності, доброти, дружби, милосердя, технології здорового спілкування, злагоди, колективізму, гуманності. Народ прагнув навчити кожного бути людиною: «Дивись - не забудь: людиною будь». Народ висловлює бажання мати добрих дітей. «Добрі діти - спокійна старість, лихі діти - старість стає пеклом». Народна педагогіка прагнула розкрити життя, а водночас висувала потребу всебічної підготовки до нього: «Життя прожити - не поле перейти», «Вік ізвікувати - не пальцем перекивати».

Мету і зміст виховання диктують життя і конкретні умови життєдіяльності трудової людини.

Зміст виховання в народній педагогіці - це весь процес формування особистості й підготовка ЇЇ до активної участі у виробничому, суспільному й духовному житті. У конкретнішому вираженні зміст виховання охоплює формування морального обличчя, інтелектуальний і фізичний розвиток, прищеплення працьовитості, естетичних смаків. У народній педагогіці зміст виховання охоплює піклування про здоров'я, фізичний розвиток, передачу знань, умінь та навичок, привчання до організації домашнього побуту, забезпечення професійної обізнаності, підготовку до сімейного життя, формування духовного світу.

Народна педагогіка розглядає виховання в динаміці. Це пов'язано з віком, досвідом, силами і можливостями дітей: «Малі діти не дають спати, а великі - дихати», «Гни дерево, поки молоде, вчи дитя, поки мале».

Народна педагогіка не залишила поза увагою труднощі виховання підлітка: «У підлітка розум і серце часто не в ладу».

Народна педагогіка підкреслює складність психіки людини, в яку повинен заглибитись вихователь: «Чужа душа - темний ліс», «Щоб людину взнати, треба з нею пуд солі з'їсти», «У тихому болоті чорти водяться».

Виховання слід розпочинати з моменту народження дитини: «Перший крок виховання йде з першим криком дитини».

Виховання — це єдина система, в якій все пов'язано і взаємо-зумовлено, в якій одна ланка доповнює і породжує іншу: «Посієш вчинок - пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер - пожнеш долю».

Народна педагогіка твердить, що добрий вихователь вимогливо ставиться до вихованця: «Дитині волі не давай», «Розумний батько сина спитати не соромиться», «Гарна мазана паляниця, а не дитина».

Не можна потакати дітям: «Хто дітям потакає, той сам при-читає». Треба додержуватись єдності вимог у вихованні: «У семи няньок дитина без ока», «Де багато няньок, там дитя каліка».

Вимогливість народна педагогіка розглядає як вищий ступінь поваги.

Основними критеріями визначення рівня вихованості є вчинки, поведінка, дії людини: «На дерево дивись, як родить, а на людину - як робить».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Українська педагогічна деонтологія	\|	Засоби та метоли виховання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.062 сек.