Народно-педагогічні вимоги до організації трудового виховання дітей

На другому етапі трудового виховання діти ставали активними помічниками батьків у більш широкому колі трудової діяльності. Народна педагогіка націлює на те, щоб підлітки були помічниками не тільки в праці, а й разом з батьками готувалися і відзначали традиційні трудові свята, які славлять працю, її результати, звеличують трударя. Народна педагогіка прагне дати на цьому етапі всебічну трудову підготовку. До організації праці вона висуває конкретні вимоги:

1. Подбати про вдалий початок праці («Добрий початок - половина справи»).

2. Працювати енергійно, зосереджено, не поспішаючи і не відволікаючись («Хто спішить - той людей смішить», «Коли почав орати, то в оспішку не грати»).

З.Бути витриманим, наполегливим, організованим, не лякатися труднощів («Доки не упріти, доти не вміти», «Вовків боятися - у ліс не ходити»).

4. Доводити справу до кінця («Кінець - справі вінець»).

На цьому етапі батьки намагалися дати дітям певну професійну підготовку. Крім навичок хлібороба, вони дбали також про навчання дітей ткацтва, столярства, ковальства, кравецтва, мулярства, бондарства, гончарства, риболовства, мисливства, чинбарства, вишивання, килимарства, плетіння, художньої обробки дерева і металу, ювелірства (популярні в Україні промисли і ремесла). Профорієнтація дітей починалася з 6-7 років.

Остаточне формування трудівника припадає на завершальний етап трудового виховання. На цьому етапі розпочиналась цілком самостійна трудова діяльність, відбувалося остаточне професійне утвердження.

Народна педагогіка вважає, що найкраща спадщина, яку залишає людина по собі, - її справи. Народу має прекрасну традицію — називати іменами людей те добре, що вони виплекали своїми руками: «Степанів сад», «Василева криниця», «Терещенська», «Кулішивщина», «Лобасівщина», «Трофименків сад»).

Народ цінить і шанує хліб над усе: «Без хліба - не до обіда», «Без хліба - худа бесіда», «Коли є хліба край, то й під вербою рай», «Хліб - батько, вода - мати».

Один із найбільш поширених злаків народ назвав житом на знак пошани і на честь життя: «Як хочеш жити, то сій жито». Колядники вітають словами: «Сійся, родися, жито, пшениця!». Хліб — джерело життя, він приносить достаток і радість («Хліб на столі, то й стіл - престіл, бо як хліба тільки трошки, то й стіл - дошка»).

Люди кажуть: «хліб насущний» (вкрай потрібний), «заробляти на хліб» (мати на прожиття), «хліб у руках» (мати засоби на існування), «не з одної печі хліб їв» (багато пережив).

Дітей учили берегти хліб, з повагою ставитися до нього і до зерна як символів добробуту й трудової доблесті. Дітям постійно нагадували, що в хліб вкладена мозолиста праця людини, зневажати яку не можна.

Шанобливе ставлення до хліба народ утверджував на всіх святах та урочистостях.

Радощі й печалі хлібороба завжди були пов'язані з хлібом, він турбувався про врожай, його вирощування: «Грім гримить - хліб буде родить», «Кинь ячмінь в болото — вбере тебе в золото», «Посій в пору, будеш мати зерна гору», «Ранній пар родить пшеничку, а пізній — метличку», «Як зелене жати, то нічого не мати», «На чорній землі білий хліб родиться».

Незважаючи на всі старання, люди часто залишалися без хліба, голодували. Безхліб'я породило такі вирази: «Ані печі, ані лави, і на столі нема страви», «Ні хліба, ні солі, і сам бурлак у неволі», «Не спиться - хліб сниться», «Багато маю - аж три клуні хліба: в одній - мак, друга стоїть так, а в третій миша з розуму зійшла, бо їжі не знайшла». Не одна мати-біднячка з болем віддавала свою дитину в найми до багатіїв зі словами: «Ти, синку, підріс, і сам кусень хліба мусиш заробляти». Народна педагогіка прищеплює любов до землі, навчає любити її всією душею багатим арсеналом засобів: фольклором, прикладом дорослих, залученням дітей з раннього віку до землеробської праці.

Усе найцінніше йде від землі. З нею народна педагогіка пов'язує заповітні мрії і сподівання. У мовній скарбниці нашого народу багато крилатих виразів, в основу яких лягло слово «земля»: «земле моя, всеплодющая мати», «будьте здорові, як вода, а багаті, як земля», «врости в землю», «відірватись від землі», «втоптати в землю», «хай земля буде пухом», «не чути землі під собою», «сіль землі», «ніби провалилася крізь землю», «немов виріс з-під землі».

Завдяки розуму, винятковій працьовитості, ощадливості, таланту наш народ створив власну землеробську і хліборобську цивілізацію, найблагороднішу з усіх цивілізацій.

Наш народ-трудівник виховував дітей-трудолюбів. Нероби зустрічалися рідко, а якщо десь і зустрічалися, то вважалися неповноцінними людьми, були загальним посміховиськом, об'єктом глузування. Ледарі, гультяї, нероби зазнавали дошкульної критики в усіх жанрах фольклору: «Лінивому все ніколи», «Ледачому завжди важко», «Ховається від роботи, як собака від мух», «їсть за вола, а робить за комара», «З ледарем поведешся — горя наберешся», «Не мудруй багато, а працюй завзято», «Язик діє, та рука не вміє», «Бракороб і нероба - одна хвороба», « Ледаще на сміття годяще»:

Вася в танці на гулянці

Наче парубок як слід,

А як вийде на роботу –

Не то баба, не то дід.

Анекдот: «Ох і стомився ж! Цілу ніч снилося, що на косарці працював. Доведеться тепер вдень відпочивати».

Народна педагогіка дає високу оцінку в трудовому вихованні українським толокам, звичаям вшанування праці та трудівника, трудовим святам (свята першого снопа, першої борозни, урожаю, очищення джерел, квітів, хлібороба, інші календарні професійні свята).

Відмітною рисою громадського побуту в Україні були толоки як засіб виконання таких видів робіт, які один селянин просто не міг виконати; допомоги господарствам вдів, одиноким старим людям та, врешті-решт, як форма взаємодопомоги.

Люди розуміли необхідність виконання робіт толокою, кожен вважав за громадський обов'язок відгукнутися на прохання господаря, який потребував допомоги. До посильної участі в толоках залучалися і діти. За участь у толоці господар не платив. Коли робота завершувалася, господар і господиня старалися приготувати гарний обід. Толоки були різні за змістом і призначенням: перевезення купленої хати, молотарки, дубового валу, будівельних матеріалів, зорювання й засівання поля, збирання врожаю, будівництво хати, косовиця зернових і лук, зимова молотьба хліба, будівництво доріг, мостів, церкви, школи тощо.

Українські толоки - це не тільки засіб виконання різноманітних видів робіт, це і засіб трудового виховання в педагогіці народу.

У народі застерігають: «Якщо хочеш мати в своїй сім'ї виродка, дай синові чи дочці все, що вони хочуть, і позбав їх потреби працювати. Виродок буде готовий». Любов до праці, вміння працювати головою і руками є найкращою спадщиною, яку можуть залишити батьки своїм дітям. Люди праці бачили в дітях майбутніх спадкоємців, помічників і годувальників, майбутніх справжніх громадян, майбутнє народу і своєї батьківщини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Завдання трудового виховання, його основні етапи і засоби	\|	Література для самостійного опрацювання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.