• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Завдання трудового виховання, його основні етапи і засоби

Народна педагогіка визначає завдання трудового виховання: під­готовка до праці, виховання любові до праці, до людей праці, виховання шанобливого ставлення до хліба, землі, виховання прагнення жити плодами своєї праці, шани праці інших, форму­вання трудової моралі, виховання трудової ініціативи, наполег­ливості, трудової творчості, бережливості та ощадливості.

До праці закликають обрядові пісні: «Ори, синку, цюю нив­ку. Та посієм пшениченьку». Ідеєю праці пройнята ціла низка народних казок, прислів'їв: «Роботящі руки гори вернуть», «Бджо­ла мала, а й та працює», «Лежачого хліба ніде нема», «Без діла жити - тільки небо коптити».

У народній педагогіці праця - головний критерій оцінки гід­ності людини:

«Не дивися, парубочку, на рясні спідниці,

А дивися, чи помиті у хаті полиці».

«Не в тім хороша, що чорноброва,

а в тім, що діло робить».

Праця - життєва потреба кожної нормальної людини. Чес­ною може бути тільки людина праці: «Той може правду говорить, хто змалку завжди в труді горить». Народ кличе цінувати, берег­ти результати праці: «Зароблена копійка краща за крадений карбованець». «Не вчись, котку, красти, а вчися робити, черевич­ки шити», - співає мати над колискою дитини.

Дбаючи про всебічну трудову підготовку, селянська сім'я вва­жала своїм обов'язком навчити сина орати, сіяти, косити, моло­тити, виготовляти знаряддя праці, домашні речі, ремонтувати садибу, а дочку - доїти корову, доглядати свійських тварин, пек­ти хліб, готувати їжу, прати і лагодити білизну та інший одяг, шити, вишивати, прясти, плести, виконувати ряд сільськогоспо­дарських робіт. Не залишилася поза увагою народу професійна підготовка: «У ремісника золота рука». Поширеним в Україні була профпідготовка з участю народних умільців, майстрів, реміс­ників. В Україні плекались професійні династії (бондарі, ковалі, теслі, шевці, гончари та ін.).

Наш народ говорив про тягар підневільної праці, її безрадіс­ність, безперспективність: «Бідному в житті тільки робота і ско­рбота», «Хто робить, голий ходить», «Не літа зсушили тіло, а від праці помарніло», «Заробив у пана плату - з чотирьох дощок хату».

Народ боровся за творчу, вільну, радісну працю.

Народна система трудового виховання струнка й багатогран­на. Українська етнопедагогіка однаково високо цінить працю -як фізичну, так і розумову.

В українських трудових родинах працювали усі без винятку, крім важкохворих. За розпорядком робіт стежив батько. Він щодня за вечерею підсумовував, що зроблено протягом дня, та давав завдання кожному члену сім'ї на день наступний. Зміст і характер праці в трудовій родині відповідали потребам і умо­вам соціально-економічного життя, а трудове виховання здійс­нювалось через безпосереднє залучення дітей до праці батьків.

При цьому зберігалась наступність, зумовлена віком дітей. Здій­снюючи трудове виховання, українська етнопедагогіка враховує вікові, статеві особливості дітей.

Трудове виховання у народній педагогіці умовно ділиться на три етапи:

• вступний (ігровий) - 2-7 років;

• допоміжний (визначальний) - 7-15 років;

• основний (завершальний) - 15-20 років.

На першому етапі дитина набуває певної самостійності (у їжі, роздяганні, вмиванні), засвоює правила користування предмета­ми, елементарні норми поведінки. Дитина залучається до праці психологічно, засвоюючи слова «праця», «працювати», «робити». Допомагають у цьому колискові пісні, пестушки. У народній пе­дагогіці є цілий цикл колискових пісень про котика. Вони за­кликають його до праці - дитину колисати, дрова рубати, грядку копати, рибку ловити, піч топити, шити, молотити.

«Не вчись, коте, красти,

А вчись, коте, роботу робити.

Бери ціп, іди на тік

Жито молотити», —

співає мати над колискою дитини.

Хто сумлінно працює, одержує нагороду й пошану від людей. Дружну, наполегливу працю славить пісня, яка широко побуту­вала в українській народній педагогіці.

Бабуся не хоче продавати бичка, бо він багато працює - годує курей, свиней, вимітає хату й сіни та ще й мудрий (пісня «Та продай, бабусю, бичка»).

На основі зазначеного вище дитина доходить висновку: якщо на світі працює все живе, то й вона мусить працювати. У бага­тьох колискових піснях мати, звертаючись до сина чи доньки, висловлює надію, що з них будуть гарні трудівники. Материнські слова вселяють у свідомість дитини надію, що вона, вирісши і навчившись працювати, буде матір і батька годувати в старості.

Праця як могутній чинник виховання є в багатьох інших ви­дах і жанрах українського фольклору: казки, загадки, легенди, міфи. Зокрема, у народних казках змальовані працьовиті, розумні, чесні, правдиві, скромні, доброзичливі люди, а ледарі — тупі; хваль­куваті, брехливі, жорстокі, з черствим і холодним серцем.

Тема працелюбності представлена широко в українських за­гадках (трудовий процес, господарський реманент, знаряддя, ре­зультати праці).

Народна педагогіка не тільки проголошувала обов'язок пра­цювати, а й втілювала його на практиці. Уже з перших кроків дитина залучалась до самообслуговування, господарсько-побуто­вих потреб, догляду за рослинами і тваринами, рукоділля.

Засобом трудового виховання в народній педагогіці виступає гра. У грі діти найчастіше відтворювали те, що спостерігали в родинному колі. Народна педагогіка послідовно обстоює потребу раннього залучення до посильної праці. Це відповідає природже­ному прагненню людини щось робити, діяти. З приводу цієї муд­рої народної традиції В.О. Сухомлинський писав: «Народна пе­дагогіка знає, що дитині посильне і що непосильне, знає, бо в ній органічно поєднується життєва мудрість з материнською і бать­ківською любов'ю. Народна педагогіка не боїться того, що праця втомлює, вона знає, що праця неможлива без поту й мозолів».

Таким чином, провідними методами етнопедагогіки на пер­шому етапі трудового виховання є: показ, спостереження, повід­омлення елементарних знань про працю, зосередження уваги ди­тини на трудовій діяльності, формування позитивних емоцій, при­клад дорослих, старших членів сім'ї.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. II. Основні засоби
3. II.3. Основні способи і прийоми досягнення адекватності
4. III. Етапи розробки програмного забезпечення
5. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
6. L2.T4/1.2. Засоби безперервного транспортування матеріалів. Транспортери.
7. L2.T4/1.3. Засоби дозування сипучих матеріалів.
8. L3.T4/2. Засоби переміщення рідин.
9. V Засоби навчання
10. V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
11. V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
12. V. Завдання.

Переглядів: 3674