Народна характеристика дітей та вікова періодизація

Українське дитинознавство дає вичерпну психолого-педагогічну характеристику дітям кожного віку.

Новонароджена дитина — пискля, муляточко, пискляточко.

Дитині шість тижнів — характеризуються дії дитини: «їсть першу кашу», «плакса», «гуляка», «сміюн», «плазунчик», «дибунець», «сокотун», «белькотун», «мовчун» та ін.

Дворічна дитина - «стригунець», «друга каша», «друге літо». Дитина повинна як слід ходити і говорити. Розпочинається справжній розумовий розвиток засобами казок, загадок, дражнилок. Дволітки швидко схоплюють усе почуте і побачене.

Трирічна дитина - повністю віддається іграм, розвагам, «пічкур», «третяк», «гулячок», «третє літо», «третя каша». Дуже любить гостинці, охоче купається. Діти схильні до пустотливих насмішок і жартів, ретельно копіюють старших.

Дівчатка у своєму розвитку випереджають хлопчиків.

Чотирирічна дитина — «четвертак», «четвертачок», «четверта каша», «гульвіса», «метунець», «жевжик», «жирун» (пустун). Діти цього віку дуже рухливі, сміливі, прудкі. Вони розумніші й самостійніші. Не беруть якого-небудь гостинця, а замовляють наперед те, що вони хочуть. З інтересом чотирирічні сприймають фольклор, захоплюються дражнилками, дуже довірливі, водночас категоричні, знають домашні звичаї, активно підключаються до сімейних турбот, але ненадовго.

Потяг до вуличних ігор та розваг дуже великий. Вміють проявляти свій характер. Спостерігається прояв критичності.

П'ятирічна дитина - «п'ятиліток», «п'ятак», «підпасочок», «беззубко».

Коли дитині виповнювалося шість років, у день її народження здійснювали обряд «постригу»: хлопчиків під чоловічу стать, а дівчаток - під жіночу.

Перехід у підлітки супроводжується проявом інтересу до протилежної статі. Підліток - не дитина, але ще й не дорослий.

Широковідомим є вислів про те, що «в підлітка розум і серце часто не в ладу». Він свідчить, що народ, батьки тонко розуміли складнощі й суперечливості підліткового віку. Народ поступово виробляв у підлітків готовність виконувати вимоги, які висуваються до дорослих. Це відбувалося шляхом участі підлітка в різних видах трудової діяльності членів сім'ї, коли він орієнтується на дорослих - батьків, старших братів і сестер - як на взірець для наслідування. На плечі підлітка покладалась значна частина домашніх справ. Він починав замислюватись над питаннями, пов'язаними з вибором свого місця в житті, майбутньої професії. На процес формування особистості підлітка значною мірою впливає його контакт з ровесниками, а також самовиховання, яке стає в цьому віці досить активним.

В українському народному дитинознавстві найбільше уваги приділено психолого-педагогічній характеристиці дітей від народження до п'яти років. Такий підхід має свою об'єктивну основу. Народ емпіричним шляхом, завдяки багатовіковій виховній практиці дійшов висновку, що дитина найінтенсивніше росте і розвивається від народження до п'яти років. Цей віковий етап зумовлює хід подальшого виховання й поведінки дитини. Недаремно кажуть: «Від п'ятирічної дитини до дорослої людини тільки один крок. А від новонародженого до п'ятирічного - величезна відстань!». Батьки, матері, дідусі і бабусі шляхом щоденних спостережень інтуїтивно звертали увагу на виховання своїх дітей і онуків у ранньому віці, на виявлення їхніх нахилів і задатків. За народним переконанням, малу дитину карати не можна. Серед народу (гуцули) живе звичай визначати момент появи свідомості в дитини, кладучи перед нею одночасно монетку і ставлячи вогонь. Що візьме в першу чергу дитина?

Цей своєрідний спосіб випробовування на зрілість дає змогу визначити той момент у житті дитини, який можна й треба використати для виховання усвідомленого ставлення до етичних норм, формування вміння зіставляти предмети і явища, відрізняти добре від поганого.

В українців прийнято з ранніх років привчати дітей вітатися з людьми. Це розпочиналось і закріплювалось казками. Спільною характерною рисою всіх дітей є їхній природжений потяг до гри. Українська етнопедагогіка розглядає дитячу гру і народну іграшку як універсальні засоби формування особистості дитини в ранньому віці.

У наш час окреслилась тенденція до зниження дітності. Українська родина сьогодні має найнижчу народжуваність за всі часи її існування. Сьогодні на порядку денному — повернення дітності сім'ї, відтворення українського народу, нації, повернення батьківської педагогіки, повернення українського дитинознавства.

Народне дитинознавство не релікт і не якийсь екзотичний музейний експонат для замилування, а могутній виховний засіб, який треба активно і постійно використовувати, бо в ньому сфокусований згусток колективного розуму народу.

Добра обізнаність з дитинознавством свого народу ставить нас на рівень цивілізованих народів світу.

Народ каже: «Три нещастя є в людини: старість, смерть і погані діти. Старість неминуча, смерть невблаганна, а від поганих дітей, як і від пожежі в будинку, можна вберегтися, не допустивши помилок у їхньому вихованні». У цьому велика роль дитинознавства - скарбниці психолого-педагогічних знань народу про дітей. Поєднання здобутків народного дитинознавства з досягненнями сучасної науки в галузі вікової та педагогічної психології становить той ідеальний варіант сплаву відомостей і засобів, який у разі його належного осмислення та широкого застосування на практиці батьками, вихователями, вчителями забезпечить реальні можливості для докорінної перебудови родинно-громадського виховання, допоможе націлити його в народне національне русло, на етнізацію дитини, формування громадянина з власним національним обличчям, характером і психологією, історичною пам'яттю, патріотичними почуттями, людською гідністю, національною свідомістю та самосвідомістю.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сімейні звичаї й обряди, пов'язані з дитиною	\|	Література для самостійного опрацювання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.