• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поява держави є наслідком довгого, кілька вікового процесу, який і, поступово приводить до заміни однієї форми іншою.

Самі межі цього переходу від племені до держави встановити нелегко. На певному етапі плем’я, яке осіло на даній території, закріплює цю територію за собою і таким способом створює організацію державного типу. Вона має всі основні ознаки держави: територію, населення, що постійно перебуває на цій території, та владу, яка в межах цієї території підпорядковує собі цих людей. Саме в такому значенні ми говорили про наявність докласової держави – держави племінної бюрократії. Якщо вважати племінну бюрократію соціальним класом, тоді таку організацію можна розглядати як класову державу.

Виявлення причин виникнення держави багато в чому залежить від того, який соціальний інститут тлумачить цю державність. її сутність, призначення.

Необхідність появи держави здебільш пов’язується з появою у суспільстві нерівності серед його членів, його диференціацією на певні соціальні верстви (класи, страти), зміною форми і характеру зв’язків між ними та суспільством, якісними перемінами у суспільному виробництві, свідомості людей тощо.

Майже кожна з наведених причин відображає свій підхід до утворення держави – патріархальний, класовий, теологічний, договірний, психологічний, насильницький, органічний і т. д.

Виникнення держави в кожному окремому суспільстві зумовлене своєрідним «набором» цих причин, в свою чергу залежних від особливостей попереднього стану суспільства та його подальшого розвитку (кліматичних, географічних, етнічних, виробничих і т. д.). Крім того, виникнення і формування держави є суспільним процесом, який має свою історію та відповідні стадії, етапи становлення.

Із цієї точки зору доцільно розділити типову і нетипову державогенезу, розглядати виникнення держави і соціальне розшарування суспільства на верстви (класи, страти) як довготривалі суперечливі та взаємообумовлюючі процеси.

У теорії держави та права розглядають такі фактори виникнення держави: До економічних факторів державотворення належать: 1) три великих розподіли праці (виділення скотарства, відокремлення ремесла від землеробства, поява торгівлі); 2) зростання продуктивності праці шляхом вдосконалення знарядь праці; 3) виникнення приватної власності; 4) утворення класів і становлення економічного способу виробництва, заснованого на експлуатації, неекономічному примусі до праці.

До соціальних факторів державотворення відносяться: 1) соціальна і майнова диференціація населення; 2) перехід більшої частини населення до осілого способу життя; 3) збільшення густоти населення; 4) посилення соціальних протиріч між людьми з приводу майна, землі, власності і потреба їх врегулювання; 5) поступове ускладнення механізму соціального регулювання; 6) ускладнення соціальної організації суспільства.

До політичних факторів державотворення належать: 1) виникнення класів (соціальних груп) з різними інтересами; 2) неможливість функціонування в нових умовах родоплемінної організації суспільства; 3) потреба у регулюванні та вирішенні територіальних проблем; 4) воєнно-територіальна експансія і завоювання одних народів іншими, що створило умови для соціальної нерівності різних народів та реальні можливості відкритого присвоєння результатів чужої праці.

Таким чином, у нових соціально-економічних і політичних умовах родоплемінна організація суспільства функціонувати не могла. Вимагалась така організація, яка була б здатна зберегти і забезпечити дальший розвиток суспільства як цілісного організму. Проте новій організації потрібна була сильна нова влада з відповідними спеціальними органами і установами, людьми, які здійснювали б управлінські та організаторські функції, а також особливі групи озброєних людей для забезпечення зовнішнього захисту і внутрішньої стабільності суспільства. Такою особливі організацією і стала держава. Отже, держава виникла у процесі розкладу родоплемінного ладу і є наслідком переважно внутрішнього розвитку суспільства, що призвів до його соціальної диференціації, необхідності впорядкування суспільних відносин, забезпечення їх стабільного розвитку.

Для того, щоб науково дійти висновку, чи завершився перехід того чи іншого народу віл додержавного до державно організованого суспільства, зосередимося на ознаках держави, які відрізняють її від суспільної (публічної) влади первіснообщинного ладу.

Для регулювання різноманітних відносин, що виникали між людьми, застосовувалися соціальні норми. Людське суспільство, як і будь-яка складна система, може нормально функціонувати й розвиватися лише спираючись на певні правила, на основі яких обирається один із багатьох можливих варіантів поведінки певного суб’єкта. У суспільстві з часу його виникнення існують дві протилежні тенденції – організації та дезорганізації. В умовах їх дії збереження стабільності, відносної постійності, упорядкованості суспільства можливе шляхом соціальної регуляції, призначенням якої є підтримка суспільної дисципліни, організованості суспільства. Об’єктивна необхідність соціального регулювання випливає з самої суті людського суспільства, що складається з багатьох осіб, спільна діяльність яких породжує потребу погоджувати їх поведінку в усіх сферах суспільного життя. Регулювати (в соціальному житті) – означає цілеспрямовано упорядковувати, визначати поведінку людей і їх колективів, надавати їм напрям функціонування і розвитку. Мета соціального регулювання – приведення поведінки індивідів і їх груп у відповідність до об’єктивної закономірності, що діє в суспільстві, тобто досягнення оптимально можливої відповідності між діями суспільних законів і життєдіяльністю людей, в якій ці закони так чи інакше об’єктивуються. Кожній суспільно-економічній формації, поряд із загальними закономірностями соціального регулювання, притаманні і свої специфічні особливості, які проявляються в змісті, цілях, завданнях, формах і методах їх практичного втілення, обсязі та інтенсивності регулювання. Наприклад, у первіснообщинному суспільстві більш характерними були процеси саморегулювання, а з виникненням держави і права місце саморегулювання посідають процеси державно-правового регулювання.

Таке регулювання покликане забезпечувати порядок і стабільність у суспільстві. Регулювання відносин між суб’єктами здійснюється через: 1) установлення моделей поведінки людей, які повинні або не повинні здійснюватися, 2) визначення умов, за яких закріплена модель поведінки дозволяється або забороняється, чи 3) визначення суб’єктів, на які за цих умов поширюється певне правило, встановлене тією чи іншою нормою. Призначення соціальних норм полягає в упорядкуванні поведінки суб’єктів, що сприяє забезпеченню системності та певної передбачуваності суспільних відносин. Завдяки цьому учасники таких відносин можуть прогнозувати свою поведінку та поведінку інших суб’єктів у ситуаціях, передбачених у конкретних соціальних нормах. Вони регулюють ту поведінку, яка має соціальний характер, а тому пов’язана з взаємовідносинами між людьми, їхніми об’єднаннями, соціальними групами.

Суспільні відносини первісного суспільства регулювалися нормами первісної моралі, звичаями і традиціями, релігійними нормами та всілякими заборонами (табу).

Норми первісної моралі – це правила поведінки різних прошарків родоплемінної організації суспільства, що характеризували ставлення первісної людини до добра чи зла, правди чи несправедливості, культу поваги до пращурів, до слабших, хворих та знедолених.

Первісні звичаї – правила поведінки людей у первісному суспільстві, що історично складалися протягом довгого часу їх неодноразового застосування та увійшли у звичку первісних людей і здійснювалися цими людьми добровільно.

Первісні традиції – це різновид звичаїв, що характеризувалися певною програмою дій. Наприклад, традиційні види діяльності щодо: лікування хворих (вигнання духів); вирощування та збирання урожаїв (танець дощу); військових перемог (демонстрація трофеїв); прийняття у члени роду (одягнення спеціального одягу, виголошення присяг) тощо.

Релігійні норми – це правила поведінки первісних людей стосовно віри у їх богів чи одного бога (наприклад, віра у загробне життя, ритуали захоронення померлих тощо).

Первісні заборони (табу) – це такі правила поведінки людей, які забороняли певні дії первісній людині. Наприклад, заборони вступати у статеві зносини з дідами та бабами, батьками та дітьми, братами та сестрами тощо.

Гарантом їх дотримання здебільшого був не примус, а страх перед надприродними силами та богами. Для первісних людей звичай був пов’язаний із міфічною побудовою світу. Додержання звичаїв означало повагу до пращурів, дух яких постійно «спостерігає» за життям на землі. Будь-яке порушення звичаїв могло призвести до негативної реакції духів землі та накликати небезпеку на окрему людину чи навіть на цілу етнічну групу.

Отже, первісні люди виконували соціальні норми добровільно, без спеціального примусу, що притаманний державі.

Право, як особливий соціальний регулятор суспільних відносин, виникло разом з державою. В юридичній літературі є різні підходи щодо виникнення права. Проте суперечки, що з’явилось раніше – держава чи право – є безпредметними. Учені вирізняють право загальносоціальне і право юридичне. Як загальносоціальне явище, право поділяють на права людини, нації, народу, об’єднань, людства. Юридичне право встановлюється чи санкціонується державою.

Звідси висновок, що юридичне право може набувати своїх функцій лише водночас і виникненням держави. А якщо це так, то закономірності виникнення держави стосуються і виникнення права. Право в союзі з держаною зазнає процесу могутнього росту і розвитку. Розрізнюючи право і закон, слід відзначити, що право, як інституціональне утворення, стає таким завдяки його джерелам, тобто зовнішній формі виразу.

Отже, юридичне право – задекларовані державою правила поведінки суб’єктів, які відображали правду, справедливість, добро. Право, порівняно з соціальними нормами первісного суспільства, явище якісно нове. Більш детальний його аналіз н наступних темах. Наразі – коротко про різницю між звичаями і правовими нормами.

Завершуючи розгляд цього питання, слід зауважити, що:

· Держава і право – взаємопов’язані явища.

· Виникнення держави і права – закономірний результат розвитку суспільства.

· У різних конкретних історичних умовах, у різних народів (націй) держава і право мають свої особливості.

· Видання державою законів відіграє важливу роль у зміцненні державної організації.

Читайте також:

1. D-петля, що складається з 8–12 залишків, декілька з яких – дигідроуридинові.
2. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
3. А) Відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві
4. А) Заробітна плата її форми та системи.
5. А) Заробітна плата, її форми та системи.
6. А. Це наявність в однієї людини кількох ліній клітин з різним набором хромосом.
7. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
8. Автоматизовані форми та системи обліку.
9. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
10. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
11. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
12. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах

Переглядів: 1087