• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

БЖД у повсякденних умовах

Навчальний елемент 1.1. Теоретичні основи БЖД.

Безпека – стан діяльності, при якому з визначеною імовірністю виключений прояв небезпек.

Діяльність – специфічна людська форма активного відношення до навколишнього світу, зміст якої складає його доцільну зміну і перетворення. Усяка діяльність містить у собі мету, засіб, результат і сам процес діяльності. Форми діяльності різноманітні. Вони охоплюють практичні, інтелектуальні, духовні процеси, що протікають у побуті, суспільній, культурній, трудовій, науковій, навчальній та іншій сферах діяльності.

Небезпеки мають потенційний характер. Актуалізація небезпек відбувається за певних умов, іменованих причинами. Ознаками, що визначають небезпеку, є: загроза життю; можливість завдання шкоди здоров’ю; порушення умов нормального функціонування органів і систем людини. Небезпека – поняття відносне.

Небезпека – явища, процеси, об’єкти, властивості предметів, здатні у визначених умовах завдати шкоди здоров’ю людини.

Ризик – кількісна оцінка небезпеки. Визначається як частота або ймовірність виникнення однієї події при настанні іншої події. Звичайно, це не безрозмірна величина, що лежить у межах від 0 до 1. Може визначатися й іншими зручними способами.

1.1.1. Основні поняття і визначення

Номенклатура – система назв, термінів, уживаних у якій-небудь галузі науки, техніки. У теорії БЖД доцільно виділити кілька рівнів номенклатури: загальну, локальну, галузеву, місцеву (для окремих об’єктів) та ін.

Корисність номенклатур полягає в тому, що вони містять повний перелік потенційних небезпек і полегшують процес ідентифікації.

Таксономія – наука про класифікацію і систематизацію складних явищ, понять, об’єктів. Оскільки небезпека є поняттям ієрархічним, що має багато ознак, систематизація їх виконує важливу роль в організації наукового знання в області безпеки діяльності, дозволяє глибше пізнати природу небезпеки. Термін «таксономія» запропонував швейцарський ботанік О. Декандоль у 1813 р.

За походженням розрізняють наступні типи небезпек: природні, техногенні, антропогенні, екологічні, соціальні, біологічні.

За характером впливу на людину небезпеки можна розділити на 5 груп: механічні, фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні.

За часом прояву негативних наслідків небезпеки поділяються на імпульсивні і кумулятивні.

За локалізацією небезпеки бувають: зв’язані з літосферою, гідросферою, атмосферою, космосом.

За завданим збитком: соціальні, технічні, екологічні, економічні.

Сфери прояву небезпек: побутова, спортивна, шляхово-транспортна, виробнича, військова та ін.

Ідентифікація небезпек.Під ідентифікацією розуміють процес виявлення і встанов­лення кількісних, тимчасових, просторових та інших характеристик, необхідних і достатніх для розробки профілактичних і оперативних заходів, спрямованих на забезпечення життєдіяльності.

У процесі ідентифікації виявляються: номенклатура небезпек, імовірність їхнього прояву, просторова локалізація (координати), можливий збиток та інші параметри, необхідні для розв’язання конкретної задачі.

Головне в ідентифікації – встановлення можливих причин прояву небезпеки. Цілком ідентифікувати небезпеки дуже важко. Наприклад, причини деяких аварій і катастроф залишаються нез’ясованими довгі роки або назавжди.

Можна говорити про різний ступінь ідентифікації: більш-менш повної, наближеної, орієнтовної і т.п.

Причини і наслідки.Умови, при яких реалізуються потенційні небезпеки, називаю­ться причинами.

Іншими словами, причини характеризують сукупність обставин, завдяки яким небезпеки виявляються і викликають ті або інші небажані наслідки, збиток.

Форми збитку, або небажані наслідки, різноманітні: травми різного ступеня важкості, захворювання, шкода навколишньому середовищу та ін.

Небезпека, причини, наслідки є основними характеристи­ками таких подій, як нещасний випадок, надзвичайна ситуація, пожежа і т.д.

Тріада «небезпека – причини – небажані наслідки» – це логічний процес розвитку, що реалізує потенційну небезпеку в реальний збиток (наслідок). Як правило, цей процес включає кілька причин, тобто є багатопричинним. Та сама небезпека може реалізуватися в небажану подію через різні причини.

В основі профілактики нещасних випадків, власне кажучи, лежить пошук причин.

Аксіома про потенційну небезпеку діяльності.Людська практика дає підставу для твердження про те, що будь-яка діяльність потенційно небезпечна.

У жодному виді діяльності неможливо досягти абсолютної безпеки. Отже, можна сформулювати наступний висновок: будь-яка діяльність – потенційно небезпечна. Це твердження має аксіоматичний характер. Ця аксіома має виняткове методологічне й евристичне значення. З цієї аксіоми випливає висновок про те, що, незважаючи на захисні заходи, завжди зберігається деякий залишковий ризик.

Квантифікація небезпек.Квантифікація – це введення кількісних характеристик для оцінки складних, якісно обумовлених понять.

Застосовуються числові, бальні й інші прийоми квантифікації. Найбільш розповсюдженою оцінкою небезпеки є ризик.

В. Маршалл дає наступне визначення: ризик – частота реалізації небезпек.

Кількісна оцінка – це відношення числа тих або інших несприятливих наслідків до їхнього можливого числа за визначений період. Визначаючи ризик, необхідно вказати клас наслідків, тобто відповісти на запитання: ризик чого?

Формально ризик – це частота. Але, власне кажучи, між цими поняттями є істотна різниця, тому що стосовно проблем безпеки про можливе число несприятливих наслідків доводиться говорити умовно.

Розрізняють індивідуальний і соціальний ризик.

Індивідуальний ризик характеризує небезпека визначеного виду для окремого індивідуума.

Соціальний ризик (точніше – груповий) – це ризик для групи людей. Соціальний ризик – це залежність між частотою подій і числом уражених при цьому людей.

Слід зазначити, що процедура визначення ризику досить приблизна. Можна виділити 4 методичних підходи до визначення ризику:

1) інженерний, що спирається на статистику, розрахунок частот, вірогідний аналіз безпеки, побудову дерев небезпеки;

2) модельний, заснований на побудові моделей впливу шкідливих факторів на окрему людину, соціальні, професійні групи і т.п.;

3) експертний, коли імовірність подій визначається на основі опитування досвідчених фахівців, тобто експертів;

4) соціологічний, заснований на опитуванні населення.

Перелічені методи висвітлюють різні аспекти ризику, тому застосовувати їх необхідно в комплексі.

Концепція прийнятного (припустимого) ризику в БЖД.Традиційна техніка безпеки базується на категоричному імперативі – забезпечити безпеку, не допустити ніяких аварій. Як засвідчує практика, така концепція неадекватна законам техносфери. Вимога абсолютної безпеки, що підкуповує своєю гуманністю, може обернутися трагедією для людей тому, що забезпечити нульовий ризик у діючих системах неможливо.

Сучасний світ відкинув концепцію абсолютної безпеки і прийшов до концепції прийнятного (припустимого) ризику, суть якої у прагненні до такої безпеки.

Сприйняття громадськістю ризику і небезпек є суб’єктивним. Люди різко реагують на події рідкісні, що супроводжуються великою кількістю одноразових жертв. Водночас часті події, внаслідок яких гинуть одиниці або невеликі групи людей, не викликають такої реакції. Суб’єктивність в оцінці ризику підтверджує необхідність пошуку прийомів і методологій, позбавлених цього недоліку.

Прийнятний ризик сполучає у собі технічні, економічні, соціальні і політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки і можливостями її досягнення.

Насамперед потрібно враховувати, що економічні можливості підвищення безпеки технічних систем небезмежні. Витрачаючи надмірні засоби на підвищення безпеки, можна завдати шкоди соціальній сфері, наприклад, погіршити медичну допомогу.

При збільшенні втрат технічний ризик знижується, але зростає соціальний. Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні між інвестиціями в технічну і соціальну сфери.

Керування ризиком.Як підвищити рівень безпеки?

Це основне питання теорії і практики безпеки. Можливо, ця мета може бути досягнута в трьох напрямках:

1) удосконалювання технічних систем і об’єктів;

2) підготовка персоналу;

3) ліквідація наслідків.

Апріорно важко визначити співвідношення інвестицій за кожним із цих напрямків. Необхідний спеціальний аналіз із використанням конкретних даних і умов. Перехід до ризику відкриває принципово нові можливості підвищення безпеки. До технічних, організаційних, адміністративних додаються економічні методи керування ризиком. До останнього належать: страхування, грошова компенсація збитку, платежі за ризик та ін. Фахівці вважають за доцільне в законодавчому порядку ввести квоти за ризик.

Для розрахунку ризику необхідні обґрунтовані дані. Гостра потре­ба в них визнана в усьому світі на національному та міжнародному рівні.

В основі керування ризиком лежить методика порівняння втрат і отриманих від зниження ризику.

Послідовність вивчення небезпек:

Стадія I – попередній аналіз небезпеки (ПАН).

Крок 1. Виявити джерело небезпеки.

Крок 2. Визначити частки системи, що можуть викликати ці небезпеки.

Крок 3. Ввести обмеження на аналіз, тобто виключити небезпеки, що не будуть вивчатися.

Стадія II – виявлення послідовності небезпечних ситуацій, побудова дерева подій і небезпек.

Стадія III – аналіз наслідків.

Системний аналіз безпеки.Системний аналіз – це сукупність методологічних засобів, що використовуються для підготовки й обґрунтування рішень щодо складних проблем, у даному випадку, безпеці.

Система – це сукупність взаємозалежних компонентів, що взаємо­дію­­ть між собою таким чином, що досягається визначений результат (мета).

Під компонентами (елементами, складовими частинами) системи розуміються не тільки матеріальні об’єкти, але й відносини і зв’язки. Будь-яка машина представляє приклад технічної системи. Система, одним з елементів якої є людина, називається ергатичною. Приклади ергатичної системи: „людина-машина”, „людина-машина-навколишнє середовище” і т.п.

Принцип системності розглядає явища в їх взаємозв’язку. Мета або результат, що дає система, називається системоутворюючим елементом. Наприклад, таке системне явище, як горіння (пожежа), можливе за наявності наступних компонентів: пальне, окислювач, джерело запалення. Якщо забрати хоча б один із названих компонентів, ми руйнуємо систему. Системи мають властивості, що відсутні в елементів, що входять до їх складу. Це найважливіша властивість систем, що має назву емерджентність, лежить в основі системного аналізу взагалі і проблем безпеки зокрема.

Методологічний статус системного аналізу незвичайний: у ньому переплітаються елементи теорії і практики, суворі формалізовані методи сполучаться з інтуїцією й особистим досвідом, з евристичними прийомами.

Мета системного аналізу безпеки полягає в тому, щоб виявити причини, які впливають на появу небажаних подій (аварій, катастроф, пожеж, травм і т.п.) і розробити попереджувальні заходи, що зменшують імовірність їхньої появи.

Читайте також:

1. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
2. Аналіз та оцінка інвестування в умовах ризику. Якісні та кількісні методи оцінювання проектних ризиків.
3. Аналітична робота в умовах кризи.
4. АТ – одна з найбільш зручних форм колективного підприємства в умовах ринкової економіки. Першим АТ вважають створену у 1602 році Голандсько –Ост - Індську компанію.
5. Безпека в умовах кримінальної злочинності
6. Безпека життєдіяльності людини в умовах натовпу
7. Бетонування в зимових умовах
8. Більш повну практику ціноутворення в сучасних умовах у розвинутих країнах світу допоможе з’ясувати короткий виклад розвитку теорії ціни.
9. В сучасних умовах
10. В СУЧАСНИХ УМОВАХ
11. В умовах галузі

Переглядів: 1134