Тактильна, температурна, больова чутливість

Шкіра є тим органом, що відокремлює внутрішнє середовище людини від зовнішнього, надійно охороняючи її сталість. Відчуття, забезпечувані шкірою, створюють зв’язок із зовнішнім світом. За допомогою дотику (тактильних відчуттів) ми довідуємося про тривимірні особливості нашого оточення; терморецепція – це сприйняття тепла і холоду; почуття болю – ноцицепція, служить для розпізнавання потенційно небезпечних стимулів.

Зовні шкіра вкрита тонким шаром тканини – епідермісом, що складається з декількох шарів досить дрібних клітин, що постійно оновлюються. За епідермісом знаходиться власне шкіра – дерма. Дерма має численні рецептори, що сприймають тиск (дотик), холод і тепло, біль.

Перша функція шкіри – механічна. Вона охороняє тканини, що знаходяться глибше, від ушкоджень, висихання, фізичних, хімічних і біологічних впливів і, як уже зазначалося, виконує бар’єрну функцію.

Друга функція шкіри пов’язана з процесами терморегуляції, завдяки яким зберігається постійна температура тіла. У шкірі людини знаходяться два види аналізаторів: одні реагують тільки на холод (близько 250 тис.), інші – тільки на тепло (близько 30 тис.). Температура шкіри трохи нижче температури тіла і різна для окремих ділянок. Тривале відчуття тепла при температурі шкіри вище 36°С тим сильніше, чим вище ця температура. При температурі близько 45°С відчуття тепла змінюється болем від гарячого. Коли великі ділянки тіла охолоджуються до температури нижче 30°С, виникає відчуття холоду; біль від холоду виникає при температурі шкіри 17°С та нижче. Якщо охолодження відбувається дуже повільно, людина може не помітити, як великі ділянки шкіри стануть зовсім холодними (при одночасній втраті тепла тілом), особливо, якщо його увага зайнята чимось іншим.

Під тактильною чутливістю розуміють відчуття дотику і тиску. У середньому на одному квадратному сантиметрі шкіри знаходиться близько 25 рецепторів. Абсолютний поріг тактильної чутливості визначається по тому мінімальному тиску предмета на шкірну поверхню, при якому спостерігається ледь помітне відчуття дотику. Найбільш розвинута чутливість на дистальних частинах тіла. Характерною рисою тактильного аналізатора є швидкий розвиток адаптації, тобто зникнення відчуття дотику або тиску. Завдяки адаптації ми не відчуваємо дотик одягу до тіла.

Відчуття болю сприймається спеціальними рецепторами. Вони розсіяні по всьому нашому тілу, на 1см²шкіри знаходиться близько 100 таких рецепторів. Відчуття болю виникає внаслідок подразнення не тільки шкіри, але й окремих внутрішніх органів. Часто єдиним сигналом, що попереджає про незадовільний стан того або іншого внутрішнього органа, є біль.

На відміну від інших сенсорних систем, біль повідомляє про зовнішні або внутрішні небезпеки, що загрожують нашому тілу, тим самим він захищає нас від ушкодження.

Біологічний зміст болю в тому, що, будучи сигналом небезпеки, він мобілізує організм на боротьбу за самозбереження. Під впливом больового сигналу перебудовується робота всіх систем організму і підвищується його реактивність.

1.2.3. Людина як елемент системи „людина-середовище”

Під системою розуміють таку сукупність елементів, взаємодія між якими адекватна меті, що стоїть перед системою. Бінарна система «людина-середовище» багатоцільова. Одна з них – безпека, тобто не завдати шкоди здоров’ю людини. Природно, що кожна система має і деяку суто технологічну мету, пов’язану з досягненням визначеного, наперед заданого результату. Перед творцями систем стоїть складне завдання узгодження цілей і усунення можливих протиріч між ними.

У межах цього викладу розглядаються умови забезпечення тільки однієї мети – безпеки. Досягнення безпеки системи «людина-середовище» можливе тільки в тому випадку, якщо будуть враховані особливості кожного елемента, що входить до цієї системи.

Для того, щоб виключити негативні наслідки взаємодії зовнішнього середовища й організму, необхідно забезпечити певні умови функціонування системи «людина-середовище». Характеристики людини відносно сталі. Елементи зовнішнього середовища піддаються регулюванню в більш широких межах. Отже, вирішуючи питання безпеки системи «людина-середовище», необхідно враховувати насамперед особливості людини.

Людина в системах безпеки виконує таку роль:

- є об’єктом захисту;

- виступає засобом забезпечення безпеки;

- сама може бути джерелом небезпек.

Таким чином, ланки системи «людина-середовище» органічно взаємозалежні.

У гарантуванні безпеки тих або інших систем беруть участь багато груп фахівців: науковці, конструктори, проектувальники, експлуатаційні працівники та ін. Формуючи безпеку, ці групи водночас можуть створювати небезпеки своїми можливими помилками, що припускаються під час прийняття рішень. Щоб система «людина-середовище» функціонувала ефективно і не завдавала шкоди здоров’ю людини, необхідно забезпечити сумісність характеристик середовища і людини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вестибулярна система	\|	Сумісність елементів системи «Людина – середовище»

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.