Захворювання, пов’язані зі зміною сольового і мікроелементного складу води

Найбільш досліджений вплив на організм людини загальної мінералізації води. У населення, що постійно користується мінералізованою водою (1,5-3 г/л сухого залишку), відзначена підвищена гідрофільність тканин, затримка організмом випитої води, зниження діурезу на 30-60%.

Вода з підвищеною мінералізацією негативно впливає на секреторну діяльність шлунка, порушує водно-сольовий баланс в організмі, гірше тамує спрагу. Можуть спостерігатися масові кишкові розлади в людей, що уживають воду з нового джерела в період літнього відпочинку. Це пов’язано переважно зі вмістом у питній воді сірчанокислих сполук натрію і магнію (іноді навіть при невисокій загальній мінералізації води).

Тривале споживання маломінералізованої води (0,8 г/л сухого залишку) порушує водно-сольовий баланс організму, в основі якого лежить підвищення виходу натрію в кров і перерозподіл води між позаклітинною і внутрішньоклітинною рідинами. Нижньою межею мінералізації, при якій підтримується гомеостаз організму, є сухий залишок 100 г/л, оптимальний рівень мінералізації відповідає 200-400 г/л.

До 50-х рр. XX в. вміст нітратів у воді розцінювався лише як показник забруднення водойми господарсько-побутовими стічними водами; сьогодні враховується і їхня токсикологічна небезпека. При надходженні нітратів в організм у підвищених кількостях розвивається нітратна метгемоглобінемія, тобто гемічна гіпоксія з відповідними проявами.

Хімічний склад природних вод надзвичайно різноманітний і залежить від характеру і складу ґрунтів у певній місцевості. Як наслідок створюється нерівномірний розподіл хімічних речовин у ґрунті і воді визначених географічних районів. В.І. Вернадський, а пізніше А.П. Виноградов розробили теорію „біогеохімічних провінцій”. Біогеохімічні провінції – це географічні райони, де причинним фактором захворювань є характерний мінеральний склад води, рослинних і тваринних організмів внаслідок недостатньої кількості або надлишку мікроелементів у ґрунті, а захворювання, що виникають у цих районах, одержали назву геохімічних ендемій або ендемічних захворювань [58, 113].

На земній кулі відзначені зони, де сечокам’яна хвороба має характер ендемії – райони Середземномор’я, Індії, Китаю, Середньої Азії, Закавказзя, Закарпаття. Причиною цього є підвищена жорсткість води, зумовлена високим сумарним вмістом кальцію і магнію.

Причиною іншої ендемічної патології – флюорозу – є тривале вживання води, що містить фтор у концентрації понад 1,5 мг/л. Флюороз характеризується своєрідної крапчастістю і буруватим фарбуванням зубної емалі. При тривалому (протягом 10-20 років) споживанні води з концентрацією фтору 10 мг/л і вище можуть спостерігатися зміни у кістково-суглобному апараті: остеосклероз, кісткові відкладення на ребрах, деформація скелета. При тривалому вживанні води, бідної солями фтору (0,5 мг/л і менше), ураження населення карієсом зубів досягає 50% і більше.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фізіологічне і гігієнічне значення води	\|	Вода як шлях передачі інфекційних захворювань

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.