Тварини

Розглянемо деяких тварин, що становлять потенційну небезпеку для людини.

Медузи. На морському узбережжі Австралії в 1880 р. медуза морська оса стала причиною загибелі 60 людей. Її отрута миттєво паралізує серцевий м’яз. Отруйна також і чорноморська медуза корнерот, хоча й не смертельна.

Скорпіони. Погана слава скорпіона пов’язана з його отруйністю. Для дрібних звірів укус скорпіона смертельний. Для людини укол жала теж небезпечний (виникає пухлина, лихоманка, підвищується температура), але життю не загрожує.

Павуки. Павук каракурт (у перекладі «чорна смерть») довжиною ледве більше одного сантиметра, один із найнебезпечніших. Смертність від його укусів близько 4%. Укус каракурта викликає психічне порушення, біль у всьому тілі, порушення роботи серця й утруднене дихання. Спеціальна протикаракуртова сироватка не завжди доступна. У польових умовах рекомендується відразу після укусу припікати ранку сірником. Отрута павука при нагріванні руйнується.

Інші небезпечні павуки (наприклад, тарантул) серйозної загрози для людини не представляють, хоча їх укуси викликають хворобливий стан.

Кліщі. Мало хто відчуває симпатію до цих маленьких істот. Адже вони харчуються кров’ю великих звірів і людини. Кліща, який присмоктався, не можна витягати. Його голівка залишиться в шкірі і викликає запалення, більш небезпечне, ніж сам укус. Краще добре змочити кліща спиртом або одеколоном, і кліщ сам відпаде. Головна шкода кліщів – не в їхніх укусах, а в хворобах, що вони переносять, наприклад, кліщовий енцефаліт. Надійним захистом від цієї хвороби є щеплення.

Саранча. Небезпечна тим, що знищує врожай, усю рослинність, спричиняючи голод.

Акули і скати. За різними оцінками фахівців нараховується від 250 до 350 видів акул.

Велика біла акула, або кархародон, має репутацію людожера.

Мако – близька родичка кархародона, трохи менше за неї, але не поступається їй у кровожерності. Нападає не тільки на плавців, але атакує і човни.

Тигрова – найчастіше зустрічається у тропічних водах. При довжині 9 м і звичці плавати на мілководді вона становить серйозну небезпеку для плавців. Поїдає тигрова акула і своїх родичів.

Китова акула – найбільша риба у світі. Її довжина досягає 12 м, а вага – 15 т. Китова акула та гігантська акула, яка небагато поступається їй за розмірами, наймиролюбніші з акул.

Акула бачить світ у чорно-білому кольорі і погано чує. На голові в акули є додатковий орган – так звані клітини Лоренцині, за допомогою яких вона відчуває зміну тиску, електромагнітної проникності і температури.

За офіційною статистикою, від акул щорічно гине приблизно 35 людей. Акули іноді нападають на людину не тільки у відкритому морі, але і на глибині 1-1,5 м, недалеко від берега.

Піраньї. Це невеликі, до 30 см у довжину, рибки, що живуть у річках і озерах Південної Америки. Піраньї нападають на все живе, що є в межах їхньої досяжності: великих риб, домашніх і диких тварин, людину. Алігатор – і той намагається уникати зустрічі з ними.

Пастухи, що переганяють худобу через річки, де водяться піраньї, змушені віддавати їм на розтерзання одну з тварин. Доки піраньї розправляються з жертвою, інші успішно переходять на протилежний берег.

Електричні риби. До них належать близько 30 видів електричних скатів, електричний вугор, електричний сом. Характерною рисою цих тварин є наявність у них електричних органів. Напруга електричних зарядів досягає 220 В, а в електричних вугрів – навіть 600 В. Як відомо, така напруга небезпечна для людини.

Земноводні. У джунглях Південної Америки живе жаба кокоі. Це маленька істота, яка вміщується в чайній ложці. Її отрута в тисячі разів сильніша за ціаністий калій й у 35 разів сильніше за отруту середньоазіатської кобри. Отрути однієї жаби вистачило б для того, щоб умертити 1500 людей. Це найсильніша отрута з відомих тваринних отрут. Через шкіру вона не проникає, але будь-яка подряпина може призвести до лиха.

Отруйні ящірки – ядозуби, або хелодерми, мають сильнодіючу отруту, від якої швидко гинуть дрібні тварини. Небезпечна отрута і для людини. З декількох десятків вкушених хелодермами людей біля третини загинуло.

Змії. Найотруйнішою змією на Землі тривалий час вважався австралійський тайпан. Усі відомі випадки укусу людини тайпаном закінчувалися загибеллю.

За новими дослідженнями більш отрутними вважаються тигрові і морські змії.

Гюрза – велика гадюка, довжиною до 2 м. Її укус може бути смертельний для людини.

Королівська кобра, або гамадриад, найдовша отруйна змія на Землі. Рекордна довжина становить 5,7 м. Укушена нею людина вмирає швидко, усього через півгодини після укусу.

Цікаві кобри, що плюються. Плюються вони отрутою, що вилітає тонкими цівками з зубів під тиском м’язів. Дальність плювка – 2-3 м, заряд – до 4 мг отрути, плювки дуже влучні. Підряд кобра може зробити до 30 плювків.

Крокодили. Серед крокодилів виділяють 3 сімейства: алігаторів, справжніх крокодилів і гавіалів. Крокодили можуть напасти раптово. Тому знаходитися в безпосередній близькості від крокодила людині дуже небезпечно.

Ссавці (звірі). Єдиними звірами на нашій планеті, що мають отруту, вважають єхидн та качкодзьобів.

Хижаки – леви, гієни, тигри, леопарди й інші – за певних умов можуть становити небезпеку для людини.

1.3.3. Екологічні небезпеки

На початку 60-x рр. минулого сторіччя людство почало усвідомлювати серйозність екологічних проблем, що постають перед ним. Реальністю стали глобальне потепління клімату, виникнення озонових дір над полюсами, поширення токсикантів і забруднення води, повітря, ґрунтів, продуктів харчування шкідливими хімічними речовинами, вимирання багатьох видів рослин і тварин.

Сьогодні швидкість збільшення шкідливого впливу факторів середовища та інтенсивність їхнього впливу вже виходить за межі біологічної пристосованості екосистем до змін середовища перебування і створює пряму загрозу життю і здоров’ю населення. В сучасних умовах нестабільної соціально-економічної обстановки ці негативні тенденції особливо виявляються й у нашій країні.

Принциповий недолік нових технологій полягає в тому, що вони призводять до порушення кругообігу речовин у біосфері, коли природні ресурси перетворюються на забруднювачі навколишнього середовища. Якщо очисна здатність навколишнього природного середовища недостатня для нейтралізації забруднень, то вони несприятливо діють на здоров’я людей, технологічні процеси у виробництві і на відновлення природних ресурсів.

При цьому не поновлювані ресурси витрачаються нераціонально і врешті-решт виснажуються [106].

Використовуючи показники темпів самовідновлення природних систем (якщо самовідновлення можливе) і якісно-кількісного стану біомаси і біологічної продуктивності екосистем, можна виділити наступні градації:

1) природний стан – спостерігається лише фоновий антропогенний вплив, біомаса максимальна, біологічна продуктивність мінімальна;

2) врівноважений стан – швидкість відновлювальних процесів вища або дорівнює темпові порушень, біологічна продуктивність більша за природну, біомаса починає знижуватися;

3) кризовий стан – антропогенні порушення перевищують за швидкістю природно-відновлювальні процеси, але зберігається природний характер екосистем, біомаса знижена, біологічна продуктивність різко підвищена;

4) критичний стан – зворотня заміна раніше існуючих екологічних систем під антропогенним впливом на менш продуктивні, біомаса мала і як правило знижується;

5) катастрофічний стан – важко зворотній процес закріплення малопродуктивних екосистем, біомаса і біологічна продуктивність мінімальні;

6) стан колапсу – незворотня втрата біологічної продуктивності, біомаса досягає нуля.

Крім природно-екологічної класифікації станів природи розглянемо медико-соціальну шкалу, тому що ми повинні враховувати не тільки зміни в біосфері, але і як ці зміни можуть впливати на здоров’я людини. Існують наступні чотири градації, що враховують викладену класифікацію:

- сприятлива ситуація – відбувається стійке зростання тривалості життя, захворюваність знижується;

- зона напруженої екологічної ситуації (екологічно проблемна зона): ареал, у межах якого спостерігається перехід стану природи від кризового до критичного, і територія, де окремі показники здоров’я населення (захворюваність дітей, дорослих, психологічні відхилення і т.п.) вірогідно вищі за норму;

- зона екологічного лиха: ареал, у межах якого спостерігається перехід від критичного стану природи до катастрофічного, і територія, в межах якої внаслідок антропогенного (рідше природного) впливу неможливе соціально і економічно виправдане (традиційне або науково рекомендоване) господарство;

- зона екологічної катастрофи: перехід стану природи від катастрофічної фази до колапсу, що робить територію непридатною для життя людини, наприклад зона, Чорнобильської катастрофи.

На основі цих критеріїв оцінюється екологічна ситуація різних територій і її вплив у глобальному масштабі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Рослини	\|	Джерела екологічних небезпек

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.