• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Кількісна характеристика втрат при деяких аваріях на залізничному транспорті

Аварії на залізничному транспорті класифікуються наступним чином:

I. За видом:

І.1. Катастрофа з пасажирськими поїздами.

І.2. Катастрофа з вантажними поїздами.

І.3. Катастрофа з пасажирськими і вантажними поїздами.

II. За технічними наслідками:

II.1. Катастрофа.

ІІ.2. Аварія.

ІІ.3. Брак.

ІІІ. За характером випадків:

ІІІ.1. Зіткнення.

ІІІ.2. З’їзд з рейок.

ІІІ.3. Пожежа.

IV. За медичними наслідками:

І-М - до 5 чоловік постраждалих,

ІІ-М - 5-15 чоловік постраждалих,

ІІІ-М - 6-30 чоловік постраждалих,

ІV-М- 31-50 чоловік постраждалих,

V-М - 51 і більше постраждалих.

V. За санітарно-гігієнічними і екологічними наслідками:

І-С - забруднення радіусом до 50 м.

ІІ-С - забруднення радіусом 51 - 300 м.

ІІІ-С - забруднення радіусом 301 - 500 м.

ІV-С - забруднення радіусом 501 - 1000 м.

V-С - забруднення радіусом більше 1000 м.

Трубопровідний транспорт в Україні є одним з найрозвіненіших і складається з двох частин – газопроводу та нафтопроводу. Оператором газотранспортної системи є підприємство у складі НАК «Нафтогаз України» (далі – підприємства компанії) – дочірня компанія «Укртрансгаз», яка забезпечує подачу газу внутрішнім споживачам і здійснює основний обсяг експортних поставок російського газу до інших європейських країн.

Нафтопровідна система України представлена нафтопроводом «Дружба», довжина якого становить 4 тис.км. Він дозволяє не лише перекачувати російську нафту до Європи, а й створює унікальну систему подачі нафти до Кременчуцького, Одеського, Херсонського та Аксичанського нафтопереробних заводів.

Зараз середній термін експлуатації магістральних нафтопроводів (МН) складає 28 років, а перші збудовані нафтопроводи працюють близько 43 років. За час експлуатації частина МН і технологічного обладнання (до 70%) вичерпала свій ресурс, фізично та морально застаріла.

Близько третини магістрального газопроводу (МГ) експлуатується від 25 до 50 років; понад 45% трубопроводів мають недосконале покриття, що спричиняє його корозію. Значна частина парку компресорних станцій, газоперекачувальних агрегатів є морально та фізично застарілою, а компресорне та інше обладнання потребеють реконструкції.

Система газопостачання природного газу тиском до 1,2 МПа має значний ступінь зносу і, крім цього, експлуатується у складаних умовах інженерної інфраструктури населених пунктів. Так, зокрема, 11,6 тис.км розподільчих газопроводів (або близько 14%) вже відпрацювали свій амортизаційний термін.

Ступінь ризику виникнення надзвичайних ситуацій (НС) на об’єктах підвищеної небезпеки (ОПН) підприємств Компанії пов’язаний з технічним станом (ступенем зношення) технологічного та допоміжного обладнання об’єктів нафтогазового комплексу (НГК), проходження через зони можливого ризику (водні перешкоди, зони можливих землетрусів, зсувів, переходи через залізничні колії тощо) нафто-, газо-конденсатопроводів. Частина НС пов’язана з несприятливими сезонними природними явищами, навмисним несанкціонованим втручанням сторонніх осіб у функціональні системи НГК.

Існуюча система реагування на небезпеку, що може виникнути на ОПН підприємств НАК «НафтогазУкраїни», має необхідні органи управління, аварійно-відновлювальні сили і засоби постійної готовності, тимчасові формування, матеріальні та інші резерви для оперативного реагування та ліквідації наслідків надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

З метою підвищення рівня техногенно-екологічної безпеки, попередження аварій та своєчасного реагування на НС в апараті НАК "Нафтогаз України", підприємств та товариств, що знаходяться в корпоративному управлінні Компанії та їх філіях, створено комісії з питань надзвичайних ситуацій. На ОПН підприємств розроблені та узгоджені з відповідними-територіальними органами плани локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій, функціонують пожежно-технічні комісії, 765 од. об'єктових протиаварійних формувань загальною чисельністю 13463 особи, з них 2 протифонтанні служби, 6 гозорятувальних служб, 7 рятувальних суден; 150 аварійно відновлювальних бригад та лінійно-експлуатаційних служб підприємств з видобутку і транспортування нафти та газу, 615 аварійно-диспетчерських служб підприємств з газопостачання та газифікації. У 2004 році створено дочірнє підприємство "Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба "ЛІКВО" нафтогазової промисловості" НАК "Нафтогаз України".

Зазначені сили реагування на надзвичайні ситуації оснащені відповідно до встановлених норм і Табеля оснащення.

Об'єкти Компанії на договірних засадах охороняють 27 підрозділів пожежної охорони МНС України, на озброєнні яких знаходиться 91 пожежний автомобіль, чисельність особового складу в цих підрозділах складає 1097 осіб. Усього на підприємствах Компанії 863 об'єкти обладнані системами автоматичного пожежогасіння, 3575 - автоматичною пожежною сигналізацією, для цілей пожежогасіння задіяні 248 пожежних автомобілів, з яких 158 з цілодобовим чергуванням, 2 пожежні судна, 206 пожежних мотопомп, з яких 70 причіпних, 1290 пожежних водойм, 1032,22 тонни піноутворювача тощо.

Виробничі аварії. У сучасному виробництві можуть скластися умови, які раптово порушують роботу окремих механізмів, агрегатів, комунікацій, споруд або їх контрольно-вимірювальних систем. Наслідком цих порушень можуть бути пожежі, вибухи. За вибуховою, вибухово-пожежною та пожежною небезпекою об’єкти поділяються на категорії „А”, „Б”, „В”, „Г”, „Д”. До категорії „А” належать нафтопереробні заводи, хімічні підприємства, трубопроводи, склади нафтопродуктів. До категорії „Б” – підприємства, що виготовляють та транспортують вугільний пил, муку з деревини, цукрову пудру. До „Г” – деревообробні, столярні, меблеві, лісопильні підприємства.

В Україні найбільша кількість НС фіксується на підприємствах вугледобувної, хімічної, нафтохімічної і нафтопереробної промисловості. Найбільш трагічна подія за останні роки сталася у листопаді 2007 року, коли внаслідок вибуху метану на шахті ім. Скочинського загинуло 63 людини.

Основними пошкоджуючими факторами пожежі є:

– безпосередня дія вогню;

– дія високих температур за рахунок теплового опромінення;

– задушлива дія окису вуглецю;

– вторинні наслідки пожежі (забрудненість атмосфери, вплив нафтопродуктів, сильнодіючих отруйних речовин).

До основних пошкоджуючих факторів вибухів зараховують:

– ударну хвилю;

– вторинні снаряди (уламки різного роду об’єктів технологічного обладнання, споруд і т.п.).

Щорічно в Україні виникає від 40 до 50 значних надзвичайних ситуацій, які супроводжуються великими пожежами і вибухами та значною кількістю загиблих (від 100 і більше людей). Але найстрашнішна виробнича аварія XX століття – аварія на Чорнобильській атомній електростанції 26 квітня 1986 року.

2.2.2. Особливості аварій і катастроф на хімічно-небезпечних об’єктах

В народному господарстві, військово-промислових комплексах, побуті використовується більше 10 млн. хімічних сполучень, 500 з яких є високотоксичними речовинами небезпечними для людини. При певних умовах ці речовини можуть викликати отруєння, термічні пошкодження та інші ураження.

На сьогоднішній день в Україні нараховується 1810 хімічно небезпечних об’єктів (без військово-промислового комплексу), де накопичується 283 тис. тон сильнодіючих ядучих речовин (СДЯР). Об’єкти народного господарства де виробляють, використовують, переробляють, зберігають, транспортують СДЯР називають хімічно небезпечними об’єктами (ХНО). До них відносяться:

- підприємства хімічної, нафтопереробної промисловості;

- підприємства, які мають холодильні установки (харчова, м’ясо-молочна промисловість);

- водоочисні споруди;

- залізничні станції, які мають шляхи відстою потягів із СДЯР;

- залізничні станції загрузки СДЯР;

- залізничні станції вигрузки СДЯР;

- склади та бази із запасами отрутохімікатів.

За ступенем небезпеки ХНО поділяються на 4 групи:

1 група - в зону можливого хімічного зараження від кожного об’єкту потрапляє більше 3000 чоловік (таких об’єктів в Україні 74);

2 група - в зону можливого хімічного зараження від кожного об’єкту потрапляє від 0,3 до 3000 чоловік (201 об’єкт);

3 група - в зону можливого хімічного зараження від кожного об’єкту потрапляє менше від 0,1 до 0,3 тис. осіб (таких об’єктів 389);

4 група - зона можливого хімічного зараження не виходить за межі об’єкта (таких в Україні 866).

Усього в зонах можливого хімічного зараження від цих об’єктів мешкає 12 млн. чоловік (25,2% від населення країни).

Найбільша кількість хімічно небезпечних об'єктів зосереджена у східних областях України, а саме у:

• Донецькій області - 170;

• Харківській області - 160;

• Луганській області - 123;

• Дніпропетровській області - 118.

Серед об'єктів, які зберігають або використовують у своїй діяльності хімічні речовини, .найбільш потенційно небезпечними є:

• об'єкти з виробництва вибухових речовин та утилізації непридатних боєприпасів;

• великотоннажні виробництва неорганічних речовин (добрива, хлор, аміак, кислоти);

• нафто- та газопереробні заводи;

• об'єкти з виробництва продуктів органічного синтезу;

• об'єкти, що використовують хлор та аміак;

• склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства;

• магістральні аміако- та етиленопроводи.

Застосування застарілих систем протиаварійного захисту, потенційно небезпечних технологічних процесів та ресурсне зношення основних фондів сприяло зниженню рівня безпеки хімічних, нафтохімічних та нафтогазопереробних виробництв.

На виробництвах вибухових речовин застосовуються недосконалі технології та застаріле технологічне обладнання. Практично немає нормативних документів, що регламентують безпеку виробництв з утилізації звичайних видів боєприпасів. 80% аміачно-холодильних установок знаходяться в незадовільному стані через фізичне та моральне їх старіння.

Особливу небезпеку для населення і оточуючого середовища складають, зокрема, аміакопроводи, хімічне виробництво, відстійники, сховища небезпечних речовин тощо.

Найбільш поширеними шкідливими сильнодіючими отруйними речовинами на підприємствах галузей є двоокис азоту, акрилонітрил, аміак, сірковий ангідрид, концентрована азотна кислота, фосген тощо.

Всі роки продовжується забруднення довкілля викидами та скидами забруднюючих речовин від промислових підприємств, транспортних засобів та інших джерел.

У 2006 році спостереження за станом забруднення атмосферного повітря проводились у 53 містах на 162 стаціонарних та 2 пунктах спостережень за транскордонним перенесенням забруднюючих речовин. У трьох містах (Київ, Красноперекопськ, Харків) було зафіксовано 36 випадків високого забруднення шкідливими домішками, тобто вміст забруднюючих домішок перевищував максимально разову гранично допустиму концентрацію (ГДК) (у 5 разів і більше) атмосферного повітря: у м. Києві - по діоксиду азоту, у м. Красноперекопську - по діоксиду азоту та аміаку, у м. Харкові - по пилу.

Найвищий рівень забруднення атмосферного повітря по Україні виявлено у 20 містах: Армянську, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Дзержинську, Донецьку, Горлівці, Єнакієвому, Запоріжжі, Краматорську, Красноперекопську, Лисичанську, Луцьку, Маріуполі, Макіївці, Одесі, Рівному, Рубіжному, Слов'янську, Сєвєродонецьку, Черкасах, що пов'язане, в основному, із значними концентраціями формальдегіду та діоксиду азоту.

Крім того, в деяких містах відмічається підвищений середній вміст фтористого водню (Краматорськ, Слов янськ, Одеса, Рівне), фенолу (Горлівка, Дзержинськ, Дніпродзержинськ, Єнакієве, Запоріжжя, Краматорськ, Луцьк, Маріуполь Одеса, Рівне), пилу (Армянськ, Дзержинськ, Горлівка, Єнакієве, Красноперекопськ, Макіївка) та інших речовин.

Спостереження за хімічним забрудненням водних об’єктів у 2006 році проводилось: за гідрохімічними показниками - на 151 водному об'єкті (127 річках, 15 водосховищах, 7 озерах, 1 каналі, 1 лимані) в 240 пунктах, у 374 створах; за гідробіологічними показниками - на 45 водних об'єктах (38 річках та 7 водосховищах) у 88 пунктах, на 168 створах. На 13 водних об'єктах у 20 пунктах проводиться визначення хронічної токсичності вод (біотестування).

Випадки екстремально високого забруднення поверхневих вод у 2006 році за вмістом розчиненого у воді кисню були зареєстровані у Рівненській (р.Устя - м. Рівне) і Донецькій (р. Бахмут - м. Артемівськ та р. Кальчик - м. Маріуполь) областях, а за наявністю сірководню у воді р. Кальчик - м. Маріуполь.

Інтегральна оцінка водних екосистем за гідробіологічними показниками свідчить, що на 56% контрольованих водних об'єктів стан планктонних ценозів характеризувався як задовільний, тобто спостерігається помірне антропогенне забруднення поверхневих вод.

Причиною забруднення водних об'єктів булисистематичні скиди недостатньо очищених стічних вод з міст, підприємств різних галузей промисловості, поверхневий стік із забруднених територій, а також вторинні явища забруднення через забруднення донних відкладень.

Забруднення ґрунтів у 2006 році відбувалось за рахунок використання та зберігання пестицидів та токсикантів. На вміст залишкових кількостей хлорорганічних пестицидів та нітратів у 2006 році були обстежені сільгоспугіддя 34 господарств у 17 областях України і АР Крим. Залишкова кількість виявлена тільки ДДТ у 28 % від загальної кількості проаналізованих проб. Найбільший вміст ДДТ виявлено під садами Мелітопольського дослідного господарства УкрНДІЗС Запорізької області, який досягав рівня 2,8 ГДК.

У 2006 році на вміст промислових токсикантів вибірково були обстежені ґрунти 18 міст України. Високий вміст середньорічних концентрацій важких металів (свинцю, кадмію, міді і цинку) зафіксовано в ґрунтах міст Дніпропетровськ, Костянтинівка, Маріуполь, Вишневе, Фастів (Київська обл.) та Ялта (АР Крим) в межах 1,1 - 11,2 ГДК.

Значну хімічну небезпеку створюють відходи. Так, внаслідок виробничої діяльності підприємств обсяги утворення та розміщення відходів збільшуються щороку (лише промислових відходів щорічно утворюється близько 80 млн. т). В основному вони утворюються на підприємствах вугільної промисловості, хімічно-металургійних, машинобудівних, паливно-енергетичних, будівельних та на підприємствах агропромислового комплексу.

Особливістю структури утворення відходів в Україні у зв'язку з сировинною орієнтацією економіки є домінування у їх складі: гірничопромислових відходів - близько 88%, частка відходів інших галузей промисловості - близько 10% та побутових - 2%.

Особливу небезпеку становить утворення і накопичення токсичних відходів, серед яких найнебезпечнішими є відходи із вмістом важких металів, нафтопродукти, непридатні до застосування пестициди тощо.

Токсичні відходи І-ІІ класів небезпеки становлять 0,28% від їх загальних обсягів і протягом останніх трьох років тенденція до їх зменшення не виявлена. Відходів III класу небезпеки - близько 20 тис. т, з високотоксичними їх складовими. Вони становлять потенційну небезпеку для довкілля та здоров'я населення. Зазначені відходи зберігаються на понад 4 тис. складах.

На Державному підприємстві "Горлівський хімічний завод" склалася критична ситуація, пов'язана з накопиченням на проммайданчику високотоксичних відходів виробництва мононітрохлорбензолів (хімічна речовина II класу небезпеки), забрудненого токсичними відходами ґрунту і сульфатутримуючих відвалів, які становлять екологічну небезпеку для населення регіону.

З метою виправлення стану зі зберіганням та утилізацією пестицидів у 2006 році удосконалено технологію їх перезатарення у спеціальні залізобетонні та пластикові контейнери з подальшим зберіганням на облаштованих майданчиках. Проте контейнеризація (перезатарення) пестицидів, яка проводиться практично у всіх регіонах, - це тимчасове вирішення проблеми, оскільки зберігання в закритих ємностях різних за хіміко-фізичними та токсикологічними властивостями пестицидів, при відсутності регламентованих вимог і науково обґрунтованих даних про їх взаємодію, може призвести до вибухової реакції з викидом у довкілля токсичних речовин.

За даними санепідслужби, в кожному регіоні зберігається більше 700 т не придатних до використання пестицидів, більшість з яких заборонені пестициди І класу небезпеки та нерозпізнані, у зв'язку із втратою даних про них.

У ряді областей України (Вінницька, Житомирська, Запорізька, Київська, Кіровоградська, Сумська) накопичилось від 1000 т до 2000 т не придатних до використання пестицидів.

Отрутосховища, які у минулому конструктивно були призначені лише для зберігання великої кількості пестицидів та агрохімікатів, здебільшого не відповідають вимогам санітарного законодавства, 25% з них знаходяться в аварійному стані.

У АР Крим, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Луганській областях, паспортизовані лише 35 % отрутосховищ.

Важливою і до кінця не вирішеною залишається проблема зберігання заборонених та не придатних до використання в сільському господарстві хімічних засобів захисту рослин (ХЗЗР) і питання про їх безпечне розміщення до цього часу не вирішено.

Однією з причин цього є те, що у ході реформування колективних сільськогосподарських підприємств недостатньо приділялось уваги питанню поводження з непридатними ХЗЗР, що призвело до втрати їх власника, особливо при розпаюванні господарств і зміні форми власності на землю.

На теперішній час на території України налічується більше 4,7 тис. складів зберігання непридатних хімічних засобів захисту рослин, в тому числі більше 2,1 тис. складів у незадовільному стані.

Загальна кількість непридатних хімічних засобів захисту рослин становить близько 21 тис. т, з них розміщено у контейнерах понад 4 тис. тон. Більшість з цих засобів зберігається на складах, де виявлені чисельні факти вільного доступу сторонніх осіб, перебувають в аварійному стані або взагалі ХЗЗР зберігаються на відкритих майданчиках.

Дуже гострою є проблема належного поводження з твердими побутовими відходами та складами для зберігання отрутохімікатів у міській, а особливо в сільській місцевостях. На території країни накопичено понад 35 млрд. т побутових відходів. Так, на теперішній час тільки у Дніпропетровській області накопичено понад 8,4 млрд. т. таких відходів.

Щороку в містах і селищах міського типу утворюється близько 40 млн. м² (10 млн. тонн) таких відходів, які розміщуються на близько 770 полігонах. На 80% полігонів не виконуються норми екологічної безпеки щодо здійснення запобіжних заходів, спрямованих на попередження забруднення підземних вод і атмосферного повітря. На переважній більшості (95%) об'єктів розміщуються як побутові, так і промислові відходи, що законодавством забороняється.

Недостатня кількість полігонів для розміщення відходів і незадовільна робота комунальних служб сприяють влаштуванню несанкціонованих звалищ, яких щороку виявляється понад 10 тис. (приблизно така ж їх кількість ліквідується за відповідними приписами).

У 2006 році виявлено 25 випадків аварійного забруднення довкілля небезпечними хімічними речовинами, з них 9, відповідно до Державного класифікатора надзвичайних ситуацій, віднесено до надзвичайних ситуацій, пов'язаних із наявністю у навколишньому середовищі шкідливих (забруднюючих) речовин понад гранично допустимі концентрації (ГДК), а саме:

• у повітрі - 3 випадки (АР Крим, Закарпатська область та м. Київ);

• у питній воді - 3 випадки (Вінницька, Дніпропетровська, Івано-Франківська області);

• у підземних водах - 3 випадки (Волинська (2), Львівська області).

За масштабами ці надзвичайні ситуації розподілилися наступним чином:

• місцевого рівня - 1 ;

• об'єктового рівня - 8.

А також 2 надзвичайні ситуації, пов'язані із викидом небезпечних хімічних речовин (НХР) на промислових об'єктах у Дніпропетровській та Київській областях.

Надзвичайна ситуація місцевого рівня зареєстрована на системі питного водопостачання м. Гайсина Вінницької області, де внаслідок незадовільного стану мереж у питній воді виявлено перевищення мікробіологічних та токсичних показників, а також перевищення шкідливих (забруднюючих) речовин понад ГДК у водоносному горизонті, який використовується у системі нецентралізованого питного водопостачання. Сума матеріальних збитків становить 400 тис. гривень.

Понад 200 тис. грн було виділено з резервного фонду держбюджету для ліквідації наслідків розливу майже 700 г ртуті у приміщенні Національної ради з питань телебачення та радіомовлення. Перевищення допустимої концентрації парів ртуті у приміщеннях ) становило від 10 до 660 разів. Будівлю Нацради було зачинено для проведення повної її демеркуризації та ремонту.

Загальна сума збитків, завданих забрудненням навколишнього природного середовища, у 2006 році склала близько 648,5 тис. грн.

Великої шкоди навколишньому середовищі надають сильнодіючі ядовиті речовини. СДЯР здатні викликати ураження не тільки людей, але і тварин, забруднювати тривалий час територію. Вони можуть проникати в організм через дихальні шляхи, шкірні покриви, слизові оболонки та шлунково-кишковий тракт.

Практично всі СДЯР в паровидному та аерозольному станах проникають в організм інгаляційним шляхом, тому найбільшу небезпеку становлять газоподібні, високолеткі рідини.

Деякі хімічні сполуки, які відносяться до СДЯР (хлор, фосген, синильна кислота та інші), в минулому використовувались та планувались до використання, як бойові отруйні речовини. А це означає, що розподіл багатьох хімічних сполук на отруйні речовини (ОР) і СДЯР в значній мірі є умовними і цілий ряд показників, які використовуються для оцінки вражаючих властивостей ОР, можуть бути використаними і для характеристики СДЯР. Так наприклад, СДЯР при аваріях на ХНО, як і ОР, при їх бойовому використанні володіють:

- об’ємною дією (уражаються не тільки територія, а і повітряний простір);

- здатністю багатьох сполук проникати в організм через непошкоджену шкіру;

- властивістю викликати ураження на протязі тривалого часу (дні, місяці).

Найважливішою характеристикою СДЯР є їх токсичність (здатність викликати патологічні процеси в організмі). За показниками токсичності хімічні речовини поділяють на 4 класи:

1-й клас - надзвичайно небезпечні (LС₅₀ менше 0,5 гр/м³);

2-й клас – високо небезпечні (LС₅₀ до 5 гр/м³);

3-й клас – помірно небезпечні (LС₅₀ до 50 гр/м³);

4-й клас – мало небезпечні (LС₅₀ - більше 50 гр/м³).

Кількісним показником токсичності речовини є токсична доза (токсодоза). При інгаляційному ураженні токсодоза (Т) дорівнює концентрації в повітрі (С) в гр/м³, перемноженій на експозицію (час дії - t в хвилинах): Т=С • t[(гр∙хв)/м³)].

Важливішою характеристикою СДЯР є відносна щільність їх парів. Якщо щільність пару якоїсь речовини менша за одиницю, то це означає, що він легший за повітря і буде швидко зникати і навпаки, якщо більше одиниці, то пар довше утримується на поверхні землі, накопичується в заглибленій місцевості, тому дія на людей буде продовженою.

СДЯР поділяються на стійкі і нестійкі. До перших відносяться сполуки з температурою кипіння вище 140°С, до нестійких - з низькою температурою кипіння (<140°С). Нестійкі речовини забруднюють місцевість на декілька хвилин. Стійкі - забруднюють територію до декількох тижнів і навіть місяців (діоксин).

За швидкістю проявів вражаючої дії СДЯР поділяються на швидкодіючі та повільнодіючі. При ураженні першими картина інтоксикації розвивається в період від кількох секунд до десятків хвилин з моменту контакту. При ураженні повільнодіючими речовинами до проявів ознак інтоксикації іде від однієї до 10-12 годин і більше.

В залежності від токсичної дії на організм людини СДЯР групують наступним чином:

1. Речовини з переважно задушливою дією (хлор, фосген, азотна кислота).

2. Речовини з переважно загальноотруйною дією (окис вуглецю, синильна кислота).

3. Речовини, які мають властивості задушливої дії та загальноотруйної дії (окиси азоту, сірководень).

4. Нейротропні отрути - речовини, які діють на генерацію, проведення та передачу імпульсу (фосфорорганічні сполуки).

5. Речовини, які мають властивості задушливої дії та нейротропної(аміак).

6. Метаболічні отрути (метилбромід, метилхлорид, діоксин).

Територія, яка заражена СДЯР в небезпечних для життя людей межах, називається зоною хімічного зараження (ЗХЗ). Розміри ЗХЗ визначаються кількістю СДЯР на об’єкті в момент аварії, їх фізико-хімічними і токсичними властивостями, швидкістю вітру, ступінню вертикальної стійкості повітря, характером місцевості та ін.

Територія, в межах якої внаслідок аварії на хімічно-небезпечному об’єкті з’явились масові ураження людей, тварин, рослин, називається осередком ураження (ОУ). В медико-тактичному відношенні осередок ураження характеризується:

- раптовістю, швидкістю, масовістю виникнення уражень;

- забрудненістю зовнішнього середовища;

- великою кількістю уражень;

- наявністю комбінованих уражень (+ опік, + механічна травма).

Осередки ураження СДЯР в залежності від тривалості зараження місцевості та часу появи вражаючої дії поділяються на 4 види:

І - осередок ураження нестійкими швидкодіючими речовинами (синильна кислота, аміак, окис вуглецю).

ІІ - осередок ураження нестійкими повільнодіючими речовинами (фосген, хлорпікрин, азотна кислота).

ІІІ - осередок ураження стійкими швидкодіючими речовинами (анілін, деякі фосфорорганічні сполуки).

IV - осередок ураження стійкими повільнодіючими речовинами (сірчана кислота, тетраетилсвинець).

Для ОУ, які створюються швидкодіючими речовинами, характерно:

- одномоментне (від кількох хвилин до кількох десятків хвилин) ураження значної кількості людей;

- швидкий прояв інтоксикації із значною кількістю важких уражень. Ці моменти приводять до дефіциту часу в органів охорони здоров’я для зміни існуючої організації роботи і приведення її у відповідність до ситуації. Вирішальне значення набуває само- і взаємодопомога, а також медична допомога і евакуація на етапах (бажано один рейс) в максимально короткий термін.

Особливості ОУ речовинами повільної дії:

- формування санітарних втрат іде повільно (декілька годин);

- наявність деякого резерву часу для коректування роботи закладів охорони здоров’я;

- евакуація здійснюється в декілька рейсів.

2.2.3. Характеристика уражень персоналу хімічно-небезпечних об’єктів і населення. Способи захисту.

Серед СДЯР найбільшу групу складають речовини переважно із задушливою дією, тобто ті агенти, які головним чином уражають органи дихання, викликаючи гострий токсичний набряк легень.

Деякі речовини цієї групи, діючи на слизові поверхні органів дихання і очей, викликають сильне їх подразнення із запально-некротичними змінами. Ці агенти складають першу підгрупу, відносяться до речовин, які мають виражену припікаючу дію.

Представники другої підгрупи СДЯР відрізняються тим, що після первинних явищ подразнення, починається прихований період (період умовного благополуччя), при якому постраждалі відчувають себе абсолютно здоровими, а в подальшому раптово розвивається набряк легень. Ці агенти володіють слабкою припікаючою дією.

Хлор. Зеленувато-жовтий газ з різким запахом, в 2,5 рази важчий за повітря. Смертельна токсодоза 10 г·хв/м³. При потраплянні хлору в значних концентраціях смерть наступає через декілька хвилин від ураження дихального та судинорухового центрів (блискавична форма). Дія газу в дещо менших концентраціях приводить до смертельного виходу через 20-30 хвилин внаслідок хімічного опіку легень.

Хлор використовується для очищення питної води та стічних вод. На очисних спорудах завжди є запас біля десятка-сотні тонн.

1966 рік м. Горький (Росія). Внаслідок аварії вилилося 126 тонн рідкого хлору. В засобах масової інформації подали команду виходити на вулицю. Це була перша помилка, так як хлор важчий за повітря і буде збиратися в нижніх шарах атмосфери. Друга: лікарі, не знаючи клінічної картини отруєння хлором, почали проводити промивання шлунку. Наслідок: 5000 потерпілих, 330 дістали тяжке отруєння, всі інші - середнього і легкого ступеня важкості.

Протидії:

1. Термінова перешкода доступу отрути в організм - респіратор, протигаз, сховище. На відкритій місцевості вихід з забрудненої території перпендикулярно напрямку вітру. В приміщенні - не виходити з помешкання, закрити щілини. Якщо є змога, піднятись на верхні поверхи.

2. При подразненні очей, носа, глотки - промивання 2% розчином соди або простою водою. Дихати через ватно-марлеву пов’язку, змочену водою або 2% розчином соди.

3. При затрудненому диханні - інгаляція кисню, при зупинці – штучне дихання.

4. Патогенетична терапія:

- ліквідація кисневого голоду;

- боротьба з запаленням та набряком легень.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. X. Нестачі і втрати від псування цінностей
5. Аварії і катастрофи на транспорті.
6. Аварії на транспорті
7. Аварії на транспорті.
8. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
9. Аверсивную терапію використовують, як правило, при лікуванні алкоголізму, нікотиновій залежності і деяких інших захворювань.
10. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
11. Автокореляційна характеристика системи
12. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання

Переглядів: 547