Особливості журналістської праці в сучасних умовах

Вступ

Жінка в журналістиці

Мотивації вибору місця праці журналіста. Особистий творчий план його роботи

Вимоги, яким повинен відповідати журналіст

Особливості журналістської праці в сучасних умовах.

Лекція 7.

Журналіст у редакційному середовищі

Ключові терміни і поняття: готовність до праці, риси журналіста-професіонала, стимули при виборі місця праці, індивідуально-колективний характер праці, обов’язки журналіста, журналістська спеціалізація, особистий план роботи, компоненти плану, фемінізація журналістики.

Жодна професія, наголошував він, не потребує більшої особистої посвяти, як журналістський фах. Вона вимагає від людини жертовного ідеалізму і дотримання високих моральних засад.

Так про професію журналіста писав один із перших теоретиків журналізму директор Берлінського журналістського інституту д-р проф. Е. Довіфат. Незважаючи на те, що період його інтенсивних наукових пошуків співпав з роками зародження і розквіту нацизму у 1920-30 рр., Е. Довіфат залишив цінну спадщину, яка не втратила актуальності і сьогодні. Журналістська праця потребує людей сильної волі, які здатні опанувати свої почування і настрої. Журналіст знає тільки одного можновладця – час. Виробити у собі здатність завжди бути готовим до праці – одне з визначальних рис справжнього журналіста (Dovifat E., Prof., Dr.: Zeitungslehre I. Erster Band, Berlin. – 1927. – 138 S. Zweiter Band, Berlin. – 1937. – 140 S.).

Незалежно від посади, яку обіймає журналіст, він є членом редакційного колективу. І саме участь у підготовці колективного твору – номера газети, надає особливого характеру його діяльності: спочатку він своєю заявкою вносить вклад у загальноредакційний план, потім отримує завдання, яке відповідає одному з пунктів цього плану, нарешті у перебігу збору інформації і добору фактів, завершує процес підготовки матеріалу.

Журналіст враховує досвід своїх попередників у розробленні цієї теми, напрямки і мету діяльності інших співробітників редакції. Взаємозалежність – одна з важливих особливостей праці журналістів, які належать до однієї редакції. Виразно це простежуємо у невеликому колективі: тут кожен має свою частку роботи і не може успішно вирішувати завдань без координації з іншими працівниками. Тобто яскраво проявляєтьсяіндивідуально-колективний характер праці журналіста, чого не фіксуємо у середовищі інших творчих професій.

У редакційному колективі журналіст виконує низку обов’язків у двох взаємопов’язаних напрямах.

Перший– обов’язки щодо роботи свого відділу чи сектору. У цій виробничо-творчій групі журналіст постійно зайнятий підготовкою певного обсягу інформації, що концентрується у його статтях, репортажах, замітках та інших газетних жанрах. Він працює з авторами, редагує їх тексти і рукописи, почергово, а часом і одночасно, виступає у ролі публіциста, редактора і організатора. Тобто проявляється комплексний, багатофункціональний характер його праці, який вимагає різносторонніх знань, вмінь та здібностей.

Другий напрям – обов’язки щодо редакції загалом. Журналіст бере участь у редакційних летючках, за графіком секретаріату виконує функції газетного оглядача, чергує при випуску номера, працює з листами читачів. Він також бере участь у проведенні редакційних кампаній, акцій, інших загально редакційних заходів.

На попередніх лекціях ми вже говорили, що творчим редакційним колективом називається чітко визначена група журналістів, фоторепортерів, художників, які здатні в заздалегідь визначений видавцем термін, підготувати і випустити у світ друковане видання, конкурентноздатне і прибуткове на газетному ринку

Професор Василенко про сучасні реалії життя ЗМІ:Тема добору кадрів нового видання – наболіла і дуже актуальна, оскільки видавець керується багатьма суб’єктивними і об’єктивними чинниками. Як не дивно, сьогодні часто-густо на перший план при доборі кадрів редакційного колективу виступають не об’єктивні вимоги наявності у журналіста певних творчих здібностей і досвіду, а бажання інвестора мати на керівних посадах у друкованому виданні “свою людину”. Подекуди, як у романі шведських літераторів, це набуває гротескних форм – на посади головних редакторів призначаються коханки, особи, наближені до інвестора, партійні функціонери і т. д. Переважає бажання контролювати редакційну політику, що веде, зрештою, до конфлікту між видавцем та інвесторами, ще раніше – між видавцем та журналістами.

У таких випадках видавцеві слід бути дуже обережним, намагаючись навіть із дилетантизму зайвої особи в редакційному колективі витиснути бодай йоту корисної дії. Отже, коли такий “журналіст” писати не вміє, йому слід доручити якусь іншу ділянку роботи. Жінці – публічні виступи, співпрацю з модними рекламодавцями. Чоловікові варто запропонувати довгострокову програму оптимізації видавничої діяльності взагалі, що, безумовно, відповідатиме амбіціям зайди, дозволяючи видавцю спокійно контролювати досі хаотичну діяльність цього небажаного конкурента. Тільки після того, як гласну чи негласну умову з інвесторами буде підписано, видавець має швидко й ефективно сформувати творчий колектив майбутнього журналу, газети.

При доборі кадрів, слід не тільки враховувати попередній досвід своїх майбутніх підлеглих. Керівнику газети чи журналу треба чітко усвідомлювати, що особа, яка раніше працювала на радіо, а особливо на телебаченні впродовж останніх кількох років, до журналістики, власне друкованої вже не придатна. Бувають винятки із правила, проте більшість телевізійників автоматично, всупереч своїм бажанням, мислять віртуальними образами, сприймаючи світ через вічко телекамери.

Про це ж говорить і Сергій Рахманін:

Останнє не є позитивом, чи негативом – у кожного своя творча спеціалізація, однак журналіст, який починав свою кар’єру в друкованому виданні, а звідти перейшов у телевізійну студію – явище звичайне. І, навпаки, практично не зустрічаються тележурналісти, які згодом воліли б перейти в пресу. Більше того, як показує досвід, вміння писати якісний вивірений текст, до бізнес-проекту включно, у них поступово деформується, пріоритетом уже виступає аудіовізуальний погляд на навколишній світ і події в ньому.

Формуючи редакційний колектив, керівник друкованого видання повинен пам’ятати, що слід віддавати пріоритет вузькій спеціалізації. Творчий колектив має бути однорідним за рівнем культурно-естетичних уподобань, як правило, журналісти мусять поділяти політичні погляди свого керівництва, різниця між молодшими і старшими працівниками не повинна перевищувати десяти років.

Навіть десять років – завелика різниця між різними поколіннями журналістів, які працюють в одному творчому колективі. Однак, з огляду на швидку зміну соціально-економічних реалій, констатуємо, що впродовж десяти років повністю змінюється громадська думка у суспільстві, молоде покоління схильне до повторення вчинків своїх попередників. Для прикладу, буремні події 1991 року фактично повторилися в 2002-2003 роках, коли країну охопила менш масштабна, але все одно масова акція “За Україну без Кучми!”. Методи протесту 1991 року фактично повторилися, хоча через 10-12 років політичні акценти були побудовані на зовсім інших засадах.

Професор Василенко про добір кадрів:

Що стосується працівників для журналістської діяльності, то слід шукати їх серед творчої молоді за умови, коли загальний стаж їхньої роботи після завершення навчання у ВНЗ не перевищує трьох років. Річ у тому, що саме за цей час психіка й підсвідомість молодого журналіста ще не встигли травмуватися штампами, усталеними прийомами роботи іншого друкованого органу. Немає глибокого розчарування, молоді журналісти сповнені честолюбних ідей, схильні до новацій. Буквально, “легкі на підйом”, що дозволяє оперативно відряджати їх на розслідування цікавих подій.

Багато редакторів, особливо редакторів-дилетантів, підсвідомо прагнучи приховати почуття невпевненості у собі, дозволяють собі публічно заявляти, що, мовляв, кращі журналістські кадри постачають їм факультети історії, філософії, права. Це відповідає дійсності лише почасти. Фахівці зі свого профілю діяльності конче потрібні в спеціальних виданнях, які присвячені історії, філософії, праву. Але техніку репортажу, методи збирання фактажу, підготовки інтерв’ю журналісти опановують лише під час лекційних і практичних занять в Інституті, на факультетах, відділеннях журналістики. Навіть філологи, які вважаються другим основним претендентом для поповнення редакційних кадрів, не можуть досить швидко надолужувати знання у плані суто журналістської техніки. Проте варто зазначити, що нині досить ефективною формою перепідготовки кадрів для редакційних колективів є друга освіта – система навчання, коли за відносно стислі строки особи, які працюють у редакціях ЗМІ, здобувають спеціальні знання під керівництвом досвідчених викладачів і запрошених журналістів-практиків.

Процес формування редакційного колективу все одно залишається досить складним і триває впродовж всього терміну існування даної конкретної команди.

Тут слово“редакція” цілком свідомо замінено на спортивний термін “команда”. Річ у тім, що журналіст, як і спортсмен, на певному етапі сягає піку своїх можливостей, після чого більшість із творчих працівників поступово стають не придатними до виконання своїх обов’язків у повному обсязі. Подібно до комп’ютера, вони перенасичуються розсилками-штампами, їх атакують хакери, на їх особистих сайтах, як і в свідомості домінує нав’язлива реклама. Журналіст уже не сприймає світ по-новому, стає менш активним у пошуках інформації, дозволяє собі розслабитися в побуті, зловживаючи алкоголем. За часів соціалізму, до подібних трансформацій ставилися терпляче – головне, щоб партійно-редакційний журналіст не порушував основні принципи “Морального кодексу будівника комунізму”.

Тепер, зі зміною суспільно-політичної формації, економічних взаємовідносин, видавцю слід враховувати відомий в нейрохірургії факт: кожні п’ять років у людини повністю поновлюється склад крові й на 90% – мозкові клітини.

Змінюється й природа самого індивіда, причому на такій важкій роботі, як журналістика. Часто ці зміни ідуть не на краще. Тому досвідчений видавець має керуватися істиною, яку він змушений приховувати при прийнятті будь-якого новачка на роботу. А саме, волонтер зараховується на посаду на термін від трьох до п’яти років, далі – тільки від нього залежить, чи працюватиме він у редакції. Якщо видавець керується засадами корпоративної моралі, що передбачає жорстко-контрольований підхід до проблем професійного навчання, то він може запропонувати журналісту, який став писати гірше, спробувати себе в новому жанрі або в ролі рекламного агента, розповсюджувача преси тощо. На жаль, досвід показує, що коли видавець вагається з прийняттям фатального рішення про звільнення частини своєї команди, його самого швидко відправлять як невдаху–суддю у відставку.

Важливим моментом, стверджує проф. Василенко, у визначенні продуктивності праці творчого колективу є вибір приміщення, місця роботи і вдале облаштування робочих місць. За умови будь-якого промислового міста, реґіонального центру, в середньому працівник дістається до роботи за 45 хвилин. У мегаполісах: Києві, Харкові, Дніпропетровську – за годину–півтори, оскільки багато службовців через брак коштів воліють знімати житло за містом чи в нових мікрорайонах. Звісно, говорити про високу продуктивність працівника, після того як він переніс стрес перевантаження громадським транспортом, не доводиться. Тому зараз за наказом керівників більшості друкованих видань робочий день працівників редакцій починається о 10 годині ранку і закінчується в 19.00. Неоднозначні, на перший погляд, рішення є, проте, не аматорською забаганкою, а копіюванням досвіду західноєвропейських і американських масових видань, що також змушені враховувати специфіку міських заторів. Крім того, як відомо з психологічних тестів, в основної маси творчих працівників найбільш ефективна робота – від 10.00 до 13.00-13.30, потім від 16.00 і до кінця робочого дня. Таким чином, відійшовши від усталених радянських стереотипів, видавець виграє зрештою в головному – організації праці.

Абстрагуючись від норм трудового законодавства, що визначають необхідний метраж на одну особу в межах офісу, будемо керуватися звичайною логікою і прагматикою слов’янського менталітету, розподіляючи членів творчого колективу по окремих редакційних кімнатах. Наголошуємо на терміні “кімнати” чи “окремі приміщення”, оскільки досвід останніх років, коли, за американським зразком, редакції розташовувалися по кабінках у величезній залі, – нічого продуктивного українській журналістиці не дав. Річ в тому, що в міні-кабінетах, за напівпрозорими стінами журналіст, насамперед , коли йдеться про жіночу стать, почуває себе досить невпевнено. Позбавлений можливості спілкуватися з колегами і радитися, творчий індивід лишається сам на сам з комп’ютером, не встигнувши навіть критично оцінити здобутки чи прорахунки потенційного конкурента-колеги.

Досвід довів, що така відокремленість не працює навіть у тому випадку, коли йдеться про максимальне зосередження журналіста на якомусь творчому процесі. Все одно творчого працівника відволікають сторонні шуми: дзвінки, голосні і неголосні розмови по телефону, особливо дратує фігура начальника-редактора або його заступника, який мов наглядач, контролює дії колективу з такої самої напівпрозорої кабінки.

Творчій особі необхідна усамітненість. Репортаж “на коліні” пишуть лише професійні репортери дуже високого класу, проте таких – одиниці. Отже, необхідно розділити творчий колектив, але не лише за тематикою відділів, а й за рівнем творчого суперництва, бажано – взаємодопомоги. Відхід від старої концепції – співробітники одного відділу мають працювати компактно, в одній–двох кімнатах – дозволяє продукувати не лише інваріантність творчої ідеї, а й ініціювати нові, досить несподівані тенденції у пошуках оригінальних форм роботи. Нині проблеми політики, економіки і розвитку соціально-культурної сфери настільки взаємозв’язані, що вирішити певне питання в межах однієї аналітичної статті, підготовленої у межах спеціалізованого відділу, вважається нереальним.

Таким чином, видавець досягає гармонізації творчого процесу, індивід почуває себе членом великого редакційного колективу, а цей колектив, у свою чергу, продукує інформацію саме завдяки творчим особистостям, – журналістам.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
TRANSFORMATION OF SOME IDIOMS IN THE PROCESS OF TRANSLATING	\|	Вимоги, яким повинен відповідати журналіст

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.