• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Зміни з віком величини нирок

Нефрони нирок новонароджених дітей відрізняються незрілістю, що виражається в особливостях клітинної будови капсули. Єпітеліальні клітини внутрішнього листка капсули дуже високі (циліндричний і кубічний епітелій). Сам листок покриває судинний клубочек тільки зовні, не проникаючи між окремими судинними петлями. З віком висота клітин зменшується: циліндричний епітелій перетворюється спочатку в кубічний, а потім у плоский. Причому внутрішній листок капсули починає проникати між судинними петлями, рівномірно їх покриваючи. Діаметр клубочка в немовлят дуже малий, такщосумарна поверхня фільтрації, що приходиться на одиницю масиоргана, виявляється значно меншої, чим у дорослої людини.

Сечові канальці у новонароджених дуже вузькі і тонкі. Петля Генле коротка, вершина її заходить у корковий шар. Діаметр сечових канальців, так само як і ниркових тілець, збільшується до 30 років. Поперечний переріз звитих канальців нирок дітей у 2 рази вужче, ніж у дорослих. У немовлят діаметр канальца дорівнює 18-23 мкм, у дорослого – 40-60 мкм.

Ниркова лоханка у новонароджених і грудних дітей найчастіше розташована в самій паренхімі нирки. Чим більше вік, тим більше випадків розташування лоханки поза нирковою паренхімою.

У 3-5 років формується жирова капсула нирки, що забезпечує пухке з’єднання нирок з наднирниками.

З віком міняється судинна мережа нирок. Вікові зміни артеріальної системи нирок виражаються в стовщенні зовнішньої і внутрішньої стінок артерій і зменшенні товщини середньої стінки. При цьому як у внутрішньому, так і в зовнішньому шарі з’являються у великій кількості гладком’язеві клітини. Тільки до 14 років товщина артеріальної стінки судин нирок виявляється такою ж, як і в дорослих.

Рис.113. Нирки немовляти

У венозному сплетенні нирок немовлят неможливо виділити окремі стовбури. Останні з’являються тільки в 6-місячному віці. У 2-4 роки схема будови вен нирок така ж, як і в дорослих.

Лімфатична система ниркових лоханок у дітей зв’язана з лімфатичною системою кишечнику більш тісно, чим у дорослих. У зв’язку з цим у дітей можливе поширення кишкових бактерій з кишечнику в ниркові лоханки, що приводить до виникнення в них запального процесу.

У новонароджених дітей нирки розташовані дещо вище, ніж у дорослих. Верхній полюс нирок у них відповідає нижньому краю 11-го грудного хребця; тільки до 2 років рівень розташування нирок виявляється таким же, як і в дорослих.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІЇ НИРОК

Вікові особливості анатомічної і гістологічної будови нирок обумовлюють характер ниркової функції дітей. Високий епітелій, що складає внутрішній листок капсули, утрудняє процес фільтрації. Він обмежується також і тим, що внутрішній листок капсули покриває не всі капілярні петлі. Це зменшує поверхню фільтрації, що у дітей виявляється значно меншою, ніж у дорослих. Наслідком цих особливостей будови є те, що величина фільтрації в дітей першого року життя виявляється значно меншою, ніж у дорослих. Протягом першого року життя неухильно зростає величина фільтрації і до 12-14 місяців наближається до такій у дорослих.

Незрілість канальцевої системи нефрона приводить до недосконалості концентраційної функції нирок дітей. Зворотне усмоктування в кров води, що профільтрувалася в капсулу із судин клубочка, дуже невелике. У зв’язку з цим навіть при меншій у порівнянні з дорослими фільтрації кількість сечі, віднесеної до одиниці поверхні тіла, у дітейи виявляється великою. У той час як у дорослих кількість сечі стосовно 1 м² поверхні тіла складає 0,6 мл у хвилину, у дітей першого років життя воно дорівнює 2 мл. Тільки в перші 3-4 дні добова кількість сечі у немовлят невелика. У перший день сечовиділення може навіть бути відсутнім. Однак уже до 12-го дня сечовиділення збільшується в 12 разів. У наступному добова кількість сечі усе більше наростає, і після 6 місяців вона стає вдвічі більше, ніж у перший місяць. У той же час у незрілій нирці відсутні механізми, що перешкоджають зворотному проходженню з канальців у кров іонів Nа⁺і СІ^-. У дорослих концентрація Na+у сечі й у крові майже однакова. У немовлят відношення Nа⁺ сечі до Nа⁺ плазми складає ¹/₂₅. Подібно цьому вміст хлоридів у сечі дітей значно менше, ніж у сечі дорослої людини, у якої весь уведений з їжею хлор виводиться переважно через нирки. У дітей перших місяців життя 99,4% хлоридів, що профільтрувалися, знову попадають з просвіту канальців у кров. У грудних дітей у перші 2 тижні життя виведення хлоридів за 4 г стосовно введеної їх кількості складає 12-15%, у 2-місячних дітей він стає рівним 34%, у 4-місячних– 40-50%. Якщо у дорослих із сечею виділяється в годину 740 мг хлоридів, то із сечею дітей грудного віку за той же період виділяється усього лише 1-11 мг. У ранньому грудному віці хлориди в сечі часто зовсім відсутні. Навіть у 9-місячному віці виведення хлоридів складає лише 70% від норми, властивої дорослій людині.

Концентрація інших складених елементів сечі внаслідок малого зворотного усмоктування води в перший рік життя виявляється також менше, ніж у дорослих. Так, наприклад, у дітей до 6 місяців відношення сечовини сечі до сечовини крові дорівнює 6, після 6 місяців це відношення зростає до 12, до 14 місяців воно стає таким же, як і в дорослих–70. Таким чином, нирки дітей першого року життя не здатні продукувати концентровану сечу.

Осмотичний тиск сечі в них менший, ніж осмотичний тиск крові, а у дорослих, навпаки, більший.

У дітей до 3 місяців осмотичий тиск сечі в 7 разів менше, ніж у дорослих. Відношення осмотичного тиску сечі до осмотичного тиску крові не перевищує в них ¹/₆. Причому навіть при 10-кратному збільшенні кількості виведеної сечі осмотичний тиск не змінюється.

У зв’язку з цими особливостями функціонування дитячої нирки обмеження надходження рідини в організм, так само як і надлишкове її введення, приводить до порушення водяного балансу. Обмежена здатність незрілої нирки до зворотного усмоктування води й обумовлені цим великі утрати води із сечею вимагають, відповідно, більшого введення рідини в організм дітей. Велика потреба дітей у воді пояснюється також тим, що в дітей більше, ніж у дорослих, втрачається води через шкіру і при диханні. Причиною тому є широка мережа шкірних капілярів, відносно велика поверхня шкірного покриву й інтенсивне дихання у дітей. У дітей 5% усієї виведеної рідини виділяється нирками, 35% – шкірою і легенями і 6% – кишечником. Чим більше вік, тим менше утрати води через шкіру і легені. До року 99% води виводиться нирками. Потреба дітей у більшій кількості рідини пов’язана з інтенсивно протікаючими обмінними процесами, з особливою властивістю їх тканин затримувати воду. Організм немовляти на 74,4% складається з води (у дорослому організмі на долю води приходиться 68,5%). Добове збільшення маси в грудному віці на 72% здійснюється за рахунок води. Установлено, що на кожен кілограм маси тіла наприкінці першого тижня життя потрібно 150-200 мл води, у 6 місяців – 120 мл, до року ця кількість зменшується до 90-100 мл (у дорослих – 40 мл). З перевищенням цієї норми рідини, що надходить, дитячий організм справляється погано. Навіть при невеликому водяному навантаженні, що складає 2% від маси тіла дітейи, у першу декаду його життя вода виводиться в 2,5 рази повільніше, ніж у дорослих. Тому в дітей першого півріччя життя надлишкове введення рідини може привести до набряклості тканин, що утримується тривалий час. Тільки в 7-місячному віці швидкість виведення води стає такою ж, як і в дорослих.

Ще більш небезпечним для дітей є недостатнє введення рідини. У дітей, на відміну від дорослих, при нестачі води в організмі зв’язана вода, що входить до складу клітинних структур, із тканин переходить у кров, у зв’язку з чим настає збідніння тканин водою і зв’язане з цим збудження обмінних процесів. Зменшення кількості рідини, що надходить в організм, приводить у дітей до різкого зменшення фільтрації, що може з’явитися причиною виникнення порушень, пов’язаних з недостатнім виведенням з організму шкідливих продуктів обміну.

Погано переносить дитячий організм і навантаження солями. У дітей при додатковому навантаженні хлориди попадають із током крові в судини клубочків нирок, де відбувається їх фільтрація. Однак, як уже відзначалося вище, з канальців вони цілком переходять назад у кров. З крові хлориди попадають у тканини, куди спрямовується слідом за ними вода. Фільтрація при цьому, як і сечовиділення, різко зменшується. Нерідко після такого навантаження в перші 4-5 г цілком відсутнє сечовиділення. Перехід води з крові в тканині викликає утворення набряків. Затримка хлористого натрію в тканинах супроводжується у грудних дітей явищами так званої «сольової лихоманки», що виявляється в підвищенні температури тіла. Виходячи з цього вміст мінеральних речовин у їжі дітей першого півріччя життя повинен бути значно меншим, ніж у їжі дорослих.

Таблиця

Добова кількість мінеральних речовин, необхідна для грудних де.еД і дорослих (на 1 кг маси тіла)

Жіноче молоко, що є для більшості грудних дітей основним продуктом харчування в перше півріччя життя, містить відносно мало солей. Мінеральних речовин у жіночому молоці майже в два рази менше, ніж у коров’ячому.

Недосконалість ниркової функції виражається й у тім, що клітини епітелію канальців мають обмежену здатність виводити різні речовини з крові в просвіт канальца.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЯЦІЇ ФУНКЦІЇ НИРОК

До моменту народження гіпофіз уже секретує гормон, під впливом якого відбувається зворотне усмоктування води з канальців у кров. У дітей першого року життя мале зворотне усмоктування води є результатом незрілості ниркового епітелію, що нечуттєвий до дії гормону. Таким чином, у дітей у перші місяці життя діяльність нирок регулюється тільки нервовою системою. Тому регуляція кількості виведеної сечі здійснюється за рахунок зміни величини фільтрації. Уже на 6-му місяці розвитку в дітейи можна знайти умовнорефлекторну регуляцію видільної функції. Так, у дітей після годування кефіром через ріжок відзначається збільшення сечовиділення. При годування кашою з ложечки збільшення кількості сечі не спостерігається. Але якщо цю же кашу давати через ріжок, з якого дитина звичайно одержує кефір, то спостерігається збільшення сечовиділення. З віком поступово збільшується роль гормонів у регуляції діяльності нирок. Тому нирка дорослого організму, цілком позбавлена нервових впливів, продовжує функціонувати.

РОЗДІЛ ХХІ БУДОВА І ФУНКЦІЇ ШКІРИ

Поверхня шкіри людини складає в середньому 16 000 см². Шкіра, як зовнішній покрив тіла, відокремлює організм людини від навколишнього середовища, але функціонально в зв’язку з наявністю в ній великої кількості різних рецепторів забезпечує широкий зв’язок організму з зовнішнім середовищем і його пристосування до змін цього середовища.

ЗНАЧЕННЯ ШКІРНОГО ПОКРОВА, ЙОГО ФУНКЦІЇ

Шкіра має захисну функцію. Складаючи зовнішній покрив тіла, шкіра захищає підлеглі тканини від ушкоджень. Ця функція належить головним чином роговому шару. Захисна функція шкіри полягає також у тім, що її роговий шар перешкоджає потраплянню в організм мікробів, води і розчинених у ній різних отрутних і шкідливих речовин. Цьому сприяє і жировий секрет, що виділяється сальними залозами шкіри і тонким шаром покриває її роговий шар. Крім того, на поверхні шкіри виділяється особлива речовина – лізоцим, що ослаблює і убиває мікробів.

Шкіра, завдяки наявності в ній великої кількості рецепторів бере участь у пристосуванні організму до різних умов зовнішнього середовища. Вона бере участь у механізмах терморегуляції, має велике значення в процесах загартовування. Через шкірну поверхню здійснюється тепловіддача (близько 82%).

Шкіра бере участь у регуляції водно-сольового обміну. У добу з поверхні шкіри людини випаровується близько 500 мл води. Разом з потім через шкіру виділяються деякі солі (хлориди, продукти азотистого обміну) і молочна кислота.

У шкірі містяться речовини, з яких під впливом ультрафіолетових променів синтезується вітамін D.

І нарешті, шкіра є одним з важливих кров’яних депо, тому що в ній знаходиться велика кількість капілярів. У дорослої людини в них може затримуватися близько 1 л крові.

БУДОВА ШКІРИ ЛЮДИНИ

У людини в шкірі розрізняють два основних шари: епідерміс (чи зовнішній шар) і дерму (чи власне шкіру). Епідерміс складається з багатошарового епітелію, зовнішні шари якого поступово зроговівають. Товщина епідерміса коливається від 0,07 до 2,5 мм. Вона залежить від впливу різних факторів зовнішнього середовища: холоду, тепла, сонячних променів і ін. Чим інтенсивніший цей вплив, тим товще епітеліальний шар і тем швидше в ньому відбувається зроговіння і відмирання епідерміса. Найбільш товстий епідерміс – на долонях і підошвах, тут його товщина коливається від 0,5 до 1 мм. Епідерміс складається з декількох десятків шарів клітин, що на підставі функціональних особливостей розділені на 5 основних шарів. Найбільш тонкий шар епідерміса – на волосистій частині голови, у ньому відсутні деякі шари епітеліальних клітин, і його товщина складає 70-100 мк.

Нижній шар епідерміса (його називають паростковим чи мальпігієвим) утворений епітеліальними клітинами, що постійно поділяються, ростуть і заміщають ороговілі клітини, що відмирають. У цьому ж шарі знаходяться особливі клітини – меланоцити, що синтезують шкірний пігмент меланін. Він поширюється нерівномірно на різних ділянках тіла: більше його на відкритих поверхнях тіла – обличчі, шиї, спині; менше – у шкірі живота, підошов, долонь. Значення пігменту полягає в тім, що він захищає організм від дії ультрафіолетових променів. Утворення шкірного пігменту залежить від впливу зовнішніх факторів і функціонального стану організму. Його кількість збільшується при тривалій дії на шкіру сонячних променів, унаслідок чого з’являється на шкірі засмага, виступають ластовиння. Кількість пігменту збільшується і при вагітності внаслідок зміни гормональних процесів в організмі.

У нижньому шарі епідерміса знаходиться велика кількість капілярів.

Власне шкіра розташовується під епідермісом і складається з волокнистої сполучної тканини, що містить велику кількість еластичних волокон, завдяки чому шкіра має пружність. У власне шкірі розрізняють два шари: сосочковый і мережоподібний.

Сосочковый шар являє собою выступы убік епідерміса, завдяки яким створюється нерівність шкіри й утворяться дуже різноманітні капілярні візерунки. Ці візерунки в кожної людини своєрідні й індивідуальні, завдяки чому відбитками пальців користаються в карному розшуку для упізнання злочинця. Шкірні сосочки в різних ділянках тіла мають різну висоту, величину і форму: вони найбільші в ділянках, що володіють найбільш високою чутливістю (наприклад, на долонях, пальцях рук, підошві). У деяких ділянках шкіри вони зовсім відсутні, наприклад у шкірі вушних раковин і чола.

У сосочковому шарі розташовуються різні рецептори (сприймаючі дотик, тиск, біль, тепло, холод і ін.) і густа мережа капілярів. У деяких ділянках шкіри рецептори розташовуються дуже густо. Наприклад, на кистях рук їх нараховують до 300 на 1 см² шкіри.

Мережоподібний шар представлений щільною фіброзною сполучною тканиною. З будовою цього відділу в основному зв’язана міцність шкіри. Шкіра з’єднується підлеглими тканинами шаром підшкірної клітковини, що представляє собою жирову тканину.

Волосся, нігті, потові, сальні і молочні залози людини є похідними шкіри.

ДЕЯКІ ПОХІДНІ ШКІРИ

Розрізняють два види залоз – потові, сальні. У шкірі дорослої людини загальне число їх складає 2-2,5 млн.

Потові залози розподіляються в шкірі нерівномірно. З найбільшою щільністю (на 1 см² до 300-400 залоз) вони розташовуються на м’якоті пальців, долонь і пахових складок. В інших ділянках їх значно менше, від 120 до 200 залоз на 1 см² шкіри. Їх немає тільки на червоній облямівці губ і голівці статевого члена.

Потові залози беруть участь у процесі терморегуляції. З потом, що випаровується з поверхні шкіри з організму виділяється близько 20% тепла. Потові залози беруть участь у регуляції підтримки сталості осмотического тиску, виділяючи воду і солі. З потім виділяються і продукти розпаду, що утворяться в організмі в процесі обміну речовин.

У людини в умовах відносного спокою в добу виділяється в середньому 500 мл поту. Його виділення відбувається безупинно. По мірі утворення піт випаровується з поверхні шкіри. Інтенсивність потовиділення залежить від різних зовнішніх умов і стану організму. Потовиділення збільшується при високій температурі зовнішнього середовища, інтенсивній м’язовій роботі, при надлишковому уведенні води в організм. Воно має місце при різних емоційних реакціях: страху, сильному збудженні (гніві), болю.

Потові залози регулюються симпатичною нервовою системою. Центри, що регулюють діяльність потових залоз, розташовані у відповідних відділах спинного мозку: грудному і поперековому (від останнього шийних до III поперекового сегмента). При перерізанні симпатичних нервів чи видаленні симпатичних вузлів припиняється потовиділення. Медіатором, що передає збудження із симпатичного волокна на потові залози, є ацетилхолін.

Вищі центри потовиділення знаходяться в гіпоталамусі і корі великих півкуль. Потовиділення – рефлекторний процес, він виникає при подразненні теплових рецепторів шкіри.

Сальні залози найбільше щільно розташовуються на голові, обличчі і верхній частині спини. Вони майже завжди зв’язані з волоссям, їх вивідні протоки відкриваються у волосяні лійки. Біля одного кореня волоса може знаходитися від 1 до 3 сальних залоз. Їх секрет (шкірне сало) служить жировим змащенням для волосся і поверхневих шарів епідерміса.

За добу сальні залози людини виробляють близько 20 м шкірного сала. Жирове змащення забезпечує непроникність шкіри для води, різних хімічних речовин і мікроорганізмів, зберігає цілісність поверхневого шару епідерміса. Жирове змащення зм’якшує шкіру і додають їй еластичність, зменшує тертя дотичних поверхонь шкіри. Вона здійснює і захисну функцію, тому що, володіючи кислою реакцією, згубно діє на мікробів.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ШКІРИ

Два основних шари шкіри у ембріогенезі розвиваються з різних зачатків: епідерміс – з ектодерми, а власне шкіра – з мезенхіми.

У перші тижні розвитку зародка покриви його тіла представлені одношаровим плоским епітелієм. Ці клітини постійно збільшуються у висоту, а в двомісячного плоду над ними утворюється другий шар клітин. Епітеліальні клітини швидко розмножуються і до кінця третього місяця розвитку епітелій стає багатошаровим. Приблизно до цього часу починаються процеси зроговіння зовнішньої поверхні епітелію (передусім на долонях і підошвах). На третьому місяці внутрішньоутробного розвитку в шкірі утворюються зачатки волосся, нігтів і залоз. Утворення підшкірного жирового шару починається з п’яти місяців внутрішньоутробного розвитку. Сполучнотканинна частина шкіри розвивається одночасно з епітеліальної. Епідерміс у немовляти тонкий, його товщина від 0,5 до 0,25 мм. Він легко відокремлюється від дерми. Ростковий шар тонкий і складається з 3-4 шарів. У дітей дуже добре злущуються поверхневі клітини рогового шару. Це відбувається тому, що його клітини лежать у 2-3 ряди і слабко зв’язані між собою. Епідерміс і роговий шар шкіри у дітей до 7-річного віку стає таким же, як у дорослого.

У немовляти дерма в 1,5-3 рази тонша, ніж у дорослих, підшкірна жирова клітковина розвита дуже добре. На одиницю поверхні і маси в новонароджених вона в 5 разів більше, ніж у дорослих. У дітей першого року життя вміст жирних кислот у підшкірній клітковині значно відрізняється від дорослих.

Дерма в різних ділянках тіла має різну товщину: на руці – 1-1,1 мм, на спині і животі – 0,4-0,7 мм. Кількість і величина коллагеновых волокон з віком швидко збільшуються. Еластичні волокна з’являються після 6 років і досягають максимального розвитку до 35 років. Шкірні сосочки до моменту народження розвиті не цілком. Вони досить швидко розвиваються в перші роки життя. Пігмент шкіри добре виражений до моменту народження, особливо на обличчі, кінцівках, грудях і спині. У цих ділянках тіла він досягає максимального розвитку до 6-го тижня життя, на животі – до 6 місяців.

Величина поверхні шкірних покривів тіла дітейи варіює в різних межах і залежить від маси і росту дітейи. Чим молодше дитина, тим більше поверхня шкіри на 1 кг маси.

Відношення маси шкіри до маси тіла в новонароджених дітей більше, ніж у дорослих: у дітейи воно дорівнює 19,7%, а в дорослого – 17,7%.

Волосся до моменту народження у вигляді зародкового пушка розташовуються в різних областях тіла й у різній кількості: на повіках, чолі, навколо губ, на тулубі, плечах, кистях рук, дорсальної частини ніг. Протягом першого року життя волосся у дітейи змінюється декілька разів. З віком вони заміняються постійним волосся, що у хлопчиків з’являються в 12-15 років, у дівчаток – у 10 років (на лобку, під пахвами і на шиї). Кількість волосків на 1 см² шкіри у дітей більше, ніж у дорослих. На голові в немовляти волосся коротке, тонке, рідке і звичайно слабко пігментоване. Але іноді воно може бути добре пігментоване і довге. У немовляти волосся подовжується на 0,2 мм у день, у дитячому віці швидкість росту волосся зростає до 0,3-0,5 мм у день. Швидко ростуть вії, вони досягають довжини вій дорослого до 3-5 рокам. У дорослих швидкість росту волосся знижується. Розвиток волосся завершується після статевого дозрівання.

Сальні залози в немовляти цілком сформовані, і їх кількість на 1 см² у 4-8 разів більше, ніж у дорослих. До 7 років сальні залози зменшуються в розмірі і значна частина їх атрофується. До періоду статевого дозрівання їхні розміри знову збільшуються.

У волосистій частині голови через високу секрецію сальних залоз можуть утворюватися молочні кірки. У дітей 3-7 років функція сальних залоз знижена, а в підлітків 10-12-річного віку вона на 30-40% нижче, ніж у дорослих. Функція сальних залоз поступово підвищується до 15-16 років і до 18-річного віку стає такою ж, як у дорослих.

Потові залози виявляються до 4-5 місяців внутрішньоутробного розвитку. Їх розвиток закінчується до моменту народження. Потові залози в пахвових западинах розвиваються пізніше, ніж в інших ділянках тіла. Кількість потових залоз у дітей до 7 років більше, ніж у дорослих, а потім з віком їх кількість зменшується.

У перші місяці життя потові залози не функціонують через те, що ще не сформовані відповідні центри.

Нігті немовляти добре розвиті і вказують на ступінь його зрілості. Щодня вони виростають на 0,1 мм.

ЗМІСТ

ВСТУП.. 3

РОЗДІЛ І РОЗВИТОК ОРГАНІЗМУ ЛЮДИНИ.. 4

ПЕРІОД ЕМБРІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ОРГАНІЗМУ.. 4

КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ВИДІВ ТКАНИН.. 15

ВІКОВІ ЗМІНИ ПОКАЗНИКІВ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ.. 19

РОЗДІЛ ІІ МОРФОЛОГІЧНИЙ І ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ВІДДІЛІВ ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ 22

НЕРВОВА СИСТЕМА.. 22

Рис. 6. В. Права півкуля. Борозни і звивиниЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ МОРФОЛОГІЧНОГО І ФУНКЦІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ.. 26

ЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ МОРФОЛОГІЧНОГО І ФУНКЦІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ.. 27

РІСТ І РОЗВИТОК СПИННОГО МОЗКУ.. 27

РІСТ І РОЗВИТОК ДОВГАСТОГО МОЗКУ І МОСТА.. 32

РІСТ І РОЗВИТОК МОЗОЧКА.. 34

РІСТ І РОЗВИТОК СЕРЕДНЬОГО МОЗКУ.. 35

РІСТ І РОЗВИТОК ПРОМІЖНОГО МОЗКУ І БАЗАЛЬНИХ ЯДЕР. 38

РОЗВИТОК КОРИ ВЕЛИКИХ ПІВКУЛЬ ГОЛОВНОГО МОЗКУ.. 41

ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ І ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ. 43

ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДІТЕЙ ДО 1 РОКУ.. 44

ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДІТЕЙ У ВІЦІ ВІД 1 ДО 3 РОКІВ.. 48

ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ.. 52

ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ.. 55

РОЗДІЛ ІІІ АНАЛІЗАТОРИ.. 57

СТРУКТУРА І ЗНАЧЕННЯ АНАЛІЗАТОРІВ.. 57

ЗАГАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ І ЗАКОНОМІРНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ РЕЦЕПТОРНИХ УТВОРЕНЬ.. 62

ЗОРОВИЙ АНАЛІЗАТОР. 65

СЛУХОВОЙ АНАЛІЗАТОР. 77

НЮХОВИЙ АНАЛІЗАТОР. 82

СМАКОВИЙ АНАЛІЗАТОР. 84

ШКІРНИЙ АНАЛІЗАТОР. 85

ВЕСТИБУЛЯРНИЙ АНАЛІЗАТОР. 88

РУХОВИЙ АНАЛІЗАТОР. 91

РОЗДІЛ ІV МОРФОЛОГІЧНИЙ І ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК АНАЛІЗАТОРІВ.. 95

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЗОРОВОГО АНАЛІЗАТОРА.. 95

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ СЛУХОВОГО АНАЛІЗАТОРА.. 99

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ВЕСТИБУЛЯРНОГО АНАЛІЗАТОРА.. 100

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ СМАКОВОГО І НЮХОВОГО АНАЛІЗАТОРІВ.. 101

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ШКІРНОГО АНАЛІЗАТОРА.. 102

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ РУХОВОГО АНАЛІЗАТОРА.. 104

РОЗДІЛ V ОПОРНО-РУХОВИЙ АПАРАТ.. 107

ЗНАЧЕННЯ І БУДОВА ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ.. 107

БУДОВА КІСТЯКА.. 112

БУДОВА І ВЛАСТИВОСТІ КІСТЯКОВИХ М’ЯЗІВ.. 116

РОЗДІЛ VІ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ.. 128

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ КІСТЯКА.. 128

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ КІСТЯКОВОЇ МУСКУЛАТУРИ.. 135

РОЗДІЛ VІІ ЕНДОКРИННІ ЗАЛОЗИ.. 140

СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ ЕНДОКРИННИХ ЗАЛОЗ. 140

ГІПОФІЗ. 146

ЩИТОВИДНА ЗАЛОЗА.. 154

ПАРАЩИТОВИДНІ ЗАЛОЗИ.. 159

НАДНИРНИКИ.. 160

СТАТЕВІ ЗАЛОЗИ.. 168

ВИЛОЧКОВА ЗАЛОЗА.. 172

ЕПІФІЗ. 173

ПІДШЛУНКОВА ЗАЛОЗА.. 174

РОЗДІЛ VІІІ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ І ФУНКЦІЇ ЕНДОКРИННИХ ЗАЛОЗ. 177

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ГІПОФІЗА.. 177

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЩИТОВИДНОЇ ЗАЛОЗИ.. 179

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ НАДНИРНИКІВ.. 180

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ СТАТЕВИХ ЗАЛОЗ. 182

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПАРАЩИТОВИДНИХ ЗАЛОЗ. 184

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ВИЛОЧКОВОЇ ЗАЛОЗИ Й ЕПІФІЗА.. 185

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ.. 185

РОЗДІЛ ІХ КРОВ.. 187

ЗНАЧЕННЯ КРОВІ. 187

СКЛАД І ВЛАСТИВОСТІ ПЛАЗМИ КРОВІ. 188

ЕРИТРОЦИТИ.. 193

ЛЕЙКОЦИТИ.. 196

ТРОМБОЦИТИ.. 200

ІМУННІ ВЛАСТИВОСТІ КРОВІ. 200

РУЙНУВАННЯ Й УТВОРЕННЯ КРОВ’ЯНИХ ТІЛЕЦЬ.. 205

РОЗДІЛ Х ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМИ КРОВІ. 208

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ КРОВОТВОРЕННЯ.. 208

ЗМІНИ З ВІКОМ КІЛЬКОСТІ І ВЛАСТИВОСТЕЙ ЕРИТРОЦИТІВ.. 209

ЗМІНИ З ВІКОМ КІЛЬКОСТІ І ВЛАСТИВОСТЕЙ ТРОМБОЦИТІВ.. 211

ЗМІНИ З ВІКОМ КІЛЬКОСТІ І ВЛАСТИВОСТЕЙ ЛЕЙКОЦИТІВ.. 211

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ІМУННИХ РЕАКЦІЙ І СКЛАДУ ПЛАЗМИ.. 213

РОЗДІЛ ХІ СЕРЦЕВО-СУДИННА СИСТЕМА.. 215

ЗНАЧЕННЯ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ В ОРГАНІЗМІ. 215

ОСНОВНІ ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ.. 215

ЦИКЛ СЕРЦЕВИХ СКОРОЧЕНЬ.. 218

ВЛАСТИВОСТІ СЕРЦЕВОГО М'ЯЗУ.. 220

ЗОВНІШНІ ПРОЯВИ ДІЯЛЬНОСТІ СЕРЦЯ.. 225

СИСТОЛІЧНИЙ І ХВИЛИННИЙ ОБ’ЄКТИ СЕРЦЯ. РОБОТА СЕРЦЯ.. 228

РУХ КРОВІ ПО СУДИНАХ.. 230

НЕРВОВА І ГУМОРАЛЬНА РЕГУЛЯЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ СЕРЦЯ.. 236

НЕРВОВА І ГУМОРАЛЬНА РЕГУЛЯЦІЯ ТОНУСУ СУДИН.. 244

САМОРЕГУЛЯЦІЯ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ.. 247

ВПЛИВ КОРИ ВЕЛИКИХ ПІВКУЛЬ НА ДІЯЛЬНІСТЬ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ.. 250

РОЗДІЛ ХІІ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ СЕРЦЕВОСУДИННОЇ СИСТЕМИ.. 251

ОСОБЛИВОСТІ МОРФОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ.. 251

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ СИСТОЛІЧНОГО І ХВИЛИННОГО ОБ`ЄМІВ СЕРЦЯ.. 259

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ РУХУ КРОВІ ПО СУДИНАХ.. 260

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЯЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ.. 261

РОЗДІЛ ХІІІ ДИХАЛЬНА СИСТЕМА.. 264

ЗНАЧЕННЯ ДИХАННЯ. БУДОВА ОРГАНІВ ДИХАННЯ.. 264

ЗОВНІШНЄ ДИХАННЯ.. 267

ПЕРЕНЕСЕННЯ ГАЗІВ КРОВ’Ю... 271

ОБМІН ГАЗІВ У ЛЕГЕНЯХ І ТКАНИНАХ.. 277

РЕГУЛЯЦІЯ ДИХАННЯ.. 279

РЕФЛЕКТОРНА РЕГУЛЯЦІЯ ДИХАННЯ.. 284

РОЛЬ КОРИ ВЕЛИКИХ ПІВКУЛЬ ГОЛОВНОГО МОЗКУ В РЕГУЛЯЦІЇ ДИХАННЯ.. 287

РОЗДІЛ ХІV ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ І ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ДИХАННЯ.. 289

МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК ОРГАНІВ ДИХАННЯ.. 289

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЗОВНІШНЬОГО ДИХАННЯ.. 293

ЗМІНИ ЗОВНІШНЬОГО ДИХАННЯ З ВІКОМ... 295

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСПОРТУ ГАЗІВ.. 298

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЯЦІЇ ДИХАННЯ.. 299

РОЗДІЛ ХV ТРАВЛЕННЯ.. 302

ЗНАЧЕННЯ ТРАВЛЕННЯ. БУДОВА ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ.. 302

МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ ФУНКЦІЙ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ.. 307

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ.. 310

ТРАВЛЕННЯ В КИШЕЧНИКУ.. 314

ПЕЧІНКА, ЇЇ БУДОВА І ФУНКЦІЇ. 317

РУХОВА ФУНКЦІЯ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ.. 320

РОЗДІЛ ХVІ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ТРАВЛЕННЯ.. 323

ФОРМУВАННЯ МОРФОЛОГІЧНОЇ СТРУКТУРИ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ.. 323

РОЗВИТОК ЗАЛОЗ ТРАВНОЇ СИСТЕМИ.. 329

ВІКОВІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ТРАВНОЇ СИСТЕМИ.. 330

РОЗДІЛ ХVІІ ОБМІН РЕЧОВИН І ЕНЕРГІЇ В ОРГАНІЗМІ. 333

ЗНАЧЕННЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН, ЙОГО ОСНОВНІ ЕТАПИ.. 333

ФЕРМЕНТИ.. 334

ОБМІН БІЛКІВ.. 335

ОБМІН ВУГЛЕВОДІВ.. 338

ОБМІН ЛІПІДІВ.. 340

ЗВ’ЯЗОК І ВЗАЄМОЗАЛЕЖНІСТЬ ОБМІНУ РЕЧОВИН В ОРГАНІЗМІ. 342

ОБМІН ВОДИ І МІНЕРАЛЬНИХ РЕЧОВИН.. 342

ЕНЕРГЕТИЧНИЙ ОБМІН.. 344

НОРМИ ХАРЧУВАННЯ.. 345

ВІТАМІНИ.. 346

НЕРВОВА РЕГУЛЯЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН.. 349

ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЯ.. 349

ОСНОВНІ МЕХАНІЗМИ ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЇ. 350

РОЗДІЛ ХVІІІ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ОБМІНУ РЕЧОВИН.. 353

ОСОБЛИВОСТІ ОБМІНУ БІЛКІВ.. 353

ОСОБЛИВОСТІ ОБМІНУ ВУГЛЕВОДІВ.. 354

ОСОБЛИВОСТІ ОБМІНУ ЛІПІДІВ.. 354

ОСОБЛИВОСТІ ОБМІНУ МІНЕРАЛЬНИХ РЕЧОВИН.. 355

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ОБМІНУ ЕНЕРГІЇ. 356

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЇ. 356

РОЗДІЛ ХІХ ВИДІЛЕННЯ.. 358

ЗНАЧЕННЯ І БУДОВА ВИДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ.. 358

МЕХАНІЗМ СЕЧОУТВОРЕННЯ.. 360

РЕГУЛЯЦІЯ ФУНКЦІЙ ОРГАНІВ ВИДІЛЕННЯ.. 362

РОЗДІЛ ХХ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІВ СЕЧОУТВОРЕННЯ І СЕЧОВИДІЛЕННЯ.. 366

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ НИРОК.. 366

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІЇ НИРОК.. 369

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЯЦІЇ ФУНКЦІЇ НИРОК.. 372

РОЗДІЛ ХХІ БУДОВА І ФУНКЦІЇ ШКІРИ.. 373

ЗНАЧЕННЯ ШКІРНОГО ПОКРОВА, ЙОГО ФУНКЦІЇ. 373

БУДОВА ШКІРИ ЛЮДИНИ.. 374

ДЕЯКІ ПОХІДНІ ШКІРИ.. 375

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ШКІРИ.. 376

Хоменко Б.Г., Дідков О.М.

АнатомIя I фIзIологIя
дитячого органIзму

Навчальний посібник

Верстка та оригінал-макет Валентина Куліш

Художнє оформлення Ольга Костенко

Підписано до друку 09.06.2004 Формат 60х84

Папір офсетний. Гарнітура Таймс. Друк офсетний.

Умови друк. арк. 23,3. Облік видав арк. 25,8. Наклад 500

01030, м. Київ, вул. Пирогова, 9, кім. 221-а, тел. 239-30-85

Редакційний відділ НПУ ім. М.П. Драгоманова

01030, м. Київ, вул. Пирогова, 9, кім. 221-а, тел. 239-30-85

Видавництво НПУ ім. М.П. Драгоманова

Свідоцтво про реєстрацію № 1101 від 29.10.2002

Читайте також:

1. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
2. V. Топографія нирок
3. VI етап. Аналіз варіантів зміни цін конкурентами.
4. А. Без зміни хазяїна та ендогенної агломерації
5. А. Без зміни хазяїна та ендогенної агломерації
6. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
7. Абсолютні і відносні величини
8. Абсолютні і відносні статистичні величини
9. Абсолютні, відносні та середні величини.
10. Адаптаційні зміни в кістковій системі спортсменів
11. Адаптаційні зміни суглобово-зв'язкового апарату спортсменів різних спеціалізацій.
12. АДАПТАЦІЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ДО ЗМІНИ ЇЇ ЗАВАНТАЖЕННЯ.

Переглядів: 901