• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Структура та функції політичної культури.

Політична культура має складну, багаторівневу структуру, до якої відносять:

· інтерес до фактів політичної дійсності, знання про політику;

· уявлення про політичні явища та їх оцінки;

· емоційну сторону політичних позицій (почуття, переживання та орієнтири);

· зразки політичної поведінки, які визначають способи дії у політичному житті.

Г.Алмонд та С.Верба виділили 3 рівні політичних орієнтацій, які творять основу структури політичної культури. Пізнавальні (когнітивні) орієнтації включають знання, переконання, думки про політичну систему та тих, хто виконує політичні ролі. Емоційні(афективні) орієнтації відображають почуття суб’єкта політики стосовно політичної системи. Оціночні орієнтації містять судження та думки стосовно політичних об’єктів (комбінація ціннісних стандартів, афективних орієнтацій та знань).

У.Розенбаум запропонував іншу типологію орієнтацій на різні елементи політичного устрою, що творять ядро політичної культури, виділивши:

1) орієнтації стосовно інститутів державного управління, що включають орієнтації стосовно політичного режиму (оцінки, почуття та реакції людини на державні інститути, норми та символи, на офіційних осіб, віра у легітимність режиму, включеність у політичну діяльність по підтримці чи супротиву режиму тощо), орієнтації стосовно структур «входу» та «виходу» політичної системи (оцінки та реакції громадян на рішення державної влади, на різні вимоги до них, задоволеність політичною владою, віра та оцінка ефективності державної політики та її пріоритетів);

2) орієнтації стосовно «інших» учасників політичного процесу, що проявляються у політичній ідентифікації (усвідомлення індивідом приналежності до певної групи, політичного утворення – нації, держави, міста, району, політичної партії, організації; позитивне чи негативне ставлення до них), у політичній вірі (переконаність індивіда у тому, що інші актори політичного життя означають щось хороше чи погане для нього, почуття довіри до них, готовність співпрацювати з іншими групами чи протистояти їм), у орієнтаціях стосовно правил гри (ставлення індивіда до політичних суджень та законів, які повинні виконуватися у політичному житті, ставлення до власних прав та обов’язків, визначення моделей політичних зобов’язань щодо себе й інших тощо);

3) орієнтації стосовно своєї власної політичної діяльності, що проявляються у політичній компетентності (орієнтації на регулярну чи нерегулярну участь у політичному житті – у виборах, референдумах, інших видах політичної активності; знання про політичні події, інтерес до політики, оцінка власних політичних ресурсів тощо), у політичній дієвості (переконаності у важливості громадянської активності та участі у політичному житті, у можливості здійснювати вплив на політичні рішення через участь, уявлення про міру відповідальності влади за свої дії тощо).

Політична культура виконує низку функцій у політичному житті суспільства, які сприяють збереженню політичної стабільності, нормальному функціонуванню політичної системи та повноцінній участі індивіда у політиці. Зокрема дофункцій політичної культури відносять:

1. пізнавальну – формування та накопичення у громадян необхідних суспільно-політичних переконань, поглядів, знань та політичної компетенції, які необхідні їм для політичної діяльності, передачі досвіду наступним поколінням;

2. інтегративну – досягнення згоди в рамках існуючих політичної системи та політичного устрою, на основі домінуючих у суспільстві цінностей, ідей та уявлень, сприяння укріпленню єдності держави та суспільства;

3. комунікативну – встановлення зв’язку між учасниками політичних процесів, забезпечення взаємодії інститутів влади та інших суб’єктів політики, визнання ними цінностей та правил гри в політиці, використання спільних символів та понять;

4. нормативно-регулятивну – визначення способів взаємозв’язку між соціальними спільнотами, громадянами і державою через ідеали, правові й політичні норми, формування та закріплення у суспільній свідомості необхідних політичних цінностей, установок, цілей, мотивів та норм поведінки, які забезпечуватимуть стійке, злагоджене та динамічне функціонування політичної системи;

5. виховну– сприяння інтелектуальному розвитку особистості, засвоєнню нею політичних норм, цінностей; формування інтересу до політичного життя; вироблення установок на суспільно-політичну діяльність.

6. відтворення політичної системи та політичного життя суспільства, його стабілізації – творення та реалізація нових ідей щодо політичного устрою суспільства, що сприяють становленню та зміні політичних інститутів, процедур і механізмів реалізації політичної влади; формування у членів суспільства сприятливого ставлення до існуючої політичної системи та її інститутів;

7. прогностичну – на основі знань про стан класів, соціальних верств та груп, націй, окремих індивідів, властивих їм ціннісних орієнтацій й оцінок політичного життя передбачення можливих варіантів їх розвитку, визначення практичних дій у конкретних соціально-політичних умовах та ситуаціях.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
3. VІ. План та організаційна структура заняття
4. А) Структура економічних відносин.
5. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
6. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
7. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
8. Алгоритм знаходження ДДНФ (ДКНФ) для даної булевої функції
9. Але відмінні від значення функції в точці або значення не існує, то точка називається точкою усувного розриву функції .
10. Алфавіт мови і структура програми
11. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України
12. Аналіз коефіцієнтів цільової функції

Переглядів: 533