Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Основні підходи до визначення змісту політичної культури суспільства.

Політична культура є складовою частиною загальнонаціональної культури, що відображає політичний досвід певного суспільства, набутий ним у ході власного історичного розвитку. Цей досвід впливає на формування політичної свідомості людей та відображається у їх орієнтаціях й установках, які визначають політичну поведінку.

Культуру у найзагальнішому її трактуванні визначають як специфічний спосіб організації та розвитку людської життєдіяльності, що представлений у продуктах матеріальної і духовної праці, у системі соціальних норм та інститутів, у духовних цінностях, у сукупності відносин людей з природою, у їх ставленні до себе та інших.

Політична культура є сукупністю стійких уявлень та орієнтацій, норм та цінностей, які підтримуються більшістю суспільства, сприяють нормальному функціонуванню політичної системи та її інститутів, підтримці суспільного порядку та згоди, регулюють участь громадян у політиці. Політична культура є системою орієнтацій та установок на політичні об’єкти, а також сформованих на їх основі зразків поведінки. Політична культура є стійкою характеристикою політичної системи (складного актора), одним із параметрів політичного процесу у певній країні, регіоні. Вона здійснює значний вплив на формування та функціонування політичних й державних інститутів, надає значимості політичним процесам, визначає характер взаємозв’язку держави та громадянського суспільства. Саме тому рівень розвитку політичної культури засвідчує «якість» політичної системи. Політична культура відображає політичну та юридичну компетентність громадян, громадських та політичних діячів, їх політичну поведінку.

До проблематики політичної культури звертались Н.Макіавеллі, Ш.Л.Монтеск′є, Ж.Ж.Руссо, А.де Токвіль тощо, хоча сам термін «політична культура» вперше вжитий німецьким філософом-просвітником Йоганом Гердером (1744 – 1803) лише у XVIII столітті, тоді як теоретичне обґрунтування питань політичної культури та активне їх застосування для аналізу політичної дійсності було розпочате у 50-60 роках ХХ століття.

У сучасній політичній науці виділяють дві основні концепції цього явища. Першу концепцію заклали Г.Алмонд та С.Верба у 1956 році у статті «Порівняльні політичні дослідження». Під «політичною культурою» Г.Алмонд розумів певний зразок орієнтацій на політичні дії, який відображає особливості кожної політичної системи. Поняття «політична культура» вказує на специфічні політичні орієнтації індивіда – установки по відношенню до політичної системи та її різноманітних частин та установки щодо ставлення до власної ролі у цій системі. Іншими словами, політична культура – це політична система, втілена в знаннях, почуттях та оцінках населення. Дана концепція отримала свій розвиток в роботах Л.Пая, С.Хантінгтона, Д.Елазара, А.Брауна.

Другу концепцію сформували вчені, які включають у політичну культуру ще й зразки політичної поведінки. Так, Д.Пол визначив політичну культуру як конфігурацію цінностей, що лежать в основі політики суспільства. У.Розенбаум розумів під політичною культурою концептуальне позначення почуттів, думок та поведінки, які ми помічаємо чи робимо висновки з спостереження за людьми, що живуть повсякденним життям. На думку Є.Баталова, політична культура – це система історично складених, відносно стійких установок, переконань, моделей поведінки, що проявляються у безпосередній діяльності суб’єктів політичного процесу та забезпечують відтворення політичного життя суспільства.

Таким чином, політична культура є складним феноменом, в основі якого лежать цінності, традиції, історична пам’ять, ідеали, символи й нормативні уявлення про владу та моделі політичного устрою суспільства, які породжують у свідомості суб’єктів політичної системи певні орієнтири у політичному житті та цілі політичної діяльності, які згодом трансформуються у знання про засоби, способи та навики, необхідні для досягнення політичних цілей у рамках певних видів діяльності.

 


Читайте також:

  1. I визначення впливу окремих факторів
  2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  3. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
  4. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
  5. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
  6. II. Основні засоби
  7. II.3. Основні способи і прийоми досягнення адекватності
  8. Ocнoвнi визначення здоров'я
  9. S Визначення оптимального темпу роботи з урахуванням динаміки наростання втоми.
  10. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  11. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  12. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ




Переглядів: 1079

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Додаткова література | Структура та функції політичної культури.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.