Поняття та основні засади правової держави.

Загальносвітовою тенденцією є формування правової держави як вищої форми розвитку сучасної державності. Правова держава характеризується владою закону в суспільстві, правовою рівністю усіх громадян перед законом, пріоритетом прав і свобод людини та їх гарантованістю, визнанням народу єдиним джерелом влади, підпорядкуванням державних структур правовим нормам.

Витоки ідеї правової держави сягають часів античності. Так ще Платон писав, що повноцінна державність можлива лише там, “де закон володар над правителями, а вони його раби”. Натомість мислитель бачив близьку загибель держави, у якій закон не має сили. Аристотель зазначав, що там, де відсутня влада закону немає сенсу говорити про будь-яку форму держави, оскільки в такому суспільстві панує хаос, анархія та свавілля володаря-деспота.

Ідейно-теоретичні підвалини концепції правової держави заклали представники західноєвропейської політичної думки XVII-XIX ст. Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск’є (концепція розподілу влади), Ж.-Ж.Руссо (ідея народного суверенітету), І. Кант (концепція держави як об’єднання людей, що підкоряються правовим законам), Г. Гегель, А. де Токвіль та ін.

В Україні ідею правової держави розробляли С. Оріховський-Роксолян (XVI ст.), П. Орлик (XVII ст.), Олександр і Богдан Кістяківські, М.Грушевський, О. Ейхельман (XIX-перша половина XX ст.), І. Лисяк-Рудницький (XX ст.) та ін.

Правова держава – це така форма організації і діяльності публічно-політичної влади, яка функціонує згідно з принципом верховенства права, за якої діють усталені правові норми, встановлені у порядку, що визначений Конституцією, гарантуються права і свободи людини, владні структури не втручаються у сферу громадянського суспільства.

Існування правової держави ґрунтується на реалізації низки взаємопов’язаних принципів:

- верховенство права в усіх сферах суспільного життя;

- відповідальність перед законом громадян, громадських організацій і державних органів влади; поширення вимог та норм Конституції, законів держави на сферу діяльності усіх громадських та політичних інститутів (включаючи правлячу партію), громадян та усі сфери суспільного життя;

-підзаконність державної влади, обмеженість сфери її діяльності, невтручання держави у справи громадянського суспільства; легальна діяльність не лише правлячих, але й опозиційних партій, об’єднань, рухів; багатопартійність;

- охорона державою невід’ємних природних прав людини та громадянських свобод;

- визнання пріоритетності прав та інтересів особи, непорушності її честі і гідності, створення гарантій її захисту;

- розв’язання питань і прийняття загальних рішень за принципом більшості з урахуванням прав меншості і повагою до її позицій;

-рівність закону для всіх і рівність усіх перед законом;

- дотримання “правил гри” суб’єктами політичного процесу у політичній взаємодії, у боротьбі за владу, при формуванні органів влади;

-взаємна відповідальність держави і особи, правова відповідальність офіційних осіб держави за дії, які вони чинять від її імені; можливість оскаржити в судовому порядку неправомірні дії державних органів і посадових осіб;

-поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, їх взаємна урівноваженість та відкритість;

-незалежність судів та суддіввід органів державного управління, правлячих політичних сил; наявність ефективної системи захисту прав людини; визначальна роль суду у розв’язанні всіх спірних питань, підконтрольність йому всіх громадян та інститутів; визнання й здійснення на практиці принципів конституціоналізму й законності, конституційний нагляд за дотриманням законності;

-наявність ефективних форм контролю за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів; загальнодоступність суспільно значимої інформації, незалежність засобів масової інформації.

Реалізація відзначених принципів правової держави забезпечує повагу до прав і свобод особистості та їх дієвий захист. На цій підставі можна ототожнити “правову” і “демократичну” державу.

В правовій державі чітко обмежується діяльність владних структур за принципом “дозволено лише те, що прямо наказано законом” та встановлюється чіткі межі поведінки пересічного громадянина згідно з принципом “дозволено все, що прямо не заборонено законом”.

Водночас, для правової держави недостатньо обмеження її діяльності правом та проголошення верховенства закону. Адже зазначені ознаки можуть бути притаманними і неправовій, деспотичній державі з тоталітарним політичним режимом. В такому разі панування закону перетворює населення країни в безправних підданих. На цій підставі свідченням наявності правової держави є панування права і закону, похідних від “природних прав” і свобод людини як члена громадянського суспільства. В такий спосіб громадянське суспільство виступає умовою існування правової держави. І навпаки, правова держава є необхідною умовою існування громадянського суспільства.

Сучасна Україна проголосила і формально закріпила в законодавстві основні принципи правової держави, однак вони не повністю реалізовані в політичному житті країни. Причиною цього є збереження в політичній практиці радянської традиції, за якою держава є найвищою цінністю, що забезпечує її перевагу над правом, яке розглядається як інструмент державної влади. За таких умов громадянські права продовжують трактуватися як “дар” держави народові, яка може значно їх обмежити або й відібрати зовсім (наприклад, право власності, свободи віросповідання та ін.). Разом з тим, в останні роки спостерігаються тенденції до розвитку правових традицій в державному житті України. Їх виявом є зростання кількості громадян нашої держави, які відстоюють свої права та свободи, вирішують суперечки через суди (вітчизняні суди, Європейську комісію з прав людини та Європейський суд з прав людини). Розвиток таких тенденцій обумовлюється діяльністю громадянського суспільства, яке формує відповідну політико-правову культуру та громадянську активність українців. Зокрема Міжнародний фонд “Відродження” регулярно фінансує діяльність юридичних клінік, які сприяють громадянам у наданні консультацій з правових питань.

У травні 2008 р. Рада з прав людини ООН визнала, що Україна досягнула прогресу у гармонізації вітчизняного законодавства з міжнародними нормами і стандартами, в укріпленні засобів правового захисту на національному рівні, у реформуванні правосуддя та підвищенні рівня правової культури.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Додаткова література	\|	Громадянське суспільство: сутність, функції та суб’єкти.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.