ДОСЛІДЖЕННЯ ШЛУНКА СОБАК

Дослідження шлунка собак таке саме, як і у свиней. Зовнішнім оглядом визначають форму і об'єм черева та клінічні ознаки, характерні для захворювання шлунка. При глибокій пальпації ззаду реберних дуг у напрямку вперед і всередину визначають наповнення шлунка газами та кормовими масами, а також болючість. Інколи в ньому можна виявити сторонні тіла та пухлини. Перкусією у ділянці шлунка виявляють тимпанічний або атимпа-нічний звук при переповненні шлунка газами і тупий звук при переповненні його кормовими масами. Для діагностики хвороб шлунка у собак застосовують зондування, дослідження шлункового вмісту, гастроскопію, рентгеноскопію і рентгенографію, які дають змогу виявити гастрит, виразкову хворобу, сторонні тіла, пухлини тощо.

Дослідження шлункового соку і вмісту. При дослідженні шлункового вмісту і соку визначають їх кількість, колір, запах, рН, загальну кислотність, вільну й зв'язану соляну кислоту, перетравну здатність. Крім того, підраховують кількість лейкоцитів і мікроорганізмів в 1 мкл.

Реакцію шлункового вмісту і соку визначають індикаторним папірцем, а ще точніше рН-метром. Загальну кислотність, вільну та зв'язану соляну кислоту визначають методом титрування 0,1 н. розчином NaOH до нейтралізації субстрату, яку встановлюють за допомогою індикатора.

Перетравну здатність шлункового вмісту та соку визначають за протеолітичною активністю протеїназ. Існує кілька методів: М. А. Ансона і А. Е. Миреку, Мета, Н. П. П'ятницького, В. Н. Ту-голукова та ін. Наявність жовчі в шлунковому вмісті встановлюють візуально, а в сумнівних випадках — пробою Розина або Гме-лина. Наявність крові визначають реакціями Вебера, Адлера або пробою з амідопірином.

, ДОСЛІДЖЕННЯ КИШЕЧНИКА

При дослідженні кишечника, крім даних анамнезу і клінічних ознак, застосовують загальні методи, аналіз калу, а в деяких випадках — рентгеноскопію, ректоскопію, пробну пункцію кишечника, лапароскопію і лапаротомію. Слід зазначити, що загальні методи дослідження кишечника не в усіх випадках забезпечують одержання необхідних клінічних даних для діагностики хвороби. Проте їх не слід ігнорувати, оскільки вони можуть суттєво доповнити симптоми тієї чи іншої патології.

Зовнішнім оглядом виявляють зміни форми черева, поведінки тварини, акту дефекації і деяких показників калу. Із характерних ознак захворювання кишок є: збільшення об'єму черева вна-

слідок переповнення їх газами (метеоризм кишечника); зменшення об'єму черева через тривалі проноси (діареї) і занепокоєння тварини (перитоніт та ін.). За характером занепокоєння і поведінки тварин при хворобах кишечника та очеревини класифікують такі болі.

Спастичні — виникають внаслідок раптових скорочень м'язів стінки кишечника, а також сфінктера шлунка. Такі болі проявляються короткочасними, повторюючими приступами занепокоєння, тварин. Спастичні болі спостерігаються на початку гострого розширення шлунка, при ентериті і ентералгії.

Дистєнзійні — виникають внаслідок розтягування стінок шлунка або кишок газами чи кормовими масами. Характеризуються ці болі постійним і тривалим занепокоєнням тварини. Спостерігаються вони в другій стадії гострого розширення шлунка при-метеоризмі, застої вмісту і обтурації (закупорки конкрементами та ін.) кишок.

Брижові — виникають внаслідок натягнення брижі при зміщенні, осеповоротах, інвагінаціях і защемленнях кишок. Характеризуються вони постійним занепокоєнням тварини, яка посилюється при її переміщенні. Тварини при цьому займають своєрідні пози: стоять з підведеними під черево кінцівками, горбляться і т. ін.

Перитонеальні — виникають внаслідок підвищеної чутливості нервових закінчень очеревини при ЇЇ запаленні. Болі постійні, при переміщенні тварини і пальпації стінки черева вони посилюються. При цьому тварини малорухливі, тазові кінцівки підведені під черево, черевні стінки напружені. У жуйних перитонеальні болі малопомітні.

При розвитку патологічних процесів у прямій кишці виникають болі під час дефекації (тварина стогне і непокоїться).

Пальпацію кишечника спочатку проводять поверхневу, а потім глибоку. Поверхневою пальпацією визначають чутливість і напруженість черевної стінки, глибокою через черевну стінку у дрібних тварин визначають форму, розміщення, рухомість, болючість і характер вмісту кишечника. У великих тварин пальпація кишечника,, розміщеного в верхній і задній частинах черевної порожнини, можлива лише через пряму кишку.

Перкусія кишечника не має великого діагностичного значення. На підставі її результатів можна лише передбачити ту чи іншу патологію кишечника. При перкусії черевної стінки в ділянках проекції кишечника у здорових тварин виявляють тимпанічний або-притуплений звуки різних відтінків. При перкусії кишечника, переповненого газами, виявляють чіткий тимпанічний звук, який а посиленням тонусу стінки кишечника і черева переходить у атим-панічний. При копростазі, обтурації та інвагінації кишки, яка прилягає безпосередньо до черевної стінки, перкусією цієї ділянки виявляють глухий звук.

Аускультацією досліджують моторну функцію кишечника завдяки перистальтичним шумам. Сила їх залежить від рівня напруги «стінки кишечника, а характер визначається властивостями кишкового вмісту. Якщо вміст кишечника густий, шуми будуть слабкі, лри рідкому вмісті або наявності газів — вони сильні. Шуми тонкого відділу кишечника нагадують звук рідини, що переливається, хлюпання, полоскання, дзюрчання рівчака. Шуми товстого відділу кишечника нагадують бурчання, муркотіння. Вони глухі й створюють враження, що ці звуки надходять здалеку.

Характер перистальтичних шумів у здорових тварин залежить від ряду умов — кількості та якості корму, способу експлуатації тварин. Пасовищне утримання і годівля соковитими кормами підсилюють перистальтику; годівля грубими кормами без концкормів і стійлове утримання послаблюють перистальтику. Перистальтичні шуми можуть бути чіткими й слабкими, тривалими та короткими, постійними і тимчасовими, частими й нечастими.

При патології кишечника шуми можуть підсилюватися, послаблюватися або зовсім бути відсутніми, а також виникають шуми з металевим відтінком, які називають ще «звуком падаючої краплі». Посилення перистальтики буває при ентералгії, запаленні кишечника, початковій стадії метеоризму кишок і окремих формах непрохідності кишечника. Металевий відтінок перистальтичних шумів виникає при переповненні кишечника газами. Краплі кишкового вмісту при цьому падають зверху на сильно розтягнуту й напружену стінку кишки, створюючи внаслідок цього коливання кишкової стінки, якому характерний високий металевий дзвінкий звук. Звідси і походить вираз — «звук падаючої краплі». Цей шум характерний для метеоризму сліпої кишки у коней.

При послабленні перистальтики шуми бувають рідше, вони нетривалі й слабкі, прослуховуються лише тимчасово й швидко зникають. Послаблення шумів характерне для атонії кишечника, що виникає внаслідок згодовування грубих, багатих на клітковину кормів (гілковий корм, солома), при тривалому метеоризмі та запаленні кишечника, інфекційному енцефаліті коней. Зникають перистальтика й шуми при перитоніті, непрохідності кишечника внаслідок паралічу його м'язів ззаду місця непрохідності.

Рентгенологічні дослідження проводять частіше у дрібних тварин для виявлення сторонніх предметів і пухлин у кишечнику.

Ректоскопію застосовують для установлення патології у прямій кишці (рани, виразки, пухлини, запалення слизової оболонки та ін.), особливо у дрібних тварин.

Пункцію кишечника здійснюють для диференціальної діагностики тромбоемболічного ілеусу від странгуляційного ілеусу (завороту та ін.) за дослідженням вмісту кишечника.

Пункцію стінки черева проводять з метою одержання та дослі-

J82

дження вмісту черевної порожнини з метою діагностики перитоніту, асциту, розриву шлунка, кишечника та іншої патології.

Лапароскопію і лапаротомію проводять для візуального дослідження органів черевної порожнини.

Дослідження кишечника жуйних.У жуйних тонкий і товстий кишечник розміщений у правій половині черевної порожнини, (рис. 55).

Дослідження кишечника методом зовнішньої пальпації можливе тільки у телят, овець і кіз, у яких невеликий об'єм черева та-незначне напруження черевної стінки. У дорослої великої рогатої" худоби пальпацію кишечника можна проводити тільки через пряму кишку.

Зовнішньою пальпацією у дрібних тварин визначають болючість у нижній частині з правого боку черева при метеоризмі та ' інвагінації кишечника, а також перитоніті.

Перкусію починають з голодної ямки й поступово переходять, вниз з урахуванням топографії відділів кишечника. Поле перкусії дванадцятипалої кишки знаходиться під поперечними відростками-крижових хребців протягом 5—6 см, а сліпої кишки спереду й нижче зовнішнього клубового кута. В цих ділянках прослуховує-Іься чіткий тимпанічний звук. Поле перкусії ободової кишки знаходиться під дванадцятипалою кишкою. Ззаду печінкової тупості розміщене поле перкусії порожньої кишки, де виявляють притуп-

18»

лений тимпанічний звук (рис. 56). Обмежене притуплення може бути при закупорці та інвагінації окремих кишок, а чіткий тимпанічний звук — при переповненні їх газами. При аускультації шуми тонкого та товстого кишечника у жуйних мало відрізняються, шуми товстого кишечника глухіші тонкого. Чіткі шуми іноді з металевим відтінком прослуховуються при посиленні бродильних лроцесів. Послаблення або зникнення шумів буває при атонії і непрохідності кишечника.

І Ректальним дослідженням рубця і кишечника визначають їх положення, наповнення, властивості вмісту, чутливість і моторну функцію. На початку ректального дослідження встановлюють ступінь напруження сфінктерів ануса, наповнення прямої кишки, властивості її вмісту, стан слизових оболонок, силу перистальтичних хвиль. У здорових тварин при введенні руки в порожнину прямої кишки відчувається напруження сфінктера ануса, яке сильніше у молодих і слабкіше у старих виснажених тварин. При патологічному стані тонус сфінктера може бути підвищений або знижений. Підвищення тонусу спостерігається при непрохідності внаслідок закупорки, завороту, зміщення, защемлення, інвагінації кишечника, при судорожних явищах і стовбняку. Ослаблення тонусу сфінктера спостерігають при виснаженні тварин, тривалому проносі, спинномозковому паралічі. При паралічі крижового відділу спинного мозку виявляють зяяння ануса. Якщо тонус сфінк-

тера та прямої кишки підвищений, руку вводять тоді, коли він послаблюється. У випадку паралічу прямої кишки рука вільно просовується. Перед пальпацією прямої кишки та інших органів черевної порожнини слід видалити кал, визначити його кількість і властивості. В нормі пряма кишка помірно наповнена напіврідким калом, слизова оболонка її гладенька, волога, слизька й тепла.

Нагромадження великої кількості калу в прямій кишці спостерігається при перитоніті, спинномозкових паралічах. Відсутність калу в прямій кишці свідчить про припинення переміщення вмісту кишечника у випадку його непрохідності. При проктиті і механічній непрохідності в порожнині прямої кишки виявляють велику кількість слизу з різними домішками залежно від характеру запального процесу, а при ранах, розривах і набряках слизова оболонка інфільтрована й припухла. Домішки крові в калі спостерігаються при геморагічному запаленні, інвагінації кишечника, деяких інфекційних хворобах. Витікання крові із анального отвору зустрічається при глибокому пораненні заднього відділу кишечника та сибірці.

При глибокій пальпації у лівій половині черевної порожнини прощупується рубець, у верхній частині правої половини — товсті кишки у вигляді диска, в задній і нижче — тонкі.

При глибокій внутрішній пальпації важливе значення має загальний і місцевий метеоризм, зміщення, спайки петель кишок з сусідніми органами, застій вмісту та закупорка кишечника сторонніми тілами, зміщення сичуга і переповнення рубця та інші зміни. При загальному метеоризмі всі кишки переповнені газами, при місцевому — лише окремі петлі кишечника. Загальний метеоризм розвивається при перитоніті, запаленні кишок, а місцевий — при защемленні в природних і патологічних отворах, інвагінації, інфаркті, сплутуванню, осеповороті, вузлоутворенні і закупорці кишок.

Зміщення петель кишок у черевній порожнині відносно анатомічного положення при переповненні газами залежно від стану прохідності їх вмісту може бути простим і ускладненим. Просте зміщення кишкових петель у тому чи іншому напрямку при збереженні його прохідності виникає внаслідок наявності тиску на них з боку сусідніх органів черевної порожнини. Ускладнене зміщення петель кишок завжди пов'язане з порушенням їх прохідності через защемлення у природних і патологічних отворах (грижі), закупорки каменями, конкрементами, гельмінтами, пухлинами, сторонніми тілами (обтурація), вузлоутворення, осеповорот, сплутування, інвагінації (странгуляція). Ускладнені зміщення кишкових петель з їх метеоризмом небезпечні для життя внаслідок виникнення інтоксикації організму.

Ректальним дослідженням не завжди вдається визначити місце

непрохідності кишечника. В такому випадку підставою для припущення її наявності є місцевий метеоризм, відсутність калу і нагромадження слизу в прямій кишці, підвищений тонус сфінктера ануса.

При сплутуванні, вузлоутворенні, осеповоротах кишечника, доступних для внутрішньої пальпації, виявляють метеоризм окремих петель кишок, а ззаду — м'ясистий, болючий при надавлюванні або зміщенні його вбік, вузол. При інвагінації кишечника виявляють довгасте циліндричне болюче тіло тістуватої консистенції, а при порушенні ще і прохідності петель кишок — місцевий метеоризм. Якщо в кишечнику наявні сторонні тіла, виявляють тверде болюче тіло, попереду нього — переповнену масами, а ззаду порожню кишку. При застійних явищах пальпацією виявляють петлі кишок із щільним вмістом, після натискування на який залишається ямка.

Ректальним дослідженням у жуйних тварин можна встановити переповнення рубця, зміщення сичуга, збільшення брижових лімфатичних вузлів (при лейкозі, туберкульозі), абсцеси, пухлини, наявність рідини в черевній порожнині тощо.

58. Положення внутрішніх органів коня (вигляд справа]:

1 — пряма кишка; 2 «— тазовий вигин великоТ ободової кишки; 3 — сліпа кишка; 4 — дванадцятипала* кишка; 5 — права нирка; 6 — печінка; 7 — діафрагма; 8 — стравохід; 9— грудна аорта; 10 — праве⁹| непарна вена; 11 —задня порожниста вена; 15 — праве верхнє поздовжнє коліно великоТ ободо-

3 вої кишки; 16 — праве нижнє поздовжнє коліно великої ободової кишки; 17 — петлі голодної киш*

ки; 18—сечовий міхур; 19—кінець сім'япроводу; 20—передміхурова залоза; 21—права міхур-

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ДОСЛІДЖЕННЯ ШЛУНКА СВИНЕЙ	\|	Цевидна залоза

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.