Казує вміст мінеральних речовин у даній ділянці в міліграмах на квадратний міліметр.

Рентгенокінематографія — фотографування кінокамерою внутрішніх органів, що знаходяться у русі із рентгенівського екрана. Необхідною умовою для цього є синхронна робота кінокамери та рентгенівської трубки.

Поряд з позитивними сторонами рентгенографія, як і рентгеноскопія, має свої недоліки. Недоліками цього методу є те, що рентгенографічний метод дослідження не дає змоги розглядати досліджувані органи при їх функціонуванні, й на його проведення витрачається багато часу, він порівняно дорогий.

ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ ПРИ РОБОТІ З РЕНТГЕНІВСЬКИМИ АПАРАТАМИ

При рентгенологічному дослідженні для захисту від дії рентгенівських променів та струму високої напруги необхідно дотримуватися певних правил техніки безпеки та користуватися спеціальними пристосуваннями.

Для захисту від м'яких рентгенівських променів використовують алюмінієві фільтри. Пластинки з алюмінію товщиною 1— 2 мм встановлюють у рентгенівській трубці перед отвором для виходу променів. Наявність фільтра обов'язкова для кожної трубки.

Металевий тубус, прикріплений безпосередньо до трубки з боку отвору для виходу променів, обмежує ширину пучка рентгенівських променів, спрямованих на пацієнта. Широка металева основа та сам тубус з наявністю свинцю поглинають і відсікають промені, які розходяться в різні боки.

На передній стінці екрана для просвічування встановлюють просвинцьоване скло, яке захищає голову та верхню частину тулуба рентгенолога від рентгенівських променів при рентгеноскопії. Металеві козирки на екрані в місці прикріплення ручок захищають руки рентгенолога від променів, які пройшли мимо екрана з просвинцьованим склом. Для захисту його тулуба і ніг використовують просвинцьований гумовий фартух, для жінок-рентгеноло-гів — спідницю з просвинцьованої гуми. Для захисту рук рентгенолога або обслуговуючого персоналу від рентгенівських променів використовують просвинцьовані гумові рукавиці.

Нижня частина тулуба і ноги захищаються від рентгенівських променів ширмою, оббитою просвинцьованою гумою або листовим свинцем. Вона має вигляд дерев'яного щита довжиною 1,5 і висотою 1 м, встановленого на невеликих колесах для переміщення. Використовують і більші захисні ширми з вікном, у яке встановлено просвинцьоване скло.

Абсолютного захисту від рентгенівських променів не існує. Частина прямих і розсіяних променів завжди потрапляє на рентгено-

Лога. Крім того, рентгенівські промені іонізують повітря, і в рентгенівському кабінеті протягом робочого дня (5—6 год) нагромаджуються озон і азотисті сполуки, які шкідливо впливають на організм через дихальні шляхи. Тому рентгенівський кабінет необхідно добре провітрювати. Для працівників рентгенівських кабінетів одержана доза рентгенівських променів не повинна перевищувати 0,1 рентгена на тиждень. Ефективність захисту від рентгенівських променів встановлюють за допомогою дозиметричного або медичного контролю.

При роботі з рентгенівськими апаратами необхідно дотримуватися загальних правил захисту від струму високої напруги. Конструкція сучасних рентгенівських апаратів виключає небезпеку удару струмом при правильній експлуатації апаратів. Для профілактики електротравм необхідно надійно заземлювати апарати, а також знати умови їх експлуатації і точно виконувати вимоги інструкції, що додається до кожного апарата.

Для захисту людей (рентгенологів, обслуговуючого персоналу, викладачів, студентів) від шкідливого впливу дії рентгенівських променів на організм важливо дотримуватися встановлених вимог при організації і обладнанні діагностичного кабінету ветеринарної медицини. Рентгенівський кабінет — це сукупність приміщень з апаратурою і допоміжним обладнанням, призначених для рентгенологічних досліджень. Рентгенівські кабінети ветеринарної медицини залежно від призначення і об'єктів дослідження повинні мати приміщення від 16 до ЗО м² висотою 2,5—3 м. Кабінети для дослідження великих тварин (клініки вузів, іподроми, кінні заводи та ін.) обладнують стаціонарними рентгенівськими апаратами. В кабінеті встановлюють станок для фіксації тварин. При організації рентгенівського кабінету необхідно мати дозвіл санітарно-епідеміологічної станції району або міста. При проектуванні кабінету слід ураховувати, що вікна повинні виходити на північний бік, стіни суміжних кімнат мати товщину в 1,5—2 цеглини (для стаціонарних апаратів). Капітальну стіну покривають баритовою штукатуркою товщиною 2—2,5 см на висоту 1,7 м або облицьовують просвинцьованою гумою. При наявності над рентгенівським кабінетом другого поверху стелю також забезпечують відповідним захистом. Двері рентгенівського кабінету повинні бути оббиті свинцевою пластиною товщиною 1 мм або просвинцьованою гумою на висоту 150—170 см. Електропроводка до щитка рентгенівського апарата має бути від окремого незалежного введення. Вікна в рентгенівському кабінеті затемнюють матерчастими шторами та порт'єрами чи ставнями й порт'єрами. Стаціонарний рентгенівський апарат у кабінеті встановлюють так, щоб пучок променів при дослідженні був спрямований у бік капітальної або добре захищеної стіни. Пульт управління розміщують подальше від штативу з рентгенівською трубкою і відгороджують від випроміню-

Вання трубки великою захисною ширмою. Підлогу в кабінеті асфальтують або роблять дерев'яну, вкривають лінолеумом чи поліхлорвініловим пластиком. Система вентиляції повинна забезпечувати не менше як одноразовий обмін повітря протягом години з обігрівом повітря, що надходить в зимовий період. При вході в рентгенівський кабінет встановлюють сигналізацію, яка забороняє вхід у приміщення під час роботи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Крім звичайної рентгенографії, застосовують і ряд інших спеціальних методів: флюоро-, томо-, рентгенокімо-, стереорентгенографію, рентгенофотометрію, рентгенокінематографію.	\|	Рентгенівський кабінет забезпечують індивідуальними засобами захисту від рентгенівських променів: захисні ширми, просвин-цьовані фартухи, рукавиці тощо.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.