• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ 1 сторінка

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1

Поняття сімейного права

§ 1. Проблема визначення місця сімейного права в системі права

Питання про природу сімейно-правових норм і про місце сімей­ного права в системі права, без сумніву, належить до числа най­більш дискусійних. Його аналіз із неминучістю виводить за рам­ки суто правових явищ і можливий лише з урахуванням загально-методологічних, а часто і філософських аспектів. Яким є статус людини, включеної до кола своєрідних відносин, що звуться «сімейними»? Який ступінь її свободи та автономного існування і, навпаки, яка міра відповідальності та залежності від інших лю­дей — членів сім'ї та суспільства в цілому? В чому особливості здійснення сімейних прав та можливого зловживання ними? Яки­ми є межі державного втручання в сімейне життя і чи належить воно повною мірою до приватної сфери існування людини?

Сьогодні ці питання можуть ставитися в двох аспектах: у рет­роспективному плані, з точки зору концепцій сімейного права, які існували в науці за різних часів, та в плані сучасного бачення про­блеми.

Сімейне право в системі права: ретроспективний аналіз. Небуде перебільшенням сказати, що питання щодо місця сімейного права в системі права вирішується не одним поколінням цивіліс­тів. Оскільки йдеться про досить тривалий (понад сто років) істо­ричний відрізок, що вмістив у себе воістину глобальні соціально-економічні зміни, не дивно, що дискусію про суть сімейно-правових норм важко назвати спільною для ряду поколінь учених. Так вже склалося, що в нашій країні зв'язок часів розпадався неодно­разово, що спричинило розрив наукової і загальної культуроло­гічної традиції. Тому сьогодні можна говорити про кілька (далеко не завжди послідовно пов'язаних між собою) етапів обго­ворення цього питання: а) дискусії дореволюційних цивілістів; б) спорів теоретиків і практиків післяреволюційного періоду, роз­винутих у подальшому юристами радянського часу; в) дискусії останніх років, що виникла в цивілістиці пострадянських країн після розпаду СРСР, переходу до ринкових перетворень і здійснення нової кодифікації цивільного та сімейного законодав­ства.

У дореволюційній науці питання щодо сутності правових норм, які регулюють сімейні відносини, розглядалося в площині пред­мета правового регулювання і меж втручання держави в сімейно-правову сферу, тобто в плані приналежності сімейно-правових норм до сфери публічного чи приватного права. Визначалося два основних питання: а) чи регулюються сімейні відносини право­вими нормами повною мірою та б) предмет якого права — публіч­ного або приватного — вони складають?

Домінуючою була ідея щодо неможливості законодавчого нор­мування внутрішніх суто особистих відносин у сім'ї. Г. Ф. Шершеневич писав, що «введення юридичного елементу в особисті відносини членів сім'ї уявляється більшою частиною невдалим і таким, що не досягає мети»¹. На думку цивілістів, ці відносини є поза сферою правового впливу і можуть регулюватися лише мо­ральними, етичними, частково — релігійними нормами. Тому, наприклад, Д. Азаревич іронічно коментував спроби законодав­ця врегулювати деякі відносини подружжя. Він писав, що загаль­новизнаною є негідність таких положень законодавства (статті 106,107 т. X ч. 1 Зводу законів Російської імперії), відповідно до яких чоловік зобов'язаний любити свою дружину, а жінка — пе­ребувати в любові до свого чоловіка². К. Кавелін однозначно ви­словився щодо цього: «Те, що становить психологічну, внутріш­ню, душевну сторону шлюбного союзу і шлюбних відносин, не підлягає законодавчим визначенням...»³.

Разом із тим, на думку дореволюційних учених, певні різно­види сімейних відносин за своєю природою можуть сприймати

¹ Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. — М., 1995. —
С. 406.

² Азаревич Д. Семейньїе имущественнне отношения по русскому праву //
Журн. гражданского и уголовного права. — СПб., 1883. — Кн. 4. — С. 101.

³ Кавелин К. Очерк юридических отношений, возникающих из семейно-
го союза. - СПб., 1884. - С. 77.

правове регулювання і тому складають його предмет. До них, зок­рема, належать: а) відносини, пов'язані з захистом прав членів сім'ї; б) майнові відносини членів сім'ї; в) деякі особисті відноси­ни (реєстрація шлюбу, визначення походження дітей, усиновлен­ня тощо). Стосовно двох перших видів значних суперечок не існу­вало, бо майнові відносини і відносини щодо захисту сімейних прав завжди розглядалися як предмет цивільно-правового регу­лювання і безперечної сфери втручання законодавця. Більш про­блематичним було питання щодо правового нормування особис­тих відносин членів сім'ї. В. А. Умов і К. Кавелін особисті відноси­ни в сім'ї не визнавали предметом правового нормування. Д. І. Мейєр вважав обґрунтованим регулювання особистих сімейних відно­син нормами канонічного права, а відносини між батьками та дітьми — державного права (бо вони ґрунтуються на засадах вла­ди та підкори). До предмета цивільного права він відносив лише майнові відносини членів сім'ї, інші ж сторони сімейних відно­син, на його думку, мають бути розглянуті у цивільно-правово­му ракурсі тільки у разі потреби, для розуміння їх майнової сто­рони¹.

Не треба забувати, що певна частина відносин, що виникали в сім'ї, в дореволюційний період становили сферу церковного впли­ву. Тому важливою ознакою того часу був своєрідний дуалізм нормування відносин подружжя, батьків і дітей. Таке становище давало підстави для широкого обговорення в юридичній літера­турі питання щодо розмежування державного (світського) та цер­ковного регулювання відносин у сім'ї. Одні вчені наполягали на необхідності збереження церковного впливу на формування відносин, інші, навпаки, пропонували встановити однакові пра­вила для людей, незалежно від їхнього віросповідання.

І все ж таки більшість учених — Г. Ф. Шершеневич, Н. П. Дю-вернуа, А. І. Загоровський, Л. І. Петражицький, І. А. Покровсь-кий, Ю. С. Гамбаров, К. Побєдоносцев відносили сімейне право до числа інститутів цивільного права², пояснюючи це єдиною при­ватноправовою природою цивільних та сімейних відносин. Г. Ф. Шер­шеневич, зокрема, вказував: «якщо ми надаємо вирішального зна-

¹ МейерД. И. Русское гражданское право (в 2 ч.). — М., 1997. — Ч. 1. — С. 34.

² Антокольская М. В. Место семейного права в системе отраслей часто­
го права (по трудам цивилистов России конца XIX — начала XX века) //
Гос-во и право. - 1995. - № 6. - С. 34.

чення ознаці приватності в протилежність публічності відносин, то необхідно ставити сім'ю, шлюб на одному боці з власністю, до­говором, заповітом... Тому ми вважаємо, що сімейне право, не тільки майнове, а й особисте, має увійти до складу цивільного права»¹. Що ж до особистих відносин, то предметом правового регулювання визнавалися лише певні їх різновиди, ті, що визна­чають і фіксують зовнішні контури сімейних стосунків — умови взяття шлюбу і порядок його припинення, різні сімейно-правові стани (спорідненість, усиновлення) тощо. Відповідала такому під­ходу і система законодавства, що існувала на той час. Норми, що регулювали сімейні відносини (в межах можливого законодавчо­го втручання), включалися до загального цивільного законодав­ства Російської імперії і не мали самостійної кодифікації.

Треба сказати, що у дореволюційній науці питання про галу­зеву самостійність сімейного права та його незалежність від пра­ва цивільного взагалі не ставилося. Сімейне право однозначно розглядалося як інститут цивільного права. Разом із тим, у науці зазначалося, що, базуючись поряд із цивільним правом на єдиних приватноправових засадах, сімейне право має певні особливості, які визначаються особливостями самих сімейних відносин. З цьо­го приводу К. Побєдоносцев, зокрема, вказував, що сімейні відно­сини хоча є відносинами між окремими, приватними особами, але назавжди зберігають суспільний характер. Така «суспільність» сімейних відносин перш за все пояснювалася особливим значен­ням сім'ї як суспільного осередка, як опори державного ладу, но­сія загальних моральних цінностей. Разом із тим, відносини в сім'ї ніколи не визначалися як сфера безпосереднього втручання дер­жави. З середини сім'я розглядалася як сфера приватного існу­вання людини, а позитивний закон, за словами К. Побєдоносце-ва, може торкатися сімейних відносин тільки з одного боку, а саме боку, в якому можливі зіткнення сімейної автономії з автономією держави².

Революція 1917 р. кардинально змінила соціально-економіч­ний устрій та ідеологічні пріоритети в тій частині України, яка входила до складу Російської імперії. Принципова відмова від

¹ Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. — М., 1995. —
С.12-13.

² Побєдоносцев К. Курс гражданского права. — Ч. 2. Права семействен-
ньіе, наследственнме и завещательнне. — СПб., 1871. — С. 3.

запозичення досягнень дореволюційної науки означала, по суті, початок нового етапу у вирішенні питання щодо сутності сімей­ного права та його галузевої належності. Після революції протя­гом ряду десятиріч зусилля вчених у першу чергу були спрямо­вані на пошук особливостей, властивих сімейному праву, його відмінностей від права цивільного. При цьому науковий аналіз проблеми доповнився явно вираженим політичним підтекстом. Спори про предмет та метод сімейного права незмінно приводи­ли до загальних висновків про переваги радянського сімейного ладу і, навпаки, про порочність буржуазної сім'ї, яка ґрунтується на користі та майновому розрахунку. Г. М. Свердлов у той час писав, що «невключення сімейного права до права цивільного в умовах соціалістичної держави має під собою принципове обґрун­тування, пов'язане з природою соціалістичних сімейних відносин. Предметом цивільного права є головним чином майнові відноси­ни. Предметом же соціалістичного сімейного права є... відносини іншого роду — відносини шлюбу, спорідненості, всиновлення, прийняття дітей на виховання, майнова сторона яких, хоча й має значення, однак не є головною, що визначає основний зміст пере­рахованих відносин. У цьому докорінна відмінність соціалістич­них сімейних відносин від буржуазних, що підкорені майновим інтересам»¹.

Протиставлення предмета цивільно- та сімейно-правового ре­гулювання логічно приводило до висновку про самостійність і незалежність сімейного права від права цивільного та про обґрун­тованість «невключення першого до складу другого»². Саме пред­мет правового регулювання з самого початку розглядався як кри­терій формування галузей права. Відповідно до цього О. Вишинський в 1939 р. уперше прямо вказав на те, що сімейне право є самостійною галуззю права і включається до системи основних галузей радянського соціалістичного права поряд із правом ци­вільним³. Логічним продовженням концепції «сімейне право - са­мостійна галузь права» була роздільна кодифікація цивільно- та сімейно-правових норм. Відомо, що в радянський період вона здійснювалася тричі — в 1918 (в Україні — в 1919 р.), 1926 та

¹ Свердлов Г. М. Советское семейное право. — М., 1958. — С. 24.

² Бошко В. И. Очерки советского семейного права. — К., 1952. — С. 47.

³ Вшшинский А. XVIII еьезд ВКП(б) и задачи науки социалистического
права // Сов. гос-во и право. — 1939. — № 3. — С. 26.

1965—1969 рр. і давала прибічникам автономії сімейного права додаткові аргументи для підтвердження його галузевої само­стійності.

Важливого значення набула у той період і боротьба із впли­вом церкви на сімейні відносини. Перш за все це стосувалося цер­ковних шлюбів (вінчання) та реєстрації народження та смерті людини. Хоча теоретичне визнання громадянського (не церков­ного) шлюбу почалося ще до революції, в реальному житті основ­на маса населення сприймала шлюб як акт релігійний, а держава підтримувала релігійні почуття громадян. Після революції ситу­ація змінилася кардинально. Можна сказати, що боротьба між церквою і державою була жорсткою і безкомпромісною. Достат­ньо сказати, що вже 18 грудня 1917 р. було видано Декрет Ради народних комісарів РРФСР про громадянський шлюб¹, відповід­но до якого юридична сила надавалася лише шлюбам громадянсь­ким, а церковне вінчання визнавалося справою приватною і не мало жодних правових наслідків. У теоретичному плані це мало важливе значення, бо загальне виведення сімейних відносин за рамки церковної юрисдикції означало їх автоматичне включення до сфери правового регулювання, яке здійснювалося державою. Таким чином, питання щодо віднесення норм, які регулюють сімейні, і, перш за все, шлюбні відносини, до сімейного або кано­нічного права вже не виникало — нормування відносин у сім'ї визнавалося безперечною прерогативою держави.

Не поставало ще одного питання, яке свого часу бентежило до­революційних цивілістів. Мова йде про віднесення сімейно-право­вих норм до приватного або публічного права. Широко відомим є вислів В. І. Леніна щодо невизнання нічого приватного в сфері гос­подарювання². На жаль, цей постулат був широко розтиражований його послідовниками і застосовувався у сферах, далеких від госпо­дарювання. Внаслідок цього ознака публічності була поширена май­же на всі суспільні відносини в країні, в тому числі й на ті, які ви­никають у сім'ї. Зрозуміло, що за таких умов питання про на­лежність сімейного права до права приватного або публічного взагалі ставитися не могло. Таким чином, сім'я також визнавалася сферою інтересів держави, а формування сімейних відносин здійснювалося за єдиними принципами, з єдиного центру.

¹ Декрет «О гражданском браке, о детях и о введений книг актов граж-
данского состояния» // СУ РСФСР, 1917. - № 11. - Ст. 160.

² Ленин В. И. Полн. собр. соч. - Т. 44. - С. 398.

Унаслідок перетворень перших післяреволюційних десятиріч сімейне право стало розглядатися як самостійна, незалежна від цивільного галузь права, яка має свій власний предмет та метод регулювання. Концепція «сімейне право - самостійна галузь пра­ва» поступово стала домінуючою в науці, її підтримувала більшість учених¹. Треба визнати, що ця концепція мала певну емоційну та суто людську привабливість, тому що в ній увага акцентувалася на особистих відносинах у сім^чї, на почуттях взаємної поваги, дружби, любові, що мають складати основу сімейних стосунків, а проблеми, котрі випливають із спорів про поділ майна та взаємне аліментування, трактувалися як такі, що мають тимчасовий ха­рактер (тому, що обумовлені капіталістичним минулим) і зник­нуть у найближчій соціалістичній перспективі.

На жаль, ця концепція мала й зворотну сторону, яка була обу­мовлена загальними соціально-економічними реаліями того часу, а також політичними та політико-економічними уявленнями, що панували у суспільстві. Обґрунтування автономності сімейного права в кінцевому підсумку було спрямоване на теоретичне ви­правдання та законодавче закріплення загальних конструкцій соціалізму стосовно сім'ї. Деякі процеси в соціально-економічній сфері радянської держави мали в цьому питанні вирішальне зна­чення. До них, зокрема, належали: а) деперсоніфікація і тотальне усуспільнення власності, в силу чого члени сім'ї перестають існу­вати як носії самостійних майнових інтересів; б) слабкий розви­ток відносин економічного обігу, в зв'язку з чим членство в сім'ї не обумовлює переміщення і передачу (як у колі сім'ї, так і за її межами) значних цінностей та капіталів; в) акцент на суспільні фонди споживання, у зв'язку з чим одержання основних коштів сімейного бюджету здійснюється через державний розподіл, що викликає розвиток патерналістських тенденцій і залежність від держави; г) неможливість державного забезпечення навіть се-

¹ Бепякова А. М., Ворожейшн Е. М. Советское семейное право. — М., 1974. — С. 8; Братусь С. Н. Отрасль советского права: понятие, предмет, метод // Сов. гос-во и право. — 1979. — № 11. — С. 27; Ершова Н. М. Вопросьі семьи в гражданском праве. — М., 1977. — С. 4—5; Матвеев Г. К. Советское семейное право: Учебник. — М., 1985. — С. 37; НечаеваА. М. Семейное право: пробле­ми и перспективи развития // Гос-во и право. — 1999. — № 3. — С. 72—73; Пергамент А. И., Паластина С. Я. Развитие советского законодательства о браке и семье // Сов. гос-во и право. — 1975. — № 9. — С. 47; Советское се­мейное право / Под ред. В. А. Рясенцева. — М., 1982. — С. 20—22 и др.

реднього рівня споживацьких запитів населення, в зв'язку з чим низький рівень споживання, і, в першу чергу, в побуті та в сім'ї, штучно підтримується, заохочується і тиражується; д) масове за­лучення жінок до суспільного виробництва, що викликало відрив жінки від сім'ї і перенесення центру ваги на суспільні засоби со­ціалізації дітей.

Ці соціально-економічні реалії не могли не знайти свого відбит­ку в праві. Відображені вони і в концепції «сімейне право — само­стійна галузь права». її основу складали наступні положення: 1) майнові відносини в сім'ї відіграють порівняно з особистими відносинами другорядну та обслуговуючу роль; 2) відносини в сім'ї потребують однакового державного регламентування, винят­ку з загального правила, індивідуальне регулювання сімейних відносин не допускається, бо «немає такого положення й не може бути», щоб одні учасники сімейних відносин «могли мати більшу чи меншу різноманітність будь-яких прав, ніж інші»¹; 3) оскільки сімейні відносини становлять особливий інтерес для держави, їх правове регулювання і захист повинні здійснюватися з допомо­гою чітких імперативних приписів; 4) сімейне життя не є сферою автономного й приватного існування людини, у зв'язку з чим дер­жавні та громадські органи повинні широко залучатися до вирі­шення внутрішньосімейних конфліктів та контролю за поведін­кою людини в сім'ї; 5) сімейне виховання дітей може бути успіш­но замінене більш ефективним громадським вихованням, бо «громадський догляд за дітьми дає значно кращі наслідки, ніж приватний, індивідуальний, ненауковий і нераціональний догляд окремих «люблячих», але недосвідчених у справі виховання батьків, які не мають тих сил, коштів, засобів та установ, що їх має суспільство»².

Незважаючи на те, що в сімейно-правовій науці радянського періоду концепція «сімейне право — самостійна галузь права» явно домінувала, існувала і протилежна концепція, яка, по суті, продовжувала традиції дореволюційної цивілістичної школи (хоча навіть її прихильники навряд чи прагнули до проведення подібних аналогій). Відповідно до неї сімейне право розглядалося як підга-лузь права цивільного. Основним аргументом такої концепції було

¹ Ворожейкин Е. М. Семейное правоотношение в СССР. — М., 1972. — С. 97.

² ГойхбаргА. Г. Брачное, семейное и опекунское право советской респуб­
ліки. - М., 1920. - С. 5.

те, що предмет правового регулювання сімейних відносин не ви­ходить за межі відносин, котрі регулюються цивільним правом (майнові та особисті немайнові відносини), а основною рисою методу сімейного права (поряд із цивільним) є рівність сторін¹. У зв'язку з цим «сімейні відносини завжди складаються и існують як «горизонтальні» відносини; вони ніколи не набирають форми відносин «вертикальних»² тощо.

З цієї позиції іншого тлумачення набував і факт роздільної кодифікації цивільних та сімейно-правових норм. Причина роз­ходження законодавчого нормування сімейних та цивільних відносин відшукувалась у витоках цього розходження, тобто в часі прийняття перших нормативних актів, які регулювали сімейні відносини. В цьому плані цікавим уявляється вислов­лювання П. Люблинського, який писав, що «на відміну від зако­нодавств інших країн, в яких норми, що належать до шлюбу, сім'ї та опіки, які звичайно коротко іменуються сімейним правом, становлять частину Цивільного кодексу, в окремих республіках СРСР ми спостерігаємо відособлення цієї частини права в са­мостійні кодекси й закони. Історично це пояснюється тим, що розробка Цивільного кодексу відбулася значно пізніше (в 1922 р.), коли виникла потреба врегулювати цивільний обіг на ґрунті нової економічної політики, тоді як потреба в перебудові шлюб­но-сімейних відносин з'явилась одразу ж після Жовтневої рево­люції»³. Немає причин ігнорувати таке пояснення. Існує чима­ло фактів, які свідчать про вкрай негативне ставлення теоретиків марксизму до цивільного права в цілому (як юридичної бази буржуазного ладу) і до прагнення замінити цивільно-правові норми соціалістичною правосвідомістю та нормами господарсь­кого самоврядування. Відомо також, що післяреволюційні пе­ретворення не були пов'язані з розвитком цивільного законо­давства, в той час як сімейні відносини одразу стали предметом законодавчого нормування. Можна назвати цілу низку прийня­тих одразу після революції 1917 р. нормативних актів, що регу-

¹ Вильнянский С. И. Лекции по советскому гражданскому праву. — Харь-
ков, 1958. — Ч. 1. — С. 14; Иоффе О. С. Советское гражданское право. — Л.,
1965. - Ч. 1. - С. 177-178,185-186.

² Советское семейное право / Под ред. В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. —
К., 1982. - С. 18-19.

³ Знциклопедический словарь Русского библиографического института
«Гранат». - Изд. 7. - Т. 41. - Ч. 3. - М., Б.г. - С. ПО.

лювали відносини в сім'ї¹. Симптоматичним є також той факт, що першими «кодексами Жовтня» були саме сімейні кодекси УРСР та РРФСР².

Що ж до подальшого законотворчого процесу, то він багато в чому зумовлювався досвідом першої кодифікації. Однак слід за­значити, що роздільна кодифікація сімейного і цивільного зако­нодавства ніколи не розглядалася в науці як безспірно успішне законотворче рішення. В 30-х роках у наукових колах активно ве­лася дискусія з цього питання і навіть були спроби змінити поря­док розташування нормативного матеріалу, що склався на той час. Відомо, наприклад, що проект Цивільного кодексу СРСР, який розроблявся у той час і так і не був прийнятий, передбачав 7 розділів, один з яких включав норми, що регулюють сімейні відно­сини (розділ 6 — «Шлюб і сім'я»). Разом із тим, таких змін зроб­лено не було і законотворчий процес 60-х років попрямував уто­рованим шляхом: було прийнято Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про шлюб і сім'ю, а також окремі рес­публіканські кодекси, які регулювали сімейні відносини.

Підсумовуючи, можна сказати, що в 30-х роках сформувалася і пізніше стала домінуючою в науці загальна концепція, згідно з якою сімейне право — це самостійна галузь права, яка має свій власний предмет та метод правового регулювання, які не співпа­дають з предметом та методом регулювання цивільного права.

Сімейне право в системі права: сучасне бачення.Останні роки позначені відновленням інтересу до проблеми сімейного права в системі права. Це, без сумніву, пов'язано з величезними соціально-економічними змінами нового часу і переосмисленням багатьох теоретичних стереотипів. Загальні питання щодо суті

¹ Декрет «Про громадянський шлюб і про введення книг актів грома­
дянського стану», прийнятий РНК УРСР 20.02.1919 г. // СУ УРСР. - 1919.
— № 12. — Ст. 144; Декрет «Про організацію відділів записів актів грома­
дянського стану», прийнятий РНК УРСР 20.02.1919 г. // СУ УРСР. - 1919. -
№ 17. — Ст. 143.; Декрет «Про розлучення», прийнятий РНК УРСР в 1919 р.
// СУ УРСР. - 1919. - № 12. - Ст. 145.

² Кодекс законів УРСР «Про акти громадянського стану, шлюб і опіку»
прийнятий РНК УРСР в липні 1919 р. // Известия Киевского Совета рабо-
чих депутатов, № 169. Цей нормативний акт не набрав чинності у зв'язку з
военими діями в Україні. Кодекс законов РСФСР «Об актах гражданского
состояния, брачном, семейном и опекунском праве», прийнятий ВЦВК
РРФСР 22.10.1918 р. // СУ РСФСР. - 1918. - № 76-77. - С. 818.

права та його внутрішньої структури неминуче приводять до роз­думів про правову природу сімейно-правових норм та їх «пропис­ку» в системі права.

Певною мірою гострота дискусії сьогодні зменшилася у зв'яз­ку з переглядом базових концепцій права. Відновлення поділу права на приватне і публічне стало не просто даниною моді, а при­родним і необхідним кроком розвитку української правової дум­ки.

Публічне право розглядається як сукупність норм, предме­том регулювання яких є сфера публічних (державних) інтересів. Відносини, які тут виникають, базуються на принципах суборди­нації.

Приватне право, навпаки, являє собою сукупність норм, предметом регулювання яких є сфера приватних, індивідуальних інтересів особи¹. Такі відносини базуються на координації мети та інтересів їх учасників, які у процесі взаємодії задовольняють у першу чергу свої приватні інтереси.

Здійснюваний в рамках генетичного підходу поділ права на приватне і публічне висвітлює те спільне, що поріднює галузі пра­ва, об'єднує їх в єдину групу. Так, Ч. Н. Азімов зазначає, що «прин­ципи, які лежать в основі приватного права, слугують базою не тільки для цивільного права, а й для інших «цивілістичних галу­зей»². У зв'язку з цим цивільне і сімейне право як галузі, що базу­ються на єдиному диспозитивному методі правового регулюван­ня і рівності сторін, належать до галузей приватного права. Таке твердження не викликає сьогодні заперечень³.

Однак питання про місце сімейного права в системі права в рамках його системно-структурного аналізу — сімейне право як самостійна галузь права чи підгалузь права цивільного так і не набуло однозначного вирішення. Дуже гостро це питання ви­никло у зв'язку з останньою кодифікацією цивільного та сімей­ного законодавства. Відомо, що спочатку в Україні розроблявся

¹ Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка,
О. В. Петришина. - Харків, 2002. - С. 263.

² Азимов Ч. Н. О соотношении частного и гражданского права // Пробле­
ми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. — Харків: Нац. юрид. акад. України,
1995. - Вип. ЗО. - С. 90.

³ Научно-практический коментарий Семейного кодекса Украинн / Под
ред. Ю. С. Червоного. — К., 2003. — С. 21; Ромовська 3. В. Сімейний кодекс
України: науково-практичний коментар. — К., 2003. — С. 38; Гражданское
право: Учебник: В 2 т. / Отв. ред. Е. А. Суханов. — М., 1998. — С. 9.

проект¹ окремого нормативного акту — Сімейного кодексу Ук­раїни. Такий підхід відповідав багаторічній традиції самостійної кодифікації сімейно-правових норм, яка панувала за радянських часів. Пізніше Сімейний кодекс практично в повному обсязі було включено до Цивільного кодексу як окрему главу (Книга 6 «Сімейне право»). Це дало змогу логічно пов'язати чимало інсти­тутів сімейного права з іншими спорідненими інститутами ци­вільного права. 3. В. Ромовська у цей час цілком слушно писала, що сімейні відносини, як і будь-які інші цивільні відносини, «є відносинами приватного життя особи, їх внутрішня, «генетична» спорідненість полягає у вільному волевиявленні їх учасників, юридичній їх рівності». І далі: «книга «Сімейне право» має зай­няти у Цивільному кодексі України своє традиційне, зумовлене об'єктивним ходом людського життя місце»². На жаль, такий підхід не було втілено в життя. 10 лютого 2002 р. Верховною Ра­дою України було прийнято окремий кодифікований акт, що ре­гулює сімейні відносини, — Сімейний кодекс України. Треба ска­зати, що ця обставина має суттєве, але не вирішальне значення, бо в результаті головним є не місце розташування законодавчих норм (Цивільний кодекс чи окремий Сімейний кодекс), а та кон­цепція сімейного права, яка формується в нашому суспільстві. Вирішення питання щодо місця сімейного права в системі пра­ва сьогодні, в системі суспільних відносин, які зазнали карди­нальних змін і продовжують трансформуватися, є непростим. Сумніви, як відзначається в літературі, завжди залишаються, протилежне свідчило би про теоретичну тлінність сімейно-пра­вового буття³.

Треба підкреслити ще одну важливу методологічну обстави­ну, без якої неможливе подальше вирішення питання щодо кон­цепції сімейного права. Аналізуючи позиції учених щодо цієї про­блеми, не можна їх розглядати формально у відриві від часу та обставин, за яких вони були висловлені. Суспільства, держави та права радянських часів уже не існує. Поступово змінюються усі суспільні відносини і загальний порядок їх регулювання. Тому

¹ Передмова до проекту Цивільного кодексу // Українське право. — 1999. —
№ 1. - С. 27.

² Ромовська 3. Сімейне право — перспективи розвитку // Основні напря­
ми реформи цивільного права в Україні // 36. статей та матеріалів. — К.,
1997. - С.120-121.

³ Тарусина Н. Н. Семейное право: Учеб. пособие. — М., 2001. — С. 7.

до цитування наукових праць, які були написані кілька десятків років тому, треба підходити дуже виважено, а їх критику з висо­чин сьогодення взагалі важко визнати коректною. Треба врахо­вувати, що багато учених, які свого часу висловлювали свої по­гляди щодо місця сімейного права в системі права, більше не мо­жуть нам відповісти, не можуть вони змінити чи підкоригувати свої висновки або, навпаки, підсилити їх новою аргументацією. Тому теорія питання має в першу чергу базуватися на новітніх дослідженнях у сфері цивільного та сімейного права. Проблема предмету та методу сімейного права має розглядатися з точки зору сучасного розвитку сімейних відносин в Україні та їх правової регламентації, виходячи із загальних тенденцій розвитку суспіль­ства та права.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. V. Виконання вправ на застосування узагальнювальних правил.
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
10. Автомати для комбінованої торгівлі
11. Автомобільні ваги із застосуванням цифрових датчиків
12. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання

Переглядів: 446