• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розділ І

Аналізую й оцінюю діяльність учнів, висловлюю свої зауваження.

Сімейне право України: Підручник / Л. М. Баранова, С37 В. І. Борисова, І. В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В. І. Бо-рисової та І. В. Жилінкової. - К.: Юрінком Інтер, 2006. — 264 с.

І5ВК 966-667-145-Х

Підручник підготовлено колективом викладачів кафедри цивіль­ного права Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого на основі нового Сімейного кодексу України і відповідно до нової програми курсу сімейного права.

Висвітлено актуальні теоретичні проблеми сімейного права і роз­глянуто основні питання курсу: сім'я, шлюб, особисті та майнові пра­вовідносини подружжя, права та обов'язки батьків і дітей, влашту­вання дітей, позбавлених батьківського піклування тощо. Особливу увагу приділено новим інститутам сімейного права.

Для студентів, аспірантів і викладачів вищих навчальних юридич­них закладів освіти, а також наукових і практичних працівників.

ББК67.9(4УКР)304.4я73+67.304.4я73 ® Колектив авторів, 2006

ІВВК 966-667-145-Х© Юрінком Інтер, 2006

Зміст

Розділ І. Загальні положення...................................3

Глава 1. Поняття сімейного права.........................................3

§ 1. Проблема визначення місця сімейного права в системі права........3

§ 2. Предмет сімейного права...........................................................16

§ 3. Метод сімейного права...............................................................19

§ 4. Основні засади (принципи) сімейного права....................27

Глава 2. Сімейне законодавство.........................................32

§ 1. Загальні положення.....................................................................32

§ 2. Конституція України в системі джерел семейного законодавства......33

§ 3. Сімейний кодекс України — основне джерело сімейного законодавства України.....34

§ 4. Закони та інші нормативно-правові акти в системі сімейного законодавства........40

§ 5. Цивільний кодекс України в системі семейного законодавства........41

§ 6. Договір як джерело сімейно-правових норм......................42

§ 7. Звичаї як джерело сімейно-правових норм........................43

§ 8. Міжнародні договори України в системі семейного законодавства...................44

§ 9. Норми сімейного права іноземних держав у системі сімейного законодавства України......46

Глава 3. Сімейні правовідносини........................................47

§ 1. Поняття та види сімейних правовідносин..........................47

§ 2. Підстави виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин.......54

§ 3. Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків..................60

§ 4. Захист сімейних прав та інтересів..........................................63

§ 5. Строки у сімейному праві України........................................67

Розділ II. Правовідносини подружжя.....................72

Глава 4. Шлюб..................................................................72

§ 1. Поняття шлюбу та його правова природа...........................72

§ 2. Умови укладення шлюбу...........................................................74

§ 3. Порядок вступу до шлюбу. Державна реєстрація шлюбу та її правове значення...........78

§ 4. Недійсність шлюбу.......................................................................83

§ 5. Визнання шлюбу неукладеним...............................................89

Глава 5. Особисті немайнові правовідносини подружжя......90

§ 1. Загальна характеристика особистих немайнових прав та обов'язків подружжя .....90

§ 2. Види особистих немайнових прав і обов'язків подружжя........94

Глава 6. Майнові правовідносини подружжя.....................102

§ 1. Загальна характеристика майнових правовідносин подружжя.........102

§ 2. Правовий режим роздільного майна подружжя............103

§ 3. Правовий режим спільного майна подружжя.................108

§ 4. Поділ спільного майна подружжя.......................................114

§ 5. Договірний режим майна подружжя..................................117

§ 6. Шлюбний договір......................................................................119

§ 7. Права та обов'язки подружжя щодо утримання............124

Глава 7. Припинення шлюбу............................................130

§ 1. Поняття та підстави припинення шлюбу.........................130

§ 2. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання............131

§ 3. Правові наслідки розірвання шлюбу.................................136

§ 4. Режим окремого проживання подружжя.........................138

Розділ III. Правовідносини батьків і дітей..............140

Глава 8. Визначення походження дітей.............................140

§ 1. Загальні підстави виникнення прав і обов'язків батьків і дітей.........140

§ 2. Визначення походження дитини від батьків, які перебувають у шлюбі між собою....143

§ 3. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою....145

§ 4. Оспорювання батьківства, материнства...........................150

Глава 9. Особисті немайнові правовідносини батьків та дітей..........154

Глава 10. Майнові правовідносини батьків та дітей............165

§ 1. Правовідносини батьків та дітей з приводу майна.......165

§ 2. Аліментні правовідносини батьків та дітей. Обов'язок батьків утримувати дитину......167

§ 3. Стягнення аліментів за минулий час і заборгованості за аліментами......172

§ 4. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх детей та його виконання........177

§ 5. Припинення обов'язку батьків утримувати дитину.....179

§ 6. Обов'язок повнолітніх дітей утримувати батьків та його виконання.....182

Розділ IV. Правовідносини інших членів сім'ї та родичів...... 186

Глава 11. Особисті немайнові правовідносини інших членів сім'ї та родичів..... 186

Глава 12. Майнові правовідносини інших членів сім'ї та родичів...... 192

Розділ V. Форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування...............197

Глава 13. Усиновлення.................................................... 197

§ 1. Поняття та сутність усиновлення.......................................197

§ 2. Умови, порядок та правові наслідки усиновлення.......202

§ 3. Визнання усиновлення недійсним......................................209

§ 4. Скасування усиновлення........................................................210

§ 5. Позбавлення усиновлювача батьківських прав.............211

Глава 14. Опіка та піклування над дітьми.......................... 214

§ 1. Поняття і значення опіки та піклування над дітьми.... 214

§2. Встановлення опіки та піклування над дітьми................217

§ 3. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування...............219

§ 4. Права та обов'язки опікунів та піклувальників.............222

§ 5. Припинення опіки та піклування над дітьми.................223

§ 6. Звільнення опікуна та піклувальника дитини від їх обов'язків......... 225

Глава 15. Патронат над дітьми..........................................227

§ 1. Поняття патронату над дітьми та його відмінність від інших форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.....................................227

§ 2. Підстави виникнення та припинення патронату над дітьми. Договір про патронат...........228

§ 3. Припинення патронату над дітьми.....................................232

Розділ VI. Правове регулювання сімейних відносин за участю іноземців та осіб без громадянства......233

§ 1. Сімейні правовідносини з іноземним елементом..........233

§ 2. Колізійні питання укладення шлюбу.................................237

§ 3. Правове регулювання розірвання шлюбу з іноземним елементом.............247

§ 4. Колізійні проблеми визначення походження дитини......................250

§ 5. Колізійні питання усиновлення...........................................252

§ 6. Колізійні питання опіки і піклування................................255

§ 7. Застосування законів іноземних держав. Визнання в Україні актів цивільного стану, зареєстрованих

за законами іноземних держав..............................................257

Список основних термінів................................................258

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1

Поняття сімейного права

§ 1. Проблема визначення місця сімейного права в системі права

Питання про природу сімейно-правових норм і про місце сімей­ного права в системі права, без сумніву, належить до числа най­більш дискусійних. Його аналіз із неминучістю виводить за рам­ки суто правових явищ і можливий лише з урахуванням загально-методологічних, а часто і філософських аспектів. Яким є статус людини, включеної до кола своєрідних відносин, що звуться «сімейними»? Який ступінь її свободи та автономного існування і, навпаки, яка міра відповідальності та залежності від інших лю­дей — членів сім'ї та суспільства в цілому? В чому особливості здійснення сімейних прав та можливого зловживання ними? Яки­ми є межі державного втручання в сімейне життя і чи належить воно повною мірою до приватної сфери існування людини?

Сьогодні ці питання можуть ставитися в двох аспектах: у рет­роспективному плані, з точки зору концепцій сімейного права, які існували в науці за різних часів, та в плані сучасного бачення про­блеми.

Сімейне право в системі права: ретроспективний аналіз. Небуде перебільшенням сказати, що питання щодо місця сімейного права в системі права вирішується не одним поколінням цивіліс­тів. Оскільки йдеться про досить тривалий (понад сто років) істо­ричний відрізок, що вмістив у себе воістину глобальні соціально-економічні зміни, не дивно, що дискусію про суть сімейно-правових норм важко назвати спільною для ряду поколінь учених. Так вже склалося, що в нашій країні зв'язок часів розпадався неодно­разово, що спричинило розрив наукової і загальної культуроло­гічної традиції. Тому сьогодні можна говорити про кілька (далеко не завжди послідовно пов'язаних між собою) етапів обго­ворення цього питання: а) дискусії дореволюційних цивілістів; б) спорів теоретиків і практиків післяреволюційного періоду, роз­винутих у подальшому юристами радянського часу; в) дискусії останніх років, що виникла в цивілістиці пострадянських країн після розпаду СРСР, переходу до ринкових перетворень і здійснення нової кодифікації цивільного та сімейного законодав­ства.

У дореволюційній науці питання щодо сутності правових норм, які регулюють сімейні відносини, розглядалося в площині пред­мета правового регулювання і меж втручання держави в сімейно-правову сферу, тобто в плані приналежності сімейно-правових норм до сфери публічного чи приватного права. Визначалося два основних питання: а) чи регулюються сімейні відносини право­вими нормами повною мірою та б) предмет якого права — публіч­ного або приватного — вони складають?

Домінуючою була ідея щодо неможливості законодавчого нор­мування внутрішніх суто особистих відносин у сім'ї. Г. Ф. Шершеневич писав, що «введення юридичного елементу в особисті відносини членів сім'ї уявляється більшою частиною невдалим і таким, що не досягає мети»¹. На думку цивілістів, ці відносини є поза сферою правового впливу і можуть регулюватися лише мо­ральними, етичними, частково — релігійними нормами. Тому, наприклад, Д. Азаревич іронічно коментував спроби законодав­ця врегулювати деякі відносини подружжя. Він писав, що загаль­новизнаною є негідність таких положень законодавства (статті 106,107 т. X ч. 1 Зводу законів Російської імперії), відповідно до яких чоловік зобов'язаний любити свою дружину, а жінка — пе­ребувати в любові до свого чоловіка². К. Кавелін однозначно ви­словився щодо цього: «Те, що становить психологічну, внутріш­ню, душевну сторону шлюбного союзу і шлюбних відносин, не підлягає законодавчим визначенням...»³.

Разом із тим, на думку дореволюційних учених, певні різно­види сімейних відносин за своєю природою можуть сприймати

¹ Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. — М., 1995. —
С. 406.

² Азаревич Д. Семейньїе имущественнне отношения по русскому праву //
Журн. гражданского и уголовного права. — СПб., 1883. — Кн. 4. — С. 101.

³ Кавелин К. Очерк юридических отношений, возникающих из семейно-
го союза. - СПб., 1884. - С. 77.

правове регулювання і тому складають його предмет. До них, зок­рема, належать: а) відносини, пов'язані з захистом прав членів сім'ї; б) майнові відносини членів сім'ї; в) деякі особисті відноси­ни (реєстрація шлюбу, визначення походження дітей, усиновлен­ня тощо). Стосовно двох перших видів значних суперечок не існу­вало, бо майнові відносини і відносини щодо захисту сімейних прав завжди розглядалися як предмет цивільно-правового регу­лювання і безперечної сфери втручання законодавця. Більш про­блематичним було питання щодо правового нормування особис­тих відносин членів сім'ї. В. А. Умов і К. Кавелін особисті відноси­ни в сім'ї не визнавали предметом правового нормування. Д. І. Мейєр вважав обґрунтованим регулювання особистих сімейних відно­син нормами канонічного права, а відносини між батьками та дітьми — державного права (бо вони ґрунтуються на засадах вла­ди та підкори). До предмета цивільного права він відносив лише майнові відносини членів сім'ї, інші ж сторони сімейних відно­син, на його думку, мають бути розглянуті у цивільно-правово­му ракурсі тільки у разі потреби, для розуміння їх майнової сто­рони¹.

Не треба забувати, що певна частина відносин, що виникали в сім'ї, в дореволюційний період становили сферу церковного впли­ву. Тому важливою ознакою того часу був своєрідний дуалізм нормування відносин подружжя, батьків і дітей. Таке становище давало підстави для широкого обговорення в юридичній літера­турі питання щодо розмежування державного (світського) та цер­ковного регулювання відносин у сім'ї. Одні вчені наполягали на необхідності збереження церковного впливу на формування відносин, інші, навпаки, пропонували встановити однакові пра­вила для людей, незалежно від їхнього віросповідання.

І все ж таки більшість учених — Г. Ф. Шершеневич, Н. П. Дю-вернуа, А. І. Загоровський, Л. І. Петражицький, І. А. Покровсь-кий, Ю. С. Гамбаров, К. Побєдоносцев відносили сімейне право до числа інститутів цивільного права², пояснюючи це єдиною при­ватноправовою природою цивільних та сімейних відносин. Г. Ф. Шер­шеневич, зокрема, вказував: «якщо ми надаємо вирішального зна-

¹ МейерД. И. Русское гражданское право (в 2 ч.). — М., 1997. — Ч. 1. — С. 34.

² Антокольская М. В. Место семейного права в системе отраслей часто­
го права (по трудам цивилистов России конца XIX — начала XX века) //
Гос-во и право. - 1995. - № 6. - С. 34.

чення ознаці приватності в протилежність публічності відносин, то необхідно ставити сім'ю, шлюб на одному боці з власністю, до­говором, заповітом... Тому ми вважаємо, що сімейне право, не тільки майнове, а й особисте, має увійти до складу цивільного права»¹. Що ж до особистих відносин, то предметом правового регулювання визнавалися лише певні їх різновиди, ті, що визна­чають і фіксують зовнішні контури сімейних стосунків — умови взяття шлюбу і порядок його припинення, різні сімейно-правові стани (спорідненість, усиновлення) тощо. Відповідала такому під­ходу і система законодавства, що існувала на той час. Норми, що регулювали сімейні відносини (в межах можливого законодавчо­го втручання), включалися до загального цивільного законодав­ства Російської імперії і не мали самостійної кодифікації.

Треба сказати, що у дореволюційній науці питання про галу­зеву самостійність сімейного права та його незалежність від пра­ва цивільного взагалі не ставилося. Сімейне право однозначно розглядалося як інститут цивільного права. Разом із тим, у науці зазначалося, що, базуючись поряд із цивільним правом на єдиних приватноправових засадах, сімейне право має певні особливості, які визначаються особливостями самих сімейних відносин. З цьо­го приводу К. Побєдоносцев, зокрема, вказував, що сімейні відно­сини хоча є відносинами між окремими, приватними особами, але назавжди зберігають суспільний характер. Така «суспільність» сімейних відносин перш за все пояснювалася особливим значен­ням сім'ї як суспільного осередка, як опори державного ладу, но­сія загальних моральних цінностей. Разом із тим, відносини в сім'ї ніколи не визначалися як сфера безпосереднього втручання дер­жави. З середини сім'я розглядалася як сфера приватного існу­вання людини, а позитивний закон, за словами К. Побєдоносце-ва, може торкатися сімейних відносин тільки з одного боку, а саме боку, в якому можливі зіткнення сімейної автономії з автономією держави².

Революція 1917 р. кардинально змінила соціально-економіч­ний устрій та ідеологічні пріоритети в тій частині України, яка входила до складу Російської імперії. Принципова відмова від

¹ Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. — М., 1995. —
С.12-13.

² Побєдоносцев К. Курс гражданского права. — Ч. 2. Права семействен-
ньіе, наследственнме и завещательнне. — СПб., 1871. — С. 3.

запозичення досягнень дореволюційної науки означала, по суті, початок нового етапу у вирішенні питання щодо сутності сімей­ного права та його галузевої належності. Після революції протя­гом ряду десятиріч зусилля вчених у першу чергу були спрямо­вані на пошук особливостей, властивих сімейному праву, його відмінностей від права цивільного. При цьому науковий аналіз проблеми доповнився явно вираженим політичним підтекстом. Спори про предмет та метод сімейного права незмінно приводи­ли до загальних висновків про переваги радянського сімейного ладу і, навпаки, про порочність буржуазної сім'ї, яка ґрунтується на користі та майновому розрахунку. Г. М. Свердлов у той час писав, що «невключення сімейного права до права цивільного в умовах соціалістичної держави має під собою принципове обґрун­тування, пов'язане з природою соціалістичних сімейних відносин. Предметом цивільного права є головним чином майнові відноси­ни. Предметом же соціалістичного сімейного права є... відносини іншого роду — відносини шлюбу, спорідненості, всиновлення, прийняття дітей на виховання, майнова сторона яких, хоча й має значення, однак не є головною, що визначає основний зміст пере­рахованих відносин. У цьому докорінна відмінність соціалістич­них сімейних відносин від буржуазних, що підкорені майновим інтересам»¹.

Протиставлення предмета цивільно- та сімейно-правового ре­гулювання логічно приводило до висновку про самостійність і незалежність сімейного права від права цивільного та про обґрун­тованість «невключення першого до складу другого»². Саме пред­мет правового регулювання з самого початку розглядався як кри­терій формування галузей права. Відповідно до цього О. Вишинський в 1939 р. уперше прямо вказав на те, що сімейне право є самостійною галуззю права і включається до системи основних галузей радянського соціалістичного права поряд із правом ци­вільним³. Логічним продовженням концепції «сімейне право - са­мостійна галузь права» була роздільна кодифікація цивільно- та сімейно-правових норм. Відомо, що в радянський період вона здійснювалася тричі — в 1918 (в Україні — в 1919 р.), 1926 та

¹ Свердлов Г. М. Советское семейное право. — М., 1958. — С. 24.

² Бошко В. И. Очерки советского семейного права. — К., 1952. — С. 47.

³ Вшшинский А. XVIII еьезд ВКП(б) и задачи науки социалистического
права // Сов. гос-во и право. — 1939. — № 3. — С. 26.

1965—1969 рр. і давала прибічникам автономії сімейного права додаткові аргументи для підтвердження його галузевої само­стійності.

Важливого значення набула у той період і боротьба із впли­вом церкви на сімейні відносини. Перш за все це стосувалося цер­ковних шлюбів (вінчання) та реєстрації народження та смерті людини. Хоча теоретичне визнання громадянського (не церков­ного) шлюбу почалося ще до революції, в реальному житті основ­на маса населення сприймала шлюб як акт релігійний, а держава підтримувала релігійні почуття громадян. Після революції ситу­ація змінилася кардинально. Можна сказати, що боротьба між церквою і державою була жорсткою і безкомпромісною. Достат­ньо сказати, що вже 18 грудня 1917 р. було видано Декрет Ради народних комісарів РРФСР про громадянський шлюб¹, відповід­но до якого юридична сила надавалася лише шлюбам громадянсь­ким, а церковне вінчання визнавалося справою приватною і не мало жодних правових наслідків. У теоретичному плані це мало важливе значення, бо загальне виведення сімейних відносин за рамки церковної юрисдикції означало їх автоматичне включення до сфери правового регулювання, яке здійснювалося державою. Таким чином, питання щодо віднесення норм, які регулюють сімейні, і, перш за все, шлюбні відносини, до сімейного або кано­нічного права вже не виникало — нормування відносин у сім'ї визнавалося безперечною прерогативою держави.

Не поставало ще одного питання, яке свого часу бентежило до­революційних цивілістів. Мова йде про віднесення сімейно-право­вих норм до приватного або публічного права. Широко відомим є вислів В. І. Леніна щодо невизнання нічого приватного в сфері гос­подарювання². На жаль, цей постулат був широко розтиражований його послідовниками і застосовувався у сферах, далеких від госпо­дарювання. Внаслідок цього ознака публічності була поширена май­же на всі суспільні відносини в країні, в тому числі й на ті, які ви­никають у сім'ї. Зрозуміло, що за таких умов питання про на­лежність сімейного права до права приватного або публічного взагалі ставитися не могло. Таким чином, сім'я також визнавалася сферою інтересів держави, а формування сімейних відносин здійснювалося за єдиними принципами, з єдиного центру.

¹ Декрет «О гражданском браке, о детях и о введений книг актов граж-
данского состояния» // СУ РСФСР, 1917. - № 11. - Ст. 160.

² Ленин В. И. Полн. собр. соч. - Т. 44. - С. 398.

Унаслідок перетворень перших післяреволюційних десятиріч сімейне право стало розглядатися як самостійна, незалежна від цивільного галузь права, яка має свій власний предмет та метод регулювання. Концепція «сімейне право - самостійна галузь пра­ва» поступово стала домінуючою в науці, її підтримувала більшість учених¹. Треба визнати, що ця концепція мала певну емоційну та суто людську привабливість, тому що в ній увага акцентувалася на особистих відносинах у сім^чї, на почуттях взаємної поваги, дружби, любові, що мають складати основу сімейних стосунків, а проблеми, котрі випливають із спорів про поділ майна та взаємне аліментування, трактувалися як такі, що мають тимчасовий ха­рактер (тому, що обумовлені капіталістичним минулим) і зник­нуть у найближчій соціалістичній перспективі.

На жаль, ця концепція мала й зворотну сторону, яка була обу­мовлена загальними соціально-економічними реаліями того часу, а також політичними та політико-економічними уявленнями, що панували у суспільстві. Обґрунтування автономності сімейного права в кінцевому підсумку було спрямоване на теоретичне ви­правдання та законодавче закріплення загальних конструкцій соціалізму стосовно сім'ї. Деякі процеси в соціально-економічній сфері радянської держави мали в цьому питанні вирішальне зна­чення. До них, зокрема, належали: а) деперсоніфікація і тотальне усуспільнення власності, в силу чого члени сім'ї перестають існу­вати як носії самостійних майнових інтересів; б) слабкий розви­ток відносин економічного обігу, в зв'язку з чим членство в сім'ї не обумовлює переміщення і передачу (як у колі сім'ї, так і за її межами) значних цінностей та капіталів; в) акцент на суспільні фонди споживання, у зв'язку з чим одержання основних коштів сімейного бюджету здійснюється через державний розподіл, що викликає розвиток патерналістських тенденцій і залежність від держави; г) неможливість державного забезпечення навіть се-

¹ Бепякова А. М., Ворожейшн Е. М. Советское семейное право. — М., 1974. — С. 8; Братусь С. Н. Отрасль советского права: понятие, предмет, метод // Сов. гос-во и право. — 1979. — № 11. — С. 27; Ершова Н. М. Вопросьі семьи в гражданском праве. — М., 1977. — С. 4—5; Матвеев Г. К. Советское семейное право: Учебник. — М., 1985. — С. 37; НечаеваА. М. Семейное право: пробле­ми и перспективи развития // Гос-во и право. — 1999. — № 3. — С. 72—73; Пергамент А. И., Паластина С. Я. Развитие советского законодательства о браке и семье // Сов. гос-во и право. — 1975. — № 9. — С. 47; Советское се­мейное право / Под ред. В. А. Рясенцева. — М., 1982. — С. 20—22 и др.

реднього рівня споживацьких запитів населення, в зв'язку з чим низький рівень споживання, і, в першу чергу, в побуті та в сім'ї, штучно підтримується, заохочується і тиражується; д) масове за­лучення жінок до суспільного виробництва, що викликало відрив жінки від сім'ї і перенесення центру ваги на суспільні засоби со­ціалізації дітей.

Ці соціально-економічні реалії не могли не знайти свого відбит­ку в праві. Відображені вони і в концепції «сімейне право — само­стійна галузь права». її основу складали наступні положення: 1) майнові відносини в сім'ї відіграють порівняно з особистими відносинами другорядну та обслуговуючу роль; 2) відносини в сім'ї потребують однакового державного регламентування, винят­ку з загального правила, індивідуальне регулювання сімейних відносин не допускається, бо «немає такого положення й не може бути», щоб одні учасники сімейних відносин «могли мати більшу чи меншу різноманітність будь-яких прав, ніж інші»¹; 3) оскільки сімейні відносини становлять особливий інтерес для держави, їх правове регулювання і захист повинні здійснюватися з допомо­гою чітких імперативних приписів; 4) сімейне життя не є сферою автономного й приватного існування людини, у зв'язку з чим дер­жавні та громадські органи повинні широко залучатися до вирі­шення внутрішньосімейних конфліктів та контролю за поведін­кою людини в сім'ї; 5) сімейне виховання дітей може бути успіш­но замінене більш ефективним громадським вихованням, бо «громадський догляд за дітьми дає значно кращі наслідки, ніж приватний, індивідуальний, ненауковий і нераціональний догляд окремих «люблячих», але недосвідчених у справі виховання батьків, які не мають тих сил, коштів, засобів та установ, що їх має суспільство»².

Незважаючи на те, що в сімейно-правовій науці радянського періоду концепція «сімейне право — самостійна галузь права» явно домінувала, існувала і протилежна концепція, яка, по суті, продовжувала традиції дореволюційної цивілістичної школи (хоча навіть її прихильники навряд чи прагнули до проведення подібних аналогій). Відповідно до неї сімейне право розглядалося як підга-лузь права цивільного. Основним аргументом такої концепції було

¹ Ворожейкин Е. М. Семейное правоотношение в СССР. — М., 1972. — С. 97.

² ГойхбаргА. Г. Брачное, семейное и опекунское право советской респуб­
ліки. - М., 1920. - С. 5.

те, що предмет правового регулювання сімейних відносин не ви­ходить за межі відносин, котрі регулюються цивільним правом (майнові та особисті немайнові відносини), а основною рисою методу сімейного права (поряд із цивільним) є рівність сторін¹. У зв'язку з цим «сімейні відносини завжди складаються и існують як «горизонтальні» відносини; вони ніколи не набирають форми відносин «вертикальних»² тощо.

З цієї позиції іншого тлумачення набував і факт роздільної кодифікації цивільних та сімейно-правових норм. Причина роз­ходження законодавчого нормування сімейних та цивільних відносин відшукувалась у витоках цього розходження, тобто в часі прийняття перших нормативних актів, які регулювали сімейні відносини. В цьому плані цікавим уявляється вислов­лювання П. Люблинського, який писав, що «на відміну від зако­нодавств інших країн, в яких норми, що належать до шлюбу, сім'ї та опіки, які звичайно коротко іменуються сімейним правом, становлять частину Цивільного кодексу, в окремих республіках СРСР ми спостерігаємо відособлення цієї частини права в са­мостійні кодекси й закони. Історично це пояснюється тим, що розробка Цивільного кодексу відбулася значно пізніше (в 1922 р.), коли виникла потреба врегулювати цивільний обіг на ґрунті нової економічної політики, тоді як потреба в перебудові шлюб­но-сімейних відносин з'явилась одразу ж після Жовтневої рево­люції»³. Немає причин ігнорувати таке пояснення. Існує чима­ло фактів, які свідчать про вкрай негативне ставлення теоретиків марксизму до цивільного права в цілому (як юридичної бази буржуазного ладу) і до прагнення замінити цивільно-правові норми соціалістичною правосвідомістю та нормами господарсь­кого самоврядування. Відомо також, що післяреволюційні пе­ретворення не були пов'язані з розвитком цивільного законо­давства, в той час як сімейні відносини одразу стали предметом законодавчого нормування. Можна назвати цілу низку прийня­тих одразу після революції 1917 р. нормативних актів, що регу-

¹ Вильнянский С. И. Лекции по советскому гражданскому праву. — Харь-
ков, 1958. — Ч. 1. — С. 14; Иоффе О. С. Советское гражданское право. — Л.,
1965. - Ч. 1. - С. 177-178,185-186.

² Советское семейное право / Под ред. В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. —
К., 1982. - С. 18-19.

³ Знциклопедический словарь Русского библиографического института
«Гранат». - Изд. 7. - Т. 41. - Ч. 3. - М., Б.г. - С. ПО.

лювали відносини в сім'ї¹. Симптоматичним є також той факт, що першими «кодексами Жовтня» були саме сімейні кодекси УРСР та РРФСР².

Що ж до подальшого законотворчого процесу, то він багато в чому зумовлювався досвідом першої кодифікації. Однак слід за­значити, що роздільна кодифікація сімейного і цивільного зако­нодавства ніколи не розглядалася в науці як безспірно успішне законотворче рішення. В 30-х роках у наукових колах активно ве­лася дискусія з цього питання і навіть були спроби змінити поря­док розташування нормативного матеріалу, що склався на той час. Відомо, наприклад, що проект Цивільного кодексу СРСР, який розроблявся у той час і так і не був прийнятий, передбачав 7 розділів, один з яких включав норми, що регулюють сімейні відно­сини (розділ 6 — «Шлюб і сім'я»). Разом із тим, таких змін зроб­лено не було і законотворчий процес 60-х років попрямував уто­рованим шляхом: було прийнято Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про шлюб і сім'ю, а також окремі рес­публіканські кодекси, які регулювали сімейні відносини.

Підсумовуючи, можна сказати, що в 30-х роках сформувалася і пізніше стала домінуючою в науці загальна концепція, згідно з якою сімейне право — це самостійна галузь права, яка має свій власний предмет та метод правового регулювання, які не співпа­дають з предметом та методом регулювання цивільного права.

Сімейне право в системі права: сучасне бачення.Останні роки позначені відновленням інтересу до проблеми сімейного права в системі права. Це, без сумніву, пов'язано з величезними соціально-економічними змінами нового часу і переосмисленням багатьох теоретичних стереотипів. Загальні питання щодо суті

¹ Декрет «Про громадянський шлюб і про введення книг актів грома­
дянського стану», прийнятий РНК УРСР 20.02.1919 г. // СУ УРСР. - 1919.
— № 12. — Ст. 144; Декрет «Про організацію відділів записів актів грома­
дянського стану», прийнятий РНК УРСР 20.02.1919 г. // СУ УРСР. - 1919. -
№ 17. — Ст. 143.; Декрет «Про розлучення», прийнятий РНК УРСР в 1919 р.
// СУ УРСР. - 1919. - № 12. - Ст. 145.

² Кодекс законів УРСР «Про акти громадянського стану, шлюб і опіку»
прийнятий РНК УРСР в липні 1919 р. // Известия Киевского Совета рабо-
чих депутатов, № 169. Цей нормативний акт не набрав чинності у зв'язку з
военими діями в Україні. Кодекс законов РСФСР «Об актах гражданского
состояния, брачном, семейном и опекунском праве», прийнятий ВЦВК
РРФСР 22.10.1918 р. // СУ РСФСР. - 1918. - № 76-77. - С. 818.

права та його внутрішньої структури неминуче приводять до роз­думів про правову природу сімейно-правових норм та їх «пропис­ку» в системі права.

Певною мірою гострота дискусії сьогодні зменшилася у зв'яз­ку з переглядом базових концепцій права. Відновлення поділу права на приватне і публічне стало не просто даниною моді, а при­родним і необхідним кроком розвитку української правової дум­ки.

Публічне право розглядається як сукупність норм, предме­том регулювання яких є сфера публічних (державних) інтересів. Відносини, які тут виникають, базуються на принципах суборди­нації.

Приватне право, навпаки, являє собою сукупність норм, предметом регулювання яких є сфера приватних, індивідуальних інтересів особи¹. Такі відносини базуються на координації мети та інтересів їх учасників, які у процесі взаємодії задовольняють у першу чергу свої приватні інтереси.

Здійснюваний в рамках генетичного підходу поділ права на приватне і публічне висвітлює те спільне, що поріднює галузі пра­ва, об'єднує їх в єдину групу. Так, Ч. Н. Азімов зазначає, що «прин­ципи, які лежать в основі приватного права, слугують базою не тільки для цивільного права, а й для інших «цивілістичних галу­зей»². У зв'язку з цим цивільне і сімейне право як галузі, що базу­ються на єдиному диспозитивному методі правового регулюван­ня і рівності сторін, належать до галузей приватного права. Таке твердження не викликає сьогодні заперечень³.

Однак питання про місце сімейного права в системі права в рамках його системно-структурного аналізу — сімейне право як самостійна галузь права чи підгалузь права цивільного так і не набуло однозначного вирішення. Дуже гостро це питання ви­никло у зв'язку з останньою кодифікацією цивільного та сімей­ного законодавства. Відомо, що спочатку в Україні розроблявся

¹ Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка,
О. В. Петришина. - Харків, 2002. - С. 263.

² Азимов Ч. Н. О соотношении частного и гражданского права // Пробле­
ми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. — Харків: Нац. юрид. акад. України,
1995. - Вип. ЗО. - С. 90.

³ Научно-практический коментарий Семейного кодекса Украинн / Под
ред. Ю. С. Червоного. — К., 2003. — С. 21; Ромовська 3. В. Сімейний кодекс
України: науково-практичний коментар. — К., 2003. — С. 38; Гражданское
право: Учебник: В 2 т. / Отв. ред. Е. А. Суханов. — М., 1998. — С. 9.

проект¹ окремого нормативного акту — Сімейного кодексу Ук­раїни. Такий підхід відповідав багаторічній традиції самостійної кодифікації сімейно-правових норм, яка панувала за радянських часів. Пізніше Сімейний кодекс практично в повному обсязі було включено до Цивільного кодексу як окрему главу (Книга 6 «Сімейне право»). Це дало змогу логічно пов'язати чимало інсти­тутів сімейного права з іншими спорідненими інститутами ци­вільного права. 3. В. Ромовська у цей час цілком слушно писала, що сімейні відносини, як і будь-які інші цивільні відносини, «є відносинами приватного життя особи, їх внутрішня, «генетична» спорідненість полягає у вільному волевиявленні їх учасників, юридичній їх рівності». І далі: «книга «Сімейне право» має зай­няти у Цивільному кодексі України своє традиційне, зумовлене об'єктивним ходом людського життя місце»². На жаль, такий підхід не було втілено в життя. 10 лютого 2002 р. Верховною Ра­дою України було прийнято окремий кодифікований акт, що ре­гулює сімейні відносини, — Сімейний кодекс України. Треба ска­зати, що ця обставина має суттєве, але не вирішальне значення, бо в результаті головним є не місце розташування законодавчих норм (Цивільний кодекс чи окремий Сімейний кодекс), а та кон­цепція сімейного права, яка формується в нашому суспільстві. Вирішення питання щодо місця сімейного права в системі пра­ва сьогодні, в системі суспільних відносин, які зазнали карди­нальних змін і продовжують трансформуватися, є непростим. Сумніви, як відзначається в літературі, завжди залишаються, протилежне свідчило би про теоретичну тлінність сімейно-пра­вового буття³.

Треба підкреслити ще одну важливу методологічну обстави­ну, без якої неможливе подальше вирішення питання щодо кон­цепції сімейного права. Аналізуючи позиції учених щодо цієї про­блеми, не можна їх розглядати формально у відриві від часу та обставин, за яких вони були висловлені. Суспільства, держави та права радянських часів уже не існує. Поступово змінюються усі суспільні відносини і загальний порядок їх регулювання. Тому

¹ Передмова до проекту Цивільного кодексу // Українське право. — 1999. —
№ 1. - С. 27.

² Ромовська 3. Сімейне право — перспективи розвитку // Основні напря­
ми реформи цивільного права в Україні // 36. статей та матеріалів. — К.,
1997. - С.120-121.

³ Тарусина Н. Н. Семейное право: Учеб. пособие. — М., 2001. — С. 7.

до цитування наукових праць, які були написані кілька десятків років тому, треба підходити дуже виважено, а їх критику з висо­чин сьогодення взагалі важко визнати коректною. Треба врахо­вувати, що багато учених, які свого часу висловлювали свої по­гляди щодо місця сімейного права в системі права, більше не мо­жуть нам відповісти, не можуть вони змінити чи підкоригувати свої висновки або, навпаки, підсилити їх новою аргументацією. Тому теорія питання має в першу чергу базуватися на новітніх дослідженнях у сфері цивільного та сімейного права. Проблема предмету та методу сімейного права має розглядатися з точки зору сучасного розвитку сімейних відносин в Україні та їх правової регламентації, виходячи із загальних тенденцій розвитку суспіль­ства та права.

Сьогодні є усі підстави для неупередженого осмислення пи­тання щодо місця сімейного права в системі права, його відокрем­леності від цивільного права або належності до нього. Відповідь має грунтуватися на всебічному аналізі природи сімейних відно­син, сучасних способів та меж їх правового регулювання, а також загальнотеоретичних положень щодо сутності системи права. Відомо, що кожна самостійна галузь права характеризується своїм власним предметом та методом правового регулювання. Таким чином, відносини, які регулюються такою галуззю, мають суттє­во відрізнятися від усіх інших відносин, а метод, за допомогою якого здійснюється їх регулювання, — являти собою унікальну композицію засобів та прийомів правового впливу. Чи притаманні ці ознаки сімейному праву? У сучасній вітчизняній науці єдиної позиції щодо цього питання не склалося. В літературі наводили­ся аргументи як на користь концепції «сімейне право — самостійна галузь права»¹, так і проти неї². Виходячи з аналізу предмета і мето-

¹ Научно-практический коментарий Семейного кодекса Украйни / Под
ред. Ю. С. Червоного. — К., 2003. — С. 21; Червоний Ю. С. Понятие и особен-
ности семейннх правоотношений // Суспільство. Держава. Право. — Вип. 1.
Цивільне право. — Одеса, 2002. — С. 21; Сімейне право України: Підручник /
За ред. В. С. Гопанчука. - К., 2002. - С. 13.

² Жилинкова И. В. Правовой режим имущества членов семьи. — Харьков,
2000. — С. 80; Сібільов М. М. До питання про договірні засади регулювання
сімейних відносин // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. —
Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. — Вип. 63. — С. 49; Шевченко Я. М.
Проблеми нового сімейного кодексу України // Проблеми законності: Респ.
міжвідом. наук. зб. — Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. — Вип. 63. — С. 4.

да правового регулювання сімейних відносин та з урахуванням загальних тенденцій сучасного розвитку права і законодавства є підстави вважати, що сімейне право складає підгалузь цивіль­ного права, хоча в системі цивільного права воно характери­зується певною уособленістю, яка обумовлюється особливо­стями відносин, які регулюються нормами сімейного права, та своєрідністю засобів їх правового регулювання. Це твер­дження більш детально розглядатиметься при аналізі відносин, які складають предмет сімейного права та методу їх правового ре­гулювання.

§ 2. Предмет сімейного права

У праві предмет правового регулювання розглядається як сфе­ра, на яку поширюється право¹. В суспільстві існує багато різно­манітних відносин. Право впливає на ті з них, які за своєю приро­дою можуть піддаватися нормативно-організаційному впливу і по­требують правової регламентації². Безпосереднім предметом правового регулювання виступає вольова поведінка учасників суспільних відносин, через яку може бути здійснено стимулюван­ня або примус³. Відповідно до цього може бути визначено і пред­мет сімейного права. Сімейне право регулює певну сукупність суспільних відносин — сімейні відносини. Ці відносини характе­ризуються спільними ознаками, що дає підстави розглядати їх як цілісне утворення в загальній системі суспільних відносин. Важ­ливо зазначити, що до сімейних належать різні за своєю приро­дою відносини. Це відносини, які складаються між членами сім'ї, а також особами, які хоча і не є членами сім'ї в повному розумінні, але пов'язані між собою певними сімейними правами та обов'яз­ками (наприклад відносини між батьком, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, і самою дитиною).

Предмет сімейного права складають: а) відносини, які вини­кають у зв'язку зі шлюбом; б) особисті та майнові відносини між

¹ Общая теория государства и права / Под ред. проф. М. Н. Марченко. —
Т. 2. Теория права. - М., 1998. - С. 234.

² Теория государства и права: Учебник / Под ред. В. М. Корельского и
В. Д. Перевалова. - М., 1997. - С. 260.

³ Алексеев С. С. Право: азбука—теория—философия: опнт комплексного
исследования. — М., 1999. — С. 376.

членами сім'ї; в) особисті та майнові відносини між іншими ро­дичами; г) відносини, які виникають у зв'язку із влаштуванням дітей, які позбавлені батьківського піклування.

Норми сімейного права опосердковують відносини, пов'язані із виникненням та припиненням шлюбу, а також визнанням шлю­бу недійсним. Ці відносини виникають у процесі створення сім'ї (реєстрація шлюбу) або, навпаки, її припинення (розірвання шлю­бу). У зв'язку з тим, що ці відносини спрямовані на встановлення або припинення сімейних прав, вони складають предмет сімей­но-правового регулювання. Сімейне законодавство містить нор­ми, які встановлюють порядок та умови укладання шлюбу, поря­док його реєстрації, правові наслідки заручин, умови та порядок припинення шлюбу, визнання його недійсним тощо.

До другої групи відносин, які складають предмет сімейного права, належать майнові та особисті відносини між членами сім'ї — подружжям, батьками та дітьми. Право регулює відносини, які виникають між подружжям стосовно їх особистих прав (право на зміну прізвища при реєстрації шлюбу, право на спільне вирішен­ня усіх питань життя сім'ї, виховання дітей тощо). Існує чимало різноманітних майнових відносин подружжя, які потребують пра­вового врегулювання — це відносини стосовно спільного та роз­дільного майна подружжя, вчинення правочинів щодо нього, ко­ристування, розпорядження тощо. Предмет сімейного права скла­дають також різноманітні особисті та майнові відносини батьків і дітей. З урахуванням того, що неповнолітні діти потребують відпо­відної підтримки та захисту, в першу чергу нормами сімейного права регулюються відносини батьків і дітей щодо надання ос­таннім утримання. Необхідну правову регламентацію отримують також відносини батьків і дітей щодо належного їм майна та уп­равління батьками майном неповнолітніх.

Правові норми регулюють особисті та майнові відносини між іншими членами сім'ї та родичами — відносини баби, діда, праба­би та прадіда з їх онуками та правнуками стосовно спілкування та захисту прав онуків. Предмет правового регулювання склада­ють також відносини між іншими особами — братами, сестрами, мачухою, вітчимом та дітьми стосовно виховання та захисту дітей. Підлягають правовій регламентації й аліментні відносини певних членів сім'ї та родичів.

Особливої уваги та правового регламентування потребують відносини, які виникають у процесі влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. З урахуванням особливостей різних форм улаштування таких дітей формуються правові ме­ханізми, за допомогою яких створюються відповідні умови для забезпечення прав та інтересів неповнолітніх, котрі за тих чи інших обставин не мають можливості проживати в сім'ї (усинов­лення, патронат, дитячий будинок сімейного типу).

Сімейні відносини можуть виникати з приводу різних благ — окремих речей та майна в цілому, грошей, цінних паперів, благ, які належать членам сім'ї особисто тощо. У зв'язку з цим виділя­ють особисті немайнові та майнові відносини членів сім Ч, які складають предмет правового регулювання.

До немайнових належать ті відносини членів сім'ї, які сприй­мають правове регулювання, піддаються правовому впливу. Так, правові норми визначають порядок встановлення або зміни прізвища дитини або одного з подружжя при реєстрації шлюбу, закріплюють особисті немайнові права учасників сімейних відно­син — право на виховання, спілкування, захист тощо. Разом із тим, основна кількість особистих відносин, які виникають у сім'ї і грун­туються на таких почуттях, як любов, дружба, відданість, не скла­дають сферу правового регулювання і не включаються до пред­мету сімейного права. Майнові відносини виникають стосовно конкретного майна, його належності тим чи іншим учасникам сімейних відносин, порядку користування та розпорядження та­ким майном, вчинення правочинів щодо нього тощо.

Відносини, які регулюються нормами сімейного права, вини­кають між особами, які об'єктивно є рівними між собою. Це та­кож стосується відносин за участю неповнолітніх або непраце­здатних членів сім'ї та родичів. Подружжя, батьки та діти, усино­вителі та усиновлювачі, інші члени сім'ї та родичі знаходяться між собою у рівному положенні і не підпорядковуються один одному. Кожен учасник сімейних відносин є не тільки рівною, а й авто­номною у майновому сенсі особою, із своїми власними інтереса­ми. Тому майно кожного з них не змішується з майном іншого і завжди може бути конкретно визначене. Це стосується і ситуацій, коли батьки, усиновлювачі та опікуни управляють майном дити­ни. Така природа сімейних відносин обумовлює і характер їх пра­вового регулювання.

Таким чином, предмет сімейного права складають особисті немайнові та майнові відносини, які випливають із шлюбу, споріднення, усиновлення, опіки та піклування, прийняття

дитини в сім 'ю для виховання та з інших підстав, які не забо­ронені законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства і базуються на рівності та майновій само­стійності їх учасників.

§ 3. Метод сімейного права

Питання щодо сутності методу правового регулювання сімей­них відносин у науці завжди було спірним і залежало від відповіді на питання щодо місця сімейного права в системі права. Прибічни­ки концепції «сімейне право — самостійна галузь права», відшу­кували в методі сімейного права особливості, які давали змогу відокремити його від методу регулювання відносин, які тради­ційно розглядалися як цивільно-правові. І навпаки, учені, які підтримували концепцію «сімейне право — підгалузь цивільного права» підкреслювали ті ознаки методу сімейного права, які збли­жували його з методом права цивільного. Концепція, відповідно до якої сімейне право складає підгалузь цивільного права, як уже зазначалося, вбачається більш переконливою. Додаткових аргу­ментів на свою користь вона набула за останній час, який без пе­ребільшення можна визначити як час загальної зміни методу ре­гулювання сімейних відносин.

Метод сімейного права— це сукупність засобів, прийомів, спо­собів, за допомогою яких здійснюється юридичний вплив на вольо-иу поведінку учасників сімейних відносин. Характер юридичного інструментарію, який застосовується в процесі регулювання, в пер­шу чергу визначається характером самих відносин, що регулюють­ся. Саме предмет правового регулювання обумовлює ступінь інтен­сивності дії права, тобто широту охоплення правовим регулюван­ням, ступінь обов'язковості правових приписів, форми і засоби правового примусу, ступінь деталізації правових норм та напру­женість правового впливу на суспільні відносини¹. Тому особливості сімейних відносин визначають сутність правових засобів, які засто­совуються в процесі їх регулювання, особливості юридичного інстру­ментарію, який «стягується» в єдиний регулюючий комплекс.

У праві виділяють два загальних методи правового регулюван­ня: диспозитивний та імперативний. Диспозитивний метод ба-

¹ Про історію створення і прийняття нового СК див. гл. 1 даного підруч-иика.

зується на координації цілей та інтересів учасників суспільних відносин, коли вони самі вільні приймати рішення щодо участі в цих відносинах. При цьому суб'єкти права мають змогу відступа­ти від описаних у правових нормах форм стосунків, встановлю­вати для себе основні та додаткові, тобто безпосередньо не перед­бачені юридичними приписами, права та обов'язки. Імператив­ний метод базується на відносинах субординації. Для нього характерним є переважання обов'язків, обмеження ініціативи суб'єктів правовідносин щодо зміни положень юридичних при­писів, а серед юридичних фактів, що обумовлюють виникнення правових відносин, переважають акти одностороннього волеви­явлення¹.

За сучасних умов метод регулювання сімейних відносин може бути визначений як метод диспозитивний, бо він являє собою сукупність засобів, прийомів, способів, за допомогою яких здійснюється юридичний вплив на відносини рівноправ­них суб'єктів, положення яких характеризується взаємною координацією цілей та інтересів і які в процесі взаємодії задо­вольняють свої власні інтереси.

Зміст диспозитивного та імперативного методів у першу чер­гу утворюється з тих елементів правової матерії, які виражають способи правового регулювання. До них, зокрема, належать: дозвіл, заборона та позитивне зобов'язування. Вказані способи правового регулювання пов'язані з суб'єктивними правами та здійснюються через них². Певне поєднання цих способів визна­чає загальну лінію правового регулювання сімейних відносин. Дозвіл, заборона та позитивне зобов'язування знаходять свій без­посередній вираз у відповідних регулятивних нормах об'єктив­ного права — уповноважувальних, заборонних та зобов'язальних. Внаслідок їх дії в процесі правового регулювання учасники сімей­них відносин набувають суб'єктивних прав та обов'язків.

У сімейному праві існує увесь спектр способів правового ре­гулювання³. В першу чергу треба зазначити ті з них, які визнача­ють сферу дозволеної поведінки учасників сімейних відносин. Дозволи в сімейному праві можуть виражатися у різні способи —

¹ Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків, 2002. - С. 409.

² Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. - М., 1981. - Т. 1. - С. 297.

³ Нечаева А. М. Семья и закон - М., 1980. - С. 77-78.

прямо чи опосередковано. Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів (ст. 78 СК); батьки мають пе­реважне право перед іншими особами на особисте виховання ди­тини (ч. 1 ст. 151 СК); батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина (ч. 1 ст. 154 СК) тощо. Це зраз­ки прямого дозволу, який наділяє учасників сімейних правовідно­син певними правами без будь-яких застережень. Наряду з цим існують норми, що закріплюють адресовані членам сім'ї дозволи, але ці дозволи не мають прямого характеру бо зумовлюються пев­ними застереженнями. Так, один з подружжя може набути право на майно, яке раніше належало другому з подружжя, але за умо­ви, що це майно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вар­тості внаслідок спільних трудових чи грошових витрат або ви­трат другого з подружжя (ст. 62 СК); батьки мають право управ­ляти майном малолітньої дитини, але при цьому вони зобов'язані вислухати думку дитини щодо способів управління майном (ч. 1 ст. 177 СК) тощо.

Порівняно з дозволами, які мають широкий, загальний харак­тер, заборони в сімейному праві, як правило, формулюються більш конкретно. Нерідко вони висловлені досить категорично. Наприклад, у шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення, рідні брат і сестра, двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця (ч. 1,2, З ст. 26 СК); примушування жінки та чоловіка до шлюбу не до­пускається (ч. 1 ст. 24 СК). Заборони можуть бути і більш опо­середкованими, у зв'язку з чим вони нерідко пов'язуються з санк­ціями. Наприклад, мати або батько можуть бути позбавлені бать­ківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, жорстоко поводяться з нею тощо (ст. 164 СК). Така поведінка батьків стосовно дитини є за­бороненою, хоча вказана норма і не моделюється за принципом «не вправі», «не допускається» або «заборонено». Незважаючи на відсутність прямої вказівки, прихована в цій нормі заборона є очевидною.

Для сімейного права характерним є те, що до випадків невико­нання заборон, які встановлені сімейно-правовими нормами, за­стосовуються санкції, закріплені в цивільному законодавстві. На­приклад, якщо один з подружжя уклав договір, який потребує нотаріального посвідчення, без згоди другого з подружжя, яка

також мала бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (ч. З ст. 65 СК), то такий договір є нікчемним за правилами ст. 220 ЦК України. Такий правочин не створює юридичних наслідків для сторін і кожна з них зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього пра-вочину, а в разі неможливості такого повернення — відшкодува­ти вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Для сімейного права характерною є наявність багатьох норм, які містять позитивні зобов'язування. В першу чергу вони адре­суються повнолітнім членам сім'ї та родичам — батькам, усинов-лювачам, опікунам та піклувальникам. Позитивні зобов'язуван­ня ніби спонукають учасників сімейних відносин до позитивних дій, стимулюють їхню правомірну поведінку. Так, батьки зобов'я­зані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК); опікун, піклувальник зобов'язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний роз­виток, забезпечити одержання дитиною повної загальної серед­ньої освіти (ч. 1 ст. 249 СК); особи, у сім'ях яких виховувалася дитина, зобов'язані надавати їй матеріальну допомогу, якщо у неї немає батьків, баби, діда, повнолітніх братів та сестер, за умови, що ці особи можуть надавати матеріальну допомогу (ст. 269 СК) тощо.

Метод сімейного права, як і будь-який інший метод правового регулювання, в першу чергу залежить від того, що саме — дозво­ли чи заборони та зобов'язування — переважають у ньому, яке співвідношення, яка питома вага кожного з цих способів право­вого регулювання. Мабуть, одним із головних аргументів на ко­ристь концепції «сімейне право — самостійна галузь права» було те, що в сімейному праві міститься чимало заборон та позитив­них зобов'язувань, натомість дозволи мають обмежений характер. Останнім часом у цьому питанні помітні кардинальні зрушення. Визнання приватної власності, відміна багатьох заборон щодо об'єктів права власності, розширення сфери приватного права в цілому знайшли свій відбиток і в сфері регулювання сімейних відносин. Новий Сімейний кодекс України закріпив цю тенден­цію. В сімейному праві значно розширилася сфера дозволу, сфе­ра вільного визначення мети та власного вибору учасниками сімейних відносин своєї поведінки. Диспозитивні засади почина­ють домінувати в сімейному праві, а можливість регулювання

сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасника­ми визначена як одна із загальних засад сімейного права (ч. 2 ст. 7 СК). Все це зближує основні засади регулювання сімейних відно­син з іншими цивільними відносинами.

Процес правового регулювання сімейних відносин починаєть­ся з норм об'єктивного права, які закріплюють дозволи, заборони та позитивні зобов'язування, однак ними, як відомо, не вичер­пується. Право як нормативний регулятор діє через суб'єктивні права та обов'язки учасників сімейних правовідносин. Належ­не учаснику сімейних відносин суб'єктивне право може розгля­датися як сукупність двох факторів: а) спроможності реалізації свого права власними діями (наприклад, подружжя здійснює пра­ва щодо володіння, користування та розпорядження своїм май­ном); б) спроможності вимагати відповідної поведінки від іншої особи (батьки, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, мають право вимагати від повнолітніх дітей відповід­ного утримання). Крім того, кожен з учасників сімейних відно­син має суб'єктивне право на захист свого права або інтересу у разі їх порушення.

У літературі визначалися особливості суб'єктивних прав та обов'язків учасників сімейних правовідносин.

По-перше, вони с невідчужуваними, бо тісно пов'язані з особистістю їх носіїв. Так, батько або мати дитини не вправі передати свої обов'язки щодо утримання дитини іншій особі.

По-друге, вони, як правило, є відносними, бо виникають між конкретними особами — подруж­жям, батьками та дітьми, усиновителями і усиновлювачами тощо.

По-третє, деякі відносні за своєю природою суб'єктивні права мають абсолютний характер захисту. Так, право батьків вихову­вати дитину має відносний характер, бо виникає між чітко визна­ченими особами — батьком, матір'ю та дитиною. Разом із тим, ці права мають абсолютний характер захисту, бо будуть захищати­ся проти будь-якого порушника¹.

По-четверте, певні права членів сім'ї можуть здійснюватися не їх носіями безпосередньо, а за допомогою інших осіб, які діють в його інтересах. Таким чином здійснюється більшість майнових прав неповнолітніх та недієздат­них осіб.

Треба зазначити, що вказані особливості суб'єктивних прав та обов'язків не є притаманними виключно сімейним правовідноси-

¹ Советское семейное право / Под ред. В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. — К., 1982. - С. 53.

нам. Вони характерні і для інших цивільно-правових правовідно­син.

По-перше, невідчужуваний характер мають особисті немай-нові права, які закріплені в Конституції та Цивільному кодексі України (право на життя, здоров'я, особисту недоторканність тощо), значна кількість прав, що виникають у відносинах інте­лектуальної власності, права та обов'язки, які виникають у відно­синах щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю та деякі інші цивільні права.

По-друге, в цивільному праві також виникають відносини, учас­ники яких — носії відповідних прав та обов'язків — є чітко визна­ченими. Наприклад, це відносини, які виникають внаслідок ско­єння цивільного правопорушення (порушення права власності, завдання шкоди однією особою іншій тощо).

По-третє, стосов­но відносних прав, які мають абсолютний характер захисту. В цивільному праві чимало прав такого роду. Усі відносини спільної власності (як часткової, так і сумісної) мають загальну ознаку: вони, з одного боку, є відносними, бо виникають між конкретни­ми суб'єктами-співвласниками, а з іншого — абсолютними, бо мають абсолютний характер захисту проти будь-якої особи, яка порушує або може порушити право спільної власності. Слід, до речі, зазначити, що коло відносин спільної сумісної власності ос­таннім часом значно розширилося. Сталося це завдяки тому, що відповідно до ч. 2 ст. 368 ЦК України суб'єктами спільної суміс­ної власності можуть бути не тільки подружжя та члени сім'ї, як це було раніше, а будь-які особи, в тому числі держава та терито­ріальні громади.

По-четверте, в цивільному праві виникає чи­мало відносин, учасники яких не мають повного обсягу цивільної дієздатності й тому здійснюють свої права через представників (відносини з опіки та піклування, деякі види представництва). Все це дає підстави стверджувати, що суб'єктивні сімейні права та обов 'язки, хоча й мають у своїй сукупності певні особливості, все ж таки суттєво нічим від інших цивільних прав та обо­в'язків не відрізняються і не мають таких особистих ознак, які б беззастережно давали змогу відокремити їх у окрему групу прав та обов'язків суб'єктів права.

Правове регулювання сімейних відносин здійснюється не тільки шляхом надання особам суб'єктивних сімейних прав та обов'язків. Значною мірою воно забезпечується застосуванням засобів примусу, а також самої можливості застосування право­вого примусу (превентивна дія норм). Указані способи правового впливу на сімейні відносини мають додатковий характер, бо вони спрямовані на забезпечення наданих суб'єктам прав, вико­нання їх обов'язків та дотримання заборон, тобто несуть право­охоронну функцію. Незважаючи на це, засоби примусу відігра­ють у процесі правового регулювання сімейних відносин важли­ву роль.

Примусові заходи стосовно учасників сімейних відносин у першу чергу розглядаються як міри захисту порушених сімейних прав, хоча допускається застосування і мір відповідальності¹. Наприклад, у процесі поділу майна подружжя частка одного з них може бути зменшена в зв'язку з його несумлінним поводженням у шлюбі (самовільне відчуження спільного майна подружжя, не­обгрунтоване відхилення від поповнення сімейного бюджету тощо); батьки несуть майнову відповідальність за заподіяння не­повнолітньому майнової шкоди тощо. Однією з основних ознак сімейного права, яка слугувала підставою для його відокремлен­ня від права цивільного, вважалася відсутність у сімейному праві таких санкцій, як сплата неустойки за невиконання зобов'язан­ня, відшкодування матеріальної або моральної шкоди. Вважало­ся, що такі засоби впливу на поведінку суб'єктів притаманні тільки цивільному праву. За радянських часів це дійсно було так, бо ло­гічно вписувалося в концепцію самостійності сімейного права і неможливості поширення на сімейні відносини тих принципів, які притаманні цивільному праву. Останнім часом ситуація змінила­ся. Новий СК застосовує такі міри відповідальності за порушен­ня сімейних прав, як відшкодування матеріальної або моральної шкоди (статті 49, 50, 157, 158, 159, 162 СК). Вперше в сімейному законодавстві передбачене і стягнення неустойки (пені) за про­строчення сплати аліментів (ч. 1 ст. 196 СК). Це пояснюється тим, що без дієвих заходів правового примусу правові дозволи та заборони, що адресовані учасникам сімейних відносин, не були б забезпеченими повною мірою, а їхнє дотримання та виконання залежали б тільки від волі цих осіб.

Основними чинниками, які обумовлюють сутність мето­ду сімейного права, є:

1) юридична рівність учасників сімейних відносин;

2) самостійний майновий статус їх учасників;

3) диспозитивний характер сімейно-правових норм;

¹ Ромовская 3. В. Защита в советском семейном праве. — Львов, 1985.

4) специфіка розг

Читайте також:

1. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
2. Актив і пасив балансу складаються також з певних розділів.
3. Активи, що реалізуються повільно (А3) – це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки 100 до 140 включно, а також рядок 250).
4. Аналіз бойових дій пожежних підрозділів
5. Б – розділення гелю на дві фази
6. БАГАТОСТАНЦІЙНИЙ ДОСТУП І МЕТОДИ РОЗДІЛЕННЯ СИГНАЛІВ ЗЕМНИХ СТАНЦІЙ
7. Банк даних про випадки порушень статутних правил взаємовідносин у військовому підрозділі
8. Взаємодія органів слідства з підрозділами, уповноваженими здійснювати оперативно-розшукову діяльність, при розслідуванні злочинів
9. Взаємодія підрозділів при проведенні виїзних планових та позапланових перевірок
10. Взаємодія СВА з іншими структурними підрозділами підприємства.
11. Взаємодія слідчого з оперативними підрозділами.
12. Взаємодія слідчого з оперативними підрозділами.

Переглядів: 555