• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ 2 сторінка

Сьогодні є усі підстави для неупередженого осмислення пи­тання щодо місця сімейного права в системі права, його відокрем­леності від цивільного права або належності до нього. Відповідь має грунтуватися на всебічному аналізі природи сімейних відно­син, сучасних способів та меж їх правового регулювання, а також загальнотеоретичних положень щодо сутності системи права. Відомо, що кожна самостійна галузь права характеризується своїм власним предметом та методом правового регулювання. Таким чином, відносини, які регулюються такою галуззю, мають суттє­во відрізнятися від усіх інших відносин, а метод, за допомогою якого здійснюється їх регулювання, — являти собою унікальну композицію засобів та прийомів правового впливу. Чи притаманні ці ознаки сімейному праву? У сучасній вітчизняній науці єдиної позиції щодо цього питання не склалося. В літературі наводили­ся аргументи як на користь концепції «сімейне право — самостійна галузь права»¹, так і проти неї². Виходячи з аналізу предмета і мето-

¹ Научно-практический коментарий Семейного кодекса Украйни / Под
ред. Ю. С. Червоного. — К., 2003. — С. 21; Червоний Ю. С. Понятие и особен-
ности семейннх правоотношений // Суспільство. Держава. Право. — Вип. 1.
Цивільне право. — Одеса, 2002. — С. 21; Сімейне право України: Підручник /
За ред. В. С. Гопанчука. - К., 2002. - С. 13.

² Жилинкова И. В. Правовой режим имущества членов семьи. — Харьков,
2000. — С. 80; Сібільов М. М. До питання про договірні засади регулювання
сімейних відносин // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. —
Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. — Вип. 63. — С. 49; Шевченко Я. М.
Проблеми нового сімейного кодексу України // Проблеми законності: Респ.
міжвідом. наук. зб. — Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. — Вип. 63. — С. 4.

да правового регулювання сімейних відносин та з урахуванням загальних тенденцій сучасного розвитку права і законодавства є підстави вважати, що сімейне право складає підгалузь цивіль­ного права, хоча в системі цивільного права воно характери­зується певною уособленістю, яка обумовлюється особливо­стями відносин, які регулюються нормами сімейного права, та своєрідністю засобів їх правового регулювання. Це твер­дження більш детально розглядатиметься при аналізі відносин, які складають предмет сімейного права та методу їх правового ре­гулювання.

§ 2. Предмет сімейного права

У праві предмет правового регулювання розглядається як сфе­ра, на яку поширюється право¹. В суспільстві існує багато різно­манітних відносин. Право впливає на ті з них, які за своєю приро­дою можуть піддаватися нормативно-організаційному впливу і по­требують правової регламентації². Безпосереднім предметом правового регулювання виступає вольова поведінка учасників суспільних відносин, через яку може бути здійснено стимулюван­ня або примус³. Відповідно до цього може бути визначено і пред­мет сімейного права. Сімейне право регулює певну сукупність суспільних відносин — сімейні відносини. Ці відносини характе­ризуються спільними ознаками, що дає підстави розглядати їх як цілісне утворення в загальній системі суспільних відносин. Важ­ливо зазначити, що до сімейних належать різні за своєю приро­дою відносини. Це відносини, які складаються між членами сім'ї, а також особами, які хоча і не є членами сім'ї в повному розумінні, але пов'язані між собою певними сімейними правами та обов'яз­ками (наприклад відносини між батьком, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, і самою дитиною).

Предмет сімейного права складають: а) відносини, які вини­кають у зв'язку зі шлюбом; б) особисті та майнові відносини між

¹ Общая теория государства и права / Под ред. проф. М. Н. Марченко. —
Т. 2. Теория права. - М., 1998. - С. 234.

² Теория государства и права: Учебник / Под ред. В. М. Корельского и
В. Д. Перевалова. - М., 1997. - С. 260.

³ Алексеев С. С. Право: азбука—теория—философия: опнт комплексного
исследования. — М., 1999. — С. 376.

членами сім'ї; в) особисті та майнові відносини між іншими ро­дичами; г) відносини, які виникають у зв'язку із влаштуванням дітей, які позбавлені батьківського піклування.

Норми сімейного права опосердковують відносини, пов'язані із виникненням та припиненням шлюбу, а також визнанням шлю­бу недійсним. Ці відносини виникають у процесі створення сім'ї (реєстрація шлюбу) або, навпаки, її припинення (розірвання шлю­бу). У зв'язку з тим, що ці відносини спрямовані на встановлення або припинення сімейних прав, вони складають предмет сімей­но-правового регулювання. Сімейне законодавство містить нор­ми, які встановлюють порядок та умови укладання шлюбу, поря­док його реєстрації, правові наслідки заручин, умови та порядок припинення шлюбу, визнання його недійсним тощо.

До другої групи відносин, які складають предмет сімейного права, належать майнові та особисті відносини між членами сім'ї — подружжям, батьками та дітьми. Право регулює відносини, які виникають між подружжям стосовно їх особистих прав (право на зміну прізвища при реєстрації шлюбу, право на спільне вирішен­ня усіх питань життя сім'ї, виховання дітей тощо). Існує чимало різноманітних майнових відносин подружжя, які потребують пра­вового врегулювання — це відносини стосовно спільного та роз­дільного майна подружжя, вчинення правочинів щодо нього, ко­ристування, розпорядження тощо. Предмет сімейного права скла­дають також різноманітні особисті та майнові відносини батьків і дітей. З урахуванням того, що неповнолітні діти потребують відпо­відної підтримки та захисту, в першу чергу нормами сімейного права регулюються відносини батьків і дітей щодо надання ос­таннім утримання. Необхідну правову регламентацію отримують також відносини батьків і дітей щодо належного їм майна та уп­равління батьками майном неповнолітніх.

Правові норми регулюють особисті та майнові відносини між іншими членами сім'ї та родичами — відносини баби, діда, праба­би та прадіда з їх онуками та правнуками стосовно спілкування та захисту прав онуків. Предмет правового регулювання склада­ють також відносини між іншими особами — братами, сестрами, мачухою, вітчимом та дітьми стосовно виховання та захисту дітей. Підлягають правовій регламентації й аліментні відносини певних членів сім'ї та родичів.

Особливої уваги та правового регламентування потребують відносини, які виникають у процесі влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. З урахуванням особливостей різних форм улаштування таких дітей формуються правові ме­ханізми, за допомогою яких створюються відповідні умови для забезпечення прав та інтересів неповнолітніх, котрі за тих чи інших обставин не мають можливості проживати в сім'ї (усинов­лення, патронат, дитячий будинок сімейного типу).

Сімейні відносини можуть виникати з приводу різних благ — окремих речей та майна в цілому, грошей, цінних паперів, благ, які належать членам сім'ї особисто тощо. У зв'язку з цим виділя­ють особисті немайнові та майнові відносини членів сім Ч, які складають предмет правового регулювання.

До немайнових належать ті відносини членів сім'ї, які сприй­мають правове регулювання, піддаються правовому впливу. Так, правові норми визначають порядок встановлення або зміни прізвища дитини або одного з подружжя при реєстрації шлюбу, закріплюють особисті немайнові права учасників сімейних відно­син — право на виховання, спілкування, захист тощо. Разом із тим, основна кількість особистих відносин, які виникають у сім'ї і грун­туються на таких почуттях, як любов, дружба, відданість, не скла­дають сферу правового регулювання і не включаються до пред­мету сімейного права. Майнові відносини виникають стосовно конкретного майна, його належності тим чи іншим учасникам сімейних відносин, порядку користування та розпорядження та­ким майном, вчинення правочинів щодо нього тощо.

Відносини, які регулюються нормами сімейного права, вини­кають між особами, які об'єктивно є рівними між собою. Це та­кож стосується відносин за участю неповнолітніх або непраце­здатних членів сім'ї та родичів. Подружжя, батьки та діти, усино­вителі та усиновлювачі, інші члени сім'ї та родичі знаходяться між собою у рівному положенні і не підпорядковуються один одному. Кожен учасник сімейних відносин є не тільки рівною, а й авто­номною у майновому сенсі особою, із своїми власними інтереса­ми. Тому майно кожного з них не змішується з майном іншого і завжди може бути конкретно визначене. Це стосується і ситуацій, коли батьки, усиновлювачі та опікуни управляють майном дити­ни. Така природа сімейних відносин обумовлює і характер їх пра­вового регулювання.

Таким чином, предмет сімейного права складають особисті немайнові та майнові відносини, які випливають із шлюбу, споріднення, усиновлення, опіки та піклування, прийняття

дитини в сім 'ю для виховання та з інших підстав, які не забо­ронені законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства і базуються на рівності та майновій само­стійності їх учасників.

§ 3. Метод сімейного права

Питання щодо сутності методу правового регулювання сімей­них відносин у науці завжди було спірним і залежало від відповіді на питання щодо місця сімейного права в системі права. Прибічни­ки концепції «сімейне право — самостійна галузь права», відшу­кували в методі сімейного права особливості, які давали змогу відокремити його від методу регулювання відносин, які тради­ційно розглядалися як цивільно-правові. І навпаки, учені, які підтримували концепцію «сімейне право — підгалузь цивільного права» підкреслювали ті ознаки методу сімейного права, які збли­жували його з методом права цивільного. Концепція, відповідно до якої сімейне право складає підгалузь цивільного права, як уже зазначалося, вбачається більш переконливою. Додаткових аргу­ментів на свою користь вона набула за останній час, який без пе­ребільшення можна визначити як час загальної зміни методу ре­гулювання сімейних відносин.

Метод сімейного права— це сукупність засобів, прийомів, спо­собів, за допомогою яких здійснюється юридичний вплив на вольо-иу поведінку учасників сімейних відносин. Характер юридичного інструментарію, який застосовується в процесі регулювання, в пер­шу чергу визначається характером самих відносин, що регулюють­ся. Саме предмет правового регулювання обумовлює ступінь інтен­сивності дії права, тобто широту охоплення правовим регулюван­ням, ступінь обов'язковості правових приписів, форми і засоби правового примусу, ступінь деталізації правових норм та напру­женість правового впливу на суспільні відносини¹. Тому особливості сімейних відносин визначають сутність правових засобів, які засто­совуються в процесі їх регулювання, особливості юридичного інстру­ментарію, який «стягується» в єдиний регулюючий комплекс.

У праві виділяють два загальних методи правового регулюван­ня: диспозитивний та імперативний. Диспозитивний метод ба-

¹ Про історію створення і прийняття нового СК див. гл. 1 даного підруч-иика.

зується на координації цілей та інтересів учасників суспільних відносин, коли вони самі вільні приймати рішення щодо участі в цих відносинах. При цьому суб'єкти права мають змогу відступа­ти від описаних у правових нормах форм стосунків, встановлю­вати для себе основні та додаткові, тобто безпосередньо не перед­бачені юридичними приписами, права та обов'язки. Імператив­ний метод базується на відносинах субординації. Для нього характерним є переважання обов'язків, обмеження ініціативи суб'єктів правовідносин щодо зміни положень юридичних при­писів, а серед юридичних фактів, що обумовлюють виникнення правових відносин, переважають акти одностороннього волеви­явлення¹.

За сучасних умов метод регулювання сімейних відносин може бути визначений як метод диспозитивний, бо він являє собою сукупність засобів, прийомів, способів, за допомогою яких здійснюється юридичний вплив на відносини рівноправ­них суб'єктів, положення яких характеризується взаємною координацією цілей та інтересів і які в процесі взаємодії задо­вольняють свої власні інтереси.

Зміст диспозитивного та імперативного методів у першу чер­гу утворюється з тих елементів правової матерії, які виражають способи правового регулювання. До них, зокрема, належать: дозвіл, заборона та позитивне зобов'язування. Вказані способи правового регулювання пов'язані з суб'єктивними правами та здійснюються через них². Певне поєднання цих способів визна­чає загальну лінію правового регулювання сімейних відносин. Дозвіл, заборона та позитивне зобов'язування знаходять свій без­посередній вираз у відповідних регулятивних нормах об'єктив­ного права — уповноважувальних, заборонних та зобов'язальних. Внаслідок їх дії в процесі правового регулювання учасники сімей­них відносин набувають суб'єктивних прав та обов'язків.

У сімейному праві існує увесь спектр способів правового ре­гулювання³. В першу чергу треба зазначити ті з них, які визнача­ють сферу дозволеної поведінки учасників сімейних відносин. Дозволи в сімейному праві можуть виражатися у різні способи —

¹ Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків, 2002. - С. 409.

² Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. - М., 1981. - Т. 1. - С. 297.

³ Нечаева А. М. Семья и закон - М., 1980. - С. 77-78.

прямо чи опосередковано. Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів (ст. 78 СК); батьки мають пе­реважне право перед іншими особами на особисте виховання ди­тини (ч. 1 ст. 151 СК); батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина (ч. 1 ст. 154 СК) тощо. Це зраз­ки прямого дозволу, який наділяє учасників сімейних правовідно­син певними правами без будь-яких застережень. Наряду з цим існують норми, що закріплюють адресовані членам сім'ї дозволи, але ці дозволи не мають прямого характеру бо зумовлюються пев­ними застереженнями. Так, один з подружжя може набути право на майно, яке раніше належало другому з подружжя, але за умо­ви, що це майно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вар­тості внаслідок спільних трудових чи грошових витрат або ви­трат другого з подружжя (ст. 62 СК); батьки мають право управ­ляти майном малолітньої дитини, але при цьому вони зобов'язані вислухати думку дитини щодо способів управління майном (ч. 1 ст. 177 СК) тощо.

Порівняно з дозволами, які мають широкий, загальний харак­тер, заборони в сімейному праві, як правило, формулюються більш конкретно. Нерідко вони висловлені досить категорично. Наприклад, у шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення, рідні брат і сестра, двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця (ч. 1,2, З ст. 26 СК); примушування жінки та чоловіка до шлюбу не до­пускається (ч. 1 ст. 24 СК). Заборони можуть бути і більш опо­середкованими, у зв'язку з чим вони нерідко пов'язуються з санк­ціями. Наприклад, мати або батько можуть бути позбавлені бать­ківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, жорстоко поводяться з нею тощо (ст. 164 СК). Така поведінка батьків стосовно дитини є за­бороненою, хоча вказана норма і не моделюється за принципом «не вправі», «не допускається» або «заборонено». Незважаючи на відсутність прямої вказівки, прихована в цій нормі заборона є очевидною.

Для сімейного права характерним є те, що до випадків невико­нання заборон, які встановлені сімейно-правовими нормами, за­стосовуються санкції, закріплені в цивільному законодавстві. На­приклад, якщо один з подружжя уклав договір, який потребує нотаріального посвідчення, без згоди другого з подружжя, яка

також мала бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (ч. З ст. 65 СК), то такий договір є нікчемним за правилами ст. 220 ЦК України. Такий правочин не створює юридичних наслідків для сторін і кожна з них зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього пра-вочину, а в разі неможливості такого повернення — відшкодува­ти вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Для сімейного права характерною є наявність багатьох норм, які містять позитивні зобов'язування. В першу чергу вони адре­суються повнолітнім членам сім'ї та родичам — батькам, усинов-лювачам, опікунам та піклувальникам. Позитивні зобов'язуван­ня ніби спонукають учасників сімейних відносин до позитивних дій, стимулюють їхню правомірну поведінку. Так, батьки зобов'я­зані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК); опікун, піклувальник зобов'язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний роз­виток, забезпечити одержання дитиною повної загальної серед­ньої освіти (ч. 1 ст. 249 СК); особи, у сім'ях яких виховувалася дитина, зобов'язані надавати їй матеріальну допомогу, якщо у неї немає батьків, баби, діда, повнолітніх братів та сестер, за умови, що ці особи можуть надавати матеріальну допомогу (ст. 269 СК) тощо.

Метод сімейного права, як і будь-який інший метод правового регулювання, в першу чергу залежить від того, що саме — дозво­ли чи заборони та зобов'язування — переважають у ньому, яке співвідношення, яка питома вага кожного з цих способів право­вого регулювання. Мабуть, одним із головних аргументів на ко­ристь концепції «сімейне право — самостійна галузь права» було те, що в сімейному праві міститься чимало заборон та позитив­них зобов'язувань, натомість дозволи мають обмежений характер. Останнім часом у цьому питанні помітні кардинальні зрушення. Визнання приватної власності, відміна багатьох заборон щодо об'єктів права власності, розширення сфери приватного права в цілому знайшли свій відбиток і в сфері регулювання сімейних відносин. Новий Сімейний кодекс України закріпив цю тенден­цію. В сімейному праві значно розширилася сфера дозволу, сфе­ра вільного визначення мети та власного вибору учасниками сімейних відносин своєї поведінки. Диспозитивні засади почина­ють домінувати в сімейному праві, а можливість регулювання

сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасника­ми визначена як одна із загальних засад сімейного права (ч. 2 ст. 7 СК). Все це зближує основні засади регулювання сімейних відно­син з іншими цивільними відносинами.

Процес правового регулювання сімейних відносин починаєть­ся з норм об'єктивного права, які закріплюють дозволи, заборони та позитивні зобов'язування, однак ними, як відомо, не вичер­пується. Право як нормативний регулятор діє через суб'єктивні права та обов'язки учасників сімейних правовідносин. Належ­не учаснику сімейних відносин суб'єктивне право може розгля­датися як сукупність двох факторів: а) спроможності реалізації свого права власними діями (наприклад, подружжя здійснює пра­ва щодо володіння, користування та розпорядження своїм май­ном); б) спроможності вимагати відповідної поведінки від іншої особи (батьки, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, мають право вимагати від повнолітніх дітей відповід­ного утримання). Крім того, кожен з учасників сімейних відно­син має суб'єктивне право на захист свого права або інтересу у разі їх порушення.

У літературі визначалися особливості суб'єктивних прав та обов'язків учасників сімейних правовідносин.

По-перше, вони с невідчужуваними, бо тісно пов'язані з особистістю їх носіїв. Так, батько або мати дитини не вправі передати свої обов'язки щодо утримання дитини іншій особі.

По-друге, вони, як правило, є відносними, бо виникають між конкретними особами — подруж­жям, батьками та дітьми, усиновителями і усиновлювачами тощо.

По-третє, деякі відносні за своєю природою суб'єктивні права мають абсолютний характер захисту. Так, право батьків вихову­вати дитину має відносний характер, бо виникає між чітко визна­ченими особами — батьком, матір'ю та дитиною. Разом із тим, ці права мають абсолютний характер захисту, бо будуть захищати­ся проти будь-якого порушника¹.

По-четверте, певні права членів сім'ї можуть здійснюватися не їх носіями безпосередньо, а за допомогою інших осіб, які діють в його інтересах. Таким чином здійснюється більшість майнових прав неповнолітніх та недієздат­них осіб.

Треба зазначити, що вказані особливості суб'єктивних прав та обов'язків не є притаманними виключно сімейним правовідноси-

¹ Советское семейное право / Под ред. В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. — К., 1982. - С. 53.

нам. Вони характерні і для інших цивільно-правових правовідно­син.

По-перше, невідчужуваний характер мають особисті немай-нові права, які закріплені в Конституції та Цивільному кодексі України (право на життя, здоров'я, особисту недоторканність тощо), значна кількість прав, що виникають у відносинах інте­лектуальної власності, права та обов'язки, які виникають у відно­синах щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю та деякі інші цивільні права.

По-друге, в цивільному праві також виникають відносини, учас­ники яких — носії відповідних прав та обов'язків — є чітко визна­ченими. Наприклад, це відносини, які виникають внаслідок ско­єння цивільного правопорушення (порушення права власності, завдання шкоди однією особою іншій тощо).

По-третє, стосов­но відносних прав, які мають абсолютний характер захисту. В цивільному праві чимало прав такого роду. Усі відносини спільної власності (як часткової, так і сумісної) мають загальну ознаку: вони, з одного боку, є відносними, бо виникають між конкретни­ми суб'єктами-співвласниками, а з іншого — абсолютними, бо мають абсолютний характер захисту проти будь-якої особи, яка порушує або може порушити право спільної власності. Слід, до речі, зазначити, що коло відносин спільної сумісної власності ос­таннім часом значно розширилося. Сталося це завдяки тому, що відповідно до ч. 2 ст. 368 ЦК України суб'єктами спільної суміс­ної власності можуть бути не тільки подружжя та члени сім'ї, як це було раніше, а будь-які особи, в тому числі держава та терито­ріальні громади.

По-четверте, в цивільному праві виникає чи­мало відносин, учасники яких не мають повного обсягу цивільної дієздатності й тому здійснюють свої права через представників (відносини з опіки та піклування, деякі види представництва). Все це дає підстави стверджувати, що суб'єктивні сімейні права та обов 'язки, хоча й мають у своїй сукупності певні особливості, все ж таки суттєво нічим від інших цивільних прав та обо­в'язків не відрізняються і не мають таких особистих ознак, які б беззастережно давали змогу відокремити їх у окрему групу прав та обов'язків суб'єктів права.

Правове регулювання сімейних відносин здійснюється не тільки шляхом надання особам суб'єктивних сімейних прав та обов'язків. Значною мірою воно забезпечується застосуванням засобів примусу, а також самої можливості застосування право­вого примусу (превентивна дія норм). Указані способи правового впливу на сімейні відносини мають додатковий характер, бо вони спрямовані на забезпечення наданих суб'єктам прав, вико­нання їх обов'язків та дотримання заборон, тобто несуть право­охоронну функцію. Незважаючи на це, засоби примусу відігра­ють у процесі правового регулювання сімейних відносин важли­ву роль.

Примусові заходи стосовно учасників сімейних відносин у першу чергу розглядаються як міри захисту порушених сімейних прав, хоча допускається застосування і мір відповідальності¹. Наприклад, у процесі поділу майна подружжя частка одного з них може бути зменшена в зв'язку з його несумлінним поводженням у шлюбі (самовільне відчуження спільного майна подружжя, не­обгрунтоване відхилення від поповнення сімейного бюджету тощо); батьки несуть майнову відповідальність за заподіяння не­повнолітньому майнової шкоди тощо. Однією з основних ознак сімейного права, яка слугувала підставою для його відокремлен­ня від права цивільного, вважалася відсутність у сімейному праві таких санкцій, як сплата неустойки за невиконання зобов'язан­ня, відшкодування матеріальної або моральної шкоди. Вважало­ся, що такі засоби впливу на поведінку суб'єктів притаманні тільки цивільному праву. За радянських часів це дійсно було так, бо ло­гічно вписувалося в концепцію самостійності сімейного права і неможливості поширення на сімейні відносини тих принципів, які притаманні цивільному праву. Останнім часом ситуація змінила­ся. Новий СК застосовує такі міри відповідальності за порушен­ня сімейних прав, як відшкодування матеріальної або моральної шкоди (статті 49, 50, 157, 158, 159, 162 СК). Вперше в сімейному законодавстві передбачене і стягнення неустойки (пені) за про­строчення сплати аліментів (ч. 1 ст. 196 СК). Це пояснюється тим, що без дієвих заходів правового примусу правові дозволи та заборони, що адресовані учасникам сімейних відносин, не були б забезпеченими повною мірою, а їхнє дотримання та виконання залежали б тільки від волі цих осіб.

Основними чинниками, які обумовлюють сутність мето­ду сімейного права, є:

1) юридична рівність учасників сімейних відносин;

2) самостійний майновий статус їх учасників;

3) диспозитивний характер сімейно-правових норм;

¹ Ромовская 3. В. Защита в советском семейном праве. — Львов, 1985.

4) специфіка розгляду конфліктів у сімейній сфері.

1. Першою і визначальною ознакою методу сімейного права є рівність учасників сімейних відносин. Ці відносини моделюють­ся як такі, що виникають між юридично рівними сторонами, між якими не виникає стосунків влади та підкори. Юридична рівність характерна для всіх учасників, у тому числі недієздатних та не­повнолітніх осіб. Батьки і діти, незалежно від їх віку, в юридич­ному сенсі знаходяться у рівному становищі. З урахуванням тієї обставини, що дитина потребує підвищеного захисту, батьки зо­бов'язані діяти в її інтересах. У разі порушення інтересів дитини з боку батьків, зловживання ними своїми батьківськими права­ми, застосовуються механізми державного захисту прав дитини. Будь-якого владного, а тим більше адміністративного підпоряд­кування дитини батькам не існує. Так само моделюються і сто­сунки між іншими учасниками сімейних відносин — усиновите­лями та усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, та особа­ми, які знаходяться під опікою та піклуванням, повнолітніми дітьми та непрацездатними батьками тощо.

2. Сімейні стосунки передбачають спільність майнових інте­ресів їх учасників. Разом з тим, у праві кожен учасник сімейних правовідносин розглядається як самостійна особа, з власними майновими правами та обов'язками. Ніхто з членів сім'ї і, перш за все, малолітні та непрацездатні її члени, не «поглинаються» іншою особою — батьками або повнолітніми та дієздатними членами сім'ї. Сучасна концепція правовідносин у сімейній сфері базується на визнанні самостійності особистого та майнового статусу кожно­го з їх учасників.

3. У сімейному" праві переважають диспозитивні норми, які надають учасникам сімейних відносин можливість самостійно визначати свої інтереси, вільно здійснювати свої права. Останнім
часом на тлі загальних соціально-економічних зрушень в Україні, в праві здійснюється «перехід від одного типу регулювання до іншого», який, за словами П. М. Рабиновича, здатний «відобра­зити реальні тенденції в розвитку свободи різних суб'єктів, у зміні меж їхнього убачання, можливості врахування їх інтересів, пере­розподілу, централізації і децентралізації»1. Розширення диспо-

¹ Рабинович П. М. Методологические аспектм исследования системи пра­ва как основи системи законодательства // Сб. Проблеми совершенствова-ния республиканского законодательства: Ч. 1. — Киев, 1985. — С. 89.

зитивності в процесі регулювання сімейних відносин — найбільш важлива ознака розвитку сімейного права останніх років. Разом із тим, у цій сфері існує і завжди залишиться певна кількість імпе­ративних приписів. Це пов'язано з тим, що учасниками сімейних відносин є неповнолітні та непрацездатні особи, права та інтере­си котрих потребують підвищеного захисту та забезпечення.

4. З урахуванням того, що учасники сімейних відносин є юри­дично рівними між собою, розгляд конфліктів, які виникають між ними, здійснюється незалежним органом — судом. З урахуван­ням особливостей сімейних відносин, участі в них широкого кола осіб, які не мають повної дієздатності, для розгляду конфліктів у сімейній сфері широко залучаються спеціальні незалежні органи — органи опіки та піклування. Захист сімейних прав здійснюють також інші юрисдикційні органи (прокурор, нотаріус).

§ 4. Основні засади (принципи) сімейного права

Основними засадами (принципами) сімейного права є ті провідні ідеї та положення, які визначають сутність сімейного права, стрижень, який поєднує окремі норми та інститути сімей­ного права в одне ціле. Провідні засади, як правило, знаходять своє безпосереднє закріплення у відповідних сімейно-правових нормах, реалізуються вони також у правозастосовчій практиці та в процесі реалізації особами своїх сімейних прав та обов'язків. Визначення нових пріоритетів розвитку українського суспільства спричинило необхідність переосмислення багатьох усталених постулатів сімейного права. Це знайшло свій відбиток і в переорі­єнтації основних засад сімейного права, способах та цілях право­вого регулювання сімейних відносин.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. V. Виконання вправ на застосування узагальнювальних правил.
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
10. Автомати для комбінованої торгівлі
11. Автомобільні ваги із застосуванням цифрових датчиків
12. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання

Переглядів: 383