• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ 3 сторінка

З урахуванням цього основними засадами (принципами) су­часного сімейного права є:

1) державна охорона сім'ї, материнства, батьківства;

2) рівність учасників сімейних відносин;

3) недопустимість державного або будь-якого іншого втручан­ня в сімейне життя;

4) пріоритет сімейного виховання;

5) регулювання сімейних відносин за домовленістю (догово­ром) між їх учасниками;

6) пріоритет захисту прав та інтересів дітей та непрацездат­них членів сім'ї.

1. Відповідно до ч. З ст. 51 Конституції України, ч. 1 ст. 5 СК держава охороняє сім'ю, материнство, батьківство, створює умо­ви для зміцнення сім'ї. Це головне загальне положення, яке сто­сується сім'ї і визначає її значення в суспільстві, ставлення до неї держави. Держава здійснює стосовно сім'ї державну політику, яка є складовою соціальної політики України. Мета державної сімей­ної політики полягає в забезпеченні сприятливих умов для все­бічного розвитку сім'ї та її членів, найповнішої реалізації сім'єю своїх функцій і поліпшення її життєвого рівня, підвищення ролі сім'ї як основи суспільства. Основними принципами державної сімейної політики є: суверенітет і автономія сім'ї у прийнятті рішень щодо свого розвитку; диференційований підхід до надан­ня державою гарантій соціального захисту сім'ї; паритетна рівно­вага та партнерство між жінками і чоловіками в усіх сферах жит­тя; соціальне партнерство сім'ї та держави; пріоритетність інте­ресів кожної дитини незалежно від того, в якій сім'ї вона виховується, та наступність поколінь¹.

2. Принцип рівності учасників сімейних відносин базується на положеннях ст. 21 Конституції України та частин 5, 6 ст. 7 СК України, відповідно до яких учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживан­ня, за мовними та іншими ознаками. Жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Треба зазначити, що рівність прав учасників сімейних відносин не оз­начає їх однаковості. Наприклад, у сімейному праві в деяких ви­падках враховувуються біологічні, статеві особливості чоловіка та жінки. Так, чоловік не має деяких прав, які за своєю природою можуть належати тільки жінці і, навпаки, жінка не набуває прав, які належать чоловікові. Наприклад, дружина має право на утри­мання від чоловіка під час вагітності, а також до досягнення ди­тиною, яка проживає з матір'ю, трьох років (ст. 84 СК). Разом із тим, урахування біологічних особливостей чоловіка та жінки не

¹ Концепція державної сімейної політики. Затв. постановою Верховної Ради України від 17 вересня 1999 р. // ВВР України. - 1999. - № 46-47. -Ст. 404.

надає переваг тій чи іншій особі в сімейних відносинах, а тим більше не підпорядковує їх одне одному. Суттєві особливості ма­ють також відносини між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, опікунами та підопічними особами. У психічно­му, соціальному, економічному сенсі ці особи не є рівними. Важ­ко, наприклад, порівняти трирічну дитину та її батька або матір, які є повністю дієздатними та дорослими особами. Та в юридич­ному сенсі ці особи визнаються рівними, бо в їх відносинах відсутні засади влади і підпорядкування.

3. Принцип недопустимості державного або будь-якого іншого втручання в сімейне життя закріплено в ст. 32 Конституції Украї­ни, ст. 301 ЦК, ч. 5 ст. 5, ч. 4 ст. 7 СК України. Цей принцип є новим для вітчизняного сімейного права. За радянських часів протягом десятиріч держава не визнавала сім'ю сферою приватного існуван­ня людини і вважала за необхідне проводити політику активного формування сімейних відносин, втручання в сімейні стосунки. Така політика проводилася за допомогою різних соціальних, у тому числі й правових механізмів. Останнім часом в Україні в цілому послідов­но проводиться кілька основних ідей, які спрямовані на втілення в життя світових стандартів ставлення до людини, до її прав та сво­бод і які віддзеркалюють ті поступові зміни, які здійснюються в нашому суспільстві після визнання Україною незалежності. Це безпосередньо стосується розширення сфери приватного життя людини. Відповідно до ч. 4 ст. 7, ч. 5 ст. 5 СК регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особис­того життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та не­допустимість свавільного втручання у сімейне життя. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встанов­лених Конституцією України.

4. Важливим сучасним принципом сімейного права є закріп­лений в законодавстві пріоритет сімейного виховання дитини (ч. З ст. 5 СК). Відомо, що основою соціальної політики радянської держави було, навпаки, суспільне виховання дітей. Саме суспіль­ство за допомогою різноманітних заходів виховання мало фор­мувати свідомість дитини. Сім'я розглядалася як осередок, який міг провокувати розвиток не громадських, а індивідуалістських рис характеру особи. Такий підхід залишився в минулому. Підтримка сім'ї у новому контексті означає розширення приват­ної сфери життя дитини, посилення впливу батьків на формуван­ня її свідомості. В ст. 8 Конвенції про права дитини сказано, що

держави-сторони зобов'язані поважати право дитини на збережен­ня індівідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизакон­ного втручання¹. Саме в сім'ї дитина починає формуватися як осо­бистість, у сім'ї вона набуває перших навичок соціального спілку­вання, визначається як особа, яка має певні культурні, мовні, релігійні переконання, які виділяють її серед інших людей і пере­творюють на особистість. Цим пояснюється і та обставина, що дитина, яка за тих чи інших причин була позбавлена батьківсько­го піклування, в першу чергу має бути влаштована в сім'ю (уси­новлення, опіка та піклування, патронат) і тільки у разі немож­ливості надання їй умов сімейного виховання має направлятися до державного дитячого закладу або закладу охорони здоров'я.

5. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (догово­ром) між їх учасниками є ще однією з принципово нових засад сучасного сімейного права (ч. 2 ст. 7 СК). За радянських часів регулювання відносин у сім'ї здійснювалося за допомогою пря­мих імперативних приписів, а можливість втілення засад самоор­ганізації та саморегулювання в сімейній сфері не визнавалася. Вважалося, що договори між членами сім'ї не укладаються. Саме це слугувало важливою підставою концепції щодо самостійності сімейного права, його відмінності від права цивільного, в якому договір займає значне місце. Сьогодні змінилися основні прин­ципи регулювання сімейних відносин, у зв'язку з цим правила, встановлені імперативними нормами, поступаються місцем дис­позитивному регулюванню. Саме тому договір у сімейному праві набуває нового значення. Окрім шлюбного договору подружжя може укладати договори щодо умов та порядку надання утриман­ня одне одному (ст. 78 СК) або припинення права на утримання (ст. 89 СК). Батьки можуть укласти договір щодо здійснення ними батьківських прав та виконання обов'язків (ч. 4 ст. 157 СК); ви­значення місця проживання дитини у разі розірвання шлюбу, по­рядку участі у забезпеченні умов життя дитини того з батьків, хто буде проживати окремо (ч. 1 ст. 109 СК) тощо.

6. Одним з основних принципів сімейного права є пріоритет захисту прав та інтересів дітей та непрацездатних членів сім'ї.

Законодавство містить цілу низку заходів щодо підвищеного за-

¹ Конвенція про права дитини. Ратифікована постановою ВР УРСР від 27.02.1991 р.

хисту прав та інтересів дитини. Такий захист здійснюється бать­ками дитини (ст. 154 СК), іншими родичами — бабою, дідом, сес­трою, братом, мачухою, вітчимом (статті 258, 262 СК) або інши­ми особами, які нею опікуються — опікуном, патронатним вихо­вателем (статті 249, 255 СК). Особа, яка досягла 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу (ч. 1 ст. 18 СК). Учасниками сімейних відносин, які потребують певної підтримки та допомоги, окрім неповнолітніх, є також непрацездатні особи (інваліди 1, 2 та 3 групи, особи пен­сійного віку). СК передбачає приоритетний захист непрацездат­них членів сім'ї і містить спеціальні юридичні механізми, які до­зволяють це зробити найбільш повним чином. Відповідно до СК, повнолітні діти зобов'язані утримувати батьків, які є непраце­здатними і потребують матеріальної допомоги (ч. 1 ст. 202 СК); вони мають право звертатися за захистом прав та інтересів не­працездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень (ст. 172 СК); той з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, має право на утримання від іншого з подружжя (ст. 75 СК) тощо. Якщо пра­ва та інтереси непрацездатних членів сім'ї не забезпечуються зо­бов'язаними особами, вони можуть бути примушені до цього за допомогою спеціальних правових засобів.

Глава 2

Сімейне законодавство

§ 1. Загальні положення¹

Відповідно до ст. 7 СК сімейне законодавство включає в себе сам Сімейний кодекс України та інші нормативно-правові акти. Зведення сімейного законодавства виключно до цих норматив­но-правових актів не можна вважати новим для українського за­конодавства, бо традиційно терміном «сімейне законодавство» охоплювалася вся сукупність нормативних актів, які містили нор­ми сімейного права. Між тим, у самому СК вказується і на інші джерела, які складають сімейне законодавство, які аж ніяк не мож­на віднести до нормативно-правових актів. Так, ст. 9 СК передба­чає можливість урегулювання сімейних відносин за домовлені­стю (договором) сторін, а ст. 11 СК допускає врахування звичаїв при врегулюванні сімейних відносин, якщо вони не суперечать СК, іншим законам та моральним засадам суспільства. Звідси і договір, і певні звичаї теж слід відносити до джерел сімейного права. Стаття 13 СК визнає частиною національного сімейного законодавства України міжнародні договори, згоду на обов'яз­ковість яких дано Верховною Радою України, а ст. 291 вказує, що сімейне законодавство (закони) іноземних держав застосовуєть­ся в Україні, якщо воно не суперечить загальним принципам ре­гулювання сімейних відносин, встановлених СК України.

Ряд норм сімейного права міститься і в новому ЦК України. Так, відповідно до ч. З ст. 368 майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не вста­новлено договором або законом. До того ж, ст. 8 СК допускає суб-сидіарне застосування відповідних норм ЦК².

¹ Стосовно історії сімейного законодавства див.: Победоносцев К. П. Курс
гражданского права: В 3 т. — Т. 2 / Под ред. В. А. Томсинова. - М.: Зерцало,
2003. - С. 1-237; Маслов В. Ф., Подопригора В. А., Пушкин А. А. Действую-
щее законодательство о браке и семье. — Харьков: Вища школа, 1974; Сімей­
не право: Навч. посіб. для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вен-
турі., 1997. — С. 17—33; Антокольская М. В. Семейное право. — М., Юристь,
2002. - С. 46-80; Сімейне право України / За ред. В. С. Гопанчука. - К.:
Істина, 2002. - С. 17-29.

² На співвідношенні СК і ЦК ми зупинимося пізніше.

Крім цього, безумовно, слід погодитися з тими правниками, які вважають, що в ст. 7 СК є деяка неточність, бо в першу чергу сімейні відносини регулюються Конституцією, норми якої є нор­мами прямої дії (ст. 8)¹.

§ 2. Конституція України в системі джерел сімейного законодавства

Конституція має вищу юридичну силу, а всі закони, включаю­чи і СК, і інші нормативно-правові акти, приймаються на її ос­нові і повинні їй відповідати. Виходячи з цього, якщо будь-який нормативний акт суперечить Конституції, він не тільки повинен бути відміненим Конституційним Судом, а й взагалі не може за­стосовуватися.

Конституція містить цілий ряд норм, які визначають зміст сімейного законодавства. Такі норми знаходяться в розділі II Кон­ституції, наприклад, ч. З ст. 24 забезпечує жінкам та чоловікам рівні права, гарантує створення жінкам умов для можливості по­єднання роботи з материнством тощо.

Особливо важливе значення мають положення статей 51 і 52 Конституції, які встановлюють основні принципи регулювання сімейних відносин і знаходять своє втілення в нормах СК та інших нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 51 Конституції сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, тобто не може бути ніякого примусу щодо взяття шлюбу. Незгода батьків, опі­кунів не має значення при взятті шлюбу, укладенні шлюбу — це справа тих, хто його бере для створення сім'ї, і тому вирішальним є їх бажання. Ця стаття також встановлює, що кожен з подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї, батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, а повнолітні діти зобов'я­зані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Відповідно до ст. 52 Конституції діти рівні у своїх правах не­залежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Таким чином відтворюється загальне правило, за яким взаємні права та обов'язки батьків і дітей ґрунтуються на

¹ Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украйни / Под ред. Ю. С. Червоного. - К.: Истина, 2003. - С. 18.

походженні дітей, засвідченому у встановленому законом поряд­ку. Законом закріплено дві рівнозначні за своєю правовою силою підстави виникнення батьківських правовідносин. Якщо батьки дитини перебувають у зареєстрованому шлюбі, то її походження визначається на підставі запису про шлюб батьків. Наявність за­реєстрованого шлюбу є передусім підставою для презумпції (при­пущення) батьківства чоловіка матері дитини. Тобто жінка, яка перебуває у шлюбі на час зачаття чи народження дитини, звільняється від обов'язку доводити походження дитини від сво­го чоловіка і може записати його батьком дитини незалежно від волі останнього. Припущення батьківства дає право і чоловікові зареєструвати себе батьком дитини, народженої у шлюбі, без зго­ди матері. Походження дитини від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі, встановлюється шляхом подачі, спільної заяви батька і матері дитини до державних органів реєстрації актів ци­вільного стану (далі — РАЦС). За відсутності спільної заяви бать­ківство може бути встановлене у судовому порядку.

Стаття 52 Конституції встановлює також, що будь-яке насиль­ство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. За жорстоке поводження з дітьми батьки можуть бути позбавлені батьківських прав.

Частина 3 ст. 52 покладає на державу обов'язок щодо утри­мання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківсько­го піклування. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо таких дітей.

§ 3. Сімейний кодекс України — основне джерело сімейного законодавства України¹

СК складається з семи розділів, які містять 292 статті. Струк­тура його, порівняно з Кодексом законів про шлюб та сім'ю, який було прийнято ще 20 червня 1969 р. (далі — КЗпШС)², зазнала суттєвих змін.

По-перше, такі розділи як «Акти цивільного стану» (розділ V) та «Опіка та піклування» (розділ IV) вилучено з нього. Більшість норм про опіку та піклування міститься тепер у новому ЦК (гла-

¹ Про історію створення і прийняття нового СК див. гл. 1 даного під­
ручника.

² ВВР УРСР. - 1969. - Додаток до № 26. - Ст. 204.

ва 6), хоча окремі норми, наприклад ті, що регулюють опіку і піклу­вання над дітьми, як одну з форм влаштування дітей, позбавле­них батьківського піклування, залишено в СК (статті 243—251). Що ж стосується норм, які регулюють реєстрацію актів цивіль­ного стану (раніше назва була дещо іншою — акти громадянсько­го стану), то вони повинні ще знайти своє втілення, за прикладом РФ, у спеціальному законі «Про акти цивільного стану». До тих пір розділ V «Акти громадянського стану» КЗпШС зберігає свою чинність у частині, що не суперечить СК. З нового СК вилучена глава 3 «Позовна давність», хоча залишилася стаття «Застосуван­ня позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відно­син» і введена стаття «Обчислення строків, встановлених у цьо­му кодексі».

По-друге, в кодексі з'явилися нові глави, наприклад такі, як глава 10 «Шлюбний договір» (статті 92—103), глава 20 «Патро­нат над дітьми» (статті 252—256).

Розділ І-«Загальні положення”- містить 2 глави: «Сім'я. Ре­гулювання сімейних відносин»- (статті 1—13) і «Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків. Захист сімейних прав та інтересів*- (статті 14—20). В СК вперше даєть­ся законодавче визначення ознак сім'ї: це спільне проживання осіб, зв'язаність їх спільним побутом, наявність взаємних прав та обо­в'язків. До підстав створення сім'ї законодавець відніс шлюб, кров­не споріднення, усиновлення, а також інші підстави, які не забо­ронені законом і не суперечать моральним засадам суспільства (ст. З СК).

До новел у цьому розділі слід віднести, наприклад, встанов­лення обов'язку батьків неповнолітніх надавати допомогу у здійсненні останніми батьківських прав та виконанні батьківсь­ких обов'язків (ст. 16 СК); надання дитині, якій виповнилося чотирнадцять років, цивільної процесуальної дієздатності (ч. 1 ст. 18 СК); можливість відшкодування матеріальної шкоди (збитків) та моральної шкоди тим, хто порушив сімейні права осо­би у випадках, передбачених СК або договором (ч. 2 ст. 18 СК).

Розділ П «Шлюб. Права та обов'язки подружжя*- містить 9 глав: «Загальні положення*- (статті 21—26), «Державна реє­страція шлюбу*- (статті 27—37), «Недійсність шлюбу* (статті 38—48), «Особисті немайнові права*- (статті 49—56), «Право особистої приватної власності*- (статті 57—59), «Право спільної сумісної власності подружжя*- (статті 60—74), «Права та обов'язки подружжя по утриманню* (статті 75—91), «Шлюбний договір* (статті 92—103), «Припинення шлюбу*

(статті 104—120). У цьому розділі вперше на законодавчому рівні дається поняття шлюбу, яке до цього часу давалося тільки у на­вчальній і науковій літературі. Шлюб — це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі РАЦС (ст. 21)¹. Підхід законодавця залишився незмінним у цьому питанні, по­роджує правові наслідки лише шлюб, зареєстрований у встанов­леному законом порядку. В зв'язку з цим викликає подив поява ст. 74 СК, яка поширила на майно, набуте жінкою та чоловіком, що проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, правовий режим, що виникає на майно у подружжя, а саме право спільної сумісної власності. Таким чином фактичним шлюб­ним відносинам надано значення юридичного факту, який слу­жить підставою для поширення на них сімейно-правового регу­лювання, що ввійшло в протиріччя з ч. 2 ст. 21 СК, відповідно до якої проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Винятки з цього правила законодавець не встановив. Вважаємо, що слід погодитися з тими правниками, які підкреслюють, що фактичні шлюбні відносини — це відносини, що стосуються тільки особистого життя людини, вони залежать від волі людини і від того, як вона їх будує, тому втручання держави за встановленим нею правовим регулюванням відносин за типом сім'ї тут недоречні та необгрунтовані. Так звані фактичні шлюбні відносини — це відносини окремих людей, що ґрунтуються на підставах, які вони самі для себе встановлюють і погоджують. Отже, правове регу­лювання їхніх особистих, майнових і житлових прав має відбува­тися на підставах загального цивільного регулювання².

У СК розширено коло осіб, які не можуть перебувати у шлюбі між собою. Це стосується двоюрідних братів та сестер, рідних тіток, дядьків та племінників, племінниць. Між тим, за рішенням

¹ Традиційно в літературі шлюб так і розглядався як вільний, рівний і
довічний союз жінки та чоловіка, який укладався відповідно до порядку і
умов, встановлених законом, створював сім'ю і породжував між подружжям
взаємні особисті та майнові права і обов'язки (див.: Матвеев Г. К. Семейное
право. — М.: Юрид. лит., 1985. — С. 44—45; Советское семейное право / Под
ред. В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. — К., 1981. — С. 64 тощо.

² Шевченко Я, М. Проблеми правового регулювання сімейних відносин.
Кодифікація приватного (цивільного) права України. — С. 272.

суду може бути надано право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним.

Розширено в СК також коло обставин, які дають можливість у судовому порядку визнати шлюб недійсним. Так, приховання тяж­кої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подруж­жя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним (ч. 5 ст. ЗО СК). Легалізовано представництво при по­дачі заяви про реєстрацію шлюбу. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєст­рацію шлюбу до державних органів РАЦС, таку заяву, нотаріаль­но посвідчену (ст. 28 СК), можуть подати їх представники. Між тим, залишилася незмінною норма, відповідно до якої реєстрація шлюбу через представника неможлива (ст. 34 СК). Причому шлюб, зареєстрований за відсутності нареченої і (або) наречено­го, вважається неукладеним, що тягне анулювання запису про такий шлюб у державному органі РАЦС (ст. 48 СК). Введено інститут заручин (с. 31 СК). Розширено можливість для укладен­ня шлюбу. Так, місцем укладення шлюбу може бути не лише місце проживання однієї з осіб, що одружуються, а, за заявою нарече­них, це може бути й інше місце (наприклад, місце надання стаціо­нарної медичної допомоги) (ст. 33 СК). Уперше введена норма, яка закріпила одну із правових презумпцій — презумпцію правозгідності (дійсності) шлюбу (ст. 37).

Розділ Ш «Права та обов 'язки матері, батька і дитини* містить 6 глав: «Визначення походження дитини* (статті 121— 140), «Особисті немайнові права і обов'язки батьків та дітей* (статті 141—172), «Права батьків і дітей на майно* (статті 173—179), «Обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання* (статті 180—197), «Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина та його вико­нання* (статті 198—201), «Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та його виконання* (статті 202—206). До новел цього розділу слід віднести наступне: визначається походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлю­бу з її матір'ю (ст. 124 СК); при визнанні батьківства за рішен­ням суду, тобто у випадку народження дитини в незареєстрованому шлюбі, на відміну від ст. 53 КЗпШС законодавець не ви­значає якісь конкретні підстави встановлення батьківства. Частина 2 ст. 128 СК закріплює, що підставою для визнання батьківства можуть бути будь-які відомості, що засвідчують похо­дження дитини від певної особи; СК передбачив можливість встановлення не тільки батьківства, а й материнства (ст. 131 СК), а також встановлення факту материнства за рішенням суду (ст. 132 СК); СК, передбачивши можливість оспорювання бать­ківства особою, яка записана батьком дитини, не пов'язує її зі смертю матері або позбавленням її батьківських прав (ст. 136); ст. 143 СК уперше на законодавчому рівні закріпила обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або з іншого за­кладу охорони здоров'я.

До новел слід віднести норму, яка вирішує долю доходу від майна дитини (ст. 178 СК), відповідно до якої дохід, отриманий від використання майна малолітньої дитини (орендна плата за будинок, що належить дитині на праві власності, дивіденди, відсотки за користування банком вкладом тощо), батьки мають право використовувати не тільки для задоволення потреб самої дитини, а також на виховання та утримання інших дітей та на не­відкладні потреби сім'ї. Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна. Вперше на законодавчому рівні врегу­льовано питання стосовно власності на аліменти, які один з батьків одержує на дитину. Відповідно до ст. 179 ці аліменти є власністю того з батьків, на ім'я якого вони виплачуються і тільки в разі смерті останнього аліменти переходять до власності дитини. Важ­ко погодитися з таким вирішенням питання¹. Аліменти — кошти особливого призначення, вони повинні передаватися у власність дитини, а батько (матір) мали б право на розпорядження ними, як і будь-яким майном (ст. 177). Цілковито необхідним являєть­ся і введення ст. 190, яка вперше на законодавчому рівні вирішує питання припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з на­буттям права власності на нерухоме майно. СК вводить і норми про обов'язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продов­жують навчання до досягнення останніми двадцяти трьох років за умови, якщо батьки спроможні надавати матеріальну допомо­гу (ст. 199).

СК розширив коло осіб, які повинні піклуватися про непра­цездатних, немічних батьків, вказавши на те, що таке зобов'я-

¹ Така точка зору висловлюється в літературі. Див., наприклад, «Науч-но-практический Комментарий Семейного кодекса Украиньї» / Под ред. Ю. С. Червоного. - С. 292.

зання покладається і на дітей, які не досягли віку 18 років (ст.172).

Розділ IV «Влаштування дітей, позбавлених батьківсь­кого піклування* містить 3 глави: «Усиновлення* (статті 207— 242), «Опіка та піклування над дітьми* (статті 243—251), «Патронат над дітьми* (статті 252—256). Дитина, яка тим­часово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайвищих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що забез­печується передачею її на виховання, усиновлення або за необ­хідності направлення до відповідних установ із догляду за дітьми. СК встановлює умови, порядок та правові наслідки усиновлен­ня, визнання його недійсним, скасування, а також позбавлення усиновлювача батьківських прав. До новел СК слід віднести встановлення можливості за виняткових обставин усиновити повнолітню особу (ст. 208 СК); встановлення різниці у віку уси­новлювача і усиновленого. Так усиновлювач обов'язково пови­нен бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцать років, а при усиновленні повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років. Дещо по-іншому вирішується доля рідних братів і сестер. Так, якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати і сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усинов­ленні, за винятком обставин, що мають істотне значення (на­приклад один з братів має фізичну ваду). Згоду на це обов'язко­во дає орган опіки та піклування. Причому, якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат і сестра мають право знати про нове місце її проживання (ст. 210). Встановлена нова підстава припинення усиновлення — позбавлення усиновлювача батьків­ських прав.

Законодавець виходить з того, що опіка та піклування — ци­вільно-правовий інститут і залишає в СК лише норми про опіку і піклування над дітьми як правову форму влаштування дітей, по­збавлених батьківського піклування.

У СК відновлено інститут патронату, за яким патронатний вихователь виконує свої договірні відносини, а саме забезпечує дитину житлом, одягом, харчуванням, створює їй належні умови для навчання, фізичного та духовного розвитку, захищає дитину, її права та інтереси на оплатних засадах (статті 254, 255).

Розділ V «Права та обов'язки інших членів сім'ї та ро­дичів» містить 2 глави «Особисті немайнові права та обов'яз-ки інших членів сім'ї та родичів» (статті 257—264), «Обов'я­зок по утриманню інших членів сім'ї та родичів» (статті 265— 274). СК розширив коло осіб, які віднесено до «інших» членів сім'ї та родичів (прабаба, прадід), а також сферу відносин за їх участю за рахунок врегулювання особистих немайнових відно­син (право на виховання внуків та правнуків бабою та дідом, прабабою та прадідом; право на захист внуків; права братів і се­стер на спілкування тощо).

Розділ VI-«Застосування Сімейного кодексу України до іно­земців та осіб без громадянства. Застосування законів іно­земних держав та міжнародних договорів в Україні* (статті 275—292), містить норми, які встановлюють права і обов'язки іно­земців та осіб без громадянства у сімейних відносинах та застосу­вання законів іноземних держав при укладенні договорів, які сто­суються сімейних відносин, а також при вирішенні судом сімей­ного спору.

Розділ VII«Прикінцеві положення» встановлює термін всту­пу СК у дію та правові наслідки цього.

§ 4. Закони та інші нормативно-правові акти в системі сімейного законодавства

Для регулювання сімейних відносин велике значення має Конвенція державної сімейної політики, схвалена Постановою ВРУ від 17.09.1999 р.; закони «Про попередження насильства в сім'ї» від 15.11.2001 р., «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 22.03.2001 р., «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р.; Указ Президента України від 4 серпня 2000 р. «Про соціально-еконо­мічну підтримку становлення та розвитку студентської сім'ї»; Положення про прийомну сім'ю, затверджене постановою Кабі­нету Міністрів України від 2.03.1998 р., Положення про дитя­чий будинок сімейного типу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1994 р. тощо. Окремі положення вка­заних нормативно-правових актів знаходять своє втілення в нор­мах СК.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. V. Виконання вправ на застосування узагальнювальних правил.
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
10. Автомати для комбінованої торгівлі
11. Автомобільні ваги із застосуванням цифрових датчиків
12. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання

Переглядів: 342