Поняття цивільного процесуального права і його значення

Цивільне процесуальне право — це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах територіальними судами загальної юрисдикції. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження в цивільних справах, встановлений Цивільним процесуальним кодексом та іншими законами України. Цей порядок складається з провадження по розгляду і вирішенню справ у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження, тобто з провадження в цивільних справах.

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільного процесуального права визначається: системою процесуальних дій, які виконуються судом, учасниками процесу; змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, які визначають зміст цивільних процесуальних дій; гарантіями реалізації цивільних процесуальних прав і обов'язків.

Сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків та процесуальних дій по їх реалізації становить зміст процесуальної діяльності суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: судів — по розгляду і вирішенню цивільної справи, по перевірці законності та обґрунтованості постановленого у справі рішення; осіб, які беруть участь у справі, — по захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав, державних і громадських інтересів; інших учасників процесу — по сприянню судові і особам, які беруть участь у справі, в здійсненні покладених на них процесуальних функцій.

Питання про предмет регулювання цивільного процесуального права в науці цивільного процесу вирішується неоднозначно. Положення, що таким предметом є тільки процесуальні дії суду і учасників процесу, не відповідає цивільному процесуальному законодавству, численні норми якого визначають процесуальні права і обов'язки таких осіб (статті 99, 103, 107, 108,121,122 ЦПК). Не відповідає ЦПК включення до предмета цивільного процесуального права тільки цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, якими визначаються також процесуальні дії (ст. 143 тощо).

Викликає заперечення концепція, за якою в предмет регулювання цивільного процесуального права включаються суспільні відносини, що виникають в процесі несудового порядку розгляду цивільних справ (в третейському, товариському судах та ін.). У діяльності по застосуванню права такими органами і організаціями реалізуються загальні із судочинством функції — правозахисна, запобіжна і виховна, але способи і методи їх реалізації різні. Численні організаційні й функціональні принципи мають специфічний характер: третейське провадження не притаманне судочинству. Процесуальний порядок судочинства в цивільних справах виступає формою здійснення правосудця, провадження в громадських судах не є правосуддям. Судочинству надано пріоритет перед іншими формами захисту права — адміністративною і громадською — суддя при розгляді заяви про видачу виконавчого листа перевіряє законність і обґрунтованість рішень третейського суду (ст. 18 Положення про третейські суди), встановлена підвідомчість судові всіх пов'язаних між собою вимог, якщо навіть деякі з них підвідомчі господарському суду (ст. 26 ЦПК).

Правовідносини, які складаються між територіальним судом загальної юрисдикції і учасниками цивільного процесу, відрізняються від правовідносин, що складаються між господарським судом (який також здійснює правосуддя) і учасниками господарського процесу. В господарському суді спори вирішуються суддею одноособово. Порядок ведення засідання визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями — суддею, головуючим у засіданні (ст. 74 ГПК). Спрощений процесуальний порядок розгляду справ, встановлений обов'язковий претензійний порядок, інші правила підсудності, тощо. Отже, система норм права, які врегульовують цивільне судочинство, і система норм права, що врегульовують порядок провадження в інших юрисдикційних органах, відрізняються за предметом

правового регулювання і не поєднані в одній галузі. Вони становлять самостійні процесуальні галузі права — цивільно-процесуальну, адміністративно-процесуальну, господарсько-процесуальну, нотаріально-процесуальну, громадсько-процесуальну.

Але господарське судочинство і цивільне судочинство згідно зі ст. 124 Конституції України здійснюються відповідно спеціальними і територіальними судами, які складають систему судів загальної юрисдикції, тому врегульований законом порядок здійснення судочинства зазначеними судами має бути уніфікований шляхом створення єдиного кодексу, який визначав би процесуальний порядок діяльності наявних і створених в майбутньому як територіальних, так і спеціальних судів загальної юрисдикції.

Це потрібно зробити ще й тому, що районні (міські) суди, військові суди гарнізонів, господарські суди Автономної Республіки Крим, обласні, міст Києва та Севастополя відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2531-ІІІ від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» (п. 2) складають єдину систему місцевих судів.

Такі ЦПК функціонують у Азербайджанській Республіці і Угорській Республіці.

Цивільне процесуальне право України як самостійна галузь, поряд з предметом, характеризується також методом правового регулювання.

Метод цивільного процесуального права в науці визначається в загальних рисах, але вихідні їх положення можуть служити правильному розкриттю його змісту. Метод — це сукупність закріплених у нормах цивільного процесуального права способів і засобів впливу на відносини, які регулюються, і поведінку їх суб'єктів. Він обумовлюється специфічними властивостями предмета регулювання цивільного процесуального права, соціальними функціями, які виконує ця галузь права, і органічним її зв'язком з галузями матеріального права. За змістом метод цивільного процесуального права є імперативно-диспозитивним і характеризується нормативним визначенням: підстав виникнення, розвитку і припинення цивільних процесуальних правовідносин, характеру правових зв'язків між його суб'єктами; процесуально-правовим становищем суду, учасників процесу; цивільних процесуальних дій — їх змісту, форми, порядку виконання; цивільних процесуальних санкцій.

Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів регульованих відносин закріплений у нормах права, що встановлюють зобов'язання, заборони і примус. Зобов'язання — обов'язок конкретної активної поведінки (ст. 41 ЦПК — свідок зобов'язаний з'явитись до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини; статті 95, 217 та ін. ЦПК); заборони — заборона виконання певних дій і бездіяльності (ст. 135 ЦПК), заборона суперечок між судами про підсудність; примус — вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права (статті 44, 48 ЦПК). Диспозитивний спосіб характеризується дозволом і визначається правами суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЦПК (статті 99, 103). Імперативний спосіб проявляється в процесуально-правовому становищі суду. Він як орган держави, що здійснює правосуддя, наділений активністю і виконує керівну роль у цивільному процесі, спрямовує дії учасників процесу, які повинні підпорядковуватися судові, забезпечує здійснення ними прав і виконання обов'язків. Суд вирішує цивільну справу і окремі питання, які виникають у процесі її розгляду, виносить рішення, яке має обов'язковий характер. Перелічені та інші встановлені законом процесуальні права суду мають істотну особливість — вони водночас є його обов'язками. Разом з тим у деяких нормах права визначається дозволена поведінка суду. Від його розсуду залежить прийняття зустрічного позову з пропущенням встановленого строку для його пред'явлення (ст. 140 ЦПК), забезпечення позову (ст. 149 ЦПК), зупинення провадження (ст. 222 ЦПК).

Спосіб дозволу широко використовується в нормах цивільного процесуального права, в яких визначено процесуально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони наділені широкими процесуальними повноваженнями для захисту суб'єктивних матеріальних прав, реалізація яких можлива за їх розсудом на основі вільного волевиявлення і забезпечується системою необхідних процесуальних гарантій.

Правове становище експертів, свідків, перекладачів, інших осіб, котрі не відносяться до осіб, які беруть участі у справі, визначається в основному не дозволеністю поведінки, а обов'язком таких осіб діяти певним чином (статті 41, 58 ЦПК).

Метод цивільного процесуального права характеризується також окремим видом юридичних фактів — процесуальних дій суду і осіб, які беруть участь у справі, від яких залежить виникнення і розвиток процесуальних правовідносин і які є засобами здійснення процесуальних прав і виконання обов'язків. Гарантіями їх реалізації виступають цивільні процесуальні санкції. Ними встановлені правові наслідки за порушення прав і невиконання обов'язків. Це — примусове припинення неправомірних процесуальних дій, скасування незаконних і необґрунтованих рішень, застосування способів забезпечення доказів і позову, процесуальних штрафів, відшкодування заподіяних збитків, примусовий привід, видалення із залу судового засідання. В санкціях впроваджено позитивне зобов'язання і примушування, що характеризує їх імперативність. Таким чином, метод правового регулювання цивільного процесуального права є за змістом імперативно-диспозитивним і забезпечується такими способами впливу на правові відносини, що регулюються, і поведінку його суб'єктів, як дозвіл, зобов'язання, заборона і примус.

Як самостійна галузь цивільне процесуальне право України характеризується певною системою.

Система цивільного процесуального права — це сукупність норм та інститутів галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визначається структурою ЦПК України та складається з двох частин — загальної і особливої. Загальна об'єднує норми й інститути цивільного процесуального права, які мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу (розділи І, II ЦПК). До особливої частини включені норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ за стадіями судочинства (розділи III-VI ЦПК).

Цивільному процесуальному праву належить значна роль в управлінні суспільством, в забезпеченні соціально-економічних і політичних перетворень у країні, оскільки ним закріплений процесуальний порядок захисту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян та їх інтересів, гарантованих Конституцією України й іншими законами, а також прав і охоронюваних законом інтересів приватних, колективних, державних підприємств, установ, організацій і держави. Цивільне процесуальне право забезпечує зміцнення законності, запобігання цивільним правопорушенням і формування в правовій свідомості громадян та посадових осіб принципу справедливості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Цивільний процесуальний порядок (форма) захисту майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів громадян і організацій	\|	Місце цивільного процесуального права в правовій системі України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.