Наслідки порушення правил про підсудність. Зміна підсудності

Підсудність справи встановлюється суддею при прийнятті позовної заяви до свого провадження — під час порушення справи в суді. Якщо справа даному судові не підсудна, суддя повертає її позивачеві для передачі до належного суду зі своєю мотивованою ухвалою про неприйняття. Така ухвала може бути оскаржена і на неї може бути внесено подання.

При надісланні позовної заяви до суду поштою або якщо її непідсудність даному судові була виявлена не при прийнятті, суддя повинен негайно повідомити про це позивача та переслати заяву разом зі своєю мотивованою ухвалою до належного суду після закінчення строку на оскарження цієї ухвали, а в разі подання скарги, внесення подання — після постановлення ухвали судом апеляційної інстанції про залишення скарги, подання без задоволення (ст. 132 ЦПК).

Подана до суду позовна заява з додержанням правил про підсудність повинна бути прийнята ним до свого провадження і розглянута по суті. Справи, розпочаті розглядом по суті, забороняється передавати до іншого суду (тобто змінювати підсудність) за незначними винятками. Зміна підсудності можлива судом, в провадженні якого перебуває справа, і керівниками вищестоящих судів.

Передача справи судом, в провадженні якого вона перебуває, до іншого суду України можлива у випадках: 1) якщо суд визнає, що справу за змістом і характером обставин можна зручніше вирішити за місцем проведення найголовніших дій, які підлягають перевірці, або взагалі в іншому суді, а не в суді, обраному позивачем, іншою правомочною особою, яка порушила справу в інтересах інших осіб; 2) якщо відповідач, місце проживання якого не було відоме, подасть заяву про передачу справи за місцем його дійсного проживання і таке прохання буде визнане судом таким, що заслуговує задоволення (ч. 2 ст. 133 ЦПК). Суд, який вирішує питання про передачу справи до іншого суду, постановляє про це мотивовану ухвалу і повідомляє позивача.

Після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі пред'явлення скарги, внесення подання — після постановлення апеляційною інстанцією ухвали про залишення скарги, подання без задоволення заява разом з ухвалою пересилається до належного суду України.

Зміна підсудності — передача справи з одного суду до іншого в межах України можлива також за ініціативою керівників вищестоящих судів з метою забезпечення належного виконання завдань правосуддя.

Голова Верховного Суду України, його заступники, а також голова Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, військового суду регіону, Військове-Морських Сил мають право в межах своєї компетенції на клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, за заявою прокурора або з власної ініціативи витребувати будь-яку цивільну справу, що є у провадженні того чи іншого суду, і передати її на розгляд до іншого суду України.

Зміна підсудності настає також тоді, коли після відсторонення судді замінити його в даному суді неможливо. Справа в таких випадках надсилається до Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського чи Севастопольського міського суду, військового суду регіону, Військо-во-Морських Сил для передачі на розгляд іншого суду (ст. 133 ЦПК).

Справа, надіслана в установленому порядку від одного суду до іншого в межах України, повинна бути прийнята судом, до якого вона була спрямована до розгляду. Суперечки між судами про підсудність не допускаються (ст. 135 ЦПК).

Глава 12. Витрати по провадженню цивільної справи § 1. Поняття та види витрат та їх значення

Витрати по провадженню справи в цивільному судочинстві в ЦПК мають назву «Судові витрати» (глава 5), яка не зовсім точно віддзеркалює їх правову природу. Ними є витрати, які несуть сторони, треті особи з самостійними вимогами у справах позовного провадження, заявники і заінтересовані особи у справах окремого провадження та у деяких справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, за вчинення в їх інтересах цивільних процесуальних дій, пов'язаних з розглядом справи у порядку цивільного судочинства.

Витрати по провадженню справи в цивільному судочинстві складаються з двох видів — державного мита і витрат, пов'язаних з розглядом справи (ст. 63 ЦПК).

Державним митом є грошовий збір, що справляється державними органами в установленому розмірі з фізичних і юридичних осіб за вчинення в їх інтересах окремих дій та видачу документів, що мають юридичне значення. В цивільному судочинстві — державне мито — грошовий збір, що справляється в судових органах з заяв і скарг, котрі подаються громадянами і юридичними особами до суду, та за видачу їм копії документів — судових рішень, ухвал, постанов, і який зараховується до бюджету місцевого самоврядування.

Обов'язок сплачувати державне мито за ведення цивільних справ у судах, що покладений на заінтересованих у справі осіб, має за мету забезпечити компенсацію державі певної частини коштів, що витрачаються на утримання і функціонування судової влади та на виконання соціально-економічних програм, котрі фінансуються з бюджету. Справляння державного мита позитивно впливає на поведінку сторін матеріально-правових відносин, стимулює їх до добровільного і своєчасного виконання своїх обов'язків і цим самим попереджає від пред'явлення до них безспірних позовних вимог. Введення державного мита за провадження цивільних справ в суді (правильне за своєю суттю) може мати й негативні наслідки — перешкоджати наданню державою судового захисту. Тому розмір такого мита незначний, а подекуди громадяни у визначених законом випадках, а також з врахуванням їх майнового стану зовсім звільняються від його сплати.

Витрати, пов'язані з розглядом справи, складаються: з сум, що підлягають виплаті свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам; з витрат на проведення огляду на місці, на розшук відповідача. Розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, на відміну від державного мита, залежить не від ціни заявлених позовних вимог та їх характеру, а від фактичних затрат, пов'язаних з участю у справі свідків, експертів, перекладачів і з виконанням ними своїх функцій. Витрати, пов'язані з розглядом цивільної справи в суді, покладені на сторін та інших заінтересованих осіб, покликані: гарантувати добровільне виконання ними своїх обов'язків із спірних матеріальних правовідносин, запобігати тяганині, пред'явленню безпідставних позовів, виникненню недобросовісних спорів проти законних і обґрунтованих вимог сторони і сприяти економії цивільних процесуальних засобів.

Правовий режим справляння державного мита і сплати інших витрат по провадженню цивільної справи в суді врегульований статтями 63-81 ЦПК, іншими законами і підзаконними актами України. Відповідні роз'яснення зроблено в окремих постановах Пленуму Верховного Суду України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Підвідомчість спорів, що виникають з кооперативних та інших правовідносин	\|	Державне мито

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.295 сек.