Теоретичні аспекти компонентного програмування

Компонентне програмування (КП) з момента його появи був системним і не мав теоретичного обгрунтовання. В межах виконання фундаментальних проектів (2002–2011) в ІПС НАНУ було розроблено математичний апарат КП – теорія, моделі, методи, компонентна алгебра об’єднання компонентів. повторного використання (КПВ), їх змінювання та алгебраїчної системи перебудови типів даних різнорідних КПВ тощо.

Теорія КП створена на множині компонентів С=(С₀, С₁, …, С_n), які мають загальні та особисті властивості і характеристики, які відображаються в інтерфейсах методів компонентів, і утворюють множину відповідних інтерфейсів I =(I₀, I₁,…,I_n) для цієї множини компонентів С.

Компонент як відображення деякого типового рішення або функції для подальшої композиції з іншими потрібен мати типову архітектуру, структуру, характеристики і атрибути в інтерфейсі для обміну даними і взаємодії компонентів між собою у компонентному середовищі. Тобто поданий таким чином компонент, стає неподільним та інкапсульованим компонентом, який задовольняє функціональним вимогам ПС, а також вимогам щодо середовища взаємодії компонентній програми.

При моделюванні компонентів ПрО принаймні отримує хоча б одну властивість або характеристику, семантику і унікальну ідентифікацію в множині компонентів і в підмножині предикатів (0-арних, унарних, бінарних), що завдають відношення між компонентами через їх властивосте і характеристики.

Аксіома 1. Предметна область, що моделюється з компонентів множини С, сама є компонентом.

Аксіома 2. Предметна область, що моделюється, може бути окремим компонентом С у складі іншій ПрО.

Виходячи з теорії множин, якщо С=(С₀, С₁, …, С_n) – множина компонентів ПрО і С₀ відповідає самій ПрО, то для елементів С виконується відношення:

" i[(i>0) & (С_iÎ С₀)]. (1)

Кожен з компонентів подається як елемент певної множини. У цьому випадку вираз (1) трансформується у такий

" i $ j[(i>0)&( j≥0)& (i ¹ j)& (С_iÎ С_j)]. (2)

До кожного компонента (крім С₀), тобто елементів певної множини, застосовуються операції теоретико–множинної алгебри та відношення “частина-ціле”, екземпляризація, агрегація тощо.

Аксіома 3. Якщо C=(C₁, C₂, …,C_n) – сукупність компонентів ПрО, а P'=(P₁, P₂, … P_r) – множина унарних предикатів, що пов’язані із властивостями компонентів множини компонентів С, то компоненту C_i відповідає множина тверджень на основі предикатів з P', що приймають значення істини P_k(,C_i) = true, де P_ik є твердженням для C_i виходячи з предикату P_kта відношенням типу “рід–вид”.

Побудова компонентних ПС, сімейств систем з елементів цих множин виконується методом збирання КПВ за даними інтерфейсу, які відповідають означеним властивостям і характеристикам множин компонентів, які накопичуються в репозиторіях (інтерфейсів і реалізацій) у компонентному середовище [10–15]. І так, зупинимося на визначеннях.

Під компонентом розуміється незалежний від мов програмування (МП), самостійно програмний продукт, який забезпечує виконання певної сукупності прикладних функцій (сервісів) ПрО, доступ до яких можливий тільки за інтерфейсами операторів звертання.

Компонентна програма чи ПС із компонентів – це сукупність компонентів, що реалізують функціональні та не функціональні вимоги до неї, будується за правилами створення компонентних конфігурацій збирального типу для взаємодії у рамках компонентних моделей.

Компонентна модель ПрО визначається на множині С, I, Р за допомогоюматематичного апарату: моделей компоненту і інтерфейсу, компонентної програми, компонентного середовища, зовнішній і внутрішній компонентної алгебри побудови ПС та алгебраїчні системи перетворення типів даних компонентів на сигнатури операцій інтерфейсу завдання їх взаємодії [16]. Цей апарат слугує формальної побудові компонентних ПС з КПВ на множині компонентів і інтерфейсів репозиторієв. [10, 13–16].

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Побудова ПС засобами UML	\|	Моделі компонентного програмування

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.