Основні форми спільного підприємництва

Спільне підприємництво — це різноманітні форми виробничо-господарської діяльності партнерів двох або кількох країн, яка ґрунтується на об'єднанні зусиль, фінансових засобів, матеріальних ресурсів, довгострокових гарантій збуту товарів, систематичному оновленні продукції, науково-виробничій і торговій кооперації, участі в прибутках, розподілі технічних та інвестиційних ризиків.

Спільне підприємництво здійснюється у формах обміну технологіями й послугами з подальшим розподілом програм випуску продукції та її реалізації, а також у таких формах, як концесії, консорціуми, акціонерні товариства і компанії з виробничо-збутовою діяльністю, міжнародні економічні організації, спільні (змішані) підприємства і вільні економічні зони.

Концесія — це договір на здачу в експлуатацію на певний період на договірних умовах надр і земельних ділянок, підприємств та інших господарських об'єктів, які належать державі або муніципальній владі. За умов переходу України до ринкової економіки доцільно було б повернутися до незаслужено забутих високоефективних форм світо господарських зв'язків на якісно новій економічній основі.

Консорціуми — це тимчасові союзи господарських незалежних фірм або організацій, що виникають з метою скоординованої підприємницької діяльності. У практиці світо господарських зв'язків консорціуми найчастіше створюються для успішного ведення суперництва за отримання замовлень і для їх спільного використання. Фірми й організації однієї або кількох країн об'єднуються в міжнародні консорціуми, щоб підвищити свою конкурентоспроможність. Консорціум, як правило, несе солідарну відповідальність перед замовником, а кожний його член — майнову відповідальність у межах 8—10 відсотків його частки у замовленні. За умов НТП консорціуми виникають переважно в нових галузях або на отаку різних галузей. У цьому разі передбачається не лише об'єднання капіталів, а й проведення спільних наукових досліджень. При входженні до консорціуму компанії повністю зберігають свою самостійність. Однак у тій частині діяльності, яка стосується цілей консорціуму, вони підпорядковуються спільно обраному керівництву. Консорціуми виникають як породження конкуренції, але самі по собі не лише не послаблюють її, а, навпаки, значно загострюють, піднімаючи на якісно новий рівень змагання надмонополій.

Акціонерні товариства — організаційна форма об'єднання підприємств, організацій та окремих осіб (акціонерів), одна з основних організаційних форм утворення сучасних великих підприємств. Акціонерні товариства бувають двох основних видів: закриті, акції яких належать кільком приватним особам (засновникам) і не надходять у вільний продаж; відкриті (вони мають назву «публічні»), акції яких вільно продаються і купуються на фондовій біржі.

Акція — це цінний папір, який є свідоцтвом про участь його власника в капіталі акціонерного товариства і дає право на отримання певної частини щорічного прибутку товариства у вигляді дивідендів. Як поодинокі явища акціонерні товариства зародилися ще в епоху домонополістичного капіталу, але масове створення їх розпочалося в останній третині XIX ст. у галузях, які потребували значного авансованого капіталу, оборот якого відзначався особливою повільністю (будівництво залізниць, деяких підприємств важкої промисловості). На той час практично жоден капіталіст власними коштами не був спроможний організувати в подібних галузях власне підприємство. Саме централізація коштів за рахунок організації акціонерних товариств створила для цього необхідні умови. Акціонерний капітал широко використовується і для створення міжнародних монополій. Найхарактернішим за таких умов є те, що капіталістична власність набуває тут асоційованої (колективної) форми. У розвинених країнах акціонерні товариства незалежно від їхніх розмірів дістали назву корпорацій.

Спільні підприємства — це виробничі підприємства, торгові фірми, впроваджувальні та інші сервісні організації, а також міжнародні виробничі об'єднання, які створюються для координації господарської діяльності деяких фірм і підприємств на засадах збереження власності на майно його учасників. У разі необхідності учасникам таких підприємств надається право частково об'єднувати своє майно для проведення окремих господарських операцій або здійснення діяльності впродовж тривалого часу. І історично спільні підприємства виникали у рамках національної економіки в епоху вільної конкуренції. Спільне підприємництво партнерів з різних країн нині є однією з ефективних форм світогосподарських зв'язків і часто супроводжується створенням на території певної країни виробничого або іншого підприємства за участю як національного, так й іноземного капіталу. Сутність спільного підприємства полягає в об'єднанні капіталів, що належать як приватним особам, так і підприємствам різного підпорядкування. Використання такої форми спільного підприємництва, як спільні підприємства, супроводжується скороченням витрат виробництва й обігу, зростанням швидкості обороту капіталу, що, в свою чергу, зумовлює зростання прибутку, розширює можливості нагромадження капіталу.

Вільні економічні зони (спеціальні економічні зони, зони спільного підприємництва, вільної торгівлі) — це обмежені території, на яких діють особливі пільгові економічні умови для іноземних і національних підприємців, їх ще називають «вільними митними зонами», «експортними промисловими зонами». Вони мають підвищити конкурентоспроможність національного виробництва, посилити його експортний потенціал, збільшити приплив у країну прямих іноземних інвестицій, зменшити витрати на придбання імпортної продукції, прискорити строки освоєння новітньої техніки і технології.

У розвинених країнах функціонують переважно зони, засновані на скасуванні або значному зниженні митних зборів та послабленні експортно-імпортного контролю. У подібних зонах здійснюються операції складування, зберігання, пакування товарів. Вони ведуть також виробничу діяльність. У названих зонах компанії спроможні комплектувати свою продукцію імпортними компонентами, які не обкладаються митом, а також надавати маркетингові послуги, що спрощує вихід на зовнішні ринки.

Україна має досить сприятливе географічне розташування, значний досвід прикордонного співробітництва для створення і активної діяльності вільних економічних зон та інших форм спільного підприємництва. Згідно з Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» (жовтень 1992p.), спеціальна (вільна) економічна зона — це частина території України, на якій установлюються спеціальний правовий режим економічної діяльності, порядок застосування та дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних чи іноземних юридичних та фізичних осіб. Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є залучення іноземних інвестицій та сприяння їхній діяльності, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України. На території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі зони можуть поєднувати функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон.

Найперспективнішими для України, з урахуванням специфіки її економічного і науково-технічного потенціалу, а також першорядності вирішуваних стратегічних завдань, можуть бути технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони. Під час створення на території нашої держави спеціальних (вільних) економічних зон слід виходити, з одного боку, з загальної стратегії перспективного економічного і науково-технічного розвитку України, з іншого — з конкретних особливостей розвитку регіонів і територій та наявності в них відповідних природних, економічних, науково-технічних й історичних чинників. Однак перед прийняттям рішення про створення того чи іншого типу спеціальних (вільних) економічних зон в першочерговому порядку мають бути зроблені комплексні економічні розрахунки доцільності створення їх з погляду національно-державних інтересів. Останнім часом такі розрахунки активно здійснюються для різних регіонів і територій нашої незалежної держави, що є свідченням зростання зацікавленості України в розвитку цієї форми спільного підприємництва.

Сьогодні в Україні успішно діють кілька таких зон. їхнє успішне функціонування сприятиме зростанню обсягу іноземних інвестицій в Україну.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Характеристика організаційних форм підприємництва в Україні	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.