• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕРМІНОЛОГІЧНО-ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК СФЕРИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

А

Авуари (франц. аvоіг — мати, майно) — 1) активи, якими здійснюються платежі (готівка, чеки, векселі, перекази, акредитиви), або ліквідна частина банківських активів (поточні рахунки, депозити, цінні папери); 2) грошові кошти банку в іноземній валюті, що перебувають на так званих кореспондентських рахунках у закордонних банках (загальну сукупність таких коштів усіх банків

країни становлять її іноземні авуари); 3) вклади приватних осіб та організацій у банках.

Агент (лат. аgепs — діючий) — посередник між покупцями і продав­цями, який у комерційній діяльності виконує також функції бро­кера, дилера тощо; діє за дорученням і від імені іншої особи в ра­мках агентської угоди за певну винагороду.

Акредитив — платіжний документ, за яким кредитна установа дає роз­порядження іншій кредитній установі негайно сплатити пред'яв­никові акредитива певну суму грошей за рахунок спеціально за­броньованих коштів шляхом заповнення акредитивного листка. Акціонерне товариство — форма організації і господарських об'єднань, що базується на залученні грошових коштів за рахунок емісії та продажу акцій; компанія, створена юридичними особами, яка має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій одна­кової номінальної вартості, і відповідає за своїми зобов'язаннями лише майном товариства. Акціонерне товариство може бути двох типів: відкритого (акції розповсюджуються відкритою передпла­тою або продажем на фондових біржах) та закритого (акції розпо­всюджуються лише серед своїх працівників).

Акціонерний капітал — основний капітал акціонерного товариства;

створюється за рахунок випуску акцій. Розрізняють акціонерний капітал статутний — записаний (зафіксований) у статуті; перед­платний — акумульований передплатою акцій; сплачений — фак­тично внесений під час передплати.

Акціонування — одна з форм приватизації державної власності пере­творенням її на акціонерну і передачею господарських функцій від держави акціонерним товариствам як безпосереднім товаро­виробникам.

Акція — один із видів цінних паперів, що засвідчує участь її власника у формуванні статутного фонду акціонерного товариства і дає право на отримання відповідної частки прибутку у формі дивіденду. Ак­ції випускаються іменними і на пред'явника; можуть бути звичай­ними (простими) і привілейованими, засновницькими; акціями тру­дового колективу підприємств та акціонерних товариств.

Арбітраж — порядок розгляду і вирішення суперечок господарського характеру, що виникають між суб'єктами підприємницької діяль­ності. Усі суперечки такого характеру розглядає Вищий арбітра­жний суд України, ухвала якого є остаточною і обов'язковою для обох сторін.

Асоціація (союз, спілка) — найпростіша форма договірного об'єднання підприємств та інших підприємницьких структур із метою по­стійної координації господарської діяльності. Асоціації (союзи, спілки) не мають права втручатися у виробничу і комерційно-фінансову діяльність будь-яких їхніх учасників (членів). За кіль­кістю членів асоціації бувають меншими, ніж союзи і спілки. Останні можуть створюватися і на загальнодержавному рівні (на­приклад, Український союз промисловців і підприємців — УСПП).

Аудиторська служба (аудит) — спеціалізована фірма, яка перевіряє стан фінансово-господарської діяльності акціонерних товариств, комерційних банків та інших суб'єктів ринкової економіки на ос­нові укладених із ними угод. Така організація може виконувати не лише контрольні, а й консультативні функції, обслуговувати як вітчизняні підприємницькі структури, так і міжнародні компанії та спільні підприємства (за наявності філій або відділень аудитор­ської фірми за кордоном).

Аукціон — спосіб продажу товарів через прилюдний торг у заздалегідь визначений час у певному місці. До товарів, що виставляються на аукціонний продаж, належать конкретні товари, нерухомість, цін­ні папери, кредитні ресурси, валюта. Пропоновані на аукціон то­вари мають певну стартову ціну, а їх аукціонний продаж здійсню­ється партіями, або лотами. Крім добровільних можуть прово­дитися так звані примусові аукціони. Останні організовують су­дові органи або органи влади з метою продажу майна неплато­спроможних боржників (банкрутів), реалізації безгосподарного майна, що перейшло державі за правом успадкування або в ре­зультаті конфіскації.

Аукціонатор — власник товару, який виставлено на аукціонний продаж.

Аукціоне? — потенціальний покупець того товару, що виставляється на прилюдний торг на аукціоні.

Аукціоніст — орган (особа), що організує і проводить аукціон із про­дажу (реалізації") певних товарів.

Б

Банкрутство — встановлена в судовому порядку фінансова (боргова) не­спроможність підприємницьких структур (підприємств, компаній, ба­нків тощо), припинення ними платежів за борговими зобов'язаннями, унаслідок чого вони втрачають право самостійно управляти та розпо­ряджатися своїм майном. Це право переходить до осіб, які призначені для управління майном боржника і примусової ліквідації підприємства або іншої підприємницької структури. Претензії кредиторів із моменту банкрутства тих чи інших організаційних утворень висуваються до осіб, що здійснюють ліквідацію збанкрутілих структур, і задовольня­ються в конкурсному порядку на основі чинного законодавства.

Бартер — форма натурального товарообміну, за якої певна кількість одно­го або кількох товарів (видів продукції) обмінюється на еквівалентну за ціною кількість іншого товару, але на безгрошовій основі.

Бізнес (англ. Ьихіпезх — справа, заняття) — будь-яка економічна діяль­ність в умовах ринкової системи господарювання, що приносить власникові певний зиск (прибуток).

Бізнес-план — розроблений у письмовій формі документ, що всебічно висвітлює сутність і перспективи будь-якого пропонованого ко­мерційного заходу (зокрема інноваційного, інвестиційного або іншого проекту) і подається потенційному інвесторові з метою переконати його в ефективності інвестування.

Біржа праці — організаційне утворення для обліку потреб і пропону­вання робочої сили, сприяння працевлаштуванню з організацією необхідного перенавчання. В Україні функції таких організацій­них утворень виконують центри зайнятості населення.

Боніфікація — процес регулювання ринкової ціни встановленням пев­ної надбавки до неї під час формування умов договору (контрак­ту) між партнерами в бізнесі.

Брокер (англ. Ьгоісег — комісіонер, маклер) — посередник під час укладання угод між продавцями й покупцями товарів (цінних па­перів, валюти тощо). Зазвичай брокери працюють на товарних і фондових біржах, отримуючи за свою діяльність певну винагоро­ду у вигляді обумовленого заздалегідь відсотка від вартості про­даного товару або виплати фіксованої суми за продану одиницю товару (цінних паперів, валюти).

В

Валові інвестиції — загальний обсяг коштів, інвестованих (вкладених) у нове будівництво господарських об'єктів, придбання засобів виробни­цтва або нарощування товарно-матеріальних запасів за певний період.

Валюта — 1) грошова одиниця певної країни та її тип; 2) грошові знаки іноземних держав, що використовуються в міжнародних розрахунках; 3) національна (міжнародна, регіональна) грошова розрахун­кова одиниця та платіжні кошти (наприклад, ЄВРО — міжнародна розрахункова одиниця країн — членів Європейського союзу). За­лежно від країни — емітента грошових коштів розрізняють націо­нальну та іноземну валюту, а залежно від режиму використання — конвертовану (повністю чи частково) і неконвертовану.

Валютна біржа — організаційно оформлений регулярний ринок, на якому відбувається торгівля валютою на основі попиту і пропонування. Ни­ні валютні операції, як правило, зосереджені у великих банках. В Ук­раїні функціонує Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ), що постійно здійснює торги іноземною валютою за її поточним рин­ковим курсом стосовно національної грошової одиниці. Операції з купівлі й продажу валюти безпосередньо на біржі мають право здійс­нювати тільки її члени, які діють від свого імені і за свій рахунок чи за рахунок своїх клієнтів. Членами валютної біржі можуть бути комер­ційні банки, що мають ліцензії на проведення валютних операцій. Для купівлі або продажу валюти фізичними особами в Україні існує широка мережа пунктів для обміну валют за їхнім ринковим курсом.

Вексель — письмове боргове зобов'язання встановленої форми, що дає його власникові (векселетримачеві) право вимагати від боржника (векселедавця) сплати зазначеної у векселі суми грошей. Простий вексель виписується та підписується боржником. Переказний век­сель (тратта) оформляється кредитором (трасантом) і є наказом боржникові (трасатові) про сплату в зазначений строк визначеної суми грошей іншій особі (ремітентові).

Венчурні підприємства (англ. уепіиге — ризик) — «ризиковані» фір­ми, що звичайно здійснюють комерційну апробацію науково-технічних новинок; до них належать, як правило, малі і середні фірми наукомістких галузей економіки.

Виробнича кооперація — форма співробітництва, за якої закінчений виробничий цикл здійснюють усі партнери, а кожний із них вико­нує лише свою частку робіт щодо виробництва певних конструк­тивних елементів (деталей, вузлів, складальних одиниць) і скла­дання готових виробів.

Внутрішня норма дохідності — один із важливих показників оцінки ефективності інвестицій. Він характеризує рівень їх дохідності, що виражається дисконтною ставкою, за якою майбутня вартість грошового потоку має бути приведена до теперішньої вартості ін­вестованих коштів.

Г

Грошовий потік — основний показник, що характеризує ефект інвести­цій у вигляді повернених інвесторові грошових коштів. Грошовий потік складається з чистого прибутку і суми амортизаційних відра­хувань від вартості матеріальних і нематеріальних активів фірми.

Гудвіл(англ. §ооа\уі11 — доброзичливість, добра воля) — різниця між ринковою та індексованою балансовою вартістю фірми (компа­нії"). Вартість гудвілу характеризує не відображувані в балансі не­матеріальні активи у вигляді репутації фірми, завойованих нею маркетингових позицій на ринку, відпрацьованості внутрішньої технології діяльності та інших невідчутних активів, здатних, про­те, давати додатковий прибуток. У зарубіжній практиці вартість гудвілу часто зазначається в річному балансі фірми,

Д

Демпінг — продаж товарів на зовнішніх ринках за цінами, нижчими за витрати виробництва.

Депозити — 1) грошові суми, внесені на зберігання до кредитних уста­нов (банків), на які вкладникам (юридичним і фізичним особам) виплачується певний відсоток; 2) цінні папери (акції, облігації), внесені на зберігання до кредитних установ; 3) внески на сплату митних зборів та до адміністративних органів.

Депозитний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, що засвідчує право вкладника на одержання депозитів. Розрізняються депозитні сертифікати до запитання і строкові. Перші дають право власникові отримати певну суму грошей після подання депозитного сертифіката. На других зазна­чається строк внеску і розмір належного відсотка.

Державний контракт — письмовий документ, що засвідчує намір (бажання) держави в особі вповноважених Кабінетом Міністрів України галузевих і функціональних міністерств України, держа­вних комітетів та прирівняних до них інших інституціональних утворень закупити на певних умовах конкретні обсяги продукції для поповнення державних резервів і забезпечення споживачів, потреби яких фінансуються за рахунок державного бюджету.

Державний фонд зайнятості — спеціальний фонд для фінансування за­ходів, пов'язаних безпосередньо з діяльністю центрів зайнятості населення (проведення профорієнтації, професійного навчання ви­вільнених працівників та безробітних, виплата тимчасової допомо­ги з безробіття; надання безвідсоткової позики безробітним для за-початкування підприємницької діяльності; оплата праці праців­ників служб зайнятості населення). Він формується за рахунок аси­гнувань із бюджетів різного рівня, внесків суб'єктів підприємниць­кої діяльності та добровільних пожертвувань громадських органі­зацій, окремих фізичних осіб та іноземних громадян і фірм.

Диверсифікація виробництва (лат. Щуегзиз — різний та їасеге — ро­бити) — одночасний розвиток кількох або багатьох не пов'язаних між собою технологічно видів виробництва та обслуговування, розширення асортименту продукованих виробів і (або) послуг, що дає можливість фірмі забезпечувати відносну фінансову стабіль­ність, оскільки тимчасові збитки від нерентабельних виробів мо­жуть перекриватися прибутком від інших видів продукції.

Дилери — юридичні або фізичні особи (посередницькі структури), які здійснюють перепродаж товарів від свого імені та за власний ра­хунок. Вони отримують певний прибуток, що формується як різ­ниця між ціною продажу і ціною придбання товару дилером. Від­повідно до особливих умов дилерського договору дилери можуть надавати замовникам інформацію стосовно кон'юнктури ринку, послуги рекламного характеру, а також здійснювати післяпрода­жне обслуговування технічних виробів.

Директорування — інтегрований вид управлінської діяльності, що складається з трьох компонентів: мотивації, лідерства, комуніка­ції. Мотивація — процес спонукання працівників до спільних по­годжених дій, спрямованих на досягнення цілей фірми. Лідерство — активна форма формального і неформального впливу на певні групи (колективи) людей для реалізації місії підприємства чи ор­ганізації. Комунікацією вважаються міжособистісне спілкування, обмін необхідною для управління інформацією.

Дисконтна ставка — ставка відсотка, за якою майбутня вартість гро­шей приводиться до теперішньої їхньої вартості, тобто відбува­ється процес дисконтування.

Дисконтування — метод приведення майбутньої вартості грошей до

їхньої теперішньої вартості (вартості поточного періоду).

Дистриб'ютори — посередники, що спеціалізуються на придбанні то­варів безпосередньо у виробників та реалізації (розподілі) цих то­варів постійним клієнтам. Розрізняють два типи дистриб'юторів:

перший — дистриб'ютори товарів промислового призначення; їх­німи партнерами є підприємці, що продукують готову для спожи­вання продукцію; другий — дистриб'ютори, які продають товари роздрібній мережі.

Ділова етика (етика підприємництва) — сукупність певних принципів, правил і норм господарської поведінки підприємців (бізнесменів). Вона є водночас моральною і економічною категорією. До загаль­ноприйнятих етичних норм бізнесу належать досягнення найви­щої продуктивності та найбільшого прибутку без шкоди для до­вкілля, здійснення чесної (за встановленими правилами) конку­ренції; дотримання принципу «техніка для людини, а не навпаки»; використання таких форм участі працівників фірми у її справах, які сприяють зміцненню почуття відповідальності; орієнтація на матеріальні інтереси, проте з дотриманням морально-етичних прин­ципів поведінки.

Діловодство — специфічна діяльність зі створення документів (доку­ментування) та організації роботи з документами (рух, пошук, зберігання). У великих фірмах діловодство здійснює окремий структурний підрозділ — канцелярія.

Договір (контракт, угода) — форма закріплення партнерських зв'яз­ків, а саме: предмета договору, взаємних прав і обов'язків, наслід­ків порушення домовленостей.

Договірна ціна — ціна, що встановлюється за згодою партнерів (про­давців і покупців) з урахуванням основних ринкових чинників.

Договір поставки — офіційна угода між партнерами (підприємствами, організаціями) на поставку продукції виготовлювачем покупцеві в установлений термін, належного асортименту та якості зі своєча­сною оплатою покупцем.

Договір поручництва — договір, що укладається між трьома сторона­ми (поручителем, кредитором і боржником) і є доповненням до кредитного договору. Поручитель зобов'язується відповідати пе­ред кредитором так само, як і боржник; він повинен протягом за­значеного періоду після настання строку платежу відшкодувати кредиторові несплачену боржником суму.

Договір про спільну діяльність — нескладний документ господарсь­кого призначення, згідно з яким організується спільна діяльність без створення з цією метою юридичної особи. Такий договір фак­тично свідчить про створення простого товариства, учасники яко­го об'єднують майно і зусилля задля досягнення загальної госпо­дарської або іншої мети. У цьому договорі істотною є умова щодо здійснення учасниками майнових або грошових внесків, які стають спільною пайовою власністю.

Дотація — державна виплата, яка надається в безповоротному порядку тій чи іншій підприємницькій структурі, що зазнала економічної скрути з об'єктивних причин.

Е

Емітенти — органи організаційно-економічного управління народним господарством країни, що випускають в обіг гроші (у готівковій і безготівковій формах), акції, облігації, скарбничі векселі та інші цінні папери. В Україні емітентами грошових знаків та цінних па­перів є Національний банк України, комерційні та інвестиційні банки, фірми (підприємства, компанії, організації).

Ефект — результат, що очікується або фактично досягається за раху­нок інвестування. Він може виражатись у додатковій сумі товаро­обігу (обсягу продажу), валового або чистого доходу (прибутку), грошового потоку тощо.

Ефективність — кількісне співвідношення показників результатів (ефекту) і витрат на їх (його) досягнення. В інвестиційній діяль­ності основним показником результатів є абсолютна величина приведеного грошового потоку, а витрат — обсяг інвестованого капіталу.

Ефективність інвестиційного портфеля звичайно характеризує фор­мування і використання вартості цінних паперів (акцій, облігацій, ощадних та інвестиційних сертифікатів) за критеріями поточної дохідності або зростання власного капіталу за умови певного рів­ня підприємницького ризику.

Ефективність реальних інвестицій — поняття, що характеризує до­хідність інвестування. Для оцінювання ефективності реальних ін­вестицій можна використовувати такі основні показники: 1) чис­тий приведений дохід; 2) індекс дохідності; 3) період окупності; 4) внутрішня норма дохідності.

З

Застава — один зі способів забезпечення зобов'язань майном (рухо­мим і нерухомим), яке може бути продане з аукціону в разі неви­конання боржником узятих зобов'язань. Під заставу видаються різно направлені кредити.

Зовнішнє середовище — зовнішні умови та чинники здійснення під­приємницької діяльності, що не залежать від фірми (підприємст­ва, організації), але мають бути обов'язково враховані нею (ним) у розробці стратегії її (його) розвитку, бізнес-плану тощо.

Зустрічна закупівля (паралельний бартер) — торгівля за одним або кількома контрактами (договорами), кожний з яких має бути сплачений негайно, але з наступною закупівлею певного товару на відповідну суму. У цьому разі операції оплати і закупівлі роз­межовані в часі.

Зустрічні векселі — векселі, що за ними дві особи (юридичні або фі­зичні) виступають стосовно одна одної як кредитори та позича­льники.

І

Імідж — формування і підтримання сталого позитивного враження клі­єнтів (покупців) та комерційних контрагентів від товару (послуг) і підприємства (підприємця), яке виготовляє і реалізує цей товар. Високий імідж, як правило, оцінюється через гудвіл, тобто рівень репутації фірми, завойованих нею маркетингових позицій на рин­ку, відпрацьованості внутрішньої технології діяльності та інших нематеріальних її активів.

Інвестиції — сукупність витрат, що реалізують, як правило, довгостро­кові вкладення капіталу в різні галузі економіки і сфери діяльнос­ті; усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вклада­ються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Інвестиційна діяльність — сукупність практичних дій фізичних і юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна компанія — різновид кредитно-фінансових інституцій, які акумулюють грошові кошти приватних інвесторів за допомо­гою емісії власних цінних паперів (зобов'язань), а також вкладен­ня цих коштів в акції та облігації у власній країні та за кордоном. Така компанія купує, тримає і продає цінні папери з метою одер­жання прибутку на вкладений капітал.

Інвестиційна політика — комплекс господарсько-управлінських рі­шень її суб'єктів (держави, юридичних і фізичних осіб), що ви­значає конкретні спрямування інвестицій, заходи щодо їх нагро­мадження і використання в пріоритетних та економічно вигідних сферах діяльності (створення і модернізація основних фондів; по­повнення до нормативного рівня оборотних коштів; науково-технічна продукція; інтелектуальні цінності тощо).

Інвестиційна привабливість фірми — інтегрована фінансово-економічна оцінка тієї чи іншої фірми як потенційного об'єкта ін­вестування. Використовується інституціональними та індивідуа­льними інвесторами для визначення доцільності й ефективності вкладення власного капіталу.

У сучасній практиці господарювання застосовується двох аспектний підхід до оцінки інвестиційної привабливості діючої фірми. Перший аспект передбачає встановлення й оцінку конкретної ста­дії життєвого циклу фірми, а другий — аналітичну оцінку фінан­сово-економічного її стану. Інвестиційне привабливими вважа­ються фірми, що перебувають на перших чотирьох (із можли­вих шести) стадіях розвитку: 1) «народження»; 2) «дитинство»; 3) «юність»; 4) «рання зрілість»; 5) «остаточна зрілість»; 6) «ста­ріння». Безпосереднє оцінювання інвестиційної привабливості фі­рми як об'єкта інвестування здійснюється за допомогою конкрет­них розрахунків показників оборотності та ліквідності активів, прибутковості капіталу і фінансової її стійкості.

Інвестиційна програма — окрема частина реалізовуваного інвести­ційного портфеля фірми. Як правило, інвестиційна програма охо­плює певну кількість інвестиційних проектів, що мають бути реа­лізовані найближчими роками.

Інвестиційна стратегія — формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності фірми та вибір найефективніших шляхів їх досягнення.

Інвестиційний менеджмент — процес управління всіма аспектами ін­вестиційної діяльності фірми (підприємства, організації).

Інвестиційний портфель — сформований фірмою перелік об'єктів ре­ального (виробничого) і фінансового інвестування з урахуванням її інвестиційних цілей.

Інвестиційний проект — об'єкт реального інвестування, намічений до реалізації у формі придбання або введення в дію нових, технічно переозброєних, розширених, реконструйованих виробничо-май­нових (іншого призначення) комплексів підприємницької діяльності. Сутнісно-змістова характеристика інвестиційного проекту подається в розробленому бізнес-плані: стисла — в його резюме; повна (детальна) — в окремих його розділах.

Інвестиційний сертифікат — цінний напір, що випускається в обіг тільки інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією та дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Інвестиційний фонд — юридична особа, що заснована як акціонерне товариство і здійснює діяльність виключно у сфері спільного ін­вестування. Інвестиційні фонди, як правило, бувають закритого і відкритого типу.

Інвестор — суб'єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення щодо вкладення власних, позичених або залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Індекс дохідності — співвідношення грошового потоку та інвестицій­них коштів; один з основних показників, за якими визначається ефективність (доцільність) інвестицій.

Інкасо — банківська операція стягнення банком із боржника грошей за розрахунковими документами від імені й за дорученням своїх клі­єнтів. За виконання такої операції банк бере комісійні у встанов­леному розмірі.

«Інкубатори» — спеціалізовані організації (центри розвитку бізнесу та підприємництва, регіональні технологічні та інноваційні центри при університетах та інших вузах, науково-дослідних організаціях тощо), що допомагають новостворюваним організаційним утво­ренням інноваційного бізнесу на стадіях започаткування і станов­лення. Діяльність «інкубаторів» переважно охоплює наукове кон­сультування і попередню експертизу інноваційних проектів, фінансову підтримку через державні субсидії, венчурний капітал і власні кошти спонсорів, формування позитивного гудвілу.

Інноваційна модель підприємництва — уявний процес підприємни­цької діяльності, що передбачає активне використання нових управлінських рішень задля постійного зростання економічної та соціальної ефективності господарювання. За цією моделлю під­приємництва господарські дії базуються переважно на досягнен­нях науково-технічного та організаційного прогресу. Вони охоп­люють ретельне вивчення зовнішнього підприємницького середовища з метою пошуку найбільш ефективних технічних, ор­ганізаційних, економічних і соціальних рішень, аналіз можливос­тей конкурентів, практичну реалізацію завдань (проблем) згідно з вибраною концепцією дій.

Іноземні інвестиції — довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками в різні галузі економіки, реалізація вивозу підприєм­ницького капіталу у країни-реципієнти, створення за кордоном філій або дочірніх підприємств, спільних підприємницьких струк­тур. Іноземні інвестиції бувають прямі та портфельні. До прямих інвестицій належать вкладення капіталу, що забезпечують контроль інвестора над закордонними фірмами (підприємствами, ор­ганізаціями), а до портфельних — вкладення капіталу в акції за­кордонних підприємств (без придбання контрольного пакета), об­лігації та інші цінні папери іноземних держав.

Інтенсифікація ринку — організаційно-економічні зусилля підприєм­ства, спрямовані на зміцнення своїх позицій на певному ринку здійсненням провідної стратегії маркетингу. Інтенсифікація ринку може реально проводитись за допомогою двох форм (захисту, експансії) і трьох методів (проникнення на ринок, розвиток ринку, територіальна експансія). Захист — це спосіб проникнення на ринок за рахунок удосконалення продукції та використання ціно­вих факторів. Експансія — це активне просування на провідний ринок нових товарів. Метод (спосіб) проникнення на ринок озна­чає агресивний ринковий захід для істотного збільшення обсягу продажу певного товару. Метод розвитку ринку здійснюється ак­тивним маркетингом продукту з одночасним входженням у нові ринкові сегменти. Територіальна експансія пов'язана з активним виходом на нові географічні ринки збуту власних товарів.

Іпотечний кредит — довгострокові позички, що надаються під заставу нерухомості — землі та будівель виробничого і житлового при­значення. Такий кредит надають переважно спеціалізовані іпоте­чні банки. Неповернення заборгованості у строк призводить до втрати нерухомості позичальником.

к

Капітал — сукупність матеріальних та грошових коштів, а також інте­лектуальних здобутків, використовуваних у процесі виробництва та інших сферах діяльності з метою отримання прибутку. У більш вузькому значенні — активи фірми (підприємства) за мінусом її зобов'язань (заборгованості).

Капітал акціонерного товариства — сукупність індивідуальних капі­талів, об'єднаних через емісію та розміщення акцій і облігацій; він є власним стартовим капіталом акціонерного товариства і мо­же збільшуватись за рахунок капіталізації певної частки отриму­ваного фірмою (підприємством) прибутку та додаткової емісії цінних паперів.

Капітальні вкладення — інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів. Вони є реальними (виробничими) інвестиціями і здійснюються у формі нового капі­тального будівництва, технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих виробничих об'єктів і об'єктів соціальної ін­фраструктури фірми (підприємства, організації").

Кліринг — система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери та надані послуги заліком взаємних вимог. Розрізняють внутрішній (міжбанківський) та міжнародний (валютний) кліринг. У разі засто­сування клірингу банки приймають до оплати чеки та інші платіжні документи не тільки своїх клієнтів, а й клієнтів інших банків. Міжбанківські клірингові розрахунки здійснюються через спеціальні клірингові (розрахункові) палати, центральний (національний) банк або великі комерційні банки, а між відділеннями одного банку — через кліринговий відділ головної контори. Нині кліринг широко використовується на товарних і фондових біржах, у міжнародних розрахунках. Існує Банк міжнародних розрахунків — акціонерна комерційна організація, що здійснює клірингові операції в ЕКЮ.

Класична модель підприємництва — уявна сукупність організаційно-економічних заходів, зорієнтованих на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства. Схема підприємни­цьких дій за цією моделлю доволі проста й чітко окреслена: оцін­ка наявних ресурсів; вивчення (аналіз) можливостей досягнення поставленої мети; вибір і використання такої можливості, що зможе забезпечити максимальну віддачу від наявних ресурсів. Ця модель, як правило, не застосовується в чистому вигляді, частіше вона поєднується з інноваційною моделлю підприємництва.

Коефіцієнт загальної ліквідності — один із важливих показників, що характеризує ступінь покриття поточних зобов'язань за рахунок поточних активів. Він обчислюється діленням поточних активів на загальну суму короткострокових зобов'язань. Якщо в чисельнику поставимо не загальну суму поточних активів, а лише так звані швидко ліквідні активи (розрахунки з дебіторами, грошові кошти та інші оборотні активи), то обчислений у такий спосіб показник мо­жна назвати коефіцієнтом термінової ліквідності. Він доповнює по­казник загальної ліквідності, оскільки показує якісний склад кош­тів, які використовуються для покриття поточних зобов'язань. Коефіцієнти загальної та термінової ліквідності вважаються норма­льними, якщо дорівнюють відповідно 2 і 1. За умови зростання цих коефіцієнтів ступінь (рівень) ліквідності активів підвищується.

Коефіцієнт фінансової незалежності — ступінь незалежності підпри­ємства від зовнішніх джерел фінансування. Він обчислюється як відношення загальної суми власного капіталу до загальної суми балансових (власних і позичених) коштів. Практика господарю­вання переконує, що загальна сума заборгованості не повинна пе­ревищувати розміру власних джерел фінансування; значення кое­фіцієнта фінансової незалежності має бути більше від 0,5; за такої умови фінансування діяльності підприємницької структури за ра­хунок залучених коштів здійснюється в допустимих межах.

Командитне товариство— вид господарської організації, яка включає (поряд з учасниками, що несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном) одного або кількох учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майно товариства.

Комерційна тріангуляція («трикутник») — одна з форм співробіт­ництва (партнерських зв'язків) у сфері товарообміну, за якої у здійсненні бартерних операцій можуть брати участь не дві. а три чи більше сторін, якщо цього вимагає пошук необхідних видів (груп) товарів.

Комерційний кредит — кредит, який надають один одному промисло­вці й торгівці у вигляді відстрочки платежу за продані товари.

Комерційний трансферт — форма співпраці у сфері фінансових від­носин, що використовується в міждержавних відносинах і означає взаємне придбання партнерами капіталу в національній валюті у визначених розмірах за договірною ціною. При цьому не відбува­ється фізичного переміщення капіталу через національні кордони, а куплена валюта зараховується на рахунок покупця в національ­ному банку країни-продавця.

Комівояжери — підприємці-посередники, які не просто продають, а й доставляють товари покупцям. Здебільшого комівояжерські фун­кції виконують роз'їзні представники торговельних фірм, які про­понують покупцям товари за наявними зразками. З практики гос­подарювання відомо, що вони можуть забезпечувати ефективну рекламу, а також здійснювати після продажне технічне обслугову­вання реалізованої продукції.

Комісіонери — агенти-оптовики, що самостійно розпоряджаються то­варом, беручи його на комісію. За здійснення комісійних операцій встановлюється винагорода як певний відсоток від суми торгове­льної операції або різниці між призначеною комітентом ціною і фактичною продажною ціною.

Комітент — сторона в угоді комісії, яка доручає іншій стороні (комісі­онерові) за винагороду комісійний продаж товарів, валюти та цін­них паперів. Угода між комісіонером і комітентом укладається в інтересах та за рахунок комітента.

Компенсаційна угода (операція) — домовленість про бартер, але з можливим частковим погашенням заборгованості грошима чи цінними паперами.

Конверсія підприємства — істотне (іноді повне) перепрофілювання підприємства на виробництво іншої продукції під впливом доко­рінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників роз­витку економіки. За сучасних умов господарювання конверсійні процеси широко здійснюються на підприємствах (в організаціях) військово-промислового комплексу України у зв'язку з різким скороченням народногосподарської потреби в його продукції.

Конверсія цінних паперів — обмін акцій або облігацій одного типу на цінні папери іншого типу, що емітовані тією самою компанією чи різними підприєм­ницькими структурами в межах країни. До таких фінансових операцій належить, наприклад, здійснювана в Україні заміна ком­пенсаційних сертифікатів на приватизаційні майнові, а останніх — на інвестиційні сертифікати або акції приватизованих підприємств.

Конкурентоспроможність продукції — сукупність споживчих влас­тивостей виробу, що характеризують його відмінність від виробу-конкурента за ступенем відповідності конкретним суспільним по­требам і з урахуванням витрат на виготовлення цього виробу. По­казник конкурентоспроможності продукції обчислюється як спів­відношення її інтегрованого технічного вимірника та аналогіч­ного параметра конкуруючого виробу; якщо це співвідношення більше за одиницю, то такий виріб має конкурентні переваги, тоб­то є конкурентоспроможним на ринку (вітчизняному чи світово­му). Конкурентоспроможність товарів можна також визначати за ціновими показниками і прибутковістю.

Консалтинг — консультативна діяльність щодо широкого кола питань і проблем розвитку та підвищення ефективності підприємництва. Така діяльність за певну (обумовлену договором) винагороду мо­же здійснюватися як індивідуальними консультантами, так і спе­ціалізованими організаціями.

Консигнація — вид торговельно-посередницьких послуг, коли посеред­ник (у даному разі — консигнант) реалізує товар із власного складу на основі договору-доручення. Діяльність консигнанта, який має власні складські приміщення і одночасно є покупцем-оптовиком, полягає в тому, що він бере товари на відповідальне зберігання з подальшою їх реалізацією, але при цьому зобов'язується не прода­ти, а лише запропонувати продукцію можливому покупцеві за першої нагоди. В основному консигнація поширена у сфері опто­вих поставок окремих партій товарів у роздрібну мережу.

Консорціум — тимчасове статутне об'єднання промислового і банківсь­кого капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї та досяг­нення загальної мети (здійснення спільного інноваційно-інвести­ційного чи іншого господарського проекту). Консорціуми можуть бути не лише національні (міжгалузеві), а й міжнародні (для прикла­ду можна назвати Міжнародний консорціум супутникового зв'язку).

Контрольний пакет акцій — частка акцій, що зосереджена в руках одного власника і дає змогу здійснювати фактичний контроль за діяльністю акціонерного товариства. Теоретично він має станови­ти понад 50 % суми випущених акцій, але на практиці може бути меншим, оскільки не всі акціонери мають право голосу та можли­вість брати участь у загальних зборах.

Концерн — організаційна форма статутного об'єднання різногалузевих підприємницьких структур, що характеризується органічним по­єднанням власності та контролю з використанням (найчастіше) принципу диверсифікації виробництва. Суб'єкти господарювання, що інтегруються в концерн, звичайно втрачають свою економічну самостійність. У сучасних умовах спостерігається тенденція до збільшення кількості міжнародних концернів.

Кореспондентський рахунок — рахунок для обліку розрахунків, що їх виконує одна кредитна установа за дорученням і на кошти іншої на підставі укладеного кореспондентського договору. В Україні існують кореспондентські розрахунки між комерційними банка­ми, Національним банком і комерційними банками. Окремі банки можуть мати кореспондентські відносини з іноземними банками. За домовленістю між банками-кореспондентами за ведення коре­спондентських рахунків (відкриття, закриття, списання, зарахуван­ня коштів тощо) можуть стягуватися комісійні. Це залежить від ха­рактеру взаємовідносин між банками, активності використання рахунків та рівня залишків коштів на них.

Корпоратизація — процес перетворення у відкриті акціонерні товари­ства державних підприємств, закритих акціонерних товариств, певна частка статутного фонду яких належить державі, об'єднань і підприємств із мішаною формою власності, в яких є державне майно. Мета її полягає у реформуванні управління державним се­ктором економіки та підготовці до приватизації. Особливістю ор­ганізаційної структури управління відкритими акціонерними то­вариствами (ВАТ) є функціонування спостережної ради, що здійснює контроль за діяльністю правління ВАТ із метою захисту інтересів держави й акціонерів.

Корпорація — 1) товариство, союз, група осіб, що об'єднуються добровільно за ознакою спільності (однаковості) професійних або групових інтере­сів; 2) широко використовувана форма акціонерного товариства. В Україні корпораціями вважають договірні об'єднання, створювані за принципом суміщення виробничих, наукових і комерційних ін­тересів із делегуванням окремих повноважень кожним із його членів централізованому керівництву.

Котирування — установлення курсів іноземних валют, цінних паперів, цін на біржові товари відповідно до чинних законодавчих норм та усталеної практики.

Кредит — позичка на певний строк у грошовій або товарній формі на умо­вах повернення і сплати відсотка за користування. Існують три форми кредиту — банківський, державний, комерційний. Банківський кре­дит надається банками у грошовій формі підприємствам та організа­ціям, населенню (переважно індивідуальним підприємцям), державі. Особливою формою є державний кредит, коли позичальником висту­пає держава чи місцеві органи влади, а кредит полягає у випуску державних цінних паперів (облігацій) і використовується для покрит­тя частки державних видатків. Комерційний кредит надається одним підприємством іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою пла­тежу; він обслуговує лише обіг товарів і оформлюється векселем.

Кредитна лінія — згода банку (надається фірмі-позичальникові) здійс­нювати надання позик у майбутньому в розмірах, що не переви­щують обумовлених заздалегідь меж.

Л

Лізинг — договір на право користування устаткуванням та іншим май­ном на основі орендних відносин. Найпоширенішими об'єктами лізингу є устаткування, транспортні засоби, технології, ліцензії, «ноу-хау», програмні продукти тощо. Вартість лізингу формуєть­ся за рахунок регулярних платежів, що охоплюють амортизаційні відрахування і проценти за кредит.

Ліквідність активів — придатність активів фірми до використання їх як безпосередніх засобів платежу або до швидкого їх перетворен­ня у грошову форму без втрати поточної (реальної") вартості.

Ліцензія — дозвіл, який надасться державними органами юридичним і фізичним особам на здійснення певних видів суспільне корисної діяльності, зокрема зовнішньоекономічної.

Ліцензування — одна з форм співробітництва у сфері виробництва, за якої суб'єктами відносин виступають ліцензіар (той, хто володіє певними правами) та ліцензіат (той, кому такі права передаються на постійній чи тимчасовій основі). Ліцензіар укладає угоду з ліцензіатом, відповідно до якої останньому передаються права на використання патенту, товарного знака, будь-якої значущої нау­ково-технічної новинки за певну винагороду. Ломбарди — кредитні установи, що позичають гроші під заставу ру­хомого майна (предметів особистого користування і домашнього вжитку). Позики видаються на строк до трьох місяців у розмірі до 75 % суми оцінки заставлених речей і до 90 % — виробів із доро­гоцінних металів. Оцінка предметів, що здаються на зберігання чи під заставу для отримання позики, встановлюється за домовленіс­тю сторін (виробів із дорогоцінних металів — за державними роз­цінками).

Лот — неподільна партія товарів, що виставляється на аукціон; одини­ця торговельних угод на біржах (наприклад, 100 акцій).

м

Мале підприємство — підприємство (фірма, організація) з невеликою кількістю штатного персоналу. В Україні малими вважаються підприємства: у промисловості і будівництві — з чисельністю пе­рсоналу до 200; в інших галузях виробничої сфери — до 50; у на­уці та науковому обслуговуванні — до 100; у галузях невиробни­чої сфери — до 25; у роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

Мале підприємництво — це самостійна, систематична, інноваційна діяльність певних суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, на власний ризик із метою задоволення потреб спожи­вача та отримання економічного інтересу. Суб'єктами малого підприємництва є фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності; юриди­чні особи — суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої орга­нізаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не пе­ревищує 500 000 євро.

Маркетинг — система організації дія­льності фірми у процесі товарного відтворення, що охоплює ком­плексне вивчення ринку, планування асортименту продукованих товарів, здійснення певної політики цін, рекламу і стимулювання збуту, управління реалізацією та після продажним сервісом про­дукції.

Менеджери — наймані працівники, фахівці з управління певними ви­дами підприємницької діяльності, які належать до керівного скла­ду фірм, компаній, фінансових установ і банків, їхніх структурних підрозділів і наділяються виконавчою владою.

Менеджмент — сукупність певних організаційно-економічних методів управління всіма стадіями і видами адекватних процесів і явищ на рівні різних суб'єктів господарювання. Залежно від охоплення основних сфер діяльності підприємницьких структур розрізняють менеджмент маркетинговий, інвестиційний, виробничий, фінан­совий, інноваційний, персоналу тощо.

Метод ідеалізації— один із методів творчого пошуку підприємницької ідеї, що базується на ініціюванні уявлення про ідеальне розв'язання проблеми, яке може підказати новий спосіб її практи­чного розв'язання.

Метод інверсії — метод пошуку підприємницької ідеї, що передбачає специфічні інверсійні підходи до розв'язання нової проблеми (по­вернути «догори ногами», «вивернути» на протилежний бік, по­міняти місцями тощо).

Метод колективного блокнота — метод, що поєднує індивідуальне висунення підприємницької ідеї з колективною її оцінкою. При цьому кожний учасник процесу пошуку підприємницької ідеї отримує спеціальний блокнот, в якому викладено сутність розв'язуваної проблеми. Протягом певного часу (наприклад, од­ного місяця) кожний учасник обговорення записує в блокнот вла­сні ідеї щодо розв'язання проблеми. Потім керівник групи учас­ників узагальнює нагромаджену інформацію, організує творчу дискусію, за результатами якої і приймають відповідне рішення.

Метод контрольних запитань — метод пошуку нової підприємниць­кої ідеї, сутність якого полягає в тому, щоб за допомогою певних блоків контрольних запитань ініціювати розв'язання обговорюва­ної проблеми і стимулювати думку респондентів.

Метод конференції ідей — метод пошуку нової підприємницької ідеї, який за своєю сутністю схожий на метод «мозкового штурму», але відрізняється від нього тим, що допускає доброзичливу кри­тику (репліки або коментарі), яка спрямовує висунуті ідеї в потріб­ному напрямку.

Метод «мозкового штурму» — один із найбільш ефективних методів пошуку нової підприємницької ідеї, який полягає у співпраці пев­ної групи спеціалістів проведенням колективної дискусії з конк­ретного кола питань. У ході такої дискусії жодні критичні комен­тарі не допускаються, а кожний учасник має право висунути найфантастичнішу ідею.

Метод морфологічного аналізу — метод пошуку підприємницької ідеї, що ґрунтується на застосуванні комбінаторики, тобто дослі­дженні можливих варіантів на підставі закономірностей побудови (морфології") об'єкта, що підлягає вивченню та аналізу. Комбіну­ванням можливих варіантів намагаються окреслити різні рішення стосовно нових підприємницьких ідей.

Метод фокальних об'єктів — один із результативних методів пошуку нової підприємницької ідеї, який полягає в перенесенні ознак ви­падково визначених об'єктів на об'єкт, що потребує вдосконален­ня. Останній перебуває у «фокусі» перенесення і тому називається фокальним. При цьому може виникнути кілька варіантів виконан­ня завдання. Такий метод дає порівняно добрі результати за по­шуків нових модифікацій відомих технічних ідей, зокрема розро­бки й освоєння виробництва нових товарів.

Міжнародна підприємницька діяльність — це спільний бізнес у сфе­рі практичної реалізації форм міжнародних економічних відно­син. Її можна трактувати як науково-технічну, виробничу, торго­вельну, сервісну та іншу співпрацю (бізнесову діяльність) суб'єктів господарювання двох або більше країн. До основних суб'єктів міжнародної підприємницької діяльності (бізнесу) на­лежать фізичні та юридичні особи, інституціональні і добровільні об'єднання останніх, міжнародні організації. За рівнем інтернаці­оналізації розрізняють такі форми міжнародного бізнесу: 1) окре­мі зовнішньоекономічні операції (експортно-імпортні, лізинг, по­середницькі послуги); 2) різноманітна промислова кооперація — науково-технічна, виробнича, сервісна; 3) спільне підприємницт­во (спільні підприємства, ліцензування, управління за контракта­ми); 4) комплекс територіально-виробничих і багатосторонніх міжнародних зв'язків (прикордонна і прибережна торгівля, спіль­ні вільні економічні зони, формування консорціумів, реалізація концесійних угод тощо).

Моніторинг — постійний нагляд за різнонаправленою діяльністю суб'єктів господарювання та підприємництва. Першочергову ува­гу приділяють моніторингу фінансово-виробничої й екологічної діяльності окремих суб'єктів господарювання.

н

Нематеріальні активи — цінності, які не є фізичними об'єктами, але мають вартісну оцінку (патенти, ліцензії, «ноу-хау», товарні знаки тощо) та перебувають у розпорядженні підприємства (фірми).

«Ноу-хау» (англ.— знати як) — сукупність різних знань на­уково-технічного, виробничого, організаційного, економічного і правового характеру; дослідних даних (інформації") щодо певної технології, професійної діяльності фірми, що не стали загальнові­домим надбанням, не запатентовані, не захищені правами проми­слової (інтелектуальної) власності і через це належать, як прави­ло, до комерційної таємниці.

О

Об'єкти інвестування — реальні інвестиційні проекти, об'єкти неру­хомості, різноманітні фінансові інструменти (насамперед інстру­менти фондового ринку), що є предметом інвестування.

Оборотний капітал (оборотні активи) — сукупність коштів фірми, вкладених в оборотні фонди та фонди обігу, що забезпечують без­перервний процес виробничо-господарської і комерційної діяль­ності та повністю споживаються протягом виробничого циклу. До оборотних активів належать виробничі запаси; незавершене виро­бництво; витрати майбутніх періодів; готова продукція; відванта­жена, але не оплачена продукція; кошти в розрахунках; грошові кошти на рахунках у банках і в касі. Загальний обсяг оборотного капіталу формується з власних оборотних активів та позичених (залучених) оборотних коштів.

Одноосібне володіння — підприємство, власником якого є фізична особа або сім'я. Вона отримує певний прибуток (дохід), але несе весь тягар господарського ризику від ведення власного бізнесу.

Онкольний кредит — короткостроковий кредит, що повертається по­зичальником на першу вимогу банку. Він надається комерційни­ми банками, як правило, під заставу векселів, облігацій, інших цінних паперів і товарів; погашається позичальником звичайно з попередженням за 2—7 діб. За онкольними кредитами плата за кредит нижча, ніж за строковими позичками.

Опціон — договірне зобов'язання купити або продати товар за наперед визначеною ціною в межах узгодженого періоду. В обмін на отримання такого права покупець опціону виплачує продавцеві певну суму премії. Ризик покупця обмежується розміром цієї премії, а ризик продавця зменшується на суму цієї премії.

Організаційна структура управління — це форма системи управлін­ня, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елемен­тів (виробничих та управлінських підрозділів). У практиці господарювання застосовують кілька типових структур управління: лі­нійну, функціональну, лінійно-функціональну, програмно-цільову (проектного управління, впровадження нововведень, матричну). Організаційною основою найбільш поширеної лінійно-функціо­нальної системи управління є лінійна підпорядкованість вико­навців і керівників відповідних рангів; для кваліфікованої допо­моги лінійним керівникам створюються функціональні служби. Організаційні структури проектного управління об'єднують дві основні ланки: 1) групу розвитку (стратегія й наукові дослі­дження, фінанси і ресурсне забезпечення); 2) проектні групи (розробка і реалізація проектів створення й освоєння нових ви­робів). Матричні структури інтегрують функціональне та прое­ктне управління, передбачають створення тимчасових проект­них груп.

Оренда (лат. — позичати на обумовлений термін) — надання майна в тимчасове користування за певну плату. Відносини орен­додавця (власника майна або уповноваженого ним) та орендатора (фізичних або юридичних осіб, спільних підприємств, іноземних держав) засвідчуються договором про оренду. Він визначає склад майна з його вартісною оцінкою на момент здачі в оренду; строки оренди; розмір орендної плати; обов'язки сторін щодо ремонту і відновлення орендованого майна; форму оренди (звичайна, з по­дальшим викупом). Орендна плата складається з амортизаційних відрахувань та частини прибутку (згідно з договором, але не ниж­че від банківського відсотка).

Основний капітал (основні активи) — сукупність грошових коштів фірми, вкладених в основні фонди (технічні засоби виробницт­ва), що тривалий час беруть участь у процесах виробничої і ко­мерційної діяльності та переносять на продукцію (послуги) свою вартість частинами — внаслідок щорічних амортизаційних від­рахувань.

Оферент — юридична особа (автор оферти), що подала пропозицію щодо укладення договору та має право брати участь у торгах.

Оферта (лат.— запропонований) — офіційна письмова пропо­зиція продавця (подана потенційному покупцеві) про продаж пар­тії товару з дотриманням певних умов контракту (угоди). У коме­рційній практиці розрізняють два види оферти: тверду і вільну. Тверда оферта — письмова пропозиція щодо продажу певної партії товару, що надсилається оферентом одному можливому по­купцеві; вільна оферта надається одночасно кільком можливим покупцям.

Офсет — виробничі взаємовідносини, коли продавець зобов'язаний ви­готовляти товар або складати готовий виріб на місці збуту (в іно­земній державі) чи купувати певні компоненти (деталі та вузли) для даного товару на місці виробництва.

п

Партнерство (франц. — учасник будь-якої спільної діяльно­сті) — юридична форма організації підприємницької діяльності, яка полягає у співробітництві кількох юридичних або фізичних осіб, що беруть участь у діяльності підприємства власним капіта­лом і особистою працею на основі партнерського договору.

Партнерські зв'язки — система договірних відносин, які встановлю­ються між підприємцями (партнерами) і дають змогу кожному з них досягти очікуваного результату за рахунок обміну плодами своєї діяльності.

Період окупності інвестицій — один із показників ефективності інве­стицій, що характеризує термін (кількість років або місяців), за який вони повністю скуповуються; його розраховують діленням загальної суми інвестицій на середньорічний грошовий потік, приведений до теперішньої вартості.

Підприємець — самостійний агент ринку, який діє на свій страх і ри­зик та особисту відповідальність за результати бізнесової діяльно­сті. Підприємець завжди є власником певного капіталу і водночас якоюсь мірою менеджером.

Підприємництво — ініціативна господарсько-фінансова діяльність суб'єктів різних форм власності в рамках чинного законодавства на свій ризик і під власну фінансову та майнову відповідальність. До основних типів підприємництва належать малий бізнес, що ґрунтується на особистій власності або оренді; спільне та корпо­ративне підприємництво, що базується відповідно на спільній (колективній) та акціонерній власності.

Підприємницький договір — форма волевиявлення сторін стосовно безпосереднього здійснення підприємницької діяльності; він не передбачає (не вимагає) об'єднання підприємців, що домовляють­ся між собою, за певною організаційно-правовою формою.

Підприємницький капітал — усі грошові витрати, які необхідно здій­снити для практичної реалізації підприємницького проекту і отримання очікуваного економічного ефекту. Він складається з основного та оборотного капіталу (активів).

Підприємницький ризик — діяльність підприємця, розрахована на позитивний кінцевий результат (одержання максимально можли­вого прибутку), але з небезпекою частково або повністю втратити не тільки сподіваний зиск, а й власний капітал за несприятливих економічних обставин.

Повне товариство — вид господарської організації, усі учасники якої здійснюють спільну підприємницьку діяльність і несуть відпові­дальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.

Позика — передання однією стороною (позикодавцем) у власність ін­шій стороні (одержувачеві позики) грошей або речей на певний строк з оплатою (без оплати) відсотка за користування.

Посередники — фізичні або юридичні особи, що представляють на ри­нку інтереси виробників чи споживачів, не будучи такими. Зви­чайно на ринках і біржах посередницькі функції виконують пере­важно брокери та дилери, тобто фізичні або юридичні особи, які здійснюють купівлю-продаж товарів, цінних паперів, валюти, до­рогоцінних металів від свого імені та за рахунок власних фінансо­вих коштів, але за дорученням іншої особи (принципала).

Поточний рахунок — рахунок у банку юридичної або фізичної особи, що служить для зберігання коштів і здійснення розрахунків.

Початковий (стартовий) капітал — капітал, що вкладається в будь-яку власну справу із самого початку практичної реалізації підпри­ємницького проекту або на початковій стадії підприємницької ді­яльності взагалі.

Премія за низьку ліквідність — додатковий дохід, виплачуваний (або передбачений до виплати) інвесторові з метою відшкодування йо­го ризиків, пов'язаних із низькою ліквідністю об'єктів інвесту­вання. Розмір премії залежить від рівня ліквідності інвестицій.

Премія за ризик — додатковий дохід (премія), виплачуваний (або передбачений до виплати) інвесторові за той рівень інвестицій, що перевищує не ризикований. Розмір цієї премії залежить від рівня ризику і визначається за допомогою моделі «лінії надійно­сті ринку».

Прибутковість інвестицій — показник, який характеризує відношення середньорічної суми чистого прибутку (балансового прибутку за мінусом обов'язкових платежів із загальної його суми) до обсягу інвестицій. Він відбиває роль прибутку у формуванні загальної дохідності інвестицій.

Приватизація — процес трансформації будь-якої форми власності у приватну. У загальному вигляді її можна розглядати як форму роздержавлення, тобто перетворення державної власності на інші форми привласнення. Головна мета приватизації — передача недо­статньо ефективних державних підприємств реальним власникам (господарям), які будуть безпосередньо зацікавлені в підвищенні ефективності своєї підприємницької діяльності. Вирішальне зна­чення в реформуванні власності має так звана велика приватиза­ція державних підприємств (корпоратизація, акціонування, ство­рення холдингових компаній тощо).

Приватні інвестиції — вкладення фінансових коштів, здійснюване громадянами (фізичними особами) та фірмами недержавних форм власності.

Принципал — особа, від імені і на користь якої діє агент (брокер, ди­лер тощо).

Принципи підприємництва — вихідні положення і норми організації підприємницької діяльності. Визначальні принципи підприємниц­тва такі: 1) вільний вибір сфери діяльності, що приносить достат­ній зиск (прибуток); 2) залучення на добровільних засадах майна і коштів юридичних і фізичних осіб; 3) самостійне формування програми виробничої та інших видів діяльності, вибір постачаль­ників ресурсів і споживачів продукції, встановлення цін на товари і послуги; 4) вільне наймання працівників і оплата їхньої праці без особливих обмежень; 5) вільне розпорядження чистим прибут­ком; 6) самостійне здійснення підприємцями—юридичними осо­бами зовнішньоекономічної діяльності.

Проектне фінансування — форма партнерських зв'язків у сфері виро­бництва, за якої: а) одна зі сторін бере на себе зобов'язання фі­нансувати реалізацію проекту іншого партнера; б) одна сторона, що має власний розроблений проект, пропонує його іншій сторо­ні, реалізує і фінансує. Проте в обох випадках інша сторона має повернути кредит, як правило, у товарній формі (за рахунок час­тини виробленої продукції після реалізації проекту).

Р

Реальні інвестиції — вкладення капіталу в реальні матеріальні і нема­теріальні (інноваційного характеру) активи підприємства. Реаль­ними інвестиціями вважають так звані виробничі інвестиції, або прості капітальні вкладення.

Реінвестиції — повторні додаткові вкладення коштів, одержаних як дохід від інвестиційних операцій. Основною метою реінвестицій є одержання підприємницького прибутку, дивіденду або відсотка. Розрізняють реінвестиції фінансові (придбання цінних паперів) і реальні (вкладення в основний і оборотний капітал фірми).

Реновація — економічний процес оновлення елементів основних виро­бничих фондів, що вибувають внаслідок фізичного (матеріально­го) спрацьовування та техніко-економічного старіння. Реновація здійснюється заміною ліквідованих елементів основних фондів новими, технічно досконалішими. Витрати на реновацію фінан­суються (відшкодовуються) за рахунок амортизаційних відраху­вань на повне відновлення основних фондів.

Рентабельність — відносний показник ефективності роботи підприєм­ства. У загальному вигляді він обчислюється як співвідношення прибутку і ресурсів (витрат). Рентабельність має кілька модифі­кацій. Рентабельність застосовуваних (інвестованих) ресурсів за­лежно від охоплення елементів останніх може визначатися як ре­нтабельність виробничих фондів, сукупних активів, власного (акціонерного) капіталу. Рентабельність товарної (реалізованої) продукції обчислюють як від­ношення прибутку до повної собівартості загального обсягу від­повідної продукції (товарної або реалізованої"). Визначають і ана­лізують також рентабельність певного виробу (відношення прибутку з одиниці виробу до його собівартості).

Рефакція — корекція базисної ціни товару відповідною знижкою, що фіксується у договорі (контракті) як обов'язкова умова.

Реципієнт — фізична або юридична особа чи держава, що отримує будь-які інвестиції та інші інвестиційні ресурси. Термін застосо­вують щодо країн, окремих суб'єктів господарювання, які залу­чають іноземних інвесторів.

Ринкова інфраструктура — сукупність різноманітних суб'єктів сфери обігу, яка забезпечує необхідні умови для нормального функціо­нування ринкової економіки. У ринковій інфраструктурі виокре­млюють ринки капіталу, засобів виробництва і праці. Елементами ринку капіталу є фондова біржа, комерційні банки, інвестиційні та інноваційні фонди, брокерські контори, страхові компанії, фонд державного майна, державна комісія з цінних паперів та фо­ндового ринку. Ринок засобів виробництва обслуговують товарні біржі, торговельно-посередницькі фірми, аукціони, ярмарки, дер­жавна інспекція з контролю за цінами і стандартами, антимонопольний комітет тощо. Інфраструктуру ринку праці становлять бір­жа праці, центри і Фонд зайнятості населення, Державний фонд сприяння підприємництву. Пенсійний фонд, фонди милосердя тощо.

с

Санація (оздоровлення) — система заходів для запобігання банкрутс­тву різних підприємницьких структур (підприємств, банків тощо). Вона здійснюється способом: 1) злиття підприємств та інших ор­ганізаційних утворень, що опинились на грані банкрутства, з більш міцними за фінансовим станом; 2) повної або часткової ку­півлі акцій державою; випуску нових акцій та облігацій; 3) змен­шення відсотка за облігаціями і відстрочки їх погашення; 4) збі­льшення банківських кредитів і надання урядових субсидій тощо.

Селенг — один із видів позичкових джерел фінансування інвестицій, сутність якого полягає в передачі (делегуванні) власниками (юри­дичними й фізичними особами) прав щодо користування і розпо­рядження їхнім майном за певну плату. Таким майном можуть бу­ти будівлі, споруди, устаткування, сировина, матеріали, кошти, цінні папери, а також продукти інтелектуальної праці.

Сертифікат якості — документ, що підтверджує якість товару відпо­відно до укладеного договору (контракту). Він містить, як прави­ло, такі відомості: опис товару, пойменованого в договорі чи спе­цифікації; м

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
2. IV. НС у природному середовищі та інших сферах життєдіяльності людини
3. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
4. V. Питання туристично-спортивної діяльності
5. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
6. Автоматизація банківської діяльності в Україні
7. Автоматизація метрологічної діяльності
8. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
9. Ад’юнкт (аспірант) як суб’єкт наукової діяльності
10. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
11. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
12. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках фізики.

Переглядів: 1314